Єдиний державний реєстр судових рішень Справа №592/11676/26
Провадження №2/592/3407/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року м.Суми
Ковпаківський районний суд м. Суми у складі: головуючого судді Катрич О.М., за участю секретаря судового засідання Дядечко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ковпаківського районного суду м. Суми, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом представника позивача Поліщук Анни Юріївни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача звернулася до суду із вказаним позовом, та вимоги мотивує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 07.02.2025 було укладено кредитний договір (оферти) №07.02.2025-100002170. Відповідно до умов Договору відповідачу надано кредит у розмірі 22000 грн., строком на 140 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 26.06.2025. Процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 26489,56 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 6023,23 грн., по процентам у розмірі 11446,33 грн., неустойки - 9020 грн. Відповідачем були здійснені заходи спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищевказаному кредитному договору на суму 4958,77 грн. від 21.02.2025 року, на суму 4958,77 грн. від 07.03.2025 року, на суму 5618,95 грн. від 24.03.2025 року, на суму 5000 грн. від 15.05.2025 року, на суму 5000 грн. від 10.10.2025 року, на суму 4298 грн. від 07.11.2025 року. За таких обставин позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» суму заборгованості за Кредитним договором №07.02.2025-100002170від 07.02.2025 у розмірі 26489,56 грн., а також судові витрати.
Відповідач ОСОБА_1 надала суду відзив на позов, в якому в задоволенні позовних вимог просила відмовити в повному обсязі. Вважає, що позовна заява необґрунтована та не містить достовірних та належних доказів перерахування коштів та розрахунку заборгованості. Позивач наполягає на тому, що станом на дату подачі позову утворилась заборгованість у розмірі 26489,56 грн., що складається з: тіла кредиту 6023,23 грн., процентів 11446,33 грн., неустойки - 9020 грн. Водночас, Позивачем у позовній заяві вказано, що відповідачем проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору: на суму 4958,77 грн. від 21.02.2025 року, на суму 4958,77 грн. від 07.03.2025 року, на суму 5618,95 грн. від 24.03.2025 року, на суму 5000 грн. від 15.05.2025 року, на суму 5000 грн. від 10.10.2025 року, на суму 4298 грн. від 07.11.2025 року. Проте, Позивач не надав доказів сплати заборгованості тіла кредиту чи процентів Відповідачем. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги стягнення заборгованості надав довідку розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 07.02.2025-100002170 від 07.02.2025 року, де зазначив що заборгованість становить у розмірі 26489.56 грн., що складається з: тіла кредиту - 6023.23 грн., процентів - 11446.33 грн., неустойки 9020 грн. Проценти за кредитом нараховані за період з 07.02.2025 по 24.04.2026 року. При цьому, матеріали справи не містять детального розрахунку заборгованості, способу її нарахування, що не має можливості перевірити правильність нарахування процентів за користування кредитними коштами. Згідно договору, на який посилається Позивач, строк кредитування закінчився 26.06.2025 року (140 днів), однак чомусь в наданій довідці зазначено, що проценти за кредитом нараховані за період з 07.02.2025 по 24.04.2026 року., що є порушенням норм чинного законодавства. Позивач посилається на те, що Відповідачем виконано зобов`язання частково по поверненню тіла кредиту та нарахованих позивачем процентів, але не зрозуміло яким чином позивач розподілив ці виплати та не надані докази цієї сплати. Крім того, факт перерахування коштів Позивачем і отримання Відповідачем не був підтверджений належними доказами.(а.с.33-36)
Представник позивача ТОВ «Споживчий центр» надала суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору (кредитної лінії); 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії). Таким чином, було укладено спірний кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. При цьому, посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань. Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти. Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Отже, Позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Загальні витрати за споживчим є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. А тому позов просила задовольнити. (а.с. 37-49)
Відповідач ОСОБА_1 надала суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначила, що надані Позивачем документи містять істотні розбіжності щодо суттєвих обставин справи, а саме періоду нарахування процентів, що ставить під сумнів їх достовірність та унеможливлює перевірку правильності визначення ціни позову. Так, у первинній Довідці-розрахунку, долученій до позовної заяви, Позивач прямо зазначає: «Проценти по кредиту нараховані за період з 07.02.2025 по 24.04.2026 року», тобто протягом 442 днів. Водночас із наданого Позивачем після подання Відзиву детального щоденного Розрахунку заборгованості від 30.07.2026 року (сторінка 7, рядки 274275) убачається, що останні нарахування процентів та інші зміни в розрахунку відображені станом на 08.11.2025 року, після чого будь-які нові нарахування відсутні. Таким чином, два документи, складені самим Позивачем та подані ним на підтвердження однієї й тієї самої вимоги, містять взаємовиключні відомості щодо періоду нарахування процентів. Позивач не надав суду жодних пояснень щодо причин існування таких розбіжностей та не зазначив, який із поданих ним розрахунків є правильним. Відповідно до матеріалів справи строк користування кредитом становив 140 днів та закінчився 26.06.2025 року. Після спливу цього строку між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з простроченням виконання грошового зобов`язання. Разом із тим Позивач просить суд стягнути проценти у розмірі 11 446,33 грн, однак не довів належними та допустимими доказами: за який саме період вони були нараховані; яким чином сформована зазначена сума; чи були всі заявлені проценти нараховані виключно в межах строку дії кредитного договору. Більше того, подані Позивачем документи містять взаємні суперечності щодо періоду нарахування процентів, що унеможливлює перевірку правильності заявленої до стягнення суми. Щодо черговості зарахування платежів та заявленої до стягнення неустойки (статті 534, 551 ЦК України) Наданий Позивачем детальний Розрахунок заборгованості підтверджує, що протягом 2025 року Відповідач здійснила шість платежів на загальну суму 29 834,49 грн, що перевищує суму фактично отриманого кредиту (22 000,00 грн). Водночас із самого розрахунку вбачається, що значна частина здійснених платежів, зокрема платежі від 15.05.2025 року та 10.10.2025 року у розмірі 5 000,00 грн кожний, була зарахована Позивачем насамперед у рахунок неустойки (штрафних санкцій), тоді як залишок основного боргу та процентів продовжував обліковуватися. При цьому Позивач не надав суду належного обґрунтування застосованої ним черговості зарахування платежів, не зазначив, якими саме положеннями кредитного договору або нормами закону вона передбачена, а також не довів, що така черговість відповідає вимогам статті 534 ЦК України. За таких обставин правильність визначення залишку основного боргу, процентів та неустойки не може вважатися доведеною. Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача неустойку в розмірі 9 020,00 грн, однак не надав суду належного розрахунку її формування, не обґрунтував період її нарахування та не довів співмірність заявленої суми наслідкам порушення зобов`язання. (а.с.62-63)
Ознайомившись та дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 07.02.2025 о 18:34 ОСОБА_1 сформовано заявку кредитного договору №07.02.2025-100002170 (кредитної лінії). Указана заявка містить персональні дані позичальника ОСОБА_1 , а також реквізити належного їй електронного платіжного засобу для надання коштів за договором: 5375-23хх-хххх-3131 (а.с.19).
Сторонами погоджено наступні умови кредитування: дата надання/видачі кредиту- 07.02.2025 (п.1); сума кредиту - 22000 грн. (п.2); строк, на який надається кредит 140 днів з дати його надання (п.3); дата повернення (виплати) кредиту 26.06.2026 (п.4); процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку кредиту. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку (п.6). Комісія, пов`язана з надання кредиту 15% від суми кредиту та дорівнює 3300 грн. (п.7).
07.02.2025 сформована відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №07.02.2025-100002170 (кредитної лінії), яка містить електронний підпис позичальника одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е897 (а.с.19 зворот - 20).
До позовної заяви додано пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), яка містить електронний підпис позичальника одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е897; а також інформаційне повідомлення позичальника, яке є додатком до кредитного договору (а.с.18 зворот 19, 19 зворот).
На підтвердження позовних вимог позивач надав розрахунок заборгованості за договором №07.02.2025-100002170 від 07.02.2025, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 складає 26489,56 грн., з яких: 6023,23 грн. основний борг, 11446,33 грн. проценти, 9020 грн. неустойка. Проценти по кредиту нараховані за період з 07.02.2025 по 24.04.2026 (а.с.21).
На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Як зазначено в ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Таким чином, судом встановлено, що 07.02.2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» було укладено електронний кредитний договір, який підписано ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.
Таким чином, вищезазначений договір, укладений у відповідності до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» є електронним договором, та вважається таким, що за правовим наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №561/77/19.
Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від її імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій позичальник не зверталася.
Крім того, враховуючи, що без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між товариством і відповідачем не був би укладений, суд доходить висновку, що кредитний договір в електронній формі був укладений відповідачем згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. До таких висновків у схожих правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.
Таким чином, на думку суду, позивачем доведено факт укладання кредитного договору. Подані товариством докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором про споживчий кредит, а тому доводи в зазначеній частині є необґрунтованими.
У даній справі відповідач заперечує факт перерахування коштів позивачем і отримання нею.
Так, факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 22000 грн., підтверджується листом наданим ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 17.04.2026 №1-1704, відповідно до якого останнє надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Для цього підприємство внесене у державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серії ФК №342 від 02.10.2012) та отримало ліцензію Національного банку України №3 від 11.11.2013. Між підприємствами укладено договір на переказ коштів №ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 07.02.2025 18:35:17 на суму 22000 грн., номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іРау.ua - 646741999, призначення платежу: видача за договором кредиту №07.02.2025-100002170 (а.с.17). Саме цей номер карти було вказано в договорі про споживчий кредит від 07.02.2025 №07.02.2025-100002170 як електронний платіжний засіб для перерахування коштів позичальнику.
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 не було перераховано 22000 грн., останньою надано не було, хоча вона не позбавлена була можливості надати ці докази на підтвердження своїх заперечень.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Щодо стягнення неустойки.
Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості в регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.
Така особливість проявляється: (1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають у тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (постанова Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22).
Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.
Зокрема, дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір (постанови Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №706/68/23, від 12.02.2025 у справі №758/5318/23).
Враховуючи викладене, оскільки кредитний договір було укладено 07.02.2025, а тому відповідачка звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця щодо стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором у сумі 9020 грн.
У запереченнях відповідач зазначив, що значна частина здійснених платежів зокрема платежі від 15.05.2025 та 10.10.2025 у розмірі 5000 грн. кожний, були зараховані позивачем насамперед у рахунок неустойки (штрафних санкцій). Хоча, як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 25.06.2026, починаючи з 14.05.2025 залишок нарахованих, не погашених штрафів становить 9020 грн. і станом на дату розрахунку також складають 9020 грн., а тому твердження відповідача є необгрунтованими.
Щодо стягнення процентів суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про споживче кредитування» законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.
Згідно ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1,00 %. Зміни до вказаної статті набули чинності з 24 грудня 2023 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Як вбачається з умов договору, який було укладено 07.02.2025, сторони узгодили процентну ставку у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку і розмір якої не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Строк на який надається кредит 140 днів (п.3 договору). Дата повернення (виплати) кредиту 26.06.2025 (п.4).
Враховуючи отриману суму кредиту 22000 грн., 1 % в день буде складати 220 грн., що і було нараховано відповідачу за кожен день користування кредитом. Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості, позивачем було нараховано відсотки на 98 календарних днів, а не на 140 днів, тобто на строк на який надано кредит. А тому, твердження відповідача, що позивачем нараховані проценти після закінчення строку дії договору є необгрунтованими.
Таким чином, суд дійшов висновку, що проценти за кредитом нараховані позивачем правильно та підтверджені матеріалами справи.
Приймаючи до уваги те, що відповідач, отримавши від позивача кредит в сумі 22000 грн., зобов`язання стосовно їх повернення, сплати відсотків у встановленому договорі розмірі не виконала, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17469,56 грн., з яких: 6023,23 грн. тіло кредиту; 11446,33 грн. проценти.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 1755,82 грн. (17469,56 грн. х 2662,40 грн. / 26489,56 грн.) та 84 грн. (17469,56 грн. х 127,38 грн./26489,56 грн.) витрат за надсилання відповідачу копій документів, відповідно до квитанції №2143265 від 06.07.2026 поштової служби «Е-пост» (а.с.10).
Керуючись ст. ст. 526, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 76-83, 137, 141, 264, 265 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги представника позивача Поліщук Анни Юріївни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» суму заборгованості за кредитним договором №07.02.2025-100002170 від 07.02.2025 в розмірі 17469,56 грн., а також 1755,82 грн. судового збору та 84 грн. витрат за надсилання відповідачу копій документів.
В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ольга КАТРИЧ
Судове рішення № 139836240, Ковпаківський районний суд м. Суми було прийнято 17.09.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 592/11676/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: