Ухвала суду № 139870886, 16.09.2026, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/2785/26

Провадження № 1-кп/307/185/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тячів у режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025050030002210 від 04.06.2025 р. за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

14.07.2026 року до суду з Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025050030002210 від 04.06.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.07.2026 року призначено підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 27.07.2026 року кримінальне провадження призначено до судового розгляду.

16.09.2026 року прокурор надіслав до суду клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування клопотання вказує, що згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.

У ході досудового розслідування встановлено, що громадянина України ОСОБА_4 , призначено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) на посаду: навідник 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У такий спосіб, з моменту затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти правовий режим воєнного стану, який продовжує діяти і на даний час.

Вимогами статей 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Стаття 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут). Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Так, згідно з ст.ст. 5, 6 Статуту, внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Під час проходження військової служби, у відповідності до ст.ст. 6, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 , зобов`язаний був свято і непорушно додержуватися вимог Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов`язок, не допускати негідних вчинків, точно й вчасно виконувати покладені на нього обов`язки.

Натомість, солдат ОСОБА_4 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України та законів України, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за наступних обставин.

Так, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді навідника 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону вказаної військової частини, у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування частини, 08.01.2024 умисно не з`явився на службу до місця несення служби, а саме вчасно не з`явився на службу, чим самовільно залишив місце несення служби, без поважних причин до населеного пункту АДРЕСА_1 та був відсутній без поважних причин на військовій службі, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби до 06.02.2024, тобто до моменту повернення в розташування військової частини, яка дислокувалась у вище вказаному населеному пункті з метою подальшого проходження військової служби.

Окрім цього, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді навідника 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону вказаної військової частини, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування частини, 20.10.2024 умисно та повторно самовільно залишив місце несення служби, без поважних причин, а саме розташування військової частини НОМЕР_1 , яка постійно дислокується в АДРЕСА_2 , чим вчинив самостійне залишення місця несення служби, та був відсутній на військовій службі без поважних причин тривалістю понад 3 доби, де проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби, до моменту його виявлення працівниками Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області, чим було припинено продовження вчинення злочину, чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення військової служби або місця несення служби, а також нез`явлення вчасно на службу військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад 3 доби, вчинено в умовах воєнного стану.

Стверджуючи про обгрунтованість пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення, сторона обвинувачення вважає, що з метою забезпечення належної процесуальної поведінки, з врахуванням обставин вчинення злочину, з метою запобігання можливого ухилення від досудового слідства, виникла необхідність в обранні відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, та те, що відповідно до вимог п. 4 ч.1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, ч.1 ст. 177 КПК України, а саме встановлено, що ОСОБА_4 може переховуватися від органу досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується, тим що підозрюваний підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов`язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбуванням покарання, також можливий перетин державного кордону України поза пунктом пропуску, що може здійснити підозрюваний ОСОБА_4 так як місце проживання підозрюваного знаходиться у Закарпатській області яка межується, з іншими державами, та у наслідок того що підозрюваний знає прилеглі території, у зв`язку і з чим виникає ризик незаконого перетину державного кордону поза пунктом пропуску; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що підозрюваний має мотив та можливість внаслідок посади в Збройних Силах України, а також наявних у нього навичок та знань, вплинути на можливих свідків, які разом з ним проходили військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом вмовляння, підкупу, залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій, переховуватися від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Також, зазначає, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що підозрюваний розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може вжити заходів самостійно або через інших осіб до знищення документів, що мають значення для кримінального провадження.

Крім того, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.

Окрім іншого, прокурор звертає увагу на те, що ОСОБА_4 являється спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення військовослужбовцем, а відтак обрання йому судом запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, домашнього арешту та застави створить передумови до вчинення ОСОБА_4 нового тотожного кримінального правопорушення, пов`язаного з ухиленням від проходження військової служби. Таким чином, інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальні поведінку підозрюваного у кримінальному провадженні.

Беручи до уваги те, що, підозрюваний ОСОБА_4 з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, переховується від органу досудового розслідування, та те, що у матеріалах наявні достатні підстави вважати, що одержавши відомості про звернення слідчого до суду із клопотанням про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою останній не прибуде до суду за судовим викликом, до нього необхідно застосувати затримання з метою приводу для обрання йому вказаного запобіжного заходу.

Строк дії ухвали (справа №307/2522/26) про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, спливає 24.09.2026.

З огляду на викладене, прокурор просить продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_4 , без визначення розміру застави.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні просив клопотання задовольнити та продовжити строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .

Обвинувачений та його захисник у підготовчому судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання та просили обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Заслухавши думку учасників судового провадження суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.06.2026 року справа №307/2373/26 відносно ОСОБА_4 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначенням розміру застави.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 27.07.2026 року обрано відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою у межах шістдесяти днів без визначення розміру застави.

Відповідно до ст. 131 КПК України запобіжний захід є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років (п.4 ч. 2 ст. 183 КПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 1142, 258 - 2586, 260, 261, 402 - 405, 407, 408, 429, 437 - 4421 Кримінального кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу судом встановлено, що стороною обвинувачення ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років. Тобто, у разі доведення вини обвинуваченому ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого злочину йому може бути призначено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років.

Перевіряючи обґрунтованість обвинувачення, суд виходить з практики Європейського суду з прав людини та вважає, що дані, які вказують на обґрунтоване обвинувачення, та навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів щодо можливого вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому злочину, містяться в їх сукупності в матеріалах, здобутих під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №62025050030002210.

Оцінюючи наявність ризиків у кримінальному провадженні, суд також виходить з того, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Вирішуючи клопотання про застосування запобіжного заходу суд враховує тяжкість покарання за ч. 5 ст. 407 КК України, яке загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим у вказаному злочині, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, який має постійне місце проживання, не одруженого, майновий стан обвинуваченого, відсутність у нього судимості.

Зважаючи на викладене та обґрунтування сторони обвинувачення, беручи до уваги, що на даний час свідки у даному кримінальному провадженні не допитані, а докази, передбачені ст. 84 КПК України, із сторони обвинувачення та сторони захисту не досліджено, тому з урахуванням наведених даних суд вважає доведеними під час розгляду клопотання наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування обвинуваченого від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

За таких обставин, виходячи з вимог ст. ст. 177, 178, 183 КПК України та з огляду на обґрунтованість обвинувачення, тяжкість ймовірного покарання, конкретні обставини кримінального правопорушення, встановлені ризики, що оцінені в сукупності із даними про особу обвинуваченого, суд вважає, що належний контроль за поведінкою ОСОБА_4 та дієве запобігання встановленим в провадженні ризикам неможливе шляхом застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, а відтак клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є підставним та підлягає задоволенню.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 24 червня 2026 року №4-р(II)/2026 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 (справа №3-50/2025(102/25)) ч. 8 ст. 176 КПК України визнано такою, що не відповідає Конституції України, оскільки встановлений цією нормою імперативний, безальтернативний обов`язок застосування виключно запобіжного заходу у виді тримання під вартою до всіх без винятку військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, без можливості індивідуальної судової оцінки достатності більш м`яких запобіжних заходів для конкретної особи, не узгоджується з конституційними гарантіями права на свободу та особисту недоторканність, закріпленими статтею 29 Конституції України, та порушує принцип індивідуалізації застосування заходів кримінально-процесуального примусу.

З огляду на це, продовжуючи запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , суд керується не імперативною вимогою ч. 8 ст. 176 КПК України, а самостійною оцінкою наявних у матеріалах провадження доказів, обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та даних про особу обвинуваченого, за результатами якої, з наведених вище підстав, дійшов висновку про необхідність продовження саме запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як єдиного, що здатний забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігти встановленим ризикам.

Оцінивши обставини цього кримінального провадження, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає за можливе визначити розмір застави, оскільки визначення застави як альтернативи суворому заходу забезпечення кримінального провадження додатково гарантує дотримання конституційного права обвинуваченого на свободу та особисту недоторканність, передбаченого ст. 29 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

При постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України, визначаючи розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ОСОБА_4 обов`язків, передбачених цим Кодексом, суд виходить з вимог ч. 4 та п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, і вважає, що розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ним обов`язків, передбачених цим Кодексом, становить 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», (3328 грн.) складає 332 800 (тристо тридцять дві тисячі вісімсот) гривень.

Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім цього, у разі внесення застави на обвинуваченого у відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України слід покласти наступні обов`язки: прибувати до прокурора та суду на їх першу вимогу; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора та суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Доводи сторони захисту зазначених висновків суду не спростовують.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі не встановлено та сторонами кримінального провадження не наведено.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, з моменту затримання. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 200, 315, 369 КПК України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку дії, обраного відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, запобіжного заходу у виді тримання під вартою у межах шістдесяти днів задовольнити.

Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою у межах шістдесяти днів з визначення розміру застави.

Визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язків, передбачених КПК України, відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: у розмірі 332 800 (триста тридцять дві тисячі вісімсот гривень) встановленого станом на 01 січня поточного року, що становить 3328 грн., у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок: Отримувач коштів: ТУ ДСА України в Закарпатській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26213408; Розрахунковий рахунок -UA198201720355209001000018501; Банк отримувача: ДКСУ м.Київ; Код банку (МФО): 820172, призначення платежу застава.

Роз`яснити, що обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або заставодавець мають право в будь - який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

У разі внесення застави на обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти наступні обов`язки:

прибувати до суду на першу вимогу;

не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора та суду;

повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

утримуватися від спілкування з свідками у даному кримінальному провадженні;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Згідно з ч. 7 ст. 194 КПК України обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що у разі внесення застави, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок Тячівського районного суду коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи "Закарпатська установа виконання покарань №9".

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи "Закарпатська установа виконання покарань №9" негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 , з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону та Тячівський районний суд Закарпатської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Строк дії ухвали закінчується 13 листопада 2026 року, включно.

Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 .

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд Закарпатської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Клопотання прокурора про відкладення розгляду справи - задовольнити.

Судове засідання у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025050030002210 від 04.06.2025 р. за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, розглядом відкласти на 10 год. 00 хв. 6 жовтня 2026 року, в залі судових засідань Тячівського районного суду Закарпатської області.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали 18 вересня 2026 року о 8 год. 30 хв.

Головуючий ОСОБА_1