Рішення № 139860761, 03.09.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/580/26

Справа №754/17345/23

РІШЕННЯ

Іменем України

03 вересня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

судді Саламон О.Б.

з участю секретаря судового засідання Михайленко Н.О.

позивача і представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідача і представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання батьківства, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно за законом спадкоємця першої черги після смерті батька, -

В С Т А Н О В И В:

Позиції учасників справи

У провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання батьківства, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно за законом спадкоємця першої черги після смерті батька.

Прохальна частина позову містить вимоги:

- визнати ОСОБА_5 біологічним батьком ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-147, видане 21.03.2023 державним нотаріусом П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Україщук Т.В. на ім`я ОСОБА_3 ;

- скасувати рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та припинити його право власності на 16/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-182, видане 30.03.2023 державним нотаріусом П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Україщук Т.В. на ім`я ОСОБА_3 ;

- скасувати рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та припинити його право власності на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:62:055:0011 площею 0,0371 га;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 16/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:62:055:0011 площею 0,0371 га в порядку спадкування за законом після смерті його батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1

Вимоги позову обґрунтовано тим, що починаючи з 1989 р. батько ОСОБА_5 та мати ОСОБА_6 спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. Під час спільного проживання, у лютому 1990 р. мати завагітніла, у травні 1990 р. батько був засуджений до позбавлення волі, а ІНФОРМАЦІЯ_2 народився позивач, проте у свідоцтві про народження у зв`язку з перебуванням батька у місцях позбавлення волі, відомості про батька записані зі слів матері - ОСОБА_7 . З 1993 р. батько звільнився з місць позбавлення волі та до 1998 р. проживав з матір`ю однією сім`єю. У 1998 р. знову засудили до позбавлення волі та до 2002 р. знаходився у місцях позбавлення волі. Підтримував родинні відносини з дідусем та бабусею ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (батьками його батька). Після звільнення з місць позбавлення волі батько не поновив відносин з матір`ю та не проживав з нею, однак з ним, з сином, підтримував відносини, вітав з днем народження та дарував подарунки. Відносини не переривалися. До повноліття спілкувався з дозволу матері, а після повноліття - самостійно. Щодо запису у свідоцтві про народження ніколи не переймався, бо знав, що батьком є ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 батько помер. Про смерть дізнався не одразу. З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну разом з матірю виїхали в Тернопільську область та проживали там і лише в травні 2023 повідомлено про смерть батька. Після смерті залишилося спадкове майно - буд. АДРЕСА_1 , де і проживав ОСОБА_5 на час смерті. Враховуючи, що є єдиним спадкоємцем, почав займатися підготовкою для отримання спадщини, однак зясувалося, що в свідоцтві про народження існує юридична проблема для визнання його спадкоємцем першої черги за законом. 21 березня 2023 року неповнорідний брат батька ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 16/25 будинку. Зазначає, що оскільки він, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому спірні правовідносини регулюються нормами КпШС.

Відповідач ОСОБА_3 скористався правом надання відзиву, у якому зазначає про те, що заперечує факт перебування його брата у сімейних стосунках, спільне господарство не вели і йому ніколи не було відомо про дружину чи сина брата. До ув`язнення у 1990 р. брату було 22 роки, був на утриманні батька, сімейних стосунків не було. Підстави для визнання батьківства за рішенням суду, які зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від пістав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС України, однак слід виходити з дати народження дитини для застосування норми. Відповідно, висновки експертизи необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України. Жодних доказів що ОСОБА_5 мешкав чи виховував, надавав допомогу на утримання або ведення спільного господарства, позивач не надав. Тобто, надані позивачем докази не підтверджують факт визнання батьком сина, ведення спільного господарства про сумісного проживання. Просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали, посилаючись на обставини вказані у позові, зазначивши, що визнання батьківства має значення для оформлення спадкових справ. Позивач зазначив, що батько його періодично виховував (між в`язницями), оскільки народився в 1990 р. в період, коли батько був у в`язниці до 1993 р., а в подальшому після звільнення у 1998 р. знову перебував у місцях позбавлення волі до 2002 р.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність доказів, що підтверджують факт визнання батьком сина, ведення спільного господарства про сумісного проживання. Відповідач зазначив, що ніколи не знав ні він, ні родина, що брат має сина і дружину. Зокрема, зазначили, що кінцевою метою даного позову є не встановлення юридичного факту як такого, а позбавлення відповідача успадкованого законно майна та набуття цього майна позивачем без достатніх для цього правоих підстав. У даній справі визнання батьківства є проміжною юридичною обставиною для досягнення іншої мети - припинення вже існуючого права власності відповідача та набуття такого права позивачем. Докази, надані позивачем, зокрема кілька фотографій в громадських місцях, показання свідків та пояснення самого позивача не підтверджують походження позивача саме від ОСОБА_5 та не можуть замінити належне доказування цієї обставини.

Представник заінтересованої особи - Пятнадцятої Київської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду заяви був повідомлений належним чином, просили суд розглядати справу за їх відсутності та приняти рішення у відповідності до чинного законодавства.

Процесуальні дії та рішення суду.

11 грудня 2023 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання.

08 лютого 2024 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва витребувано у П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02 квітня 2024 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва призначено по справі судову молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої експертам поставлено питання чи є біологічна спорідненість між громадянином ОСОБА_3 та дитиною його єдинокровного брата ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ?

10 липня 2024 року постановою Київського апеляційного суду ухвалу Деснянського районного сужу м. Києва від 02 квітня 2024 року про призначення молекулярно-генетичної експертизи залишено без змін.

06 січня 2025 року з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз повернуто матеріали справи з висновком експертів.

17 січня 2025 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва провадження по справі поновлено.

17 січня 2025 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва накладено арешт на 16/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:055:0011 площею 0,0371 га.

Фактичні обставини справи. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , дослідивши матеріали справи та надані докази, судом встановлені наступні правовідносини.

Як зазначає позивач, починаючи з 1989 р. батько ОСОБА_5 та мати ОСОБА_6 спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство.

Під час спільного проживання, у лютому 1990 р. мати завагітніла, у травні 1990 р. батько був засуджений до позбавлення волі, а ІНФОРМАЦІЯ_2 народився він, позивач, проте у свідоцтві про народження у зв`язку з перебуванням батька у місцях позбавлення волі, відомості про батька записані зі слів матері - ОСОБА_7 .

З 1993 р. батько звільнився з місць позбавлення волі та до 1998 р. проживав з матір`ю однією сім`єю. У 1998 р. знову ж засудили до позбавлення волі та до 2002 р. знаходився у місцях позбавлення волі. Підтримував як онук родинні відносини з дідусем та бабусею ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (батьками його батька). Після звільнення з місць позбавлення волі батько не поновив відносин з матір`ю та не проживав з нею, однак з ним, з сином, підтримував, вітав з днем народження та дарував подарунки. До повноліття спілкувався з дозволу матері, а після повноліття - самостійно. Щодо запису у свідоцтві про народження ніколи не переймався, бо знав, що батьком є ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, однак про смерть дізнався не одразу. З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну разом з матір`ю виїхали в Тернопільську область та проживали там і лише в травні 2023 повідомлено про смерть батька. Після смерті залишилося спадкове майно - буд. АДРЕСА_1 , де і проживав ОСОБА_5 на час смерті.

Як зазначено у позові, враховуючи, що є єдиним спадкоємцем, почав займатися підготовкою для отримання спадщини, однак з`ясувалося, що в свідоцтві про народження існує юридична проблема для визнання його спадкоємцем першої черги за законом. Однак 21 березня 2023 року брат ОСОБА_5 - ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 16/25 будинку АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що на час народження позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), його батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі, спільної заяви про народження дитини не складали та відомості про дитину здійснювалися зі слів матері.

Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Оболонського району м. Києва 13.02.2003 (як повторне), ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що зроблено відповідний актовий запис № 282. В графі «батько» вказаний ОСОБА_7 (т.1 а.с.7)

З огляду на дату народження позивача, суд вважає необхідним у даній справі про визнання батьківства користуватися нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20.06.1969 р.

У відповідності до ст.53 Кодексу про шлюб та сім`ю України в редакції 1969 року, який був чинним на час виникнення даних правовідносин, походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених Сімейним Кодексом.

Відповідно до п. 3 зазначеної Постанови, підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст.128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст.53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до їх народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

За аналізом наведених правових норм можна зробити висновок, що згідно зі ст. 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Відповідно до ст. 53 КпШС України визначаються чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову:

а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження;

б) спільне виховання батьками дитини;

в) спільне утримання батьками дитини;

г) визнання батьківства відповідачем.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що кожна з зазначених юридично значимих обставин є необхідною і достатньою для встановлення факту батьківства.

В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Допитана в судовому засіданні у якості свідка мати позивача - ОСОБА_6 , яка пояснила, що проживала разом з ОСОБА_5 в неофіційному шлюбі з 1989 р. у м. Биківня, від якого в 1990 році народився син ОСОБА_18 . Десь 1993-1994 р.р. звільнився і приїхав до неї, постійно бив, однак з батьками його були напружені відносини, не бажали, щоб розписувалися. Мама на ОСОБА_5 мала вплив. Насправді ніколи не заперечував свого батьківства.

Свідок ОСОБА_10 , який є братом ОСОБА_6 та дядьком ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив, що «моделі сім`ї не було», ОСОБА_5 був задіяний в кримінальній сфері, перебував там 80 %, застосовував фізичне насильство, комунальні послуги не платив, кошти не надавав, але коли були кошти, то приносив продукти, його мати була проти, щоб він «водився» з їх сім`єю.

Крім цього, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_16 , яка повідомила, що тимчасово жила в цьому будинку по пр. - ту Броварському, знала з 2008 р., що у померлого ОСОБА_5 є син і саме вона повідомила його про смерть ОСОБА_5 ; свідок ОСОБА_13 , який пояснив, що були сусідами по пр. - ту Броварському у м. Києві, знав родину та, відповідно, ОСОБА_5 , який мав тягу до криміналітету. Мама ОСОБА_19 говорила про онука. Знав, що він є, але коли побачив у подвірї, зрозумів, що це він; свідок ОСОБА_13 , який повідомив про те, що знав про сина ОСОБА_19 від матері. Проживали в одному подвір`ї, був спільний паркан і візуально можна було бачити хто приходить. Бачив, що приводили дитину, хто і що не цікавило, однак єдиний раз побачив схожість з ОСОБА_19 ; свідок ОСОБА_20 , яка пояснила, що ОСОБА_8 була її подругою з 1992 по 2018 р.р., однак за цей період вона ніколи не говорила за онука і про стосунки ОСОБА_19 їй також ніколи нічого не було відомо; свідок ОСОБА_15 , який повідомив, що жили по сусідству, при цьому ОСОБА_19 говорили про те, що необхідно остепенитись і жетинись. При таких розмовах він би сказав по типу «чого лікуєте мене, є жінка», однак він не говорив. У нього були проблеми з законом; свідок ОСОБА_11 , який пояснив, що знає ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , був з ними в товариських відносинах. З ОСОБА_19 нікого не бачив і не чув про сімейні відносини; свідок ОСОБА_12 пояснив, що був другом батька ОСОБА_21 і допомагав будувати будинок. Ніхто не говорив ні про жінку ОСОБА_19 , ні про сина, ні про онука.

Виходячи з доказів наведених вище та пояснень допитаних свідків, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 за життя ймовірно визнавав ОСОБА_1 своїм сином, при цьому у свідоцтві про народження ОСОБА_1 у графі «батько» записаний ОСОБА_7 , «по батькові» записаний « ОСОБА_22 ».

Як встановлено в судовому засіданні, належними доказами не підтверджено спільне проживання матері позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 з померлим батьком - ОСОБА_5 .

Як зазначено вище, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

В лютому 2022 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини як спадкоємець після смерті свого брата - ОСОБА_5 (надалі - спадкодавець).

Після смерті спадкодавця, серед майна, яке належало їй на праві власності за життя залишилась частина буд. АДРЕСА_1 та земельна ділянка.

13 березня 2023 року нотаріусом видано Відповідачу ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом.

З матеріалів спадкової справи вбачається 30 червня 2023 року звернення позивача ОСОБА_1 до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Крім того, на час народження позивача ОСОБА_5 перебував за межами міста Києва.

У зв`язку з цим, при народженні позивача запис про його батька в книзі записів народжень проводився за прізвищем його матері - ОСОБА_23 , а ім`я, по батькові та національність батька дитини записувались за її вказівкою, у відповідності до вимог діючого на той час ч. 2 ст. 55 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20.06.1969 № 2006-VII (надалі - Кодекс про шлюб та сім`ю), тобто матір позивача вказала ім`я, по батькові батька позивача - ОСОБА_7 .

За клопотанням позивача було проведено молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої експертам поставлено питання чи є біологічна спорідненість між громадянином ОСОБА_3 (відповідач по справі) та дитиною брата ОСОБА_5 - ОСОБА_1 .

В умовах проведеної експертизи при використанні наявних методик та обладнання встановлено генетичні ознаки (ДНК-профілі) Y - хромосоми зразків букального епітелію ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 може бути біологічним родичем по чоловічій лінії ОСОБА_1 .

У судовому засіданні стороною відповідача надані заперечення, подані через ЕС, щодо проведеної експертизи, у відповідності до яких зазначено про те, що було порушено процедуру відбору зразків відповідно до Інструкції про порядок відбирання зразків букального епітелію, при цьому жодна із сторін не була проінструктована про необхідність утримання від паління, прийому іжі та напоїв, що може свідчити про спотворення результатів експертизи. Експертом проведено дослідження з використанням методики. Яка відсутня в Реєстрі методик проведення судових експертиз. Експертом порушено порядок виділення ДНК з використанням іонообмінної смоли та не було визначено вірогідність збігу геном них профілів, не було додано графіки типування ДНК, тому висновок молекулярно-генетичної експертизи не є належним доказом для встановлення батьківства в даній справі. Натомість висновком визначено, що ОСОБА_3 може бути біологічним родичем по чоловічій лінії ОСОБА_1 , однак наявність будь - якого кровного споріднення між позивачем і відповідачем не свідчить про те, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 . Висновком визначено, що відповідач лише може бути родичем позивача. Проте не вказано з якою вірогідністю, а лише зазначено, що спорідненість не виключається, тобто не була достовірно встановлена, а у висновку припущення.

Як зазначалося вище, за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини.

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Суд також зазначає, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, які б підтверджували наявність обставин, характерних для сімейних відносин або систематичне надання особою, яку матір вважає батьком дитини, допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги, а також пояснення свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

З аналізу показань свідків не можна зробити беззаперечний висновок щодо спільного утримання або виховання дитини матір`ю та померлим, які б мали усталений та систематичний характер.

Походження дитини від певної особи, яке встановлено проведеною експертизою, не є основною підставою для встановлення факту батьківства відповідно до ст. 53 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, яка підлягає застосуванню до вирішення спірних правовідносин.

Натомість висновком визначено, що ОСОБА_3 може бути біологічним родичем по чоловічій лінії ОСОБА_1 , однак наявність будь - якого кровного споріднення між позивачем і відповідачем не свідчить про те, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 . Висновком визначено, що відповідач лише може бути родичем позивача. Проте не вказано з якою вірогідністю, а лише зазначено, що спорідненість не виключається, тобто не була достовірно встановлена, а у висновку припущення.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) та у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18).

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (Рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти Російської Федерації» від 07 травня 2009 року № 3451/05, § 34, «Кalacheva V. Russian Federation»).

Разом з тим, згідно вимог чинного законодавства для правильного вирішення спору про батьківство щодо дитини, яка народилась до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми статті 53 КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання ймовірним батьком дитини свого батьківства, спільне проживання й ведення спільного господарства батьками дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Указані обставини позивач не довела належними та допустимими доказами, у зв`язку із чим не виконала свій процесуальний обов`язок, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Докази, надані позивачем, зокрема кілька фотографій в громадських місцях, показання свідків та пояснення самого позивача не підтверджують походження позивача саме від ОСОБА_5 та не можуть замінити належне доказування цієї обставини.

Відповідно, не доведено наявність похідних вимог щодо спадкування та набуття права власності.

На підставі викладених норм діючого сімейного законодавства та враховуючи вище викладені докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визнання батьківства, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно за законом спадкоємця першої черги після смерті батька, оскільки не надано належних та достовірних доказів, які б достовірністю підтверджували, що мати позивача спільно проживали та вели спільне господарство до його народження з ОСОБА_5 , спільно виховували та утримували його, а також того, що померлий за життя визнавав позивача своїм сином.

Керуючись ст.53 КпШС України, ст.ст. 10,60,88, 213-215, 256 - 259 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання батьківства, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно за законом спадкоємця першої черги після смерті батька - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Повний текст рішення складено 17.09.2026.

Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон