Рішення № 139875850, 17.09.2026, П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 190/2032/26

Провадження №2-а/190/10/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м.Пятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Кудрявцевої Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, позовну заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ліненко Олександр Анатолійович до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування рішення про примусове повернення до країни походження та визнання протиправною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

26.08.2026 року до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ліненко Олександр Анатолійович до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з позовними вимогами про:

- визнання протиправним рішення Жовтоводського відділу Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №1223130100022163 від 20.08.2026 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянки ОСОБА_1 та скасувати його.

- визнання протиправною постанову Жовтоводського відділу Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області серії ПН МДН №008306 від 20.08.2026 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.203 КУпАП та скасувати її.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 з 1998 року на підставі посвідок на тимчасове проживання в Україні постійно проживала в Україні за адресою: АДРЕСА_1 . За час проживання на території України, а саме 15.10.2016 року одружилася з громадянином України ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 року. 25.02.2025 року ОСОБА_3 в черговий раз звернулась до відповідача з заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання на території України, та отримала рішення №12031300024346 від 25.02.2025 року про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання, та надано роз`яснення з яких підстав було винесено дане рішення, де зазначено, що так як відповідно до інформації з Єдиного реєстру боржників, наявні данні про відкриття виконавчих проваджень №71353557 та №75108512 у відношення боржника ОСОБА_1 та зазначено, що у разі усунення обставин, у зв`язку з чим було відмовлено в оформленні чи видачі посвідки вона може повторно звернутись за оформленням довідки на тимчасове проживання. На усунення обставин, у зв`язку з чим було відмовлено в оформленні посвідки на тимчасове проживання, в березні 2025 року ОСОБА_3 звернулася з заявою до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області з заявою про виключення її з Єдиного реєстру боржників по виконавчим провадженням №71353557 та №75108512. Так як відповіді на подану заяву ОСОБА_3 в установлений законом термін не отримала, було направлено адвокатський запит до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області про результати розгляду заяви ОСОБА_1 04.07.2025 року Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області на адвокатський запит надано відповідь, де зазначено, що по виконавчим провадженням №71353557 та №75108512 виконавчі листи повернуті стягувачу, та винесені постанови про закриття виконавчих проваджень №71353557 та №75108512 та зазначено, що відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників лише на підставі судового рішення, (копія додається). Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_3 звернулася з адміністративним позовом до Галицького районного суду м.Львів, в якому просить визнати протиправними Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області та виключити відомості з Єдиного реєстру боржників ОСОБА_5 по виконавчим провадженням №71353557 та №75108512. 06.08.2025 року ухвалою Галицького районного суду м. Львів по справі №461/6338/25 відкрито провадження по позовній заяві ОСОБА_1 про визнаня протиправними дії Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області та виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників ОСОБА_5 по виконавчим провадженням №71353557 та №75108512. Станом на теперішній час остаточного рішення по справі №461/6338/25 Галицьким районним судом м. Львів не винесено. 20.02.2026 року ОСОБА_3 знову звернулась до відповідача з заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання на території України, та отримала рішення №1223130100020625 від 20.02.2026 року про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання, без будь-яких обґрунтувань, про що мається відмітка в паспорті.

20.08.2026 року ОСОБА_3 звернулась до Жовтоводського відділу Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, у зв`язку з воз`єднанням сім`ї. Жовтоводським відділом Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відмовлено ОСОБА_6 в оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні, та складено на ОСОБА_5 протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №008318 від 20.08.2026р. за ознаками ч.3 ст. 203 КУпАП, далі винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН №008306 від 20.08.2026 року, якою на ОСОБА_5 накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн. В цей-же день, тобто 20.08.2026 року відповідачем було винесено рішення №1223130100022163 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким вирішено примусово повернути ОСОБА_5 до Латвії, та зобов`язано покинути останній територію України у термін до 17.09.2026 року. З такими діями відповідача ОСОБА_3 не погоджується та вважає їх протиправними: Так, ОСОБА_3 на протязі року тричі зверталася до відповідача з заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання на території України, зробила всі можливі заходи що залежали від неї на усунення обставин, через які їй було відмовлено в оформленні та видачі посвідки, та не з її вини на даний час остаточне рішення суду по їх усуненню не винесено. Окрім того, ОСОБА_3 має хронічне захворювання легенно-серцевих субстанцій та з приводу даного захворювання їй встановлено другу групу інвалідності з 14.04.2024 року безтерміново. На протязі 2026 року у ОСОБА_1 погіршився стан здоров`я, що створив стійкі фізичні розлади здоров`я, які погребують сторонньої допомоги, та переривання курсу лікування в зв`язку з виїздом за кордон небезпечний для її здоров`я та життя, що підтверджуються медичними документами. ОСОБА_3 надала відповідачеві копії медичних документів, які свідчать про стан її хвороби а також довідку про неможливість з`явитись до відповідача за станом здоров`я від 04.08.2026 року для подачі заяви про продовження посвідки на тимчасове проживання, також надала висновок ВЛК №102/228 від 08.07.2026 року, відповідно до якого в зв`язку з захворюванням ОСОБА_3 потребує сторонньої допомоги при переїзді на дальні відстані терміном з 08.07.2026 року по 08.07.2027 року., а також висновок ВЛК №102/228/1 від 05.08.2026 року, відповідно до якого в зв`язку із захворюванням ОСОБА_3 потребує подальшого лікування та медичного спостереження в Україні. Виїзд за кордон на даний час протипоказаний до покращення стану здоров`я терміном з 05.08.2026 року по 05.08.2027 року. Враховуючи вищевикладене, позивач змушена звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 27.08.2026 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

01.09.2026 року на електронну адресу суду надійшло клопотання Жовтоводського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області про розгляд справи №190/2032/26 з викликом представника ГУ ДМС у Дніпропетровській області.

Розглянувши клопотання Жовтоводського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Жовтоводського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області про розгляд справи №190/2032/26 з викликом представника ГУ ДМС у Дніпропетровській області, про що постановлено ухвалу від 02.09.2026 року.

03.09.2026 року на електронну адресу суду від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області в особі Жовтоводського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та просить проводити розгляд справи за участі представника відповідача.

Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що громадянка Латвії ОСОБА_3 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній раз в`їхала в Україну з приватною метою 04.04.2026 через КПП «Краківеці» по паспорту громадянина Латвії для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 виданому 09.07.2025 PMLP RIGAS, терміном дії до 08.07.2035. У своєму письмовому поясненні, наданому до Жовтоводського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області 20.08.2026, громадянка Латвії ОСОБА_3 зазначила, що заїхала на територію України 04.04.2026 року по візі D-14 термін дії якої наданий з 26.03.2026 по 23.06.2026 рік. Однак не мала згоди покинути територію України після закінчення візи, за станом здоров`я. Також пояснила, що у січні 2026 року вже притягувалася до адміністративної відповідальності за ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Громадянка Латвії ОСОБА_3 проживає на території України разом з чоловіком громадянином України ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , з яким перебуває у шлюбі з 15.10.2016. Позивач 06.01.2022 органом 1203 документована посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 терміном дії до 15.12.2022 року, в якій зазначено підстави видачі - 04/14 (перебування у шлюбі з громадянином України). Порядок оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (зі змінами та доповненнями). Положеннями підпункту 3 пункту 7 зазначеного вище Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання передбачено, що обмін посвідки здійснюється у разі закінчення строку дії посвідки. Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни приймається за порушення міграційного законодавства, в даному випадку порушення термінів перебування на території України, знаходження на території України без дозвільних документів на нелегальному становищі. Позивач, після закінчення визначеного законодавством дозволеного строку тимчасового проживання на території України, ухилився від виїзду з України, перейшов на нелегальне становище, чим порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні. Факт виявлення порушення з боку Позивача правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, зафіксовано Жовтоводським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в протоколі про адміністративне правопорушення від 20.08.2026 серії ПР МДН номер 008318. За порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: починаючи з 23.06.2026 перевищила встановлений строк перебування в Україні більше як на 30 днів, ухиляючись від виїзду за межі України після закінчення відповідного терміну перебування, чим порушив вимоги ч. 1, 3 ст. 3, ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», 20.08.2026 стосовно Позивача за ознаками частини 3 статті 203 КУпАП складено протокол серії ПР МПН номер 008318. За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення, за вчинення якого передбачена відповідальність згідно до частини 3 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, 20.08.2026 Жовтоводським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відносно Позивача винесено постанову про накладання адміністративного стягнення серії ПН МДН номер 008306 у вигляді штрафу в розмірі 5100 (п`ять тисячі сто) грн. 00 коп. Копію вказаної вище постанови про накладення адміністративного стягнення від 20.08.2026 серії ПН МДН номер 008306 отримано громадянкою Латвії ОСОБА_8 , що підтверджується власноручним підписом Позивача, вчиненим нею у відповідній графі цієї постанови. Адміністративний штраф сплачено. Викладеним вище підтверджується, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке закріплена в частині 3 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, під час прийняття за наслідками її розгляду постанови від 20.08.2026 серії ПН МДН номер 008306 про накладання адміністративного стягнення на громадянку Латвії Грігорьєву Діану Жовтоводським відділом ГУ ДМС у Дніпропетровській області діяв згідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та положень Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення ДМС України № 825. 20.08.2026 за порушення правил перебування на території України та з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відносно Позивача Жовтоводським відділом ГУ ДМС у Дніпропетровській області, відповідно до положень Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 21.05.2012 року за № 806/21119, прийнято рішення № 1223130100022163 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким Позивача зобов`язано залишити територію України у термін до 17.09.2026. Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону, іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. 20.08.2026 громадянку Латвії ОСОБА_5 було ознайомлено з прийнятим відносно неї рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 20.08.2026 № 1223130100022163, порядком оскарження цього рішення, та наслідками його невиконання, що підтверджується власноручним підписом Позивача вчиненим нею у цьому рішенні. Крім того зазначає, що відповідно до пункту 30 розділу 2 Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020, до поточних та прогнозованих загроз національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов віднесено, зокрема, зростання кількості порушень міграційного законодавства України іноземцями та особами без громадянства, зокрема вихідцями з держав міграційного ризику, а також залучення цих осіб до протиправної діяльності. Відповідно до пункту 33 розділу 3 вищевказаної Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року №392/2020, одним з основних напрямів зовнішньополітичної та внутрішньополітичної діяльності держави для забезпечення її національних інтересів і безпеки, є активна участь України у протидії нелегальній міграції. Також на території України введено воєнний стан у зв`язку із збройною агресією російської федерації по всій території України, у такий час Держава не може дозволити зневажливе та легковажне ставлення до свої законів. Враховуючи вищевикладені обставини та положення чинного законодавства, яким визначено правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, Жовтоводським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про примусове повернення на підставі того, що іноземець перевищила дозволений строк перебування на території України. Згідно з даними обліку, Позивач мала право законно перебувати на території України в період з 26.03.2026 по 23.06.2026 включно. З огляду на викладене, відповідач вважає, що рішення Жовтоводського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 20.08.2026 № 1223130100022163, прийняте стосовно громадянки Латвії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є законним, обґрунтованим та прийнятим компетентним суб`єктом владних повноважень у межах наданих повноважень та у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Ухвалою суду від 04.09.2026 року в задоволенні клопотання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про розгляд справи з викликом представника ГУ ДМС в Дніпропетровській області відмовлено.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

09 липня 2025 року ОСОБА_6 видано паспорт громадянина Латвії, який дійсний до 09 липня 2035 року (а.с.6).

26.03.2026 року ОСОБА_3 на підставі багаторазової візи заїхала на територію України 26.03.2026 року; строк перебування 90 діб (звор. бік а.с.6).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 01.11.2022 року, що наданий за заявою ОСОБА_1 (а.с.7), - зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_1 .

04 серпня 2017 року ОСОБА_5 зареєстровано у Держаному реєстрі фізичних осіб платників податків та присвоєно РНОКПП НОМЕР_4 , про що 11 серпня 2017 року видано відповідну картку платника податків (номер бланку НОМЕР_5 ).

15 жовтня 2016 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюбу з ОСОБА_4 , про що П`ятихатським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області зроблено відповідний актовий запис № 39 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_6 від 15 жовтня 2016 року.

Згідно довідки №166 від 26.08.2026 року, виданої Жовтянським старостинським округом П`ятихатської міської територіальної громади (а.с.10), - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1998 року проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . З 01.08.2017 року зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 по теперішній час.

Згідно рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 25.02.2025 року (а.с.12), - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянці Латвії відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 10 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322.

Згідно ухвали Галицького районного суду м.Львова від 06.08.2025 року (а.с.15), - відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа Львівська митниця Державної митної служби України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій.

Згідно копії свідоцтва про інвалідність (а.с.16-17), - ОСОБА_3 є інвалідом другої групи; посвідчення безтермінове, видане 14.04.2024 року.

Згідно копії виписки із медичної карти амбулаторного хворого №74180 КНП «П`ятихатська центральна міська лікарня» П`ятихатської міської ради (а.с.18), - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на Диспансерному обліку в КНП «П`ятихатська центральна міська лікарня» П`ятихатської міської ради з 17.08.2011. Діагноз: клінічна стадія ІV ВІЛ-асоційована енцефалопатія.

Згідно довідки лікаря-терапевта КНП «П`ятихатська центральна міська лікарня» П`ятихатської міської ради від 04.08.2026 року (а.с.23), - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за станом здоров`я не може з`явитись в м.Дніпро в міграційну службу.

Згідно висновку ЛКК №102/228 (а.с.24), - ОСОБА_3 , 1986 року народження знаходиться під наглядом лікаря терапевта; потребує часткової сторонньої допомоги при переїзді на дальні відстані, терміном з 08.07.2026 по 08.07.2027.

Згідно висновку ЛКК №102/228/1 (а.с.25), - ОСОБА_3 , 1986 року народження знаходиться під наглядом лікаря терапевта; потребує подальшого лікування та медичного спостереження в Україні. Виїзд за кордон на цей час протипоказаний до покращення стану здоров`я, терміном з 05.08.2026 по 05.08.2027.

20.08.2026 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була оглянута лікарем в зв`язку із скаргами на стан здоров`я, призначено лікування, рекомендовано косультацію кардіолога (а.с.26)

20.08.2026 року Жовтоводським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП (а.с.27).

Згідно постанови Жовтоводського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про накладення адміністративного стягнення, серії ПН МДН №008306 від 20.08.2026 року, - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 5100 грн.

Згідно рішення Жовтоводського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 20.08.2026 року, про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (а.с.29), - вирішено примусово повернути до країни походження або третьо\ країни громадянку Латвії ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати її покинути територію України у термін до 17.09.2026 року.

При вирішення адміністративної справи по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеною їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Частинами першою-третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Статтею 9 цього Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини 17 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», особи, стосовно яких прийнято рішення про припинення громадянства України або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, зобов`язані виїхати з України або звернутися із заявою про надання дозволу на імміграцію протягом 30 днів з дня прийняття такого рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, за винятком звернення цієї особи із заявою про надання дозволу на імміграцію, вона підлягає видворенню в установленому законодавством порядку. Іноземці та особи без громадянства, які протягом 30 днів з дня прийняття рішення про припинення громадянства України чи скасування рішення про оформлення набуття громадянства України звернулися із заявою про надання дозволу на імміграцію, вважаються такими, які тимчасово на законних підставах перебувають на території України.

Так, відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 15 лютого 2012 року (далі - Порядок № 150), а саме підпункту 2 пункту 2 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування. Для продовження строку перебування в Україні подаються такі документи, зокрема, заява іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в свою чергу, передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до ч.1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Статтею 3 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

21 жовтня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» (Постанова № 1202), якою врегулював питання в`їзду, законного перебування в Україні та обміну документів на право проживання у понад встановлені строки іноземцям та особам без громадянства під час воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, але із обмеженнями щодо громадян Російської Федерації, на яких дана постанова не розповсюджується.

Як убачається з матеріалів справи, позивачу було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 10 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322.

Водночас, позивачем вжито заходів для усунення обставин, що викликали підстави для відмови в отриманні посвідки на тимчасове проживання. Однак, з незалежних від позивача причин, дане питання на даний час не вирішено.

Крім того, позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі із громадянином України, постійно проживає на території України понад двадцять років.

Також судом було установлено факт звернення позивача з письмовою заявою про надання посвідки на тимчасове проживання.

Відтак, суд зауважує, що позивачем були вжиті заходи для отримання посвідки на тимчасове проживання, а тому стверджувати, що він на незаконних підставах перебуває на території України, в спірному випадку не можливо.

Із установленого судом убачається, що склалась ситуація, коли позивач-іноземець, перебуває у шлюбі з громадянином України з 15 жовтня 2016 року, у встановленому чинним законодавством порядку отримував посвідку на тимчасове проживання в Україні, довідку про реєстрацію місця проживання особи, позивач має сім`ю, має налагоджене приватне та соціальне життя, постійне місце проживання, та його видворення не пов`язане із забезпеченням національної безпеки України, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять. Також позивач має право для продовження строку його перебування на території України через право на імміграцію в Україну на підставі перебування у шлюбі майже десять років з громадянином України.

У постанові від 26 січня 2024 року у справі № 522/11225/22, Верховний Суд, зважаючи на поведінку іноземця, не вбачав неспівмірності та непропорційності між застосованими до нього заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, позаяк такі є адекватним реагуванням уповноваженого органу на порушення особою міграційного законодавства.

Визначені у цій постанові Верховного Суду підходи можуть бути враховані при вирішенні спірних правовідносин, хоч і від зворотного, а саме: необхідність врахування наслідків застосованого заходу до іноземця/особи без громадянства, його співмірності та пропорційності, врахування інтересів та прав особи, способу застосування уповноваженими органами заходу, виявлення волевиявлення та здійснення будь-яких дій з метою легалізації проживання на території України.

Установлені судом обставини, у своїй сукупності свідчать про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не діяв у спосіб, що передбачений законом, оскаржуване рішення прийнято передчасно та без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Позивач тривалий час проживає на території України, тобто має міцні соціальні зв`язки, а відтак відстоює своє право залишитись із своєю сім`єю на території України, шляхом оскарження зазначеного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з частиною другою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.06.1988 у справі «Боррехаб проти Нідерландів» висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Так, позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків між батьком та його неповнолітньою донькою. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21.06.1988 та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24.07.2014 роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 1 Конвенції вимагає від держав гарантувати права та свободи не лише громадянам, а кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією. Яскравими прикладами того, як цей принцип реалізується на практиці, можуть служити заяви, де мовиться про порушення права на сімейне життя у зв`язку з діями держави, спрямованими на депортацію з недоговірної держави особи, яка влаштувала життя з громадянином/громадянкою договірної держави, або на скасування даного цій особі дозволу на проживання

У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім`ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв`язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі «Мустаким проти Бельгії». ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.

Суб`єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України).

Суд вважає необхідним акцентувати увагу на тому, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

Отже, встановлені обставини справи не дають підстав для висновку про те, що саме не виконання позивачем, як іноземцем, своїх обов`язків, визначених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», призвело до порушення дозволених строків перебування на території України. Навпаки, встановлені обставини справи свідчать, що позивач до спливу строку законного перебування в Україні, вчиняв дії щодо продовження строку перебування в Україні, шляхом звернення до компетентних органів Міграційної служби, але вказане питання не було вирішено з незалежних від позивача причин.

Через оскаржуване рішення порушено право позивача на повагу до приватного життя, він позбавлений права на законне перебування та проживання в Україні, яке гарантовано ст.ст. 26 та 28 Конституції України, чинним законодавством та міжнародними зобов`язаннями України.

Так, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України вказано, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Тобто, з метою дотримання принципу верховенства права суб`єкти владних повноважень, приймаючи рішення владно-управлінського характеру, мають належним чином його мотивувати. Мотивація прийняття рішення суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій має оцінюватися судом при здійсненні контролю за виконанням судових рішень.

Відповідачем не було дотримано одного з елементів критерію необхідності у демократичному суспільстві, а саме - принципу пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення відповідача.

А принцип "належного урядування" не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (справа "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (справа "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (справа "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (справа "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішеннях у справах "Ґаші проти Хорватії" та "Трґо проти Хорватії").

Також слід враховувати, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

З урахування зазначеного вище, суд приходить до висновку що оскаржуване рішення не містить жодної оцінки владним суб`єктом співрозмірності балансу між приватним інтересом іноземця на продовження перебування в Україні та публічним інтересом держави, у контексті змісту ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин рішення Жовтоводського відділу Державної міграційної служби Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 20 серпня 2026 року № 1223130100022163 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадяники Латвії ОСОБА_1 прийняте не у порядку та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

З огляду на встановлені вище обставини, суд приходить до висновку, що в діях позивача відсутній і склад правопорушення, що йому інкримінується у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 203 КУпАП, а отже наявні підстави для скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ПН МДН №008306 від 20 серпня 2026 року, що оскаржується позивачем.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Оскільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, відповідно, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача слід закрити.

Керуючись ст.ст. 12, 241, 244, 246, 257, 289 КАС України, ст.ст. 3, 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ліненко Олександр Анатолійович до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування рішення про примусове повернення до країни походження та визнання протиправною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, задовольнити.

Рішення Жовтоводського відділу Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №1223130100022163 від 20.08.2026 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянки Латвії ОСОБА_1 , визнати протиправним та скасувати.

Постанову Жовтоводського відділу Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області серії ПН МДН №008306 від 20 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 203 КУпАП скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрити.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 37806243, адреса: м.Дніпро, вул. В.Липинського,7.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 вересня 2026 року.

Суддя Ю.В.Кудрявцева