Ухвала суду № 139863433, 17.09.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

490/8259/26

н\п 2-з/490/103/2026

У Х В А Л А

17 вересня 2026 року суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Чулуп О.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного університету кораблебудування імені Адмірала Макарова про зобов`язання вчинити певні дії щодо зарахування на навчання.

15.09.2026 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить заборонити відповідачу Національному університету кораблебудування імені адмірала Макарова анулювати рекомендацію щодо його зарахування та зобов`язати зарезервувати за ним відповідне місце на час судового розгляду справи. В обгрунтування вимог заяви посилався на те, що оскільки строки формування наказів на зарахування спливають, невжиття заходів забезпечення унеможливить ефективний захист його прав. У разі анулювання рекомендацій до зарахування, його право на здобуття освіти в поточному навчальному році буде втрачено безповоротно, а заподіяна шкода стане невідшкодованою, що зробить виконання майбутнього рішення суду неефективним.

Заява про забезпечення позову розглянута без повідомлення сторін, без фіксації судового засідання технічним засобом, що узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 153, ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши доводи заяви, суд дійшов до наступного висновку.

За правилами ч. 1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Положеннями ч. 2 ст. 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, також п. 4 вказаної Постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову, в тому числі: заборона вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

У відповідності до положень ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Як вбачається з позовної заяви (у новій редакції), позивач просить

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, яка полягає в зупиненні процедури зарахування ОСОБА_1 на навчання (освітня програма «Право», статус заявки: «Рекомендовано до зарахування»);

- зобов`язати Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова продовжити процедуру зарахування ОСОБА_1 відповідно до алгоритму системи ЄДЕБО, зокрема: надати для підписання Договір про навчання та, після його підписання, видати Наказ про зарахування ОСОБА_1 на навчання.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що обраний спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачу Національному університету кораблебудування імені адмірала Макарова анулювати рекомендацію щодо зарахування ОСОБА_1 та зобов`язання зарезервувати за позивачем відповідне місце на час судового розгляду справи, є тотожними за змістом частині позовних вимог, які зазначені заявником, що не відповідає положенням викладеним у ч. 10 ст. 150 ЦПК України, а відтак у задоволенні заяви представника заявника слід відмовити.

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява заявника ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволенню відповідно до положень ч. 10 ст. 150 ЦПК України не підлягає.

Керуючись ст. ст. 149, ч. 10 ст. 150, ст. 153, 260-261, 263, 353 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржено до Миколаїського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення.

Суддя