Рішення № 139831220, 16.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Київ № 160/7594/25

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі відповідач-1), Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» (далі відповідач-2) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України та Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» щодо невнесення змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти стосовно ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України та Державне підприємство «ІНФОРЕСУРС» внести зміни до даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття рівня освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» вказати наступне: «Так, не порушує».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 адміністративну справу справу № 160/7594/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд Київського окружного адміністративного суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 у справі №160/7594/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» зазначення «Ні, порушує».

Зобов`язано Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо непорушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» зазначити «Так, не порушує».

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України.

На адресу Київського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої заявник просить ухвалити додаткове рішення у справі №160/7594/25 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.

Вирішуючи заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі №160/7594/25 щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до положень частин першої, другої та третьої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 КАС України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У п.269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з п.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст.30 Закону №5076, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано належни чином завірені копії:

- договору про надання правничої допомоги від 27.02.2025 №4;

- акту прийняття-передачі наданих юридичних послуг від 06.03.2025 №1;

- акту прийняття-передачі наданих юридичних послуг від 28.07.2025 №2.

Відповідно до пункту 1.1 договору від 27.02.2025 №4, адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо первинної консультації та ознайомлення з документами клієнта; складання позовної заяви; повного ведення судової справи про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії в першій інстанції, що включає в себе подання заяв та клопотань по справі, правовий супровід з моменту відкриття провадження та до винесення судового рішення; представництво клієнта у суді та у відносинах з підприємствами, установами та організаціями.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 договору від 27.02.2025 №4, розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору про надання правничої допомоги, визначається сторонами у розмірі 7 500 грн. Надання гонорару адвокату відбувається на підставі актів прийняття-передачі наданих юридичних послуг, що є додатком до цього договору.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що доданий до матеріалів справи договір про надання правничої допомоги від 27.02.2025 №4 не містить жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати на відшкодування правничої допомоги, що унеможливлює встановлення судом зв`язку наданого представником позивача договору з цією справою.

Разом з тим, суд звертає увагу, що в наданих матеріалах відсутнє документальне підтвердження оплати послуг за надану правову допомогу, а саме заявник не надав документи що свідчать про оплату гонорару, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Зі змісту актів прийняття-передачі наданих юридичних послуг від 06.03.2025 №1 та від 28.07.2025 №2 вбачається тільки те, що вони є підставою для виплати адвокату грошової винагороди у розмірі 5 000 грн та 2 500 грн відповідно. Доказів про існування додаткової домовленості щодо здійснення оплати гонорару в матеріалах справи відсутні.

Верховний Суд у постановах від 24.12.2020 у справі №802/836/17-а та від 21.01.2021 у справі №640/1920/19 зазначив, що відсутність документального підтвердження витрат, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 року у справі Меріт проти України, в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з урахуванням встановлених вище обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення поданої представником позивача заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн.

Керуючись статтями 132, 134, 139, 143, 242-244, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Додаткове рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Перепелиця А.М.