Рішення № 139872403, 18.09.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2716/20

Провадження №2/461/5/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Кротової О.Б.,

секретар судового засідання Петрушка І.С.,

за участі:

представника позивача адвоката Кріль О.М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідачок ОСОБА_2

і ОСОБА_3 адвоката Луки Т.М.,

представника відповідачки ОСОБА_4 адвоката Стефановича Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Перша львівська державна нотаріальна контора Львівської області про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник адвокат Кріль О.М., 26.03.2020 звернувся в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якому просить встановити факт родинних відносин між ним та ОСОБА_9 , а саме те, що він, ОСОБА_5 , є двоюрідним братом ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім цього, просить визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також просить витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на його користь.

В обґрунтування позовних вимог покликається на таке. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне йому майно - квартиру АДРЕСА_1 . Він, як двоюрідний брат померлого, у встановлений законом 6-місячний строк звернувся до Першої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 , оскільки є спадкоємцем третьої черги за правом представлення за законом після смерті останнього. Спадкоємці першої та другої черги відсутні. Однак, до нотаріальної контори в межах встановленого законом строку із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 звернулись також спадкоємці п`ятої черги - двоюрідний дядько спадкодавця ОСОБА_1 (відповідач) та двоюрідна тітка ОСОБА_6 (відповідачка). Щодо відповідачки ОСОБА_3 , то така звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 , як двоюрідна сестра останнього із пропуском строку для прийняття спадщини. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30.12.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.12.2014, у задоволенні позову ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 відмовлено. Таким чином, з огляду на ч.1 ст.1272 ЦК України, ОСОБА_3 вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9 . Щодо відповідача ОСОБА_8 , то останній вважав себе спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_9 , оскільки стверджував, що проживав зі спадкодавцем однією сім`єю більш, як 5 років до дня смерті такого. Разом з тим, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22.02.2013 скасовано рішення Галицького районного суду м.Львова від 12.11.2012, і заяву ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_9 залишено без розгляду, а ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08.08.2014, яка набрала законної сили, позов ОСОБА_8 про визнання права власності на спадкове майно - залишено без розгляду. Таким чином, у відповідача ОСОБА_8 відсутнє право на спадкове майно. Щодо відповідачки ОСОБА_7 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , то постановою Львівського апеляційного суду від 09.10.2019 скасовано незаконне та необґрунтоване рішення Галицького районного суду м.Львова від 24.01.2017, у задоволенні позову ОСОБА_7 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено. Таким чином, з огляду на ч.1 ст.1272 ЦК України, ОСОБА_7 вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9 . Позивач зазначає, що він позбавлений можливості отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину після смерті свого двоюрідного брата ОСОБА_9 , оскільки необхідно підтвердити факт родинних відносин між ним та померлим і саме у зв`язку з цим нотаріусом відмовлено йому у вчиненні відповідної нотаріальної дії та рекомендовано звернутися до суду. Він звертався до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин в порядку окремого провадження та рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 17.11.2015 його заяву було задоволено та встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 є двоюрідними братами. Проте, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10.10.2017, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 16.10.2019, зазначене рішення скасовано та у задоволенні його заяви відмовлено з процесуальних підстав, а саме у зв`язку із незалученням до участі в справі заінтересованих осіб - усіх осіб, які вважають себе спадкоємцями померлого ОСОБА_9 . Щодо родинних відносин між позивачем та померлим, зазначає, що ОСОБА_9 був його двоюрідним братом по лінії батька. Так, дідусь позивача ОСОБА_10 мав двох дітей - ОСОБА_11 (батька позивача) та ОСОБА_12 (матір померлого ОСОБА_9 ). ОСОБА_12 одружилась з ОСОБА_13 та змінила прізвище з « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_15 ». У шлюбі у них народився син ОСОБА_9 . Згідно свідоцтва про народження позивача, його батьком є ОСОБА_11 , а згідно із свідоцтвом про народження батька позивача - ОСОБА_11 , його батьком (дідом позивача) є ОСОБА_10 . Як вбачається з особистого листка обліку кадрів ОСОБА_10 , у нього було двоє дітей, а саме донька і син. З даного листка також вбачається, що ОСОБА_10 є батьком ОСОБА_16 . З виписки з біографії ОСОБА_17 вбачається, що ОСОБА_18 народилась в с.Задвір?я, в сім?ї громадсько-культурного діяча - ОСОБА_19 . Факт зміни прізвища ОСОБА_12 на прізвище « ОСОБА_15 » підтверджується актовим записом про шлюб №1276 від 01.08.1959, який міститься в архіві Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби ЛМЮУ. Факт походження ОСОБА_9 від його батьків - ОСОБА_20 та ОСОБА_17 підтверджується актовим записом про народження №1157 від 16 червня 1961 року. З огляду на наведене, ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був двоюрідним братом позивача - ОСОБА_5 , і встановлення зазначеного факту родинних відносин необхідне йому для оформлення його спадкових прав, як спадкоємця померлого ОСОБА_9 . Як зазначено вище, після смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на належну йому квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_9 був власником зазначеної вище квартири на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05.08.2002, укладеного між ОСОБА_21 і ОСОБА_22 (продавці) та ОСОБА_9 (покупець) та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, проте оригінали зазначених правовстановлюючих документів у позивача на відповідну квартиру відсутні. Державний нотаріус Першої львівської державної нотаріальної контори Гусар Л.В. 02.06.2017 винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії саме через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. Таким чином, із покликанням на ст. 392, 1268-1270 ЦК України, позивач зазначає, що оскільки спадкодавець ОСОБА_9 за життя став власником спірної квартири на підставі укладеного ним договору купівлі-продажу квартири від 05.08.2002, а єдиним спадкоємцем третьої черги після його смерті є двоюрідний брат позивач ОСОБА_5 , який у визначений законом спосіб прийняв спадщину, проте у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на відповідну квартиру, нотаріус позбавлений можливості видати свідоцтво про право на спадщину, тому право останнього підлягає захисту в судовому порядку, шляхом визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 . Щодо позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, позивач вказує таке. У грудні 2016 року ОСОБА_7 , яка вважала себе рідною тіткою померлого ОСОБА_9 , після 4,5 років з дня смерті останнього, звернулась з позовом до територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 . До участі в розгляді даної справи не було залучено усіх осіб, які вважають себе спадкоємцями померлого ОСОБА_9 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24.01.2017 позов ОСОБА_7 було задоволено та визначено такій додатковий строк для прийняття спадщини терміном три місяці, який буде достатнім для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_9 . Однак, постановою Львівського апеляційного суду від 09.10.2019 зазначене рішення було скасовано та відмовлено у задоволенні позову. Також у 2017 році, на підставі незаконного та необґрунтованого рішення Галицького районного суду м. Львова від 24.01.2017, ОСОБА_7 звернулась з позовом до територіальної громади м.Львова про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07.05.2018 позов ОСОБА_7 задоволено; встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та визнано за ОСОБА_7 право власності на спірну квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 . До участі у справі не було залучено усіх осіб, які вважають себе спадкоємцями померлого ОСОБА_9 . Проте, постановою Львівського апеляційного суду від 18.12.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково та частково скасовано рішення Галицького районного суду м. Львова від 07.05.2018, у задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 - відмовлено. Таким чином, рішення суду, на підставі якого ОСОБА_7 зареєструвала своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 скасовано, як незаконне. Разом з тим, до моменту подання ОСОБА_5 апеляційної скарги на зазначене вище рішення Галицького районного суду м. Львова від 07.05.2018 та за час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_7 відчужила (продала) спірну квартиру іншій особі, а та, в свою чергу, відчужила (продала) таку квартиру ще іншій особі. Станом на даний час, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, власником квартири на підставі договору купівлі-продажу квартири є відповідачка ОСОБА_4 . Покликаючись на ст. 387, 388, 396, 1218, 1268, 1296 ЦК України, позивач вказує, що він, прийнявши у встановленому порядку спадщину, з часу її відкриття, набув речові права на успадковану квартиру, а саме право володіти і право користуватися нею, і, відповідно, право на захист цих прав, відтак вважає, що він має право на захист своїх порушених прав шляхом подання віндикаційного позову. Оскільки квартира АДРЕСА_1 відчужена без волі власника позивача ОСОБА_5 , тому право власності на таке майно не набувається добросовісним набувачем. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним такого майна. А тому, позивач зазначає, що його вимога стосовно витребування квартири з чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_4 на його користь є обґрунтованою.

Ухвалою судді від 27.03.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі від 27.03.2020, ухвалою судді від 13.05.2020 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Окрім цього, ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 13.05.2020 задоволено заяву представника позивача ОСОБА_23 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597725846101.

Від представника відповідачки ОСОБА_7 адвоката Луки Т.М. 18.06.2020 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю з таких підстав. ОСОБА_7 в грудні 2016 року звернулась в суд із позовом до Територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради, Першої львівської державної контори про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, покликаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 , який був її племінником, а вона у встановлений законом шестимісячний строк не змогла звернутися до нотаріальної контори для прийняття спадщини, так як лише у вересні 2016 року довідалась про його смерть. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24.01.2017 у справі №461/7915/16-ц визначено ОСОБА_7 додатковий строк для прийняття спадщини терміном три місяці, який буде достатнім для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_9 . Надалі, ОСОБА_7 звернулася до Першої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Постановою державного нотаріуса Першої львівської державної нотаріальної контори Гусар Л.В. від 10.05.2017 було відмовлено ОСОБА_7 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_9 , посилаючись на відсутність документів, що підтверджували б родинні відносини та відсутність правовстановлюючих документів на майно. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19.10.2017 у справі №461/7915/16-ц апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 адвоката Кріль О.М. на рішення Галицького районного суду міста Львова від 24 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, за участю третьої особи Першої львівської державної нотаріальної контори про визначення додаткового строку для прийняття спадщини закрито. Постановою Верховного Суду від 16.01.2019 касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 жовтня 2017 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постановою Львівського апеляційного суду від 09.10.2019 апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 задоволено, рішення Галицького районного суду м.Львова від 24 січня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовної заяви ОСОБА_7 до Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 20.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на постанову Львівського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року та витребувано з Галицького районного суду м. Львова цивільну справу №461/7915/16-ц. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07.05.2018 у справі №461/8963/17 встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), а саме те, що ОСОБА_7 є рідною тіткою ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнано за ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування. Постановою Львівського апеляційного суду від 18.12.2019 апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_23 задоволено частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_7 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_24 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог. В решті рішення суду залишити без змін. Представник відповідачки зазначив, що позивач ОСОБА_5 не являється спадкоємцем до майна померлого ОСОБА_9 , оскільки документів на підтвердження родинних відносин останній не надав, як і не надав відповідного рішення суду, яким би були встановленні родинні відносини. Єдиним законним спадкоємцем майна ОСОБА_9 є його рідна тітка ОСОБА_7 , а інші особи, які подали заяву в нотаріальну контору, такими не є, а отже у них не виникло право на спадкування щодо майна померлого. Також зазначив, що на момент звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, встановлення факту родинних відносин, визнання права власності та на момент укладення 22.10.2018 договору купівлі-продажу квартири, відповідачці ОСОБА_7 не було відомо про наявність інших спадкоємців, в тому числі щодо ОСОБА_5 , оскільки рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10.10.2017, рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 17.11.2015 скасовано і ухвалено нове, яким в задоволенні заяви відмовлено. Таким чином, відповідачка ОСОБА_7 має право у третю чергу права на спадкування за законом, оскільки є рідною тіткою померлого ОСОБА_9 . Вона була народжена 1932 року в сім`ї ОСОБА_25 (1891 р.н.) та ОСОБА_26 (1900 р.н.) в с. Загір?я. Окрім неї, ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась сестра ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась сестра ОСОБА_28 та 1934 року народився брат ОСОБА_20 . Даний факт підтверджується копією свідоцтва про народження та про укладення шлюбу, копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та випискою №700 від 08.05.2013 Загір?янської сільської ради, що досліджувалось судом першої інстанції. Між ОСОБА_20 та ОСОБА_17 укладено шлюб, у якому народився ОСОБА_9 , 1961 р.н. Даний факт підтверджується копією запису акта про шлюб та копією запису акта про народження, що встановлено рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07.05.2018 у справі №461/8963/17, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18.12.2019. Щодо родинних відносин позивача та померлого ОСОБА_9 , представник відповідачки звернув увагу на таке. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 23.09.2014 зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено та визнано за ним право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 09.02.2015, апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_8 задоволено, рішення Галицького районного суду м.Львова від 23.09.2014 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування - відмовлено. Судом апеляційної інстанції у зазначеному рішенні встановлено, що не є достатніми доказами родинних зв?язків позивача за зустрічним позовом та спадкодавця ОСОБА_9 копії особистого листка обліку кадрів Інституту народознавства та дані автобіографії ОСОБА_17 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.04.2015 у справі №6-7392св15, касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Апеляційного суду Львівської області від 09.02.2015 залишено без змін. Окрім цього, судом касаційної інстанції встановлено, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, апеляційний суд обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки будь-яких доказів того, що батько позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_11 (помер у 2001 році) був рідним дядьком ОСОБА_9 суду не надано. Посилання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції на дані копій особистого листка по обліку кадрів Інституту народознавства та дані автобіографії ОСОБА_17 із зазначенням даних про народження в сім?ї ОСОБА_10 та про наявність брата ОСОБА_11 - не може бути визнано достатнім доказом родинних зв?язків між позивачем за зустрічним позовом та спадкодавцем ОСОБА_9 , про які зазначено у позові. Доказів про родинні стосунки ОСОБА_17 та ОСОБА_11 , як рідного брата та сестри - позивач за зустрічним позовом не надав. Окрім цього, як зазначено вище, ОСОБА_5 звертався до Перемишлянського районного суду Львівської області, з метою встановлення факту родинних відносин та рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 17.11.2015 було встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 є двоюрідними братами. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10.10.2017 зазначене рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №449/1352/15-ц рішення Апеляційного суду Львівської області від 10.10.2017 залишено без змін. З огляду на наведене, представник відповідачки зазначив, що зважаючи на той факт, що позивачем ОСОБА_5 та відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 не встановлено факт родинних відносин та не представлено документів на підтвердження даних обставин, що давали б можливість суду віднести останніх до осіб, визначених у статтях 1261-1265 ЦК України, а сам по собі факт подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини не може бути тією обставиною, що дає право на спадкування, відтак відсутні правові підстави для віднесення зазначених осіб до таких, які мають право на спадкування, а отже і наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_5 в частині встановлення факту родинних відносин та визнання права власності. Окрім цього, зазначив, що 22.10.2018 між ОСОБА_7 та ОСОБА_29 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . На момент укладення зазначеного договору купівлі-продажу не існувало жодних перепон до укладення такого, в тому числі заборон і арештів, а рішення судів про визначення додаткового строку для подання заяви для прийняття спадщини, встановлення факту родинних відносин, визнання права власності були чинними та не скасованими. Аналогічні перепони щодо укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_29 та ОСОБА_4 були відсутніми і 17.08.2019. Із покликанням на норми ст. ст. 330, 388 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, представник відповідачки вказує, що задоволення віндикаційного позову ОСОБА_5 і витребування спірної квартири у відповідачки ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, призведе до порушення зазначених норм. Беручи до уваги, що моментом виникнення прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірну квартиру у встановленому законом порядку не набуто, а сам факт подання позивачем заяви в нотаріальну контору, без встановлення факту родинних відносин не є тією обставиною з якою законодавець пов?язує виникнення такого права, а тому вимоги ОСОБА_5 щодо визнання його власником квартир не ґрунтуються на законі. Враховуючи наведене вище, вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 .

Від відповідача ОСОБА_1 30.06.2020 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив задоволити позовні вимоги ОСОБА_5 з таких підстав. Відповідач підтвердив, що позивач ОСОБА_5 є двоюрідним братом померлого ОСОБА_9 , а отже є спадкоємцем третьої черги за правом представлення за законом після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки спадкоємці першої та другої черги відсутні, ОСОБА_5 є єдиним найближчим за чергою спадкоємцем, про родині стосунки якого з покійним ОСОБА_9 свідчать документи та показання свідків. Щодо визнання права власності в порядку спадкування зазначив, що оскільки спадкодавець ОСОБА_9 за життя став власником квартири АДРЕСА_1 , а єдиним спадкоємцем третьої черги є його двоюрідний брат ОСОБА_5 , який у визначений законом спосіб прийняв спадщину, проте в зв?язку із відсутністю правовстановлюючих документів на дану квартиру, нотаріус позбавлений можливості видати ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину, тому право останнього підлягає судовому захисту. Щодо витребування майна з чужого незаконного володіння відповідач, покликаючись на ст. ст. 387, 388 ЦК України, вказав, що оскільки квартира АДРЕСА_1 відчужена без волі власника - ОСОБА_5 , тому право власності на таке майно добросовісним набувачем не набувається. Право власності дійсного власника, в даному випадку ОСОБА_5 , в зв?язку із втратою ним майна, презюмується і не припиняється. Отже, вважає, що вимога ОСОБА_5 стосовно витребування квартири з чужого незаконного володіння є законною та обґрунтованою.

Окрім цього, від відповідача ОСОБА_1 01.07.2020 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останні також зазначив, що вважає позовні вимоги позивача законними та обґрунтованими з таких додаткових підстав. Після відкриття спадщини, позивач у визначений строк звернувся із заявою про прийняття спадщини до Першої львівської державної нотаріальної контори, однак нотаріусом свідоцтво про право на спадщину позивачу не видавалось у зв?язку із відсутністю підтверджуючих документів про факт його родинних стосунків із ОСОБА_9 . З огляду на це, позивач звернувся до суду із заявою про встановлення такого юридичного факту і рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року відповідна заява була задоволена (справа №449/1352/15). В подальшому, це рішення було скасовано Апеляційним судом Львівської області та Верховним Судом з тих підстав, що справа була розглянута з порушенням правил підсудності (тобто виключно з процесуальних підстав, а не по суті). Водночас, із пропуском строку на прийняття спадщини, а саме 24.10.2016 (через майже п`ять років з часу відкриття спадщини), із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_7 - тітка померлого ОСОБА_9 . Рішеннями Галицького районного суду м. Львова від 24.01.2017 (справа №461/7915/16-ц) та від 07.05.2018 (справа №461/8963/17) ОСОБА_7 було визначено додатковий строк для прийняття спадщини, а також визнано за нею право власності на квартиру покійного ОСОБА_9 . Зазначені рішення суду ґрунтувалися на неправдивій інформації, наданій ОСОБА_7 , зокрема про причини тривалого незвернення із заявою про прийняття спадщини. Як результат, апеляційною інстанцією вказані рішення Галицького районного суду м.Львова скасовані. За час, коли ці рішення оскаржувались в апеляційному порядку, ОСОБА_7 , розуміючи, що безпідставно набула права власності на спадкове майно (адже об`єктивних причин для пропуску строку на прийняття спадщини не було, долею свого племінника вона ніколи не цікавилась, за час його життя стосунків з ним не підтримувала і відповідні рішення судів, які постановлялись без участі інших спадкоємців), вирішила відчужити набуте нею спадкове майно, щоб унеможливити в подальшому його повернення законним спадкоємцям. Відтак, 22 жовтня 2018 року спірна квартира була продана нею ОСОБА_29 , а в подальшому 17 серпня 2019 року (коли тривав апеляційний розгляд справ) відчужена на користь ОСОБА_30 . Зрозуміло, що така схема (неодноразовий продаж) була організована спеціально, щоб потім посилатися на добросовісність набуття майна кінцевим власником. Однак, фактичні обставини не викликають жодного сумніву, що набуття спадкового майна і його подальший перепродаж вчинені виключно з метою позбавити позивача ОСОБА_5 можливості отримати спадщину, на яку він має право за законом.

Від відповідачки ОСОБА_4 03.07.2020 надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог позивача з таких підстав. Обґрунтовуючи підстави встановлення факту родинних відносин між позивачем та спадкодавцем ОСОБА_9 , позивач покликається на те, що позбавлений можливості отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину після смерті свого двоюрідного брата ОСОБА_9 , оскільки необхідно підтвердити факт родинних відносин між зазначеними вище особами, і саме у зв?язку з цим нотаріусом відмовлено ОСОБА_5 у вчиненні відповідної нотаріальної дії та рекомендовано звернутися до суду. Проте, позивач у квітні 2014 року вже звертався до Галицького районного суду м.Львова із зустрічним позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування на спірну квартиру, посилаючись на те, що його батько ОСОБА_11 був дядьком ОСОБА_9 , а він його двоюрідним братом, тому після смерті ОСОБА_9 має право на спадкування, як спадкоємець третьої черги за законом. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23.09.2014 року зустрічний позов задоволено та було визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , однак рішенням Апеляційного суду Львівської області від 09 лютого 2015 року, рішення суду першої скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_5 відмовлено з недоведеності позовних вимог, оскільки доказів того, що батько позивача за зустрічним позовом був рідним дядьком ОСОБА_9 суду не було надано. Апеляційний суд, постановляючи рішення, зазначив про те, що посилання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 на дані копій особистого листка по обліку кадрів Інституту народознавства та дані автобіографії ОСОБА_17 із зазначенням даних про народження в сім?ї ОСОБА_10 та про наявність брата ОСОБА_11 , не може бути визнано достатнім доказом родинних зв?язків, про які зазначено у позові. Доказів про родинні стосунки ОСОБА_17 та ОСОБА_11 , як рідного брата та сестри - позивач за зустрічним позовом не надав. Доказів наявності родинних відносин позивача з спадкодавцем не долучено і до даного позову. Фактично позивач покликається на докази родинних відносин з спадкодавцем, які вже досліджувались судами і з цього приводу постановлено судове рішення, яке набрало законної сили. Щодо вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірну квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то така вимога не підлягає задоволенню у зв?язку з тим, що позивачем не доведено, що він є спадкоємцем третьої черги за правом представлення за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 , як двоюрідний брат останнього, зокрема позивачем не надано достатніх підстав перебування його батька з спадкодавцем в родинних відносинах та відповідно його права на спадкування за правом представлення за законом. Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач в квітні 2014 року вже звертався з позовом про визнання за ним права власності на спірну квартиру, однак в задоволені такого позову йому було відмовлено. Факт звернення позивача з аналогічним позовом в квітні 2014 року свідчить про те що станом на квітень 2014 року позивачу було відомо про порушення його прав, як спадкоємця. Із покликанням на норми ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, відповідачка ОСОБА_4 заявила письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, у зв?язку з чим просить відмовити у позові, оскільки строк позовної давності для заявлених вимог позивача про визнання за ним права власності на спірну квартиру сплив. Щодо позовної вимоги ОСОБА_5 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, заперечила та зазначила, що квартира нею була придбана на підставі договору купівлі - продажу, що посвідчений 17.08.2019 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н.Б. Ця квартира належала продавцю на підставі договору купівлі-продажу, який укладено із попереднім власником ОСОБА_7 , яка отримала її у власність на підставі судового рішення Галицького районного суду м. Львова від 07.05.2018, яке набрало законної сили, однак скасоване в цій частині постановою Львівського апеляційного суду від 18.12.2019. Чинність судового рішення на момент укладання ОСОБА_7 договору купівлі-продажу спірної квартири виключає застосування статті 387 ЦК України. Окрім цього, диспозиція вище зазначеної статті зазначає, що особою, наділеною правом витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, є власник. Однак, позивач власником спірної квартири ніколи не був і не є, що підтверджується тим, що позивач в даному позові ставить питання про визнання за ним права власності на спірну квартиру в прядку спадкування. Тому твердження позивача про те, що квартира була відчужена без волі власника ОСОБА_5 , є безпідставним.

Ухвалою суду від 06.07.2020 задоволено клопотання представника позивача, витребувано із Галицького районного у м. Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про шлюб №1276 від 01.08.1959 року, складеного на ОСОБА_20 та ОСОБА_12 , який внесено до ДРАЦСу за №51905691; витребувано з Шевченківського районного у м. Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про народження №1157 від 16.06.1961 року, складеного на ОСОБА_9 ; витребувано із Задвір`янської сільської ради інформацію про народження та про батьків ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також витребувано у Першої львівської державної нотаріальної контори матеріали спадкової справи №291/2012, заведеної 09.07.2012 після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

Від відповідача ОСОБА_1 10.07.2020 надійшли пояснення щодо відзиву ОСОБА_4 , у яких зазначено таке. Вважає відзив відповідачки ОСОБА_4 необґрунтованим щодо її заяви про застосування строку позовної давності, оскільки у 2014 році позивач не звертався в суд із позовом про визнання за ним права власності на спірну квартиру, а також на той час вона не була учасником провадження. У спадковій страві тривав процес заявлення спадкоємців, які претендували на спадкове майно, а тому відповідно до вимог ч.2 ст.264 ЦК України, позовна давність не може застосовуватись. Щодо встановлення факту родинних відносин між позивачем та померлим ОСОБА_9 додатково вказав, що рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року у справі №449/1352/15 було скасовано Апеляційним судом Львівської області та Верховним Судом з тих підстав, що справа була розглянута з порушенням правил підсудності (тобто виключно з процесуальних підстав, а не по суті). У 2014 році у справі про визнання права власності на спірну квартиру вимоги про встановлення факту родинних стосунків не заявлялися, тому оцінка окремих доказів не має преюдиціального значення для інших судових справ. Також зазначає, що не можуть вважатися обґрунтованими доводи ОСОБА_4 про те, що докази родинних стосунків позивача ОСОБА_5 і спадкодавця ОСОБА_9 , як двоюрідних братів, відсутні. Так, у ОСОБА_5 є документи, що свідчать про родовід по його лінії. Також, у справі наявні інші документальні підтвердження родинних стосунків, як і показання численних свідків, що це підтверджують. Втрата у воєнний період (40-і роки) окремих документів не означає, що наявність родинних стосунків не може підтверджуватись іншими доказами. Відповідачка ОСОБА_31 досить довільно трактує положення чинного законодавства та фактичні обставини справи щодо права ОСОБА_7 на розпорядження спадковим майном. По-перше, ОСОБА_7 достовірно було відомо, що до участі у розгляді справи за її позовом не залучені усі особи, які мали бути відповідачами, бо на той час вони звернулись із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса. Факт наявності інших спадкоємців був умисно прихований від суду, а суд цього і не перевіряв, що стало наслідком скасування рішення, ухваленого на користь ОСОБА_7 . По-друге, відчуження ОСОБА_7 спірної квартири ОСОБА_4 відбулось у той час, коли здійснювалось апеляційне провадження у справі, що свідчить про намір ОСОБА_7 , яка передбачала, що необґрунтоване рішення суду першої інстанції може бути скасоване, за будь-яких обставин передати спірне майно третім особам для ускладнення в майбутньому процесу повернення такого майна. Більше того, на час придбання квартири, відповідачка знала, що така квартира є предметом судового спору. За таких обставин, в дійсності придбання відповідачкою ОСОБА_4 квартири, в якій вона ні дня не проживала, організовано спеціально для ускладнення іншим спадкоємцям процесу повернення спадкового майна. Тому відчуження квартири, права на яку спадкоємці відстоювали у судовому порядку, здійснювалось всупереч їхньої волі і відбувалось поза такою волею.

Окрім цього, від відповідача ОСОБА_1 10.07.2020 надійшли додаткові пояснення на відзив відповідачки ОСОБА_4 , у яких останній додатково вказав щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_5 та необґрунтованості мотивів невизнання позовних вимог відповідачкою, викладених у її відзиві на позовну заяву.

Ухвалою суду від 07.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На виконання ухвали суду від 06.07.2020 із Першої львівської державної нотаріальної контори 10.08.2020 надійшла спадкова справа №291, заведена після смерті ОСОБА_9 .

У відповідь на виконання ухвали суду про витребування доказів від 06.07.2020, 10.08.2020 із Задвір`янської сільської ради Буського району Львівської області надійшли відомості про те, що у сільській раді відсутні витребувані відомості.

Від відповідачки ОСОБА_3 11.08.2020 надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання зазначила таке. Щодо позовних вимог ОСОБА_5 відповідачка заперечує у повному обсязі та вважає, що після смерті ОСОБА_9 єдиним законним спадкоємцем майна останнього є його тітка ОСОБА_7 . Вказує, що ОСОБА_5 не являється спадкоємцем до майна померлого ОСОБА_9 , оскільки документів на підтвердження родинних відносин останній не представив, так само як і відповідного рішення суду, яким би були встановленні родинні відносини. Відповідачка зазначила, що позивача за життя ОСОБА_9 ніколи не бачила, такий в колі родини « ОСОБА_15 » ніколи не з`являвся. Більше того, ОСОБА_9 за життя ніколи не згадував про наявність двоюрідного брата позивача ОСОБА_5 . Щодо родинних відносин ОСОБА_7 та ОСОБА_9 навела дані, які відповідають відзиву ОСОБА_7 на позовну заяву, а також, аналізуючи рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, описані вище, зазначила, що позивачем не надано достатніх доказів родинних зв?язків позивача із померлим ОСОБА_9 , а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Від відповідача ОСОБА_1 надійшли пояснення на відзив відповідачки ОСОБА_3 , у якому останній зазначив, що відзив відповідачки є необґрунтованим. Зокрема, зазначив, що ОСОБА_3 наполягає на тому, що жодних доказів факту родинних стосунків між спадкодавцем ОСОБА_9 і позивачем ОСОБА_5 немає, а єдиним законним спадкоємцем являється ОСОБА_7 . При цьому, відповідачка ОСОБА_3 не враховує той факт, що рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року заява ОСОБА_5 про встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_9 була задоволена, однак в подальшому скасовано таке рішення з процесуальних підстав. Таким чином, суди апеляційної і касаційної інстанцій не скасовували рішення місцевого суду, яким встановлено факт родинних стосунків, з мотивів відсутності доказів, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 є родичами, а тому, такий факт не можна вважати спростованим. Відповідно, жодної преюдиції у зв?язку із рішеннями апеляційного та касаційного судів, як на те посилається ОСОБА_3 , не виникає. Щодо покликань відповідачки про єдину законну спадкоємицю ОСОБА_7 , зазначив, що ОСОБА_7 також встановлювала факт родинних стосунків із покійним ОСОБА_9 в судовому порядку, як і позивач ОСОБА_5 , оскільки не мала прямих документів, які підтверджують факт родинних стосунків. Більше того, ОСОБА_7 , на відміну від ОСОБА_5 , пропустила строк на прийняття спадщини та такий строк їй не було поновлено, а відтак вона не мала правових підстав приймати у спадщину майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_9 . На відміну від неї, позивач ОСОБА_5 своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і в судовому порядку на даний час доводить свої родинні стосунки і спадкодавцем. Підстав не вважати його спадкоємцем, який бере участь у спадковому процесі, як на цьому наполягає ОСОБА_3 , немає. Вважає, що позиція відповідачки ОСОБА_3 стосовно визнання ОСОБА_7 єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_9 зумовлена реалізацією схеми, за якої первісно вони намагалися у судовому порядку визнати спадкоємцем відповідача ОСОБА_8 . Надалі, коли це не вдалося, у спадковий процес було включено ОСОБА_3 , яка пропустила строк на спадкування, а в подальшому включено і ОСОБА_7 , яка пропустила строк на спадкування, і домагалася встановлення додаткового строку з надуманих підстав. З огляду на наведене, вважає відзив відповідачки ОСОБА_3 необґрунтованим, а викладені у ньому доводи такими, що спрямовані на спотворення дійсних обставин справи.

На виконання ухвали суду від 06.07.2020 із Шевченківського районного у місті Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) 21.08.2020, та із Галицького районного у місті Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) надійшли витребувані судом копії актових записів.

Ухвалою суду від 18.11.2020 у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_7 адвоката Луки Т.М. про зупинення провадження відмовлено.

Ухвалою суду від 01.04.2021 клопотання відповідачки ОСОБА_3 задоволено, зупинено провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника відповідачки ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Ухвалою суду від 09.11.2021 відновлено провадження у справі, судовий розгляд продовжено, а також витребувано: від Зборівської державної нотаріальної контори інформацію щодо спадкової справи після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 (актовий запис про смерть №13 від 26.01.2021), та про спадкоємців останньої, а також витребувано копію зазначеної спадкової справи; від Загір`янської сільської ради інформацію про зареєстрованих разом з ОСОБА_7 , яка проживала у с.Загір`я Зборівського району Львівської області, осіб за місцем проживання останньої станом на день її смерті - на ІНФОРМАЦІЯ_7 .

На виконання зазначеної ухвали суду, 01.02.2022 із Загір`янської сільської ради надійшла витребувана інформація.

Окрім цього, 15.02.2022 із Зборівської державної нотаріальної контори надійшла інформація про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заведена.

Ухвалою суду від 27.05.2022 витребувано у Зборівської державної нотаріальної контори інформацію щодо спадкової справи після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

На виконання зазначеної ухвали суду, 27.06.2022 із Зборівської державної нотаріальної контори надійшла інформація про те, що у зазначеній нотаріальній конторі спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заведена, а також надано відомості із Спадкового реєстру (інформаційну довідку).

Ухвалою суду від 03.11.2022 витребувано у приватного нотаріуса Зборівського районного нотаріального округу Олійник О.Є. копію спадкової справи №68/2021, заведеної після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 та інформацію про спадкоємців останньої.

На виконання ухвали суду від 03.11.2022, до суду 09.12.2022, від приватного нотаріуса Зборівського районного нотаріального округу Олійник О.Є. надійшла копія спадкової справи №68/2021, у якій міститься інформація про єдину спадкоємицю померлої за заповітом, якою є її дочка ОСОБА_2 .

Ухвалою судового засідання від 10.01.2023, яку відображено у протоколі судового засідання, залучено до участі в справі правонаступника відповідачки ОСОБА_7 ОСОБА_2 .

Від представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Луки Т.М. 15.05.2023 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідачка заперечує проти позовних вимог ОСОБА_5 у повному обсязі. Зміст відзиву відповідає відзиву на позовну заяву, поданому адвокатом Лукою Т.М., як представником відповідачки ОСОБА_7 18.06.2020.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 30 червня 2023 року, з урахуванням виправлених у ній помилок (описок) ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 05 липня 2023 року, клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Луки Т.М. про закриття провадження у справі в частині позовних вимог задоволено та закрито провадження в частині позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 30.06.2023, з урахуванням виправлених у ній помилок (описок) ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 05.07.2023, скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 08.04.2024 задоволено самовідвід головуючого судді Юрківа О.Р. від участі у розгляді зазначеної цивільної справи №461/2716/20 та відведено від розгляду справи.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2024, головуючим суддею у справі визначено Кротову О.Б.

Ухвалою від 10.04.2024 прийнято до свого провадження зазначену цивільну справу, призначено судовий розгляд такої.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 02.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі №461/2716/20 за касаційною скаргою адвоката Луки Т.М. (представника відповідачів), витребувано з Галицького районного суду м.Львова дану цивільну справу для розгляду касаційної скарги.

На виконання зазначеної ухвали, Галицьким районним судом м.Львова 23.05.2024 направлено дану цивільну справу до Верховного Суду для розгляду касаційної скарги адвоката Луки Т.М. (представника відповідачів).

Постановою Верховного Суду від 13.06.2024 постанову Львівського апеляційного суду від 07.02.2024 скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Окрім цього, суддею Верховного Суду Кратом В.І. висловлено окрему думку від 13.06.2024 у даній справі, зокрема щодо вирішення питання судових витрат у випадку якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03.10.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 30.06.2023 скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надалі, постановою Верховного Суду від 02.04.2025 постанову Львівського апеляційного суду від 03.10.2024 скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 30.06.2023 скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 30.09.2025 у задоволенні клопотання представника відповідачок - адвоката Луки Т.М. про зупинення провадження у справі до вступу спадкоємців у спадкові права відповідача ОСОБА_8 який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , - відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння закрито.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 29.09.2025 відкрито касаційне провадження у справі №461/2716/20 за касаційною скаргою адвоката Луки Т.М. (представника відповідачів) на постанову Львівського апеляційного суду від 06.08.2025 та витребувано з Галицького районного суду м.Львова дану цивільну справу для розгляду касаційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 25.02.2026 постанову Львівського апеляційного суду від 06.08.2025 залишено без змін.

Дана справа повернута на адресу Галицького районного суду м.Львова 15.04.2026.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 11.06.2026 у задоволенні клопотання представника відповідачок ОСОБА_2 та ОСОБА_32 - адвоката Луки Т.М. про зупинення провадження у справі до вступу спадкоємців у спадкові права відповідачки ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння закрито.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 адвокат Кріль О.М. підтримала позовні вимоги, просила такі задоволити. Надала пояснення, які відповідають змісту позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав позовні вимоги позивача, надав пояснення, які відповідають змісту відзиву на позовну заяву та інших заяв по суті. Просив позовні вимоги задоволити.

Представник відповідачок ОСОБА_2 і ОСОБА_3 адвокат Лука Т.М. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 . Надав пояснення, які відповідають змісту поданих відзивів відповідачок на позовну заяву ОСОБА_5 .

Представник відповідачки ОСОБА_4 адвокат Стефанович Ю.М. заперечив щодо позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві відповідачки ОСОБА_4 .

Від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - завідувача Першої львівської державної нотаріальної контори Львівської області 28.07.2026 надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника третьої особи за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до такого висновку.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу (далі ЦК України) України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Спірні правовідносини щодо встановлення факту, що має юридичне значення регулюються Главою 6 Розділу IV ЦПК України.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 273 ЦПК України (пункт 1 частини першої статті 315 діючого ЦПК України) суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, в такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (постанова Верховного Суду від 20 грудня 2023 року в справі № 283/1742/21 (провадження № 61-11547св22)).

Таким чином, аналіз положень статті 315 ЦПК України свідчить про те, що факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є Цивільний кодекс України (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20).

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п`ятої черги.

У постанові Верховного Суду у колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18) зроблено висновок по застосуванню статті 1266 ЦК України та вказано, що «спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом, при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу)».

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); сімейних відносин; відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини).

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.

Стаття 1263 ЦК України регламентує, що у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Згідно з частиною 4 статті 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з підпунктами 4.1, 4.2 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок), при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №303 (т.1 а.с.12).

Учасниками справи не оспорюється та підтверджується матеріалами справи те, що станом на момент смерті ОСОБА_9 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 (т.1 а.с.13,14 копія договору купівлі-продажу від 05.08.2002, копія витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно).

Пред`являючи зазначений позов, та стверджуючи, що спадкоємців після смерті ОСОБА_9 першої і другої черги немає, позивач ОСОБА_5 вказує про наявність у нього і померлого кровного споріднення, що надає йому право на спадкування за законом третьої черги в порядку представлення, а саме те, що його батько ОСОБА_11 є рідним дядьком ОСОБА_9 та відповідно двоюрідним братом позивача.

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 03.05.2001 міським відділом реєстрації актів громадянського стану Львівського обласного управління юстиції, батько позивача - ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_11 (том 3 а.с.186).

Із матеріалів спадкової справи №291/2012 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_5 18.12.2012 звернувся в Першу львівську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті свого двоюрідного брата ОСОБА_9 . Ця заява зареєстрована в реєстрі за №1063/12 консулом Посольства України в Південно-Африканській Республіці (копія спадкової справи а.с.13).

Також 15.05.2013 ОСОБА_5 звернувся в Першу львівську державну нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом із зазначенням, що після смерті ОСОБА_9 залишилось спадкове майно квартира АДРЕСА_1 (копія спадкової справи а.с.63).

У відповідь на подану заяву позивача ОСОБА_5 , листом №638/0116 від 15.05.2013 завідуючий Першої львівської державної нотаріальної контори Бояківський О.В. повідомив заявника про необхідність подання в нотаріальну контору доказів родинних відносин за спадкодавцем та правовстановлюючих документів на майно спадкодавця (копія спадкової справи а.с.66).

Окрім цього, 08.12.2015 та 01.06.2017 ОСОБА_5 звертався в Першу львівську державну нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом із зазначенням, що після смерті ОСОБА_9 залишилось спадкове майно квартира АДРЕСА_1 та грошові вклади, що знаходяться в ПАТ «Промінвестбанк» (том 1 а.с.15, копія спадкової справи а.с.135, 205).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 02.06.2017 відмовлено державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори Гусар Л.В. заявнику ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а.с.17, копія спадкової справи а.с.211).

Згідно із зазначеною постановою про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, підставою для відмови ОСОБА_5 у видачі свідоцтва слугувало те, що останнім не подано державному нотаріусу правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 .

Щодо факту родинних відносин, ОСОБА_5 подано державному нотаріусу рішення суду про встановлення такого факту. Так, ОСОБА_5 звертався у Перемишлянський районний суд Львівської області із заявою про встановлення факту родинних відносин в порядку окремого провадження.

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області у справі №449/1352/15 від 17.11.2015 було задоволено заяву ОСОБА_5 та встановлено факт родинних відносин: двоюрідні брати - ОСОБА_5 та ОСОБА_9 (том 1 а.с.169).

Рішенням Апеляційного суду Львівської області у цій справі від 10.10.2017 зазначене вище рішення Перемишлянського районного суду Львівської області у справі №449/1352/15 від 17.11.2015 скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_5 про встановлення факту родинних відносин. Постановою Верховного Суду від 16.10.2019 зазначене рішення Апеляційного суду Львівської області у цій справі від 10.10.2017 залишено без змін (том 1 а.с. 170-176).

Підставою скасування рішення першої інстанції у справі №449/1352/15 від 17.11.2015 зазначено процесуальну підставу незалучення до участі в справі усіх спадкоємців, які подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи та матеріалів спадкової справи 291/2012 до майна померлого ОСОБА_9 , окрім позивача ОСОБА_5 , звернулись із заявами про прийняття спадщини інші особи, які вважали себе спадкоємцями до майна померлого. Зокрема, звернулись спадкоємці третьої черги рідна тітка померлого ОСОБА_7 (правонаступник ОСОБА_2 ) (копія спадкової справи а.с. 166), четвертої черги ОСОБА_8 (копія спадкової справи а.с.11), який вказував, що проживав із померлим однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, п`ятої черги - двоюрідний дядько спадкодавця ОСОБА_1 (том 1 а.с.16, копія спадкової справи а.с. 2), двоюрідна тітка ОСОБА_6 (копія спадкової справи а.с.18) та двоюрідна сестра ОСОБА_3 (копія спадкової справи а.с. 37).

Для підтвердження свого статусу спадкоємців та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_9 , наведені вище особи, які вважали себе спадкоємцями, звертались до суду із заявами та позовними заявами про встановлення факту родинних відносин, надання додаткового строку для прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, тощо. Разом з тим, як вбачається з матеріалів спадкової справи, свідоцтво про право на спадщину за законом нікому зі заявників не видавалось.

Зокрема, відповідачці ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва, з огляду на те, що така пропустила строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 , а рішенням Галицького районного суду від 30.12.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.12.2014 у справі № 461/5240/13, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (том 1 а.с. 19-20, 21-24).

Щодо спадкоємиці ОСОБА_7 , то така звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті свого племінника 05.05.2017, однак вона пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 24.01.2017 у справі №461/7915/16-ц ОСОБА_7 було надано додатковий строк для прийняття спадщини терміном три місяці, який буде достатнім для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9 (том 1 а.с. 34-36). Постановою Львівського апеляційного суду у цій же справі від 09.10.2019 зазначене вище рішення Галицького районного суду м.Львова від 24.01.2017 скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_7 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено (том 1 а.с.37-40). Також рішенням Галицького районного суду м.Львова від 07.05.2018 у справі №461/8963/17 було повністю задоволено позов ОСОБА_7 , встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , а саме те, що ОСОБА_7 є рідною тіткою ОСОБА_9 . Також вказаним рішенням за ОСОБА_7 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с.41-43). Постановою Львівського апеляційного суду від 18.12.2019 зазначене вище рішення Галицького районного суду м.Львова від 07.05.2018 в частині визнання за ОСОБА_7 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано та в цій частині ухвалено нове про відмову у задоволенні таких вимог. В решті рішення залишено без змін (том 1 а.с. 44-47).

Спадкоємець ОСОБА_8 покликався на те, що він проживав із спадкодавцем ОСОБА_9 спільно однією сім`єю із 2003 року. Разом з тим, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22.02.2013 у справі №1304/8330/12 скасовано рішення Галицького районного суду м.Львова від 12.11.2012, і заяву ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_9 залишено без розгляду (том 1 а.с. 18).

Таким чином, враховуючи наведене вище, виникнення у позивача ОСОБА_5 спадкових прав на майно ОСОБА_9 залежить від встановлення факту кровного споріднення між позивачем і спадкодавцем, оскільки при поданні державному нотаріусу зазначеної вище заяви, такий факт не доведено. Про наявність родинного зв`язку із спадкодавцем позивач зазначає у підставах заявленого позову та саме такими обставинами підтверджує своє право на визнання права власності на спадкове майно, а також витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Згідно з підпунктами 4.1, 4.2 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок, у редакції, чинній на момент відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину), при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

Позивач ОСОБА_5 надав докази, які, на його думку, підтверджують родинні відносини, зокрема те, що він є двоюрідним братом померлого ОСОБА_9 .

Так, згідно із вирізкою із газети «Молода Галичина», яка містить статтю під назвою « ОСОБА_33 », ОСОБА_17 народилась ІНФОРМАЦІЯ_12 у с.Задвір`я Буського району Львівської області в сім`ї безробітного українського інтелігента, згодом відомого у Львові громадсько-культурного діяча ОСОБА_19 директора Наукової бібліотеки імені В.Стефаника АН України (том 1 а.с.25).

Також згідно із вирізкою статті про ОСОБА_10 , він є драматургом, літературознавцем. Батько ОСОБА_16 (том 1 а.с.26).

Позивачем також долучено до позовної заяви актовий запис про народження №1157 від 16.06.1961 року, складений на ОСОБА_9 та актовий запис про шлюб №1276 від 01.08.1959 року (том 1 а.с.29-30).

Окрім цього, судом витребувано з Шевченківського районного у м. Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про народження №1157 від 16.06.1961 року, складеного на ОСОБА_9 . У відповідь на такий, надійшла така копія актового запису, з якого вбачається, що батьками спадкодавця ОСОБА_9 є ОСОБА_20 та ОСОБА_17 (том 2 а.с. 130).

Вказане узгоджується із свідоцтвом таїнства хрещення і миропомазання ОСОБА_34 , де його батьками також зазначено ОСОБА_20 та ОСОБА_35 (том 1 а.с.33).

Також, судом витребувано із Галицького районного у м. Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про шлюб №1276 від 01.08.1959 року, з якого вбачається, що ОСОБА_20 та ОСОБА_17 перебували у зареєстрованому шлюбі, дошлюбне прізвище нареченої « ОСОБА_14 » (том 2 а.с. 133).

Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 18.04.1963, позивач ОСОБА_5 походить від батьків: ОСОБА_11 , ОСОБА_36 (том 1 а.с.31). Батько позивача ОСОБА_5 ОСОБА_11 походить від батьків ОСОБА_10 та ОСОБА_37 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (том 1 а.с.32).

Відповідно до листа начальника Личаківського районного у місті Львові Відділу державної реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_38 від 14.03.2020 №467/452/21.4-22, вказано про відсутність у зазначеному відділі актового запису про народження, складеного на гр. ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (том 1 а.с.229).

Окрім цього, з відповіді на запит суду від 06.08.2020 №198 Задвір`янської сільської ради Буського району Львівської області вбачається, що даних про народження та про батьків ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , немає. Погосподарські книги 1935 року та актові записи про народження відсутні (том 2 а.с. 86).

Аналізуючи зазначені свідоцтва та відомості актових записів органів реєстрації актів цивільного стану, суд приходить до висновку, що такими не доведено кровного споріднення між позивачем та спадкодавцем, зокрема не доведено, що ОСОБА_17 є рідною сестрою ОСОБА_11 (батька позивача), та відповідно, що позивач є двоюрідним братом померлого.

Інші докази, такі, як вирізки із газети «Молода Галичина», яка містить статтю під назвою « ОСОБА_33 », та стаття про ОСОБА_10 , у якій зазначено, що він є батьком ОСОБА_16 не можуть бути визнані достатніми доказами тих родинних відносин, про які зазначено позивачем ОСОБА_5 у позовній заяві.

Позивачем ОСОБА_5 до позовної заяви долучено заяви-свідчення ОСОБА_39 та ОСОБА_40 , посвідчені секретарем Задвір`янської сільської ради Баран А.О. та зареєстровані в реєстрі за №69 і №68 відповідно, у яких, по суті, зазначено, що ОСОБА_10 мав двох дітей ОСОБА_41 (матір спадкодавця) та ОСОБА_42 (батька позивача).

Оцінюючи ці докази, суд виходить із того, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (стаття 90 ЦПК України), і надаються шляхом безпосереднього допиту свідка в судовому засіданні з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову від давання показань і приведенням до присяги (стаття 230 ЦПК України). Письмове опитування як свідків законом передбачене лише щодо учасників справи (стаття 93 ЦПК України у системному зв`язку зі статтями 92, 42 ЦПК України), до яких ОСОБА_39 та ОСОБА_40 не належать.

Отже, письмові заяви осіб, які не є учасниками справи і не були допитані в судовому засіданні в установленому порядку, не відповідають вимогам щодо форми показань свідка, а їх посвідчення секретарем сільської ради не надає їм статусу належного та допустимого доказу. За таких обставин суд, керуючись статтею 78 ЦПК України, не бере до уваги заяви-свідчення ОСОБА_39 та ОСОБА_43 .

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_44 та ОСОБА_45 .

Так, свідок ОСОБА_44 надала показання про те, що ОСОБА_10 є батьком її чоловіка ОСОБА_42 та його сестри ОСОБА_46 . Сестра її чоловіка ОСОБА_47 перебувала у шлюбі з ОСОБА_48 , у них народився син ОСОБА_49 1960 року народження. Свідок зазначила, що протягом двох років вони проживали спільно, підтримували родинні стосунки, а після переїзду до м. Львова у 1962 році, спілкування з родиною чоловіка відбувалося не часто, переважно у святкові дні. Після їхнього переїзду ОСОБА_47 залишилась проживати із батьками.

Свідок ОСОБА_50 підтвердила, що ОСОБА_10 проживав поруч із нею, мав двох дітей ОСОБА_51 та ОСОБА_52 . З ОСОБА_53 свідок ніколи не спілкувалась, а із ОСОБА_54 спілкувалася у 1960-х роках. Згідно показань свідка, ОСОБА_55 проживав окремо зі своєю сім`єю, а ОСОБА_47 була одружена з ОСОБА_48 , у них народилось двоє синів, один із яких ОСОБА_49 . Свідок також підтвердила, що ОСОБА_47 тривалий час мешкала у тому ж будинку, що вона, підтримувала добросусідські стосунки.

Надаючи оцінку показанням свідків, допитаних під час розгляду справи, суд зазначає, що згідно таких показань ОСОБА_10 мав двох дітей ОСОБА_42 та ОСОБА_41 , яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_13 і є матір`ю спадкодавця ОСОБА_9 . Тобто свідки повідомляють про обставину, що має вирішальне значення для справи, а саме те, що батько позивача ОСОБА_11 та мати спадкодавця ОСОБА_18 нібито є рідними братом і сестрою.

Разом з тим, факт походження особи від певних батьків є фактом цивільного стану, що підлягає державній реєстрації та підтверджується актами цивільного стану і відповідними документами органів державної реєстрації актів цивільного стану (підпункти 4.1, 4.2 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Показання свідків підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами (стаття 89 ЦПК України) і самі по собі, за відсутності документального підтвердження споріднення, не можуть вважатися достатнім доказом кровного споріднення.

Так, наведені показання свідків не встановлюють обставини, від якої залежить висновок про споріднення і яка потребує підтвердження актами цивільного стану, - походження ОСОБА_18 від ОСОБА_10 . Попри те, що походження батька позивача ОСОБА_11 від ОСОБА_10 підтверджене свідоцтвом про народження, у матеріалах справи відсутній актовий запис про народження ОСОБА_18 , який підтверджував би, що вона також є дитиною ОСОБА_10 (Личаківський відділ ДРАЦС та Задвір`янська сільська рада повідомили про відсутність такого запису). Саме та обставина, що ОСОБА_11 та ОСОБА_17 є рідними братом і сестрою, документально не підтверджена, а показання свідків, які ґрунтуються на особистому знайомстві з родиною та родинних переказах, цю обставину достовірно не встановлюють.

Окрім цього, показання свідків містять розбіжності з іншими доказами: свідок ОСОБА_44 зазначила про народження сина подружжя ОСОБА_15 у 1960 році, тоді як за актовим записом про народження №1157 від 16.06.1961 спадкодавець ОСОБА_9 народився у 1961 році; свідок ОСОБА_50 вказала на народження у подружжя двох синів, що не узгоджується з наявними у справі доказами про єдиного сина - спадкодавця ОСОБА_9 .

Наведене узгоджується з висновками, викладеними в рішенні Апеляційного суду Львівської області від 09.02.2015 (залишеному без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.04.2015), якими встановлено недоведеність родинних відносин між позивачем та спадкодавцем і які, в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України, доказуванню не підлягають.

За таких обставин суд приходить до висновку, що показання свідків ОСОБА_44 та ОСОБА_50 не є достатніми для встановлення факту кровного споріднення між батьком позивача ОСОБА_11 та спадкодавцем ОСОБА_9 ..

Окрім цього, розглядаючи зазначену справу, суд враховує таке.

В ході розгляду Галицьким районним судом м.Львова цивільної справи №461/559/14 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, ОСОБА_5 заявлено зустрічний позов до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 23.09.2014 зустрічний позов ОСОБА_5 було задоволено. Однак, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 09.02.2015 у цій справі зазначене рішення скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування відмовлено (том 1 а.с. 162-164).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.04.2015 касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Апеляційного суду Львівської області від 09.02.2015 залишено без змін (том 1 а.с. 166-167).

Ухвалюючи рішення Апеляційного суду Львівської області від 09.02.2015, яке набрало законної сили, судом встановлені обставини, які, з огляду на ч. 4 ст.82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Так, зазначеним рішенням встановлено, що наявні у справі докази свідчать лише про походження ОСОБА_5 від батьків ОСОБА_11 та ОСОБА_56 , зміна прізвища якої підтверджена даними про реєстрацію шлюбу. Підтвердженим також є походження ОСОБА_11 - батька позивача за зустрічним позовом від батьків ОСОБА_10 та ОСОБА_57 , зміна прізвища якої також підтверджена копією свідоцтва про одруження. Будь-яких доказів того, що батько позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 був кровним родичем ОСОБА_9 не надано і таких доказів не здобуто ні судом першої, ні апеляційної інстанції. За клопотанням особи витребувано і отримано дані про наявність актових записів та копію відповідного актового запису, із яких убачається, що батьками спадкодавця ОСОБА_9 значаться ОСОБА_20 та ОСОБА_17 (актовий запис № 1157 від 16.06.1961 року). Судом апеляційної інстанції також отримано дані про наявність в архіві Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби, про наявність актового запису № 1276 від 01.08.1959 року складений на ОСОБА_12 та ОСОБА_58 , що узгоджується із даними свідоцтва про хрещення спадкодавця, де батьками значаться: батько ОСОБА_59 , мати ОСОБА_60 (з роду ОСОБА_14 ). Таким чином, колегією суддів зазначено про те, що наданих доказів у цій справі не є достатньо для висновку про зазначені у зустрічному позові родинні стосунки між позивачем та спадкодавцем, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання на дані копій особистого листка по обліку кадрів Інституту народознавства та дані автобіографії ОСОБА_17 із зазначенням даних про народження в сім`ї ОСОБА_10 та про наявність брата ОСОБА_11 - не може бути визнано достатнім доказом тих родинних зав`язків між позивачем за зустрічним позовом та спадкодавцем ОСОБА_9 , про які зазначено у позові. Відтак вказано про відсутність належних доказів про родинні стосунки ОСОБА_17 та ОСОБА_11 , як рідного брата та сестри.

Суд відхиляє доводи сторони позивача про відсутність преюдиційного значення раніше ухвалених судових рішень. Скасування рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 17.11.2015 з процесуальних підстав (незалучення до участі у справі заінтересованих осіб) дійсно не є встановленням по суті недоведеності родинних відносин. Разом з тим преюдиційне значення для цієї справи має не зазначене рішення, а рішення Апеляційного суду Львівської області від 09.02.2015 (залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.04.2015), ухвалене за результатами розгляду по суті зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування, яким установлено недоведеність кровного споріднення між позивачем та спадкодавцем. Ці обставини встановлені у справі за участю позивача ОСОБА_5 і в силу ч.4 ст.82 ЦПК України повторному доказуванню не підлягають.

Окрім цього, незалежно від преюдиції, суд за наслідками самостійної оцінки поданих у цій справі доказів, дійшов того самого висновку про недоведеність факту кровного споріднення, а тому доводи про відсутність преюдиції не впливають на результат вирішення справи.

Враховуючи наведені вище норми та обставини даної справи, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_5 про встановлення факту родинних відносин не підлягає задоволенню. Позивачем не надано належних і допустимих доказів кровного споріднення між спадкодавцем ОСОБА_9 та батьком позивача ОСОБА_11 , відтак у задоволення такої вимоги слід відмовити у зв`язку з недоведеністю.

Вирішуючи зазначену позовну вимогу, суд також зазначає, що не приймає до уваги визнання позову відповідачем ОСОБА_1 та визнані ним обставини щодо родинних відносин позивача зі спадкодавцем.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню лише за відсутності обґрунтованого сумніву суду щодо їх достовірності, відтак з огляду на заперечення інших відповідачів, відсутність документального підтвердження споріднення та висновки, викладені в рішенні Апеляційного суду Львівської області від 09.02.2015, суд має обґрунтований сумнів щодо достовірності визнаних ОСОБА_1 обставин.

Окрім цього, згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України суд не приймає визнання позову, якщо воно суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Тому визнання позову відповідачем ОСОБА_1 не звільняє позивача від доказування факту кровного споріднення і не є підставою для задоволення позову.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності, суд враховує таке.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 зазначено, що такий спосіб захисту, як визнання права, може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК України).

Окрім цього, згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Аналізуючи наведені норми, слід прийти до висновку, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Оскільки позивачем ОСОБА_5 не доведено родинні відносини між ним та спадкодавцем, а саме від встановлення таких відносин залежить виникнення у позивача спадкових прав, зокрема щодо спадкового майна - квартири АДРЕСА_1 , відтак така позовна вимога також не підлягає задоволенню, як похідна.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_5 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17.08.2019 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н.Б. за реєстровим номером 2168 (том 1 а.с. 56-57 Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Відповідачка ОСОБА_4 набула право власності на зазначену квартиру відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного із продавцем ОСОБА_29 .

Згідно із договором купівлі-продажу від 22.10.2018 ОСОБА_7 , яка є власником квартири АДРЕСА_1 , продала таку покупцю ОСОБА_29 . Такий договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пауком А.Я. та зареєстрований в реєстрі за №2561 (том 1 а.с.153).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №130760998 від 13.07.2018, ОСОБА_7 власник квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Галицького районного суду м.Львова у справі №461/8963/17 (том 1 а.с. 152).

Таким чином, з наведеного вбачається, що ОСОБА_7 , яка стала власником спірної квартири на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано судом апеляційної інстанції, відчужила цю квартиру у період після набуття права власності та до скасування рішення про визнання права власності за нею на цю квартиру.

Згідно із постановою Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22), у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 розділу І книги ІІІ ЦК України, в тому числі шляхом витребування спадкового майна у порядку статті 388 ЦК України. Оспорювати свідоцтво про право на спадщину може лише особа, яка має право на спадщину (стаття 1301 ЦК України), а витребувати спадкове майно вправі спадкоємець (тобто особа, статус спадкоємця якого підтверджений), що прийняв спадщину (статті 1296, 1298 ЦК України).

З огляду на наведене, вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_5 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, суд не надає оцінку правомірності набуття права власності на спірну квартиру відповідачкою ОСОБА_4 , оскільки матеріалами справи не підтверджується той факт, що померлий ОСОБА_9 та позивач ОСОБА_5 є двоюрідними братами, відповідно що позивач є спадкоємцем третьої черги та прийняв спадщину після смерті свого двоюрідного брата ОСОБА_9 . Таким чином, оскільки ця позовна вимога є похідною від наведених вище позовних вимог, які не підлягають задоволенню, відтак позов в частині витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння також не підлягає задоволенню.

Розглядаючи заяву відповідачки ОСОБА_4 про застосування позовної давності в частині позовних вимог про визнання права власності на майно в порядку спадкування, слід зазначити таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

З огляду на вказані норми, оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 в частині позовних вимог про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування, строк позовної давності застосуванню не підлягає.

Також суд не вбачає підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат, понесених позивачем, а саме стягнення судового збору, оскільки відповідно до ст.141 ЦПК України витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог, а в разі відмови у задоволенні позову - на позивача.

Відповідно до ч. 9, 10 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З огляду на вказані норми, у зв`язку з відмовою в задоволенні даного позову, заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 13.05.2020, підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Перша львівська державна нотаріальна контора Львівської області про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1597725846101, застосовані ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 13.05.2020.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18.09.2026

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , АДРЕСА_6 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Перша львівська державна нотаріальна контора Львівської області, код ЄДРПОУ 02899370, м.Львів, вул. Саксаганського, буд.6.

Суддя Ольга КРОТОВА