Рішення № 139833166, 16.09.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/7500/26

№ 2/183/6509/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради про:

-визнання протиправним та скасування наказу Генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради Лариси Романової від 29 грудня 2025 року № 627-к/тр «Про звільнення ОСОБА_2 »;

-поновлення ОСОБА_1 на посаді працівника з господарської діяльності хірургічного відділення у Комунальному некомерційному підприємстві «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради;

-стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 50 600,00 грн, на користь ОСОБА_1 ;

-стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради моральної шкоди у розмірі 25 000,00 грн, на користь ОСОБА_1 ,

в с т а н о в и в:

09 червня 2026 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася до суду з цим позовом, у якому, окрім основних позовних вимог також просить поновити строк звернення до суду та стягнути судові витрати, понесені на сплату судового збору у розмірі 2 993,60 грн.

Позов аргументує тим, що вона працювала у відповідача на посаді працівника з господарської діяльності хірургічного відділення та належно виконувала посадові обов`язки. З 2025 року керівництво безпідставно почало негативно ставитися до молодшого медичного персоналу. Так, 14 листопада 2025 року позивачеві оголошено догану та 03 грудня 2025 року з надуманих причин та на підставі підроблених рапортів працівників другу догану № 463 за порушення трудової дисципліни через невиконання посадових обов`язків. Надалі наказом від 29 грудня 2025 року № 627-к/тр позивача звільнено з 29 грудня 2025 року на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Позивач стверджує, що роботодавець фактично намагався змінити її робоче місце/трудову функцію та перевести її на іншу роботу. Однак, позивачеві не пропонувалось ніякого переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством або проходження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці. Позивач посилається на ст. 32 КЗпП України та стверджує, що переведення на іншу роботу допускається лише за згодою працівника, крім установлених законом винятків. Наголошує, що у письмовому порядку про жодні переведення у іншу місцевість на інше підприємство, зміни у істотних умовах праці позивач не повідомлялася, відтак письмової згоди на таке переведення позивач не надавала. Позивачеві було вручено лише наказ про звільнення, а до цього позивачеві було запропоновано ознайомитись з робочою інструкцією, що, на думку позивача, не є зміною істотних умов праці. Логіка позову полягає в тому, що роботодавець фактично намагався змінити умови/характер роботи, однак формально припинив трудові відносини «за угодою сторін», хоча необхідного для цієї підстави взаємного волевиявлення не існувало. Тому позивач просить визнати наказ про звільнення незаконним і скасувати його.

Обґрунтовуючи середній заробіток за весь час вимушеного прогулу позивач наводить його розрахунок: заробітна плата за жовтень і листопад 2025 року 18 920 грн, кількість відпрацьованих днів 43, середньоденна зарплата 440 грн. Станом на дату складання позову позивач визначила 115 днів вимушеного прогулу та суму 50 600 грн.

Моральну шкоду позивач обґрунтовує наслідками незаконного звільнення. Посилається на ст. 237-1 КЗпП України та зазначає, що порушення трудових прав спричинило їй моральні страждання, призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і зумовило необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Заявлений розмір моральної шкоди оцінює у 25 000 грн.

Обґрунтовуючи поновлення строку звернення до суду з позовом 09 червня 2026 року вказує про попереднє звернення до суду її представником з цим позовом 13 січня 2026 року, залишення судом позову без руху, не повідомлення представником позивача про таке залишення та наступне повернення позову ухвалою від 01 квітня 2026 року, виникнення тяжких сімейних обставин: загибель чоловіка-військовослужбовця 29 грудня 2025 року, необхідність отримання документів та вирішення пов`язаних із цим питань, а також на положення ст. 233, 234 КЗпП України.

Постановленою судом ухвалою від 22 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін. Встановлено строк на подання відзиву, відповіді на відзив, пояснень, заяв про розгляд справи з участю сторін.

01 липня 2026 року представником відповідача отримано копію ухвали /а.с.28/.

06 липня 2026 року до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за участю сторін.

Постановленою судом ухвалою від 07 липня 2025 року відмовлено позивачеві у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

15 липня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача просить відмовити у позові повністю. Посилається на те, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу працівника з господарської діяльності хірургічного відділення КНП «Самарівська ЦМЛ» СМР» з 01 березня 2023 року згідно з наказом від 28 лютого 2023 року №125-к/тр. При прийнятті на роботу з правами та обов`язками та умовами праці була ознайомлена, про що свідчить підпис у робочій інструкції, затвердженій генеральним директором 01 січня 2022 року. Внаслідок військової агресії російської федерації, в період воєнного стану значно збільшилась кількість хірургічних втручань, зросло навантаження на хірургічне відділення лікарні, що зумовило необхідність змін в організації виробництва і праці хірургічного відділення. У зв`язку з цим виникла необхідність внесення змін до робочої інструкції працівника з господарської діяльності хірургічного відділення. 25 листопада 2025 року наказом від 25 листопада 2025 року № 455 була затверджена робоча інструкція працівника з господарської діяльності хірургічного відділення та введена в дію з 26 листопада 2025 року. З указаною робочою інструкцією позивач ознайомлюватись відмовилась, про що 28 листопада 2025 року було складено акт. 28 листопада 2025 року позивачем направлена скарга до Державної служби України з питань праці, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Міністерства охорони здоров`я України щодо порушення її трудових прав у міській лікарні. В скарзі позивач зазначила, що 27 листопада 2025 року їй надали у відділі кадрів документ, назвавши його посадовою інструкцією, але відмовились надати копію або зробити фото. При цьому до скарги була додана фотокопія робочої інструкції. В скарзі позивач просила, крім іншого, усунути незаконні зміни істотних умов праці. До скарги позивач додала фото першої сторінки робочої інструкції. Позивач стверджувала, що вказаною робочою інструкцією були внесені зміни істотних умов праці, з чим вона була незгодна. З 11 грудня 2025 року по 24 грудня 2025 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці була проведена позапланова перевірка на підставі звернення позивача, за результатами якої, окрім іншого, встановлено, що робоча інструкція працівника з господарської діяльності суттєво змінює завдання і обов`язки працівника, на що вказують зміни п.2.6 та 2.7. Також встановлено, що ОСОБА_1 продовжує працювати і встановити, які саме завдання та обов`язки вона виконує після втрати чинності посадовою інструкцією, затвердженою 12 лютого 2025 року та її відмови від виконання завдань та обов`язків, визначених робочою інструкцією, затвердженою 25 листопада 2025 року не вбачається можливим. На виконання припису, винесеного за результатами проведення перевірки 15 грудня 2025 року було видано наказ № 478 «Про зміну в організації виробництва та праці». 25 грудня 2025 року видано наказ № 509 «Про затвердження робочої інструкції працівника з господарської діяльності хірургічного відділення», відповідно до якого робоча інструкція працівника з господарської діяльності хірургічного відділення, затверджена 25 листопада 2025 року введена в дію з 29 грудня 2025 року. 25 грудня 2025 року позивач була ознайомлена з робочою інструкцією та наказом, від підпису про ознайомлення та отримання примірника робочої інструкції відмовилась, про що складений відповідний акт. 29 грудня 2025 року позивач була звільнена через її відмову від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці згідно з п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, з нею був проведений остаточний розрахунок, виплачена компенсація при звільнені, включно із вихідною допомогою в розмірі середнього місячного заробітку. Позивач отримала примірник наказу про звільнення, розрахунковий лист та трудову книжку. Від підпису, що засвідчує отримання нею вищезазначені документи позивач відмовилась, про що складений відповідний акт.

Відповідач вважає, що звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України проведено правомірно. Наголосив на неправомірності тверджень позивача про безпідставне негативне ставлення до працівників, оскільки з 11 грудня 2025 року по 24 грудня 2025 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці проведена позапланова перевірка з питань вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівників хірургічного відділення лікарні. Відповідно до Акту перевірки від 24 грудня 2025 року №ПС/ДН/40266/025401 за результатами позапланового заходу державного нагляду (контролю) не встановлено сукупних ознак, притаманних діям, які могли б свідчити про вчинення посадовими особами мобінгу (цькування), відповідно до статті 2-2 КЗпП України.

Вказує, що безпосередньо до позивача застосовувались дисциплінарні стягнення у вигляді догани у зв`язку з порушенням нею трудової дисципліни. При цьому порядок застосування дисциплінарних стягнень, визначений главою Х «Трудова дисципліна» КЗпП Україна відповідачем був дотриманий, що підтверджується Актом № ПС/ДН/40267/025401 складеним за результатами позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці. Вказані накази позивачем не оскаржувались та не були скасовані. Також указує, що позивачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами розмір середнього заробітку, завданої моральної шкоди.

Окремо відповідач заперечив поважність причин пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, вказуючи, що позивач була звільнена 29 грудня 2025 року, в цей же день ознайомлена з наказом, отримала копію трудової книжки. 13 січня 2026 року звернулася з позовом до суду. Враховуючи наявність електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» у представника позивача позивач була обізнана про залишення позовної заяви без руху, повернення позову.

Станом на 16 вересня 2026 року відповіді на відзив до суду не надходило, з даних трекінгу поштових відправлень сайту ТОВ «Е-Пост», копія відзиву, направленого відповідачем позивачеві 15 липня 2026 року отримана позивачем 24 липня 2026 року. Повне рішення суду виготовлене 16 вересня 2026 року після закінчення щорічної відпустки судді та терміну тимчасової непрацездатності.

Суд, дослідивши докази у справі, встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

За ч. 1 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно з ч. 5, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 1 4 ст. 83 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу (ч. 1 ст. 84 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

За ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Матеріали справи у виді копії наказу підтверджують, що ОСОБА_1 з 01 березня 2023 року працювала у відповідача працівником з господарської діяльності хірургічного відділення на підставі наказу від 28 лютого 2023 року № 125-к/тр /а.с.43/.

Надана суду відповідачем у копії Робоча інструкція працівника з господарської діяльності хірургічного відділення, затверджена генеральним директором 01 січня 2022 року, яка містить підпис від імені, в тому числі ОСОБА_1 , свідчить, що 28 лютого 2023 року позивач ознайомилася з правами та обов`язками та умовами праці, в тому числі:

- обов`язками: п. 2.2. Слідкування за наявністю та достатньою кількістю у відділенні господарського, м`якого та твердого інвентаря, постільної та натільної білизни для хворих, миючих засобів та предметів гігієни. Забезпечення канцелярськими приладами, роздаточної їдальні хірургічного відділення устаткуванням, посудом і контроль їх маркування та використання; п. 2.5. Контроль роботи молодших медичних сестер хірургічного відділення, виконання ними своїх фунціональних обов`язків, прибирань та генеральних прибирань з використанням деззасобів; п. 2.6. Складання заявки на ремонт приміщення побутового обладнання та контролює його проведення;

- відповідальністю: п. 4.2. Дотримання санітарно-гігієнічного режиму у відділенні, охайність закріпленої території, за збереження та облік твердого та м`якого інвентаря /а.с.44-45/.

Позивачем суду надані у копіях рапорти Генеральному директору КНП «СЦМЛ» СМР» від імені в.о. завідувача х/в ОСОБА_3 про порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни та відсутність на робочому місці від 31 жовтня 2025 року /а.с.14, 15/, пояснювальну записку ОСОБА_1 від 03 листопада 2025 року про виконання господарських робіт з ремонту замка та наявність дозволу в.о. завідувача х/в на відсутність на робочому місці у зв`язку з сімейним станом /а.с.16/.

25 листопада 2025 року наказом № 455 Генеральним директором КНП «СЦМЛ» СМР» визнано такою, що втратила чинність робочу інструкцію працівника з господарської діяльності хірургічного відділення, затверджену генеральним директором 12 січня 2025 року з 25 листопада 2025 року, затверджено нову робочу інструкцію працівника з господарської діяльності хірургічного відділення та введено її в дію з 26 листопада 2025 року /а.с.46/.

В новій інструкції /а.с.47-48/, окрім іншого, до прав, обов`язків та умов праці працівника з господарської діяльності хірургічного відділення віднесено:

- обов`язки: п. 2.1. Проведення заходів щодо забезпечення суворого дотримання санітарно-гігієнічного режиму відділення, правил асептики та антисептики, правил профілактики внутрішньо лікарняних інфекцій; п. 2.2. Ведення обліку та забезпечення відділення необхідним господарським інвентарем, постільною та натільною білизною для хворих, мийних та дезінфікуючих засобів та предметів гігієни. Забезпечення роздаточної їдальні хірургічного відділення устаткуванням, посудом і контролює їх маркування та використання; п. 2.3. Стеження за збереженням господарського інвентарю, меблів, обладнання, цілісністю постільної білизни та спецодягу, організовує їх відновлення або списання у встановленому порядку; п. 2.6. Керує роботою молодших медичних сестер відділення, контролює якість та своєчасність, а також допомагає у проведенні щоденного поточного та періодичного прибирання всіх приміщень відділення; п. 2.7. Організовує, контролює та приймає участь в прибиранні прилеглої території відділення;

- відповідальністю: п. 4.2. Недотримання санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму у відділенні; 4.3. Збереження та раціональне використання матеріальних цінностей, що знаходяться на її обліку.

28 листопада 2025 року начальником відділу кадрів КНП «СЦМЛ» СМР» в присутності свідка юрисконсульта КНП «СЦМЛ» СМР» складено акт № 1, згідно з яким зафіксовано повідомлення ОСОБА_1 про нову робочу інструкцію, надання її на ознайомлення, відмову ОСОБА_1 від підпису та отримання примірника інструкції /а.с.51/. Про вказане також здійснено допис в примірнику інструкції /а.с.48, зворот/.

28 листопада 2025 року ОСОБА_1 складено скаргу до ДСУ з питань праці, МОЗ України, Генерального директора КНП «СЦМЛ» СМР» з проханням проведення перевірки законності дій керівництва КНП «СЦМЛ» СМР», зобов`язання надання посадової інструкції для ознайомлення, усунення незаконних змін істотних умов праці та відновлення прав, притягнення винних осіб до відповідальності /а.с.49, 50/. В скарзі, зокрема, вказано, що від заявника старша медична сестра в усній формі вимагає виконувати обов`язки прибиральниці, що не входить до посадових обов`язків. Зазначено, що повідомлення про зміну істотних умов праці своєчасно не вручено.

03 грудня 2025 року Генеральним директором КНП «СЦМЛ» СМР» прийнято наказ №463 про оголошення догани ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни невиконання посадових обов`язків, а саме неправильне ведення журналів обліку дезінфікуючих засобів /а.с.17/.

У період з 11 до 24 грудня 2025 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці проведено позаплановий захід державного нагляду. В акті від 24 грудня 2025 року № ПС/ДН/40267/025401 /а.с.38-40/ зазначено про те, що не виявлено сукупних ознак систематичних дій, притаманних мобінгу, не встановлено умисного характеру дій, спрямованих саме на приниження гідності працівників чи їх звільнення, не встановлено дій, спрямованих на припинення трудових відносин, переведення або зменшення оплати праці, дисциплінарні стягнення застосовані в порядку, визначеному главою Х КЗпП України, не встановлено сукупних дій посадових осіб, які негативно вплинули на психологічний стан, здоров`я або умови праці, що можуть бути кваліфіковані, як мобінг.

15 грудня 2025 року відповідач видав наказ № 478 «Про зміну в організації виробництва та праці» /а.с.52/, яким запровадив зміни в організації праці КНП «СЦМЛ» СМР» шляхом внесення змін в завдання і обов`язки працівника з господарської діяльності хірургічного відділення з дати запровадження змін.

24 грудня 2025 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ПС/ДН/40267/025401/П, яким зобов`язано Генерального директора КНП «СЦМЛ» СМР» усунути порушення та забезпечити додержання норм законодавства про працю в частині своєчасного повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених ч. 3 ст. 32 та ст. 13 КЗпП України /а.с.42/.

25 грудня 2025 року наказом Генерального директора КНП «СЦМЛ» СМР» № 509 від 25 грудня 2025 року «Про затвердження робочої інструкції працівника з господарської діяльності хірургічного відділення» на виконання припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ПС/ДН/40267/02540/П, виданого Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці 24 грудня 2025 року, з метою усунення виявлених порушень, у зв`язку з введеним воєнним станом з 24 лютого 2022 року, підвищенням навантаження на молодший медичний персонал хірургічного відділення, у зв`язку з деталізацією обов`язків працівників: введено в дію робочу інструкцію працівника з господарської діяльності хірургічного відділення затверджену 25 листопада 2025 року з 29 грудня 2025 року; начальнику відділу кадрів Анні Дідусенко наказано ознайомити працівників, що працюють за посадою «Працівник з господарської діяльності хірургічного відділення» з цим наказом та робочою інструкцією працівника з господарської діяльності хірургічного відділення затвердженою 25 листопада 2025 року не пізніше 26 грудня 2025 року; в разі відмови працівника з господарської діяльності хірургічного відділення від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці наказано скласти відповідний акт та припинити трудові відносини з працівником з господарської діяльності хірургічного відділення згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України /а.с.53/.

25 грудня 2025 року начальником відділу кадрів КНП «СЦМЛ» СМР» в присутності свідків: юрисконсульта та інспектора з кадрів КНП «СЦМЛ» СМР» складено акт № 3, згідно з яким зафіксовано повідомлення ОСОБА_1 про нову робочу інструкцію, затверджену директором 25 листопада 2025 року надання її на ознайомлення, відмову ОСОБА_1 від підпису та отримання примірника інструкції /а.с.54/.

29 грудня 2025 року наказом № 627-к/тр трудові відносини з ОСОБА_1 припинено за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці. Матеріали відповідача також містять акт про вручення документів при звільненні та відмову позивача від підпису, а також розрахунковий лист за грудень 2025 року /а.с.18, 55, 56, 57/.

Також позивачем надано копії свідоцтва про шлюб 18 квітня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_1 /а.с.20/, посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 /а.с.19/, повторного свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 в с. Іллінівка Краматорського району Донецької області серії НОМЕР_3 від 30 січня 2026 року /а.с.21/.

Таким чином, з заяв по суті справи вбачається спір між позивачем та відповідачем з приводу трудових прав позивача, в частині звільнення з роботи за п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вирішуючи вимоги позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі суд висновує таке.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 36 цього Кодексу підставами припинення трудового договору є угода сторін або розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38, 39) чи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. 40, 41).

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу (ч. 4 ст. 32 КЗпП України).

За пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, відмова працівника від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

На час спірних правовідносин діяли спеціальні правила Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX. Частина друга статті 3 цього Закону передбачала, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Отже, загальна вимога про двомісячне попередження у спірний період не підлягала застосуванню.

Суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 607/4281/23, за яким рішення про припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України приймається роботодавцем, за наявності юридичного факту відмови працівника продовжувати роботу в нових умовах. Тобто саме відповідач, має переконатися в тому, що позивач відмовляється від виконання роботи, при умовах праці, що можуть бути ним забезпечені в подальшому.

Припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. […] підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці (див. постанову Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15).

Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни.

У цій справі суд оцінює не окремо факт відмови позивача поставити підпис під робочою інструкцією, а сукупність її поведінки та документально зафіксованих обставин. Так, позивач ще у зверненні від 28 листопада 2025 року заперечувала проти зміни істотних умов праці (в частині покладення на неї обов`язку прибирання) та просила усунути, на її думку, незаконні зміни. Після видання наказу № 509, яким нові умови визначено до запровадження з 29 грудня 2025 року, позивач 25 грудня 2025 року повторно ознайомилася з новою інструкцією та відмовилася від її підписання й отримання. У наказі про звільнення від 29 грудня 2025 року №627-к/тр підставою припинення трудового договору визначено саме відмову від продовження роботи в нових істотних умовах.

При цьому суд ураховує, що наявність змін в умовах праці позивача, порівняно з попередніми, до введення змін обов`язками викликана змінами в організації виробництва і праці необхідністю раціоналізації робочого місця через збільшення навантаження на персонал, про що вказано в наказі № 478. Доказів того, що робота у змінених умовах протипоказана позивачеві за станом здоров`я, існують інші обставини, які перешкоджають позивачу виконувати обов`язки у змінених умовах суду не надано. Відтак, суд відхиляє посилання позивача на відсутність змін в організації виробництва відповідача та неповажність звільнення.

Первісне порушення процедури повідомлення позивача, встановлене Держпраці, саме по собі не свідчить про незаконність наступного звільнення, оскільки до припинення трудових відносин роботодавець змінив дату введення нової інструкції, повторно повідомив позивача до моменту запровадження нових умов та лише після цього застосував пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для визнання наказу від 29 грудня 2025 року № 627-к/тр протиправним та його скасування.

Також суд, з огляду на надані суду докази, встановлені обставини та зміст наказу № 627-к/тр відхиляє посилання позивача на інші, ніж вказані, підстави її звільнення, оскільки наказ про притягнення до відповідальності за порушення трудової дисципліни не був нею оскаржений, а звільнення позивача не обумовлене п. 3, 11 або 14 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому є безпідставними та такими, що спростовуються наданими доказами посилання позивача на відсутність пропозиції переведення, повідомлення про зміну істотних умов праці, несвоєчасність такого повідомлення. Також повідомлення про зміну умов праці здійснено шляхом затвердження нової робочої інструкції та ознайомлення з нею, відтак посилання позивача на відсутність письмового її повідомлення суд відхиляє.

Вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення. Оскільки незаконність звільнення судом не встановлена, підстав для поновлення позивача на роботі та застосування наслідків, передбачених статтею 235 КЗпП України, немає.

Вимога про відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню, оскільки в межах заявленого трудового спору не встановлено неправомірності оспорюваного звільнення, а належних і достатніх доказів окремого протиправного діяння відповідача, причинного зв`язку та обсягу моральних страждань, які б утворювали самостійну підставу для грошового відшкодування, матеріали справи не містять.

Щодо строку звернення до суду

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення. Відповідно до статті 234 КЗпП України суд може поновити пропущений строк за наявності поважних причин, якщо з дня отримання копії наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Позивача звільнено 29 грудня 2025 року. Надані суду докази та дані Єдиного державного реєстру судових рішень свідчать, що 13 січня 2026 року представник позивача подав первісний позов у справі № 183/1163/26, тобто у межах місячного строку. Ухвалою від 19 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків /а.с.59/, а ухвалою від 01 квітня 2026 року /а.с.60/ позов повернуто через їх неусунення. Повторно з позовом позивач звернулася 09 червня 2026 року /а.с.2/.

Посилаючись на поважність причин пропуску строку, позивач зазначала про втрату зв`язку зі своїм представником та особисті трагічні обставини. Разом із тим матеріали свідчать, що первісний позов був своєчасно підготовлений і поданий адвокатом на підставі ордера, виданого за договором про надання правничої допомоги, укладеним до звернення до суду; обмежень повноважень представника у наданих суду матеріалах не встановлено.

Суд ураховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 990/330/23, відповідно до якого участь особи у процесі через належно уповноваженого адвоката розцінюється як участь самої особи, а процесуальні наслідки дій чи бездіяльності представника поширюються на особу, яку він представляє, якщо повноваження представника не обмежені.

Матеріали справи не містять належних доказів об`єктивних і непереборних обставин, які унеможливлювали усунення недоліків первісної позовної заяви або повторне звернення до суду у розумний строк після її повернення. Саме посилання на відсутність зв`язку з адвокатом, за наявності належно оформленого представництва та факту своєчасного первісного звернення, не є достатнім для визнання всього періоду пропуску строку поважним.

Тому підстав для поновлення строку звернення до суду суд не встановив, що є окремою підставою для відмови у позові.

Інші доводи сторін не спростовують наведених висновків та не впливають на результат вирішення спору.

Вирішуючи питання щодо судового збору та витрат на правову допомогу, суд ураховує те, що позивач у силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, позивачем сплачено судовий збір за вимогами про стягнення моральної шкоди, те, що позивачеві відмовлено у задоволенні позову, відтак судові витрати покладаються на позивача з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складене і підписане 16 вересня 2026 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Самарівська центральна міська лікарня» Самарівської міської ради, код в ЄДРПОУ 01987273; місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська обл., м. Самар, вул. Гідності, буд. 40.

Суддя Д. О. Парфьонов