Ухвала суду № 139834637, 17.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

17 вересня 2026 р. Справа № 520/28452/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити дії

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 08.09.2026 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту надати звіт щодо причин невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 по справі №520/28452/25.

В обґрунтування заяви позивачем зазначено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі № 520/28452/25 відповідачем було повторно розглянуто заяву позивачів, та без врахування висновків суду у резолютивній частині рішення, повторно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця ОСОБА_4 . За твердженням заявниці, з метою невиконання рішення суду по справі, 20 Регіональною військово-лікарською комісією було змінено причинний зв`язок загибелі військовослужбовця, зазначивши, що травма, одержана в результаті нещасного випадку (вибух) та причина смерті "ТАК, ПОВ`ЯЗАНА ІЗ ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ". Внаслідок зазначених дій відповідачем було повторно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця ОСОБА_1 , оскільки причина смерті не пов`язана із захистом Батьківщини. Отже, на думку заявниці, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 не виконано, у зв`язку з чим наявні підстави для встановлення судового контролю за його виконанням.

Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

Від заявника не надходило клопотання про розгляд даної заяви в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи положення частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, заява розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд установив таке.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 по справі №520/28452/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2026, адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним та скасувати пункт 1.8 Протоколу Комісії Адміністрації Державної Служби Спеціального Транспорту з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №736 від 27.05.2025, в частині відмови в призначенні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 ; зобов`язано Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Вказане рішення набрало законної сили 17.04.2026.

Адміністрацією Державної спеціальної служби транспорту, на виконання вищевказаного рішення суду, повторно розглянуто заяву позивачів, за результатами розгляду якої 12.05.2026 прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (протокол №7). Вказана відмова мотивована, у тому числі, Протоколом 20 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2026 №2026-0507-1013-5719-7, яким кваліфіковано: "травма (17.09.2024), яку отримав солдат ОСОБА_4 , 1989 року народження: "Шок. Вибухова травма голови, шиї, тулуба та кінцівок з ушкодженням кісток скелета та внутрішніх органів", що підтверджена військово-медичними документами та документами лікувальних закладів МОЗ України, вказаних у пункті 2, послужила причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ТРАВМА, ОДЕРЖАНА В РЕЗУЛЬТАТІ НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ (ВИБУХ), ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНА З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ". Зазначені зміни у перекваліфікації причини смерті виникли на підставі листа старшого слідчого ГУНП в Запорізькій області №4141/6-2024 від 18.10.2024, яким підтверджено стан алкогольного сп`яніння військовослужбовця на момент загибелі.

Не погоджуючись із таким висновком РВЛК, представником позивачів на адресу Центральної військово-лікарської комісії скеровано скаргу на рішення штатної військово-лікарської комісії 20 РВЛК від 07.05.2026 №2026-0507-1013-5719-7.

Листом від 06.08.2026 №598/6/20042 ЦВЛК повідомила про скасування Протоколу штатної військово-лікарської комісії 20 РВЛК від 07.05.2026 №2026-0507-1013-5719-7 та ухвалення нового Протоколу від 04.08.2026 №2026-0804-1050-3484-0. Згідно останнього, "ТРАВМА, ЯКА ПРИЗВЕЛА ДО СМЕРТІ ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНА ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ".

Враховуючи скасування Протоколу від 07.05.2026 №2026-0507-1013-5719-7, представник позивача повторно звернувся на адресу відповідача, просив на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 ухвалити нове рішення, яким призначити виплату грошової допомоги заявникам.

Натомість листом від 25.08.2026 Адміністрацією Державної спеціальної служби транспорту відмовлено у повторному розгляді заяви, оскільки зобов`язальна частина рішення суду ним уже була виконана у повному обсязі.

Вважаючи, що рішення суду у даній справі відповідачем не виконано, позивач просить встановити за його виконанням судовий контроль.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про порядок і строк виконання рішення.

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.

Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов`язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.

Як встановлено судовим розглядом, ухвалюючи первинне рішення про відмову в призначенні грошової допомоги, відповідач керувався витягом з протоколу засідання 20 Регіональної штатної військово-лікарської комісії від 11.12.2024 4469, актом службового розслідування Військової частини НОМЕР_1 , лікарським свідоцтвом про смерть від 18.09.2024 №5340, згідно яких було встановлено, що на момент загибелі у крові військовослужбовця виявлено 1,5 проміле алкоголю, що стало причиною для відмови у призначенні виплати родичам загиблого.

Рішенням суду від 05.01.2026, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2026, встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_4 загинув, отримавши поранення, несумісні з життям, внаслідок бойового ураження під час дій з боку противника, в ході здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації та у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби із захисту Батьківщини, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Комишуваха Запорізької області (локація "Укртелеком"), за відсутності ознак протиправної поведінки. У своєму рішенні суд зазначив, що факт перебування військовослужбовця під час загибелі у стані алкогольного сп`яніння не є підставою для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги членам його сім`ї.

З урахуванням викладеного, відповідача зобов`язано повторно розглянути питання щодо призначення виплати одноразової грошової допомоги сім`ї загиблого, з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення, з урахуванням висновків суду в даній справі.

На виконання рішення суду, відповідачем було повторно розглянуто заяви позивачів та прийнято рішення від 12.05.2026 про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Вказану відмову суб`єкт владних повноважень обґрунтував тим, що згідно протоколу засідання 20 Регіональної штатної військово-лікарської комісії від 07.05.2026 було змінено причинний зв`язок смерті військовослужбовця з підстави "ТАК, ПОВ`ЯЗАНА ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ" на "ТАК, ПОВ`ЯЗАНА ІЗ ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ".

Представник позивача наголошує, що відповідачем прийнято протиправне рішення про відмову у призначенні виплати, оскільки ухвалюючи рішення, ним не було враховано висновки суду у справі №520/28452/25.

При цьому суд зазначає, у даному рішенні суд встановив, що перебування загиблого у стані алкогольного сп`яніння не є підставою для відмови у призначенні та виплаті грошової допомоги. Натомість, зобов`язальна частина рішення суду не містить імперативного обов`язку, встановленого для відповідача, ухвалити рішення на користь позивачів.

З долучених до матеріалів справи сторонами доказів вбачається, що підставою для відмови у призначенні виплати став не сам факт перебування загиблого у стані алкогольного сп`яніння, як визначено у попередньому, скасованому пункті Протоколу засідання комісії від 27.07.2025, а саме зміна причинного зв`язку загибелі військовослужбовця, та, як наслідок, відсутність підстав для призначення виплати.

Зазначене рішення було прийнято на підставі оновлених висновків штатної 20 РВЛК про причину загибелі військовослужбовця. Зокрема, після набрання законної сили рішенням суду відбулася низка дій, які призвели фактично до виникнення нового публічно-правового спору: формування нового висновку ВЛК про причинний зв`язок смерті ОСОБА_4 , на підставі якого відбувся повторний розгляд заяв позивачів. Оскарженому позивачем вказаного висновку штатної 20 РВЛК, скасованого Центральною військово-лікарською комісією, оформлене Протоколом ЦВЛК від 04.08.2026 №2026-0804-1050-3484-0, судом в межах розгляду даної справи оцінка не надавалась.

Тобто станом на момент виконання рішення суду відповідачем розглянуто заяви позивачів на підставі оновлених висновків ВЛК, які були чинними на момент виконання судового рішення у даній справі. Подальше оскарження позивачем документів, що були враховані при прийнятті рішення про відмову у призначенні грошової допомоги свідчать про наявність нових спірних правовідносин, яким судом в межах цієї справи оцінка не надавалась.

Отже, незгода позивача з діями відповідача щодо ухваленого на виконання судового рішення висновку про відмову у призначенні виплати породжує новий публічно-правовий спір з урахуванням нових обставин, який підлягає вирішенню в межах нового адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд висновує, що відповідачем фактично виконано зобов`язальну частину рішення суду від 05.01.2026.

Натомість обставини, які виникли фактично після виконання рішення суду у даній справі, можуть бути предметом самостійного судового розгляду в порядку окремого позову, однак не є підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній справі.

Між тим, у разі невиконання або неналежного виконання, на думку стягувача, судового рішення останній не позбавлений права скористатися передбаченим Кодексом адміністративного судочинства України механізмом примусового виконання на підставі виданого виконавчого листа.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, та не може замінювати визначені законом способи для виконання рішення через небажання або пасивну поведінку позивача.

Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі № 806/2594/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, враховуючи встановлені в ході розгляду матеріалів справи докази та обставини, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України у справі № 520/28452/25, у зв`язку з чим у задоволенні заяви позивача слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН