Рішення № 139840834, 17.09.2026, Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 167/93/26

Номер провадження 2/167/274/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гармай І. Т.,

з участю:

секретаря судового засідання Ісакової Н. Ю.,

представника позивача Куденьчука О. А.,

представника відповідача Державної казначейської служби України Христюк А. В. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача Волинської обласної прокуратури - прокурора Тарасюк Т. В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі Рожищенського районного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим в її інтересах ОСОБА_2 до держави Україна в особі: Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позицій учасників справи.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі: Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовує тим, що 21 березня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030000000116 було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за фактом того, що ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_1 шляхом обману та зловживання довірою заволоділи грошовими коштами банківських установ, чим завдали останнім матеріальної шкоди в особливо великих розмірах.

Зазначає, що 18 вересня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 190 КК України. 25 жовтня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030000000773 було внесено відомості щодо заволодіння ОСОБА_1 кредитними коштами ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» у розмірі 380000 грн.

Вказує, що 28 жовтня 2019 року дані кримінальні провадження об`єднано в одне провадження № 12018030000000116, а ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч. 2, 3 ст. 190 КК України.

Зазначає, що 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 висунуто обвинувачення за ч. 2, 3 ст. 190 КК України, після чого обвинувальний акт скеровано до Луцького міськрайонного суду Волинської області. 19 жовтня 2020 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області обвинувальний акт призначено до судового розгляду та задоволено клопотання сторони захисту в частині закриття кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі п. 6 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Посилається на те, що 25 лютого 2025 року вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК України виправдано у зв`язку з відсутністю події та складу кримінального правопорушення. 18 грудня 2025 року ухвалою Волинського апеляційного суду змінено вирок суду першої інстанції, виключено посилання на відсутність складу кримінального правопорушення, в іншій частині залишено без змін.

Представник позивача зазначає, що під час досудового слідства та судового розгляду вищевказаних кримінальних проваджень позивачу ОСОБА_1 була завдана моральна шкода, яка полягала у звинуваченні її у вчиненні, в тому числі тяжкого кримінального правопорушення, в той час коли за рішенням національного суду, яке набрало законної сили, події злочину взагалі не було. Разом з цим, позивача було звинувачено у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України за окремим епізодом, в той час коли вже існував не скасований вирок суду по тому самому обвинуваченню. Вказані обставини, на переконання представника, свідчать про те, що з самого початку позивач ОСОБА_1 зазнала необґрунтованого кримінального переслідування, в той час коли події злочину апріорі не було.

Вказує, що розгляд кримінального провадження тривав надмірно довго, зокрема через неодноразове відкладення судових засідань (21 судове засідання) прокурором без поважних причин, у зв`язку з чим місцевий суд вживав заходів реагування. Водночас, як позивач ОСОБА_1 , так і її захисник, сумлінно виконуючи свої процесуальні обов`язки, щоразу з`являлися до судових засідань. Це зумовило для позивача додаткові витрати часу та коштів, а також спричинило суттєві психологічні хвилювання. Зазначає, що кожне судове засідання для позивача ОСОБА_1 неабияк позначалося на її емоційному стані у зв`язку з перенесеними переживаннями можливості бути засудженою, в тому числі і до реальної міри покарання яку просив прокурор в судових дебатах суду першої та апеляційної інстанції, в той час коли події кримінального правопорушення не було. Вказує, що тривалість кримінального провадження була надмірною саме через процесуальну поведінку прокурора, в той час коли справа не була складною та об`ємною за письмовими матеріалами та кількістю свідків, серед яких була лише одна особа.

Зазначає, що усі вищезазначені обставини завдали позивачу неабияких моральних та психологічних страждань, а також призвели до втрати віри в чесність, неупередженість та об`єктивність органів досудового розслідування і прокуратури. Саме на ці органи покладено обов`язок на ранньому етапі всебічно з`ясувати всі обставини справи, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, а жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений.

Представник позивача вказує, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у періоді з 18 вересня 2019 року (дата повідомлення про підозру) до 18 грудня 2025 року (дата ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції). Відповідно, загальний строк перебування позивача під слідством і судом, за який підлягає обрахунку розмір відшкодування моральної шкоди, становить 75 місяців.

Покликається на те, що ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року встановлено мінімальну заробітну плату у розмірі 8 647 грн. Таким чином, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, гарантований державою відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є незаперечним і становить 648 525 грн (75 місяців ? 8 647 грн). Водночас представник позивач наголошує, що встановлений законом мінімум є лише нижчою межею відшкодування, а за наведених вище обставин ОСОБА_1 оцінює моральну шкоду у більшому розмірі ніж законодавчо визначений мінімум.

З урахуванням вищенаведеного просить стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 1000000 грн моральної шкоди та 12305 грн витрат понесених на правничу допомогу при здійсненні захисту від обвинувачення при розгляді кримінального провадження.

13 лютого 2026 року представником відповідача Державної казначейської служби України Кучер О. О. через підсистему «Електронний суд» надіслано відзив на позовну заяву в якому зазначає, що у матеріалах справи відсутні обов`язкові елементи складу цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправність дій відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між ними. Вказує, що позивач не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральної шкоди. На її думку, у матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про характер, обсяг та тривалість фізичних чи душевних страждань позивача, погіршення стану здоров`я, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, а також про час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Наголошує, що обов`язковою підставою для притягнення органу державної влади до цивільно-правової відповідальності є встановлений у законному порядку факт неправомірності його рішень, дій чи бездіяльності. Проте, позивач не надала доказів, які б підтверджували незаконність дій працівників Головного управління Національної поліції у Волинській області або Волинської обласної прокуратури. Вказує, що долучені позивачем вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2025 року, ухвала Волинського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року та інші процесуальні документи не свідчать про протиправність дій працівників прокуратури та ГУНП у Волинській області, які діяли виключно в межах повноважень та КПК України. Зазначає, що в деліктних правовідносинах саме позивач зобов`язаний довести факт заподіяння моральної шкоди, її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та цією шкодою (відповідно до правових позицій ВС у справах № 640/3837/17 та № 686/16161/16-ц). Вказує, що докази причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними у позовній заяві моральними стражданнями позивача та діями працівників правоохоронних органів під час виконання ними передбачених законодавством повноважень у матеріалах справи відсутні.

Зазначає, що представником позивача не надано належного обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди у сумі 1000000 грн. Вказує, що стосовно ОСОБА_1 не застосовувалися заходи забезпечення кримінального провадження. Позивач не надала доказів того, що внаслідок висунутого обвинувачення вона втратила можливість підтримувати та розвивати соціальні зв`язки. Покликається на те, що матеріали справи не містять свідчень, що ОСОБА_1 є публічною особою чи громадським діячем, відомим широкому колу людей, або що її авторитет у суспільстві було підірвано внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, позивачка не була позбавлена доступу до професії та не надала жодних доказів погіршення її професійної репутації. Зазначає, що визначений позивачем розмір моральної шкоди є очевидно завищеним та не відповідає принципам розумності, виваженості й справедливості. На її думку, представник позивача не надав доказів настання додаткових негативних наслідків, які б підтверджували, що розмір заподіяної шкоди має суттєво перевищувати законодавчо встановлений мінімальний розмір відшкодування. Поруч з цим, звертає увагу, що ст. 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1600 грн. Вказує, що витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті винятково зі сторін у справі, а саме з суб`єктів у зв`язку з протиправними діями яких подано позов, а не з Казначейства (органу виконання судових рішень). З урахуванням вищенаведеного просить в задоволенні позову відмовити.

16 лютого 2026 року представником відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області Сорочук А. М. через підсистему «Електронний суд» надіслано відзив на позовну заяву в якому зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Вказує, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про зміст заподіяної їй моральної шкоди, характер, обсяг і тривалість душевних чи фізичних страждань, а також наявність та істотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках. У позовній заяві повністю відсутні будь-які дані про те, чи зверталася позивачка до спеціалістів за допомогою з приводу душевних страждань. Вказує, що відсутні докази як самого факту завдання моральної шкоди, так і безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача і заявленими негативними наслідками. Зазначає, що сам факт постановлення судом виправдувального вироку стосовно позивача не може вважатися безумовним чи автоматичним доказом заподіяння їй моральної шкоди. Вказує, що вирішуючи спори про відшкодування суб`єктом владних повноважень завданої ним шкоди, суд у кожному конкретному випадку повинен встановити, чи досягли негативні емоції особи критичного рівня приниження чи страждання, оскільки не кожне переживання або хвилювання є стражданням у юридичному розумінні. Страждання це відчуття сильного фізичного болю або глибоких душевних мук, а не будь-яка повсякденна негативна емоція. Оскільки характер і глибина таких страждань позивачем не доведені, заявлена сума моральної шкоди є очевидно завищеною, необґрунтованою та такою, що не враховує загальний стан здоров`я особи, а також час і зусилля, необхідні для відновлення її попереднього стану.

Вказує, що у позовній заяві позивачем було формально зазначено завдання їй моральної шкоди, посилаючись на діюче законодавство, в тому числі і на ч. 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме - внаслідок її незаконного засудження, однак ОСОБА_1 не зазначено будь-яких доводів, щодо конкретних наслідків, які настали для неї, внаслідок дій органу досудового розслідування, які потягнули за собою спричинення моральної шкоди. Зазначає, що будь-яке кримінальне провадження за своєю природою спричиняє особі певні душевні страждання, з огляду на що законодавець і передбачив гарантований мінімальний розмір відшкодування. Однак, у цьому випадку, з урахуванням конкретних обставин справи, заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 1000000 грн вважає очевидно завищеним, неспівмірним, не підтвердженим належними доказами та не може бути задоволений судом. Зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивач має надати документи, що свідчать про фактичну оплату гонорару та інших пов`язаних із цим витрат (квитанцію до прибуткового касового ордера, платіжну інструкцію з відміткою банку, касовий чек тощо). Відсутність документального підтвердження здійснених витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Вказує, що ГУНП у Волинській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і ніяким чином не порушували прав та інтересів позивача. З урахуванням вищенаведеного у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

17 лютого 2026 року представником позивача ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» надіслано відповідь на відзиви в якій щодо недоведеності стороною позивача наявності складу цивільного правопорушення та ненадання доказів спричинення моральної шкоди позивачу зазначає, що позивачка ОСОБА_1 зазнала необґрунтованого кримінального переслідування, перебуваючи під слідством і судом 75 місяців (понад 6 років) за обвинуваченням у вчиненні правопорушень (зокрема тяжкого та за ч. 2 ст. 190 КК України по епізоду, де вже існував не скасований вирок), попри те, що у підсумку рішеннями національних судів встановлено відсутність події злочину. Заподіяна моральна шкода полягає у тривалих психологічних стражданнях через ризик реального ув`язнення, фінансових витратах, порушенні звичного способу життя та зневірі в об`єктивності правоохоронних органів, що посилилося через необґрунтоване затягування розгляду справи прокурором, який без поважних причин відклав 21 судове засідання. Покликається на те, що системні порушення прав позивачки, пов`язані саме із затягуванням процесу стороною обвинувачення, офіційно підтверджені рішенням Європейського суду з прав людини від 06 березня 2025 року у справі «Петрук та інші проти України» (заява № 636/24), яким визнано порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме тому, завдану моральну шкоду за викладених вище обставин ОСОБА_1 оцінює у більшому ніж законодавчо визначений мінімальний розмір, а саме 1000000 грн, що є цілком є співмірним, розумним до обставин даної конкретної справи, часу перебування під слідством та судом і не може свідчити про намір останньої збагатитися. Зазначає, що позиція позивача додатково підтверджується актуальною правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 вересня 2025 року у справі № 461/6351/23. Оцінюючи специфіку доказування у цій категорії справ, Верховний Суд дійшов висновку, що у спорах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, діє презумпція спричинення позивачу моральної шкоди. Відповідно, обов`язок спростування цієї презумпції покладається виключно на відповідача. Проте, всупереч зазначеному правовому висновку Верховного Суду та вимогам процесуального закону щодо тягаря доказування, відповідачі у поданих відзивах не лише не спростували вказану презумпцію, а й безпідставно намагаються перекласти обов`язок доведення факту завдання шкоди безпосередньо на позивача, що є недопустимим.

Зазначає, що сторона позивача вважає помилковими посилання відповідача Державної казначейської служби України у поданому відзиві з приводу того, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600 грн, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Також вказує, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачеві не є в розумінні ст. 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак підстави для застосування положень ст. 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» відсутні. Щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що позивач не повинен надавати суду розрахунок витрат на правову допомогу та опису наданих робіт, послуг, оскільки у договорі про надання правової допомоги було визначено фіксований розмір гонорару і такий визначався для конкретної стадії кримінального провадження. Враховуючи надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу при наданні такої при здійсненні захисту у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування, а також враховуючи той факт, що відповідачами не спростовано обставин надання позивачеві такої допомоги, не можна погодитися в частині їхньої позиції щодо відмови у задоволенні вимог щодо відшкодування таких витрат. З урахуванням вищенаведеного просив позовні вимоги задовольнити повністю.

23 лютого 2026 року керівником Волинської обласної прокуратури Роговенком М. подано відзив на позовну заяву в якому зазначає, що позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими. Вказує, що дії органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження незаконними не визнавалися. Слідчим, прокурором чи іншими особами процесуальних порушень, які стали підставою для визнання доказів недопустимими, неналежним, суперечливими та здобутими з порушенням вимог чинного кримінального процесуального законодавства не допущено. Зазначає, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 18 вересня 2019 року (повідомлення про підозру) по 18 грудня 2025 року (набрання законної сили виправдувальним вироком), всього 75 місяців. В ході досудового розслідування будь-яких скарг на незаконні дії органу досудового розслідування та прокуратури позивачем не подавались. Вказує, що у позові позивач не наводить конкретні підстави, які надають їй право на звернення із позовом про відшкодування шкоди завданої органом досудового розслідування, прокуратури та суду, однак зі змісту позову вбачається що підставою для пред`явлення позову є п. 1 ст. 2 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме: «постановлення виправдувального вироку суду». Зазначає, що позивачем не долучено до позову належні і допустимі докази на підтвердження причинного зв`язку між незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури та настанням указуваних представником позивача наслідків за час перебування під слідством та судом ОСОБА_1 . Покликається на те, що розмір морального відшкодування у 1000000 грн не відповідає засадам розумності та справедливості, стягнення суми моральної шкоди у розмірі, більшому ніж визначений законодавством призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету. Вказує, що посилання позивача на обставини проведення слідчо-процесуальних дій у кримінальному провадженні, як на підставу для відшкодування моральної шкоди у порядку визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не заслуговують на увагу, оскільки дії, які проводилися щодо позивача, регулювалися положеннями Кримінального процесуального кодексу України, тобто у встановленому законом порядку. Зазначає, що позивач не обґрунтувала факт заподіяння моральної шкоди та не довела причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів і негативними наслідками. Сама лише декларація життєвих обставин, без належних і допустимих доказів у їх сукупності (ст. 76-80 ЦПК України), не є підставою для стягнення коштів. Держава не гарантує особі конкретних майнових очікувань щодо розміру такого відшкодування, а сам факт ухвалення виправдувального вироку не є безумовним свідченням завдання моральної шкоди. Вказує, що для задоволення позову суд має встановити, чи досягли негативні емоції позивача рівня глибоких душевних мук або сильного фізичного болю. Оскільки не кожне хвилювання є стражданням, характер і глибина останніх підлягають обов`язковому доведенню, що у даній справі зроблено не було. З урахуванням викладеного вважає, що зазначені обставини не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 1000000 грн, розмір якої не обґрунтований та не підтверджується належними і допустимими доказами. Вказує, що вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 12305 грн також не підлягає задоволенню, оскільки заявлена до стягнення сума є необґрунтованою та не підтвердженою належними й допустимими доказами. Надані стороною позивача Договір про надання правової допомоги від 20 вересня 2019 року та додаток до нього не містять детального опису виконаних робіт, наданих послуг та обсягу витраченого адвокатом часу, а акти виконаних робіт у матеріалах справи взагалі відсутні. Крім того, квитанція до прибуткового касового ордера від 20 вересня 2019 року на суму 12305 грн не містить обов`язкових реквізитів і не проведена через касову книгу чи банківську установу, а квитанція від 04 серпня 2017 року не відповідає вимогам, що висуваються до банківських та розрахункових документів. Таким чином, вважає, що подані представником позивача розрахунки без конкретизації обсягу наданих послуг у кримінальному провадженні, без зазначення вартості кожної окремої послуги та без урахування витраченого адвокатом часу є неналежними доказами, які не підтверджують реальність та факт оплати позивачем послуг із правничої допомоги.

Позиція учасників в судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила.

Представник позивача Куденьчук О. А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що позивачка ОСОБА_1 зазнала необґрунтованого кримінального переслідування, перебуваючи під слідством і судом 75 місяців - понад 6 років за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, в тому числі по епізоду обвинувачення за ч. 2 ст. 190 КК України, коли вже існував не скасований вирок суду по тому самому обвинуваченню. Наголосив, що ОСОБА_1 було виправдано саме у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Зазначив, що ще під час надання пояснень слідчому позивачем наголошувалось на тому, що вона жодних кримінальних правопорушень не вчиняла. Вказав, що розгляд кримінального провадження тривав надмірно довго, зокрема через відкладення судових засідань (21 судове засідання) прокурором без поважних причин. Зауважив, що внаслідок пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення остання зазнала значних душевних страждань та змушена була змінити свій усталений спосіб життя, переїхати проживати в місто Київ. Пояснив, що під час проживання позивача у селищі невідомі особи розклеювали листівки та надсилали до селищного голови листи з обвинуваченням її у шахрайстві. Наголосив, що не зважаючи на виправдання позивачки у пред`явленому обвинуваченні остання на теперішній день повною мірою не відновила свою репутацію. Звернув увагу, що на сьогоднішній день Верховний Суд залишив без змін вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області та ухвалу Волинського апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 фактично ствердив про відсутність події кримінального правопорушення у діях позивачки. На його думку, виправдання ОСОБА_1 саме в зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення є підставою для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі ніж мінімально гарантований державою. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача Державної казначейської служби України Кучер О. О в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала пояснення близькі за змістом до наведених у відзиві на позов. Представник відповідача Христюк А. В. в судових дебатах просила в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача Волинської обласної прокуратури прокурор - Тарасюк Т. В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та надала пояснння аналогічні викладеним у відзиві на позов. Зауважила, що ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження будь-яких скарг на дії органу досудового розслідування чи прокурора не подавала, а вирок суду, яким її визнано невинуватою у вчиненні інкрімінованого правопорушення не може слугувати безумовною підставою для стягнення моральної шкоди.

Відповідач Головне управління Національної поліції у Волинській області в судове засідання не з`явились, будь-яких заяв чи клопотань не подавали.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Рожищенського районного суду Волинської області від 30 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді Рожищенського районного суду Волинської області від 18 лютого 2026 року задоволено заяву представника відповідача Державної казначейської служби України - Кучер О. О. про її участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 25 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 15 травня 2026 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 161/19726/19, провадження № 51-1128 ск 26.

Постановою Волинського апеляційного суду від 08 липня 2026 року ухвалу Рожищенського районного суду Волинської області від 15 травня 2026 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду.

Ухвалою судді Рожищенського районного суду Волинської області від 03 вересня 2026 року задоволено заяву представника відповідача Державної казначейської служби України Христюк А. В. про її участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 08 вересня 2026 року судом на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 12 год 45 хв 17 вересня 2026 року.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, доходить такого висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 21 березня 2018 року за заявою ОСОБА_4 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення № 12018030000000116 за фактом протиправного заволодіння грошовими коштами банківських установ в особливо великих розмірах, вчиненого ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_1 шляхом обману та зловживання довірою.

18 вересня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що вона підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайства), що завдало значної шкоди. Повідомлення про підозру підписано слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції у Волинській області старшим лейтенантом поліції Дацишином А. І. та погоджено прокурором відділу процесуального керівництва прокуратури Волинської області Остапчуком С.

Постановою начальника відділу прокуратури Волинської області, прокурора групи прокурорів у кримінальних провадженнях № 120180030000000116, № 12018030000000536, № 12019030000000773 Петрука В. про об`єднання матеріалів досудових розслідувань від 28 жовтня 2019 року об`єднано в одне провадження матеріали кримінальних проваджень № 12018030000000116, № 12018030000000536, № 12019030000000773, оскільки вони вчиненні однією особою. З моменту внесення відомостей про прийняття цього процесуального рішення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, вважати, що об`єднаному провадженню присвоєний № 12018030000000116.

25 жовтня 2019 року за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення № 12019030000000773 за фактом того, що, ОСОБА_1 шахрайським шляхом заволоділа кредитними коштами ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» на суму 380000 грн (тіло кредиту). Правова кваліфікація ч. 3 ст. 190 КК України.

28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що вона підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, 3 ст. 190 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайства), що завдало значної шкоди, а також у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство) вчиненим повторно у великих розмірах. Повідомлення про нову підозру підписано слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції у Волинській області старшим лейтенантом поліції Дацишином А. І. та погоджено прокурором відділу процесуального керівництва прокуратури Волинської області Остапчуком С. та вручено ОСОБА_1 28 жовтня 2019 року.

Слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції у Волинській області старшим лейтенантом поліції Дацишином А. І. складено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, який 31 жовтня 2019 року був затверджений прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області Остапчуком С.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2020 року кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030000000116 від 21 березня 2018 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 190 КК України призначено до судового розгляду на 15 год 30 хв 29 жовтня 2020 року. Цією ж ухвалою суду кримінальне повадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК України закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Відповідно до листа судді Луцького міськрайонного суду Волинської області Сівчука А. Є. адресованого керівнику Волинської обласної прокуратури від 02 лютого 2024 року суддя звертає увагу, що у кримінальному провадженні № 12018030000000116 від 21 березня 2018 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України прокурором у даному кримінальному провадженні неодноразово ініціювалось відкладення судових, що створює тяганину в розгляді справи, яка в даний час перебуває в стадії завершення та просить забезпечити явку прокурора з групи прокурорів, які підтримують публічне обвинувачення в даному кримінальному провадженні в судове засідання.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030000000116 від 21 березня 2018 року ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 190 КК України виправдано на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсуністю в її діях складу та події кримінального правопорушення.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2025 року змінено. Виключено з мотивувальної та резолютивної частини вироку вказівку на п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, як підставу для виправдання ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. В іншій частині вирок суду залишено без змін.

З листа Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 17 березня 2025 року адресованого адвокату Куденьчуку О. встановлено, що 06 березня 2025 року Європейським судом з прав людини було ухвалено остаточне рішення у справі «Петрук та інші проти України» (заява № 636/24 та 2 інші заяви). Протягом трьох місяців від зазначеної дати рішення має бути виконано, а тому згідно зі ст. 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стягувач ОСОБА_1 , має надіслати на адресу: 01001, м. Київ, пров. Рильський, 10, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів

Відповідно до стислого викладу рішення від 06 березня 2025 року встановлено, що до Європейського суду з прав людини заявники скаржилися за п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що тривалість відповідних кримінальних проваджень була несумісною з вимогою «розумного строку» та у них не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим. Розглянувши скарги заявників, Європейський суд дійшов висновку, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку» та що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цими скаргами, та констатував порушення п. 1 ст. 6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 квітня 2026 року у кримінальній справі № 161/19726/19 постановлено відкрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_5 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року щодо ОСОБА_1 .

Згідно копії витягу з реєстру територіальної громади Рожищенської територіальної громади № 2026/001345692 від 27 січня 2026 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».

Так, ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону визначено, що право на відшкодування шкоди виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено що, у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При визначенні періоду перебування позивача під слідством і судом, необхідно враховувати положення п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, згідно з яким притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 132/1436/17.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 14-4цс19, Верховний Суд у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 61-9713ск18 сформували правову позицію, згідно з якою законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 8647 грн.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1); жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2); суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки суду.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у кримінальному провадженні № 12018030000000116 у період з 18 вересня 2019 (дата вручення повідомлення про підозру) по 18 грудня 2025 року (постановлення рішення судом апеляційної інстанції).

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2025 року, зміненим ухвалою Волинського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року, позивача у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 190 КК України виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях події кримінального правопорушення.

Враховуючи те, що позивача визнано невинуватою у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях події кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що позивач має право на відшкодування шкоди в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд звертає увагу, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених нею моральних (душевних) страждань є, зокрема, доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане тривалим перебуванням під слідством, загалом витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод в суді.

Таким чином, наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача (незаконне притягнення до кримінальної відповідальності), встановлених під час розгляду справи не спростована відповідачами.

Ураховуючи наведене суд доходить висновку, що вищевказані обставини, що мали місце в житті позивача з 18 вересня 2019 року по 18 грудня 2025 року, мають наслідком порушення звичайного укладу життя позивача, позбавлення можливості реалізації своїх звичок та бажань, безумовно вимагають докладання додаткових зусиль для організації свого життя, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження репутації, необхідність часу та зусиль для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Вказане у своїй сукупності призвело до завдання позивачу моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування за ст. 1176 ЦК України та нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду».

Враховуючи вищенаведене, суд відхиляє доводи відповідачів про те що позивачем не надано доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння позивачу моральних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачів.

Щодо визначення розміру моральної шкоди суд зазначає таке.

Визначення розміру моральної шкоди є правом суду та визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, обсягу вимушених змін у житті позивача та інших істотних обставин.

Суд приймає до уваги, що мінімальний розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначається виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Відтак, при вирішенні цієї справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» місячного розміру мінімальної заробітної плати - 8647 грн.

Покликання представника Державної казначейської служби України на окремо визначений ст. 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600 грн суд відхиляє, оскільки зміни до ст. 13 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду» законодавцем не вносились і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема Закону України «Про Державний бюджет України».

При цьому, суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не обмежений гарантованим мінімумом, а вправі визначити розмір такого відшкодування і у більшому розмірі з урахуванням обставин конкретної справи.

На можливість збільшення гарантованого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розміру відшкодування моральної шкоди залежно від конкретних обставин справи неодноразово вказував і Верховний Суд, зокрема й у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує, що ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 190 КК України виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях події кримінального правопорушення, загальний строк перебування позивачки під слідством та судом становить 75 місяців (6 років, 3 місяці, 8 днів), вимушеність зміни місця проживання внаслідок осуду односельців, втрата роботи та погіршення репутації, душевні переживання з приводу невизначеності щодо майбутнього.

Таким чином, виходячи із засад розумності, справедливості, виваженості, враховуючи указані вище обставини справи та критерії в сукупності, суд доходить висновку, що на користь позивача належить стягнути спричинену їй моральну шкоду в розмірі 800000 грн, оскільки саме такий розмір буде достатнім для розумного задоволення вимог позивача, як потерпілої особи внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, у зв`язку з чим позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

За положеннями ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

При цьому, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

Одночасно, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Судові витрати.

З урахуванням приписів ст. 141 ЦПК України судовий збір необхідно віднести за рахунок держави.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду кримінального провадження

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі №303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі №335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі №759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).

При стягненні витрат на правничу допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (ст. 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача подано до суду - Договір про надання правової допомоги від 20 вересня 2019 року укладений між адвокатом Куденьчуком О. А. та ОСОБА_1 та квитанцію до прибуткового касового ордера № 20-09/19 від 20 вересня 2019 року про сплату Бричанчук Н. В. 12305 грн згідно Договору про надання правової допомоги від 20 вересня 2019 року.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, тому із відповідача на користь позивача стягуються понесені витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог (80%) в розмірі 9844 грн.

Керуючись ст. 12 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 , поданий в її інтересах ОСОБА_2 до держави Україна в особі: Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 800000 (вісімсот тисяч) гривень.

Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 9844 (дев`ять тисяч вісімсот сорок чотири) гривні витрат, понесених на отримання правничої допомоги при здійсненні захисту від обвинувачення при розгляді кримінального провадження.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 17 вересня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, код в ЄДРПОУ 37567646.

Представник відповідача Державної казначейської служби України: Христюк Аліна Володимирівна, адреса: вул. Стрілецька, 4А, м. Луцьк, Волинська область, РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Волинська обласна прокуратура, місцезнаходження: вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, код в ЄДРПОУ 02909915.

Представник відповідача Волинської обласної прокуратури: прокурор Тарасюк Тетяна Василівна, адреса: вул. Винниченка, 15, м. Луцьк.

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області, місцезнаходження: вул. Винниченка, 11, м. Луцьк, код в ЄДРПОУ 40108604.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області: Сорочук Аліна Миколаївна, адреса: вул. Винниченка, 11, м. Луцьк, РНОКПП НОМЕР_4 .

Головуючий суддя І. Т. Гармай