Рішення № 139860589, 29.05.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/15527/25

Провадження № 2/752/5244/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29.05.2026 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

за участі секретарів: Ільніцької І.С., Пастух З.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної академії наук України,

ОСОБА_2

про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно

за участю

представника позивача - ОСОБА_3 (ордер серії АА №1699965 від 14.04.2026)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач) звернувся до Голосіївського райоуправліннямного суду м. Києва з позовом до Національної академії наук України та ОСОБА_2 (надалі за текстом також - відповідачі) з такими позовними вимогами:

визнати недійсним та скасувати Розпорядження Управління справами Національної Академії Наук України від 13.10.1997 року №1559.

визнати недійсним Свідоцтво про право власності на житло від 13 жовтня 1997 року, видане Управлінням справами Національної академії наук України на підставі Розпорядження Управління справами Національної Академії Наук України від 13.10.1997 року №1559.

визнати право користування квартирою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Стислий виклад обґрунтування позивача

Вимоги позивача обґрунтовуються тим, що 31.07.1981 ОСОБА_2 був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_1 для проживання сім`єю у складі двох осіб: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

10.07.1997 позивач також був тимчасово зареєстрований за вказаною вище адресою за згодою основного квартиронаймача ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_4 , яка також є родичкою позивача.

Позивач стверджує, що з липня 1997 року подружжя проживало в іншій квартирі, а з 2010 року, внаслідок заміни замків, позивачу, фактично чинилися перешкоди у проживанні в квартирі квартиру АДРЕСА_1 .

У 2016 році шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Від ОСОБА_2 позивачу стало відомо, що на підставі розпорядження Управління справами Національної академії наук України від 13.10.1997 №1559 було видане свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 .

Позивач стверджує, що на момент приватизації квартири він був зареєстрований у вказаній квартирі та своєї згоди на її приватизацію не давав.

Посилаючись на положення статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» позивач просить суд визнати таку приватизацію незаконною, а також визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стислий виклад позиції відповідача 1

Національна академія наук України подала до суду відзив на позов в якому вказує. що Розпорядженням Управління справами Національної академії наук України від 13.10.1997 №1559 «Про приватизацію квартир» ухвалено рішення задовольнити прохання ОСОБА_4 і передати квартиру АДРЕСА_1 у приватну власність, а також Бюро приватизації Управління справами НАН України у десятиденний термін оформити свідоцтво про власність на житло.

На підставі рішення Київської міської ради від 01.07.1999 № 335/436 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчих житлових будинків та об`єктів теплопостачання» та відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03.04.2000 № 469 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва житлового фонду НАН України» Національна академія наук України передала відомчий житловий фонд до комунальної власності територіальної громади м. Києва, у тому числі і житловий будинок АДРЕСА_1 .

У зв`язку з передачею відомчого житлового фонду НАН України до комунальної власності територіальної громади м. Києва розпорядженням Управління справами Національної академії наук України від 01.02.2001 № 125 Бюро приватизації Управління справами Національної академії наук України, яке на той час займалося оформленням документів на право власності на житло, було ліквідовано, та здійснено передачу архівних документів по приватизації житла, в тому числі приватизаційні справи мешканців квартир житлового фонду НАН України, до районних державних адміністрацій м. Києва для збереження та проведення подальшої приватизації квартир в переданих будинках, згідно з розпорядженням Президії НАН України від 15 травня 2001 № 376.

Відтак, документи щодо всіх квартир, які належали на той час до житлового фонду НАН України, були передані до районних державних адміністрацій м.Києва (відділ приватизації житла) для збереження, в тому числі й документи на квартиру АДРЕСА_1 .

НАН України надало на розгляд суду копії всіх наявних документів щодо предмету спору, інші ж документи були передані до районної державної адміністрації Печерського району м. Києва. Враховуючи викладені обставини Національна академія наук України у задоволенні позову просить відмовити.

Стислий виклад позиції відповідача 2

ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

Процесуальні дії у справі

25.06.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею у справі визначений суддя Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєв С.О.

30.06.2025 ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва позовна заява залишена без руху, позивачу визначений строк для усунення недоліків.

12.08.2025 ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження.

26.01.2026 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

14.04.2026 від Національної академії наук України надійшла заява про розгляд спарви без участі її представника.

У судовому засіданні 25.05.2026, після судових дебатів, суд, керуючись положеннями статті 244 ЦПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 29.05.2026.

29.05.2026 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

Фактичні обставини встановлені судом

Згідно ордеру виданого Виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів м. Києва №87890 серія Б від 31.11.1981 ОСОБА_2 та її родина, яка складається із двох осіб отримала у користування дві кімнати житловою площею 29,45 в квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , починаючи з 10.07.1997 був тимчасово зареєстрований та проживав у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою ЖКК НАН №3 вих.№2-134 від 21.07.1997.

Згідно Розпорядження Управління справами Національної академії наук України від 13.10.1997 №1559 «Про приватизацію квартир» ухвалено рішення задовольнити прохання ОСОБА_4 і передати квартиру АДРЕСА_1 в приватну власність.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 13.10.1997 виданого Управлінням справами Національної академії наук України власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,06 кв.м. є ОСОБА_4 , яка отримали вказану квартиру шляхом приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

На підставі рішення Київської міської ради від 01.07.1999 № 335/436 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчих житлових будинків та об`єктів теплопостачання» та відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03.04.2000 № 469 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва житлового фонду НАН України» Національна академія наук України передала відомчий житловий фонд до комунальної власності територіальної громади м. Києва, у тому числі і житловий будинок АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких суд дійшов висновків та закон, яким керувався суд

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, а також інші способи, встановлені законом або договором.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, свобода договору, судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Спірні правовідносини щодо приватизації квартири виникли у 1997 році, а тому при вирішенні питання про правомірність проведення приватизації суд застосовує законодавство, чинне на момент її здійснення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, частини квартир (будинків), квартир та одноквартирних будинків, де проживають громадяни, на користь громадян України.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у редакції, чинній на час проведення приватизації спірної квартири, передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється органами приватизації з додержанням встановленого законом порядку та з урахуванням прав осіб, які мають право на користування відповідним житловим приміщенням. Вказана редакція цього Закону станом на 20.02.1997 є чинною редакцією, яка підлягає врахуванню при оцінці законності приватизації, проведеної 13.10.1997.

Судом установлено, що відповідно до ордера № 87890 серії Б, виданого на квартиру АДРЕСА_1 , зазначене жиле приміщення було надано для проживання сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

З матеріалів справи також убачається, що ОСОБА_1 з 10.07.1997 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ЖКК НАН № 3 вих. № 2-134 від 21.07.1997.

При цьому судом не встановлено обставин, які б свідчили про припинення права користування ОСОБА_1 зазначеною квартирою до моменту її приватизації.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 до 13.10.1997 був знятий з реєстрації у спірній квартирі, змінив місце реєстрації, вибув на постійне проживання до іншого жилого приміщення, відмовився від права користування квартирою або в інший передбачений законом спосіб припинив таке право.

Суд враховує, що відповідно до статті 64 Житлового кодексу України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Згідно зі статтею 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення у випадках і протягом строків, встановлених законом.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням унаслідок відсутності цієї особи понад установлені строки, здійснюється в судовому порядку.

Таким чином, припинення права користування жилим приміщенням не може презюмуватися виключно з факту відсутності особи у такому приміщенні. Для висновку про припинення відповідного права необхідним є встановлення передбачених законом обставин, які свідчать про припинення права користування або втрату такого права.

У цій справі доказів того, що ОСОБА_1 на момент проведення приватизації втратив право користування спірною квартирою, відповідачами суду не надано.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи; кожен доказ підлягає оцінці щодо його належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - щодо достатності та взаємного зв`язку.

Згідно з частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, саме на відповідачів покладався обов`язок довести обставини, на які вони посилалися як на підставу заперечень проти позову, зокрема обставини припинення або втрати ОСОБА_1 права користування спірною квартирою до моменту її приватизації. Таких належних та допустимих доказів відповідачами суду не надано.

Сам факт того, що після 10.07.1997 подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 могло проживати в іншому жилому приміщенні, не свідчить про припинення права користування квартирою саме ОСОБА_1 , оскільки зазначені обставини стосуються інших осіб та не підтверджують вибуття позивача зі спірної квартири на постійне місце проживання.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного розпорядження від 13.10.1997 ОСОБА_1 мав право користування квартирою АДРЕСА_1 , а тому його права та законні інтереси підлягали врахуванню під час вирішення питання щодо приватизації цього житла.

Судом установлено, що розпорядженням Управління справами Національної академії наук України від 13. 10.1997 № 1559 «Про приватизацію квартир» було задоволено прохання ОСОБА_4 та прийнято рішення про передачу квартири АДРЕСА_1 у приватну власність.

На підставі зазначеного розпорядження Управлінням справами Національної академії наук України 13.10.1997 видано Свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого власником спірної квартири зазначено ОСОБА_4 .

Разом з тим, як установлено судом, при вирішенні питання про приватизацію квартири не було враховано ОСОБА_1 як особу, яка на той час мала право користування спірним жилим приміщенням.

Доказів того, що ОСОБА_1 надав письмову згоду на передачу спірної квартири у приватну власність виключно ОСОБА_4 , відмовився від свого права користування квартирою або іншим чином висловив свою волю щодо невключення його до числа осіб, права яких враховуються при приватизації, матеріали справи не містять.

Отже, приватизація квартири була проведена без належного врахування прав позивача як особи, яка мала право користування цим жилим приміщенням.

Суд виходить з того, що право на приватизацію державного житлового фонду є похідним від права користування відповідним житлом. Тому особа, яка на момент приватизації має право користування квартирою та щодо якої відсутні встановлені законом підстави припинення такого права, не може бути фактично усунута від участі у вирішенні питання про приватизацію шляхом неврахування її у документах щодо передачі квартири у власність іншої особи.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, який суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси особи, може бути визнаний судом незаконним та скасований.

Оскільки оскаржуване розпорядження Управління справами Національної академії наук України від 13.10.1997 № 1559 прийнято без належного врахування права користування ОСОБА_1 спірною квартирою, воно порушує цивільні права позивача та підлягає визнанню недійсним і скасуванню.

Щодо вимоги про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло від 13.10.1997 року суд зазначає, що зазначене свідоцтво було видане саме на підставі оскаржуваного розпорядження органу приватизації та посвідчує право власності, набуте внаслідок проведення приватизації з порушенням прав позивача.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним.

Водночас непорушність права власності не виключає можливості його судового захисту у випадках, коли встановлено незаконність підстав його набуття та порушення при цьому прав іншої особи.

Оскільки судом встановлено незаконність проведення приватизації спірної квартири в частині неврахування прав ОСОБА_1 , правова підстава для видачі на ім`я ОСОБА_4 Свідоцтва про право власності на житло також є такою, що не відповідає вимогам законодавства.

За таких обставин вимога позивача про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло від 13.10.1997 є похідною від встановленого судом порушення порядку приватизації та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 суд зазначає таке.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є визнання права.

Як установлено судом, позивач був зареєстрований у спірній квартирі, доказів припинення його права користування квартирою до моменту приватизації матеріали справи не містять, а відповідачами не доведено його вибуття на постійне проживання до іншого жилого приміщення або інші обставини, які відповідно до закону спричиняють припинення права користування.

Отже, право користування спірною квартирою за ОСОБА_1 не припинилося та підлягає судовому захисту шляхом його визнання.

Оцінюючи доводи сторін, суд виходить із положень частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтями 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, а під час його ухвалення суд повинен встановити, зокрема, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка норма права підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач довів наявність у нього права користування спірною квартирою на момент проведення її приватизації, тоді як відповідачами не доведено припинення такого права до 13.10.1997.

У зв`язку з цим суд вважає, що приватизація квартири АДРЕСА_1 була проведена з порушенням прав ОСОБА_1 , а тому оскаржуване розпорядження органу приватизації та видане на його підставі свідоцтво про право власності підлягають визнанню недійсними, а право користування позивача спірною квартирою - визнанню судом.

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до Національної Академії Наук України та ОСОБА_2 про визнання недійним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати Розпорядження Управління справами Національної Академії Наук України від 13.10.1997 року №1559.

Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на житло від 13 жовтня 1997 року, видане Управлінням справами Національної Академії Наук України на підставі Розпорядження Управління справами Національної Академії Наук України від 13.10.1997 року №1559.

Визнати право користування квартирою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: С.О. Чекулаєв