Рішення № 139851348, 06.04.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/5133/25

Провадження № 2/761/1664/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді: Кондратенко О.О.

при секретарі: Бібік А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу ?Обчислювач? про повернення безпідставно набутого майна

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив суд:

-стягнути з з Житлово-будівельного кооперативу ?Обчислювач? (надалі по тексту - ЖБК ?Обчислювач?) на користь ОСОБА_1 помилково сплачені кошти у розмірі 15 469, 10 грн;

-стягнути з ЖБК ?Обчислювач? на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 476, 84 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 784, 22 грн.

-- стягнути з ЖБК ?Обчислювач? на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі всього 7 211, 20 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 17 січня 2024 року ОСОБА_1 помилково сплатив грошові кошти на загальну суму 15 469, 10 грн. (оплату проведено двома платежами на суму 11 000, 00 грн. та 4 469, 10 грн.) на розрахунковий рахунок ЖБК ?Обчислювач?. Зазначена помилка має місце у зв?язку з тим, що позивач є членом ЖБК ?Обчислювач 8?, а тому, коли здійснював проплату за комунальні послуги на банківський рахунок відповідача, був цілком впевнений, що перераховує вказані грошові кошти належному їх отримувачу - ЖБК ?Обчислювач 8?. На початку лютого 2024 року бухгалтер ЖБК ?Обчислювач 8? повідомив позивача про виникнення заборгованості за оплату комунальних послуг. Саме після даного повідомлення, позивачем було проведено перевірку проведених платежів та встановлено, що оплату за житлово-комунальні послуги здійснено на користь неналежного отримувача - ЖБК ?Обчислювач?. Після чого позивачем, було подано відповідні заяви до надавача платіжних послуг (банку) АТ КБ ?ПриватБанк?, який виставив відповідачеві вимоги про повернення помилково отриманих грошових коштів, які останній проігнорував. З метою досудового врегулювання спору, 13 січня 2025 року представником позивача було направлено відповідачу вимогу про повернення суми грошових переказів, яка останнім також була залишена без задоволення. Відповідач безпідставно утримує помилково сплачені позивачем грошові кошти у розмірі 15 469, 10 грн. В добровільному порядку кошти не повертає, а тому, з відповідача також підлягають стягненню 3% річних у розмірі 476, 84 грн. та інфляційні втрати у розмірі - 1 784, 22 грн., відповідно до ст.625 ЦК України. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з вищезазначеними позовними вимогами.

Відповідач, своїм правом щодо направлення відзиву на позовну заяву не скористався; відзив на позовні вимоги до суду не надіслав.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися; про час та місце слухання справи повідомлені належним чином; подали заяву про розгляд справи за їх відсутності; на задоволенні позовних вимог наполягають з підстав, викладених у позові. Представник відповідача в судове засідання не з`явився; про час та місце слухання справи повідомлений у встановленому законом порядку; причини неявки суду не сповістив; письмовий відзив на позов не надіслав, як і не направив свого представника для прийняття участі у розгляді справи.

Суд, розглянувши подані стороною позивача документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття ?охоронюваний законом інтерес?, що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям ?права?, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України, звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої ?абсолютної? безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми ст. 1212 ЦК України, застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018р. у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018р. у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018р. у справі №205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18).

Також, системний аналіз положень ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України, дає можливість дійти висновку про те, що лише чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (правова позиція касаційної інстанції по справах: № 367/6344/16-ц від 05 грудня 2018р.; № 524/4690/16-ц від 21 січня 2019р.; аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014р. у справі № 6-122цс14).

Перевіряючи обставини по справі судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 25 березня 2016 року, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 .

Як вбачається із довідки №35 від 09 березня 2026 року, ОСОБА_2 дійсно є членом ЖБК ?Обчислювач 8?, з 01 грудня 2016 року і по теперішній час.

Особові рахунки члена ЖБК ?Обчислювач 8? ОСОБА_2 : утримання будинку - о/р 113; ТЕ (ЦО)/ГВ (ГВП) - о/р НОМЕР_2 .

Із платіжних інструкцій: 0.0.3420341653.1 та 0.0.3420352283.1 від 17 січня 2024 року вбачається, що на рахунок ЖБК ?Обчислювач? (код ЄДРПОУ 24360694) ОСОБА_3 , як платник, здійснив платіж у розмірі 11 000, 00 грн. та 4 469, 10 грн., відповідно, призначення платежу: ТЕ (ЦО) - о/р НОМЕР_2 , платник ОСОБА_1 та о/р.113, платник ОСОБА_1 , відповідно (а.с.7).

Із листів АТ ?ПриватБанк? на адресу ЖБК ?Обчислювач? вбачається, що банк, просив останнього, повернути помилково прийняті банком платежі у сумі 11 000. 00 грн. та 4 469, 10 грн. від ОСОБА_1 та повернути за зазначеними у зверненні реквізитами.

13 січня 2025 року адвокатом позивача, на адресу відповідача було направлено письмову вимогу про повернення суми грошових переказів у розмірі 15 469, 10 грн.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що в досудовому порядку позивач звертався до відповідача з вимогою повернути йому, сплачені ним кошти у розмірі 15 469, 10 грн., як помилково перераховані грошові кошти за житлово-комунальні послуги, проте така вимога була проігнорована відповідачем.

За змістом ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною відповідача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, в обґрунтування тверджень про законність набуття сплачених позивачем грошових коштів.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь зазначених коштів, у розмірі 15 469, 10 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло, в зв`язку з безпідставним набуттям грошових коштів у сумі 15 469, 10 грн., що належать позивачу, знайшло своє підтвердження під час розгляду справи судом.

Приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлюють обов`язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов`язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Тобто ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов`язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання.

За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 15 469, 10 грн. настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставне отримання грошових коштів. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який були перераховані кошти, тобто 17 січня 2024 року.

Отже, відповідач після отримання 17 січня 2024 року грошових коштів у сумі 15 469, 10 грн. зобов`язаний був повернути їх позивачу, одразу, тобто прострочення виконання відповідачем зобов`язання по поверненню безпідставно набутих грошових коштів та неправомірне їх використання починається з наступного дня, а саме з 18 січня 2024 року.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України ?Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань?, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, виражене в грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.

У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін ?користування чужими грошовими коштами? може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Отже, в справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття ?проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами? та ?проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами?, причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Відтак, у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене вище та в зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних у розмірі 476, 84 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 784, 22 грн. за період часу з 17 січня 2024 року по 26 січня 2025 року.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У відповідності до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, з урахуванням вищезазначеного та встановлених судом обставини безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 17 січня 2024 року, початком періоду прострочення, а також нарахування 3% річних, має бути 18 січня 2024 року, закінченням - 26 січня 2025 року, як зазначено у позовній заяві позивач. Оскільки, суд розглядає позовні вимоги лише в межах заявлених позовних вимог.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми 3% річних судом встановлено, що розрахунок не відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично не вірним, так як, розрахунок було проведено за період часу з 17 січня 2024 року по 26 січня 2025 року, включно і складає 476, 84 грн. Однак, нарахування 3% річних повинно бути здійснено за період з 18 січня 2024 року по 26 січня 2025 року та складає - 475, 57 грн., що і підлягає до стягнення.

Також, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено що він є арифметично не вірним та не обґрунтованим, оскільки, здійснений за невідповідний період часу (17 січня 2024 року по 26 січня 2025 року) і складає 1 784, 22 грн. Нарахування інфляційних втрат повинно було здійснюватися за період з 18 січня 2024 року по 26 січня 2025 року. Судом, було проведено самостійний розрахунок інфляційних втрат, який складає - 1 991, 26 грн.

Однак, до стягнення підлягає розмір інфляційних втрат саме в сумі 1 784, 22 грн., з урахуванням положення ч.1 ст.13 ЦК України.

Що стосується заявлених позовних вимог, в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000, 00 грн., то в цій частині витрати підлягають зменшенню, виходячи з наступного.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020р. у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді ?гонорару успіху?, саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000р. у справі ?Іатрідіс проти Греції? (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі ?Двойних проти України? (пункт 80), від 10 грудня 2009р. у справі ?Гімайдуліна і інших проти України? (пункти 34-36), від 23 січня 2014р. у справі ?East/West Alliance Limited? проти України?, від 26 лютого 2015р. у справі ?Баришевський проти України? (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі ?Lavents v. Latvia? (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача, було надано: договір №1-26/012/24-ПД про надання правої допомоги від 26 грудня 2024 року; акт виконаних робіт №1 від 30 січня 2025 року до Договору про надання правої допомоги від 26 грудня 2024 року; платіжну інструкцію 0.0.4104828911.1 від 01 січня 2025 року, про внесення оплати у розмірі 3 000, 00 грн., призначення платежу - правова допомогга за договором №1-26/012/24-ПД від 26 грудня 2024 року.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України ?Про адвокатуру та адвокатську діяльність?, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону, встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону України ?Про адвокатуру та адвокатську діяльність?).

Відповідно до ст. 19 цього Закону, видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, суд вважає, що підготовка представника до призначеного судового засідання не є, в розумінні положень Закону України ?Про адвокатуру та адвокатську діяльність?, правовою допомогою, при цьому судом враховано, що представник позивача приймав участь в судовому засіданні 11 листопада 2025 року, лише після визнання явки даного представника обов?язковою. Розглд справи по суті мав місце за відсутності представника позивача.

Враховуючи розмір суми заборгованості (неповернутої суми грошових коштів), яка підлягала стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд прийшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 3 000, 00 грн., яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі. При цьому, судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих зі сторони відповідача коштів.

Відповідно до ст.141 ЦК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 23, 76-82, 89, 137, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 41 Конституції України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 1, 11, 15, 16, 317, 319, 1212, 1215 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу ?Обчислювач? про повернення безпідставно набутого майна - задовольнити частково.

Стягнути Житлово-будівельного кооперативу ?Обчислювач? (код ЄДРПОУ 24360694, місцезнаходження: м. Київ, вул. Політехнічна, 5-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 15 469 (п?ятнадцять тисяч чотириста шістдесят дев?ять) грн. 10 коп., 3 % річних у розмірі 475 (чотириста сімдесят п?ять) грн., 57 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 784 (одна тисяча сімсот вісімдесят чотири) грн. 22 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасозвано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя