Рішення № 139869415, 08.09.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/417/26

Номер провадження 2/205/1127/26

Справа № 205/417/26

Провадження № 2/205/1127/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року представник позивача звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

Позов обґрунтований тим, що 14.04.2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (credos.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1540-4179 (далі кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на умовах: сума кредиту 10 000 грн.; строк кредитування 365 днів; базовий період 30 день; промо % ставка 0,90% в день; стандартна % ставка 1% в день, комісія за видачу кредиту - 15% від суми кредиту. ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (через партнера АТ КБ «Приватбанк» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, чим виконав свої зобов`язання за договором. Відповідач у подальшому, всупереч умовам кредитного договору, не повернула в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором навіть після спливу строку кредитування, встановленого умовами кредитного договору. Станом на 22.10.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 35 014,00 грн., який складається із: заборгованості за кредитом 10 000 грн., заборгованості за нарахованими відсотками 18 514 грн., 5 000 грн. заборгованості за відсотками річних на підставі ст. 625 ЦК України, заборгованість по комісії 1 500 грн.

Оскільки відповідачем грошові кошти не було повернуто, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою в якій просив стягнути із відповідача на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» суму заборгованості за кредитним договором № 1540-4179 від 14.04.2025 року в розмірі 35 014,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом 10 000 грн., заборгованість за нарахованими відсотками 18 514 грн., 5 000 грн. заборгованість за відсотками річних на підставі ст. 625 ЦК України, заборгованість по комісії 1 500 грн., а також понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23.02.2026 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05.03.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

17.04.2026 року відповідач ОСОБА_1 надала до суду відзив на позовну заяву у якому позовні вимоги визнала частково, а саме у розмірі 20 000 грн., в іншій частині у задоволені позовних вимог просила відмовити. В обґрунтування заперечень зазначила, що дійсно 14.04.2025 року нею в електронному вигляді було підписано кредитний договір № 1540-4479 на суму 10 000 грн. Вказаний договір було укладено під впливом тяжкої обставини хвороби близької людини, на лікування якої були необхідні вказані кошти. Щодо стягнення відсотків заперечувала, просила суд зменшити їх розмір до 10 000 грн., оскільки нараховані позивачем відсотки у розмірі 18 514 грн. є неспівмірними з сумою наданого кредиту, не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності. До того ж, вимога позивача про стягнення заборгованості за відсотками річних на підставі ст. 625 ЦК України не відповідає вимогам закону через обмеження, встановленні введенням в Україні воєнного стану. Окрім того, вимоги щодо стягнення заборгованості по комісії є нікчемними, а тому не підлягають сплаті позичальником.

Відповіді на відзив від представника позивача до суду не надходило.

У судове засідання представник позивача не з`явився, письмово просив проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 надала до суду заяву у якій просила розгляд справи проводити за її відсутності відповідача.

Суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 14.04.2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (credos.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1540-4179 (далі кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на умовах: сума кредиту 10 000 грн.; строк кредитування 365 днів; базовий період 30 днів; промо % ставка 0,90% в день; стандартна % ставка 1% в день, комісія за видачу кредиту - 15% від суми кредиту.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до паспорта споживчого кредиту, який був підписаний сторонами 14.04.2025 року та підпис відповідача на якому вчинено із застосовуванням електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора, клієнту запропоновані умови: тип кредиту кредитна лінія; сума/розмір кредитного ліміту 10 000 грн.; строк кредитування 365 календарних днів; базовий період сплати відсотків 30 календарних днів; мета отримання кредиту задоволення особистих потреб; спосіб та строк надання кредиту шляхом безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Матеріали справи містять докази перерахування коштів за вказаним кредитним договором у розмірі 10 000 грн. на карту, яка була зазначена відповідачем у кредитному договорі - № НОМЕР_1

Станом на 22.10.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 1540-4179 від 14.04.2025 становить 35 014,00 грн., який складається із: заборгованості за кредитом 10 000 грн., заборгованості за нарахованими відсотками 18 514 грн., 5 000 грн. заборгованості за відсотками річних на підставі ст. 625 ЦК України, заборгованість по комісії 1 500 грн.

Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що вказаний кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що позичальнику ОСОБА_1 було надано одноразовий ідентифікатор А4540 для підписання кредитного договору № 1540-4179 від 14.04.2025 року, а також для підтвердження ознайомлення з Правилами та іншими супутніми документами.

При цьому, укладення вказаного договору відповідачем не заперечувалось.

Таким чином, судом встановлено, що між позивачем і відповідачем був укладений кредитний договір у електронній формі та погоджені всі його істотні умови. Даний договір раніше не оспорювався відповідачем та не визнавався судом недійсним, відповідних доказів матеріали справи не містять.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Представником позивача надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування відповідачу грошових коштів за вказаним кредитним договором у встановленому договором розмірі. При цьому, відповідач у відзиві на позов позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 000 грн. визнала.

Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за тілом кредиту у розмірі 10 000 грн. підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 18 514 грн., суд зазначає наступне.

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому, держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі № 132/1006/19 провадження № 61-1602св20.

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказаної позиції щодо можливості зменшення процентів за прострочення виконання грошових зобов`язань дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Слід наголосити, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Укр Кредит Фінанс» А тому, на думку суду, укладення ОСОБА_1 кредитного договору № 1540-4179 від 14.04.2025 року перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача, та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Суд звертає увагу на те, що вказана до стягнення сума відсотків у розмірі 18 514 грн., з огляду на сам розмір позики, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками у розмірі 18 514 грн. не є співрозмірною сумі тіла кредиту 10 000 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відсотків за вказаним кредитним договором до розміру тіла кредиту 10 000 грн.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по відсотках річних відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 5 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є платою за користування кредитом у розумінні статей 1048, 1054 ЦК України, а є спеціальною мірою цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 69/2022 від 24.02.2022 року в Україні введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, який триває і на даний час.

Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит банком або іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки, штрафу, пені за таке прострочення.

Спірний договір є договором споживчого кредиту, укладеним з фінансовою установою - ТОВ «Укр Кредит Фінанс», тобто іншим кредитодавцем у розумінні пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Кредитні кошти були надані відповідачу у 2025 році, а нарахування відсотків річних за ст. 625 ЦК України здійснено позивачем у період дії воєнного стану.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

З огляду вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення відсотки річних за ст. 625 ЦК України у розмірі 5 000 грн. є відповідальністю за прострочення виконання кредитного зобов`язання, а не платою за користування кредитом, а тому, на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не підлягають стягненню із відповідача.

Перевіряючи доводи відповідача щодо законності нарахування та стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1 500 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до пункту 5 Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених Постановою Правління Національного банку України 08.06.2017 року № 49 (далі - Правила про споживчий кредит) (у редакції, що діяла на момент надання кредиту) Кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.

Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Тобто, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 року по справі № 204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 зазначено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону N 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07.06.2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).

Суд звертає увагу, що пунктом 4.1.1. кредитного договору № 1540-4179 від 14.04.2025 року відповідачу встановлено комісію за надання кредиту у розмірі 15% від суми наданого кредиту.

При цьому, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які фінансовою установою встановлена комісія за управління та обслуговування кредиту.

Кредитор не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому положення договору та вимоги про стягнення заборгованості по комісії за надання кредиту є нікчемними відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23, у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 754/644/21.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

З огляду на викладене, вимога позивача про сплату відповідачем заборгованості за комісією є нікчемною в силу закону та, в даному випадку, не підлягає стягненню із відповідача.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 зазначив, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 000 грн. та заборгованості за відсотками у розмірі 10 000 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних, у розмірі 1 383,68 грн. (20 000 грн. * 2 422,40 грн. / 35 014 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 526, 599, 610, 612, 614, 615, 625, 626, 627, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ: 38548598, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 407) заборгованість за кредитним договором № 1540-4179 від 14.04.2025 року станом на 22.10.2025 року у загальному розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за кредитом 10 000 грн., заборгованість за нарахованими процентами 10 000 грн.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ: 38548598, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 407) судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 383,68 грн. (одна тисяча триста вісімдесят три) гривні 68 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», код ЄДРПОУ: 38548598, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 407;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 17 вересня 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.