Рішення № 139859254, 18.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 26/17/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 Справа № 908/583/26 (336/12006/25)

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "БСМ" (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 26, код ЄДРПОУ 38069797)

до відповідача: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), представник позивача - адвокат Трачук Наталія Іванівна, РНОКПП НОМЕР_2 (адреса: вул. Магара, буд. 8, офіс 85; ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 908/583/26

про неплатоспроможність ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

керуючий реструктуризацією - арбітражна керуюча Сєдова Наталя Іванівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 496 від 09.04.2013; адреса: вул. Сергія Зорського, 8, офіс 69, м. Запоріжжя, 69005)

Представники сторін:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Бистров Д.А.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області 27.05.2026 року з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла справа № 336/12006/25, за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "БСМ" до відповідача ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, для розгляду в межах справи № 908/583/26 про неплатоспроможність відповідача.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.05.2026 справу № 908/583/26 (336/12006/25) розподілено судді Юлдашеву О.О.

Ухвалою господарського суду від 17.06.2026 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "БСМ" для розгляду в межах справи № 908/583/26 про неплатоспроможність відповідача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.07.2026 о/об 10:00 год.

Ухвалою від 16.07.2026 судове засідання відкладено на 18.08.2026 о 10-30.

Позивач просить витребувати у Відповідача: Котел твердопаливний "Gefest-profi" P-150 КВТ; Опалювальний пристрій Volcano V25 (водяний теплообмінник), арт. 1-4-0101 0343 у кількості 8 шт; Газобетон UDK 300x200x600 у кількості 75 шт. та передати їх на користь Відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтінгова компанія «СІП» та ОСОБА_2 укладено договір №03 відповідального зберігання від 01.06.2015р. нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтінгова компанія «СІП» та ОСОБА_2 укладено договір відповідального зберігання № 01/КК/07/19 від 25.07.2019 року. Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтінгова компанія «СІП» (Позичкодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БСМ» (Користувач) укладений договір позички №15/07 від 01.07.2015 р. Згідно п. 1.2. - п. 1.3. Договору предметом позички за цим Договором є нежитлове приміщення: Частина першого поверху адміністративно-виробничого корпусу літ. А-3 площею 835.00 м. кв.; Предмет позички знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_2 ). Враховуючи необхідність експлуатації приміщення в осінньо-зимовий період Позивачем було придбано: Котел твердопаливний "Gefest-profi" P-150 КВТ; Опалювальний пристрій Volcano V25 (водяний теплообмінник), арт. 1-4-0101 0343 у кількості 8 шт.; Газобетон UDK 300x200x600 у кількості 75 шт. Зазначене обладнання, було змонтовано за адресою: АДРЕСА_2. 02.02.2022 р. право власності на об`єкти нерухомого майна розташовані за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за Відповідачем. Після того, як ТОВ «ТД «БСМ» стало відомо, що право власності на нерухоме майно набуто ОСОБА_1., представники підприємства прибули до об`єкту, з метою отримати належне Позивачу майно, проте невідомими особами було відмовлено в допуску на об`єкт. ОСОБА_1. в межах розгляду справи № 908/588/24 долучила лист голові ліквідаційної комісії ТОВ «КК Ледокол» згідно якого, вказала про нібито наявність на балансі ТОВ «КК «Ледокол» належного Позивачу майна, отже фактично це майно перебуває у наявності у Відповідача. Дії ОСОБА_1., що полягають у фактичному заволодінні та розпорядженні на власний розсуд чужим майном, грубо порушують право власності Позивача.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та просить суд відмовити у позові повністю.

Відповідач зазначає, що позивач не надав докази в підтвердження того, що майно, витребувати яке він просить у відповідача перебуває у володінні Відповідача. В матеріалах справи відсутні докази індивідуалізації спірного майна. Відповідач, без встановлення індивідуальних ознак майна, на підставі листа від 04.11.2020р., адресованому ОСОБА_1. голові ліквідаційної комісії ТОВ «КК Ледокол» Савенку В.Г., за змістом якого голові ліквідаційної комісії передається для реалізації майно ТОВ «КК Ледокол», зокрема: котел твердопаливний "Gefest-profi" P-150 кВт - 1 одиниця, тепловентилятор Volcanо - 3 одиниці, блоки газобетонні UDK 300x200x600 у кількості 20 шт., встановив нібито приналежність саме Позивачу цього майна. Яким чином Позивач ідентифікував що котел твердопаливний "Gefest-profi" P-150 кВт, тепловентилятор Volcanо, блоки газобетонні UDK 300x200x600, зазначені в листі від 04.11.2020р. належать саме йому незрозуміло. Тобто, тільки на підставі того, що у ТОВ «КК Ледокол» перебуває у власності подібне майно, Позивач зробив висновок що це саме його майно. Щодо котла твердопаливного "Gefest-profi" P-150 кВт, надані Позивачем документи не містять індивідуальні ознаки майна, та перебування котла у Відповідача. Посилання Відповідача на акт № ОУ-0000098 від 23.12.2016р., як на доказ нібито здійснення монтажу відповідного котла, містить відомості про здійснення монтажу трубопроводу футерованого димоходу котла 150 кВт. Зазначений акт не містить ні адреси за якою виконувався монтаж трубопроводу, ні згадки про монтаж / встановлення самого котла з посиланням на його індивідуальні ознаки. Щодо опалювального пристрію Volcano V25 (водяний теплообмінник), арт. 1-4-0101- 0343 у кількості 8 шт., Позивачем не надано жодного доказу, що опалювальний пристрій знаходиться у Відповідача. Щодо Газобетону UDK 300x200x600 у кількості 75 шт., Позивачем не надано жодного доказу, що газобетон знаходиться у Відповідача. Надані Позивачем договір №03 відповідального зберігання від 01.06.2015р. та договір відповідального зберігання № 01/КК/07/19 від 25.07.2019р., укладені між ТОВ «КК «СІП» та ОСОБА_2 , а також, договір позички №15/07 від 01.07.2015р., укладений між ТОВ «КК «СІП» та ТОВ «Торговий дім «БСМ», а також реєстрація нерухомого майна за Відповідачем, не доводять факту перебування спірного майна у володінні Відповідача. Позивач не надав докази існування правочинів між Позивачем та Відповідачем, у відповідності до яких майно Позивача могло перебувати у Відповідача. Позивачем не наданий жодний доказ, який би підтверджував наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, у тому числі спори про стягнення заробітної плати. Аналогічні положення містяться в п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Під порушенням, зокрема, слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Розглядаючи відповідний спір, суд має установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, які звертаються з позовом, та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто таким, що забезпечить поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Як встановлено судом, предметом цього спору є витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Як встановлено судом, в якості правових підстав позову позивач вказує положення ст. 387 ЦК України, відповідно до яких власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зазначено, що згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України та положеннями процесуального законодавства особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно роз`яснень, викладених у п.п. 19, 23 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» - застосовуючи положеннястатті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

У постанові Верховного Суду від 02.09.2020 справі № 910/13536/19 визначено, що для застосування передбаченого ст. 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Враховуючи специфіку речей в обороті, для доведення володіння рухомими речами важливо встановити факт їх фізичного утримання (п. 43 постанови Великої Палати ВС від 04 липня 2018 року, справа № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181 цс 18).

Згідно досліджених матеріалів справи, позивачем в період 2016-2027 придбано майно: Котел твердопаливний "Gefest-profi" P-150 КВТ; Опалювальний пристрій Volcano V25 (водяний теплообмінник), арт. 1-4-0101 0343 у кількості 8 шт.; Газобетон UDK 300x200x600 у кількості 75 шт.

З наданих позивачем договору №03 від 01.06.2015 відповідального зберігання, договору № 01/КК/07/19 від 25.07.2019 відповідального зберігання, договору №15/07 від 01.07.2015 позички, відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно суд не встановив, що майно перебуває у відповідача.

З наданого позивачем листа від 04.11.2020, за відсутності індивідуальних ознак, неможливо встановити що зазначене в листі майно, це саме майно позивача.

ТТН №19 від 09.09.2016, хоч і містить відомості про доставку котла "Gefest-profi" P-150 кВт за адресою: АДРЕСА_2, втім, з ТТН вбачається, що товар прийняла не відповідач, а відповідальна особа вантажоодержувача ТОВ «ТД «БСМ» слюсар-монтажник Федько Г.В.

Крім того, позивачем не надано доказів знаходження котла "Gefest-profi" P-150 кВт на момент пред`явлення позову як у відповідача так і за адресою: АДРЕСА_2, враховуючи тривалий проміжок часу між доставкою товару (2016) та пред`явленням позову (2026).

В позовній заяві позивач, як на доказ монтажу котла "Gefest-profi" P-150 кВт послався на акт № ОУ-0000098 від 23.12.2016, акт № ОУ-0000071 від 15.12.2016.

Суд надав оцінку згаданим актам.

Відповідно до акту № ОУ-0000098 від 23.12.2016, ПП Касьян Р.А. за замовленням ТОВ «ТД «БСМ» виконав роботи з установки та обв`язки твердопаливного котла 150 кВт, монтаж водоочищення та підживлення котельні насосною станцією, пусконалагоджувальні роботи системи опалення.

Відповідно до акту № ОУ-0000071 від 15.12.2016 ТОВ «Руанд-СК» були проведені роботи за замовленням ТОВ «ТД «БСМ» з монтажу трубопроводу футированного димоходу котла 150 кВт.

Згадані вище акти не містять індивідуальні ознаки котла (зокрема: марки, моделі, індивідуального номеру тощо) який монтувався та адреси, за якою виконувались зазначені в актах роботи.

Таким чином, за наявними в матеріалах справи доказами суд не встановив, що котел "Gefest-profi" P-150 кВт монтувався за адресою: АДРЕСА_2.

Позивачем заявлено про витребування опалювальний пристрій Volcano V25 (водяний теплообмінник), арт. 1-4-0101 0343 у кількості 8 шт., газобетон UDK 300x200x600 у кількості 75 шт.

Судом, на підставі наявних матеріалів справи не встановлено перебування майна як за адресою: АДРЕСА_2, так і у відповідача.

Отже, суд вважає, що позивачем не надано доказів того, що майно, яке він просить витребувати у відповідача вибуло з його володіння та перебуває саме у відповідача.

Відповідно до частин першої-третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі № 287/363/16, вказано, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано-18.09.26.

Суддя О.О. Юлдашев