Ухвала суду № 139825144, 16.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41

_______________

УХВАЛА

16 вересня 2026 року м. ХарківСправа № 922/3236/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

без виклику представників сторін

розглянувши заяву Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. №3236 від 14.09.2026) по справі

за позовом Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова (61004, м. Харків, бул. Ганчарівський, буд. 20) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 7) до 1. Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 7), 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "БМП Східбуд" (61071, м. Харків, пров. Новожанівський, буд. 11) про визнання пунктів договору, додаткових угод до договору недійсними, стягнення 262783,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів: 1. Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "БМП Східбуд", згідно якої просить суд:

1. Визнати недійсними пп. 3.1 та 3.7 договору підряду №КР-50/25 від 17.09.2025 (в редакції додаткової угоди №2 від 11.12.2025), укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Харківської міської ради, (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 43927048) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БМП СХІДБУД" (61071, Харківська обл., місто Харків, провулок Новожанівський, будинок 11, код ЄДРПОУ 33412958) у частині включення в ціну договору податку на додану вартість.

2. Визнати недійсним п. 1 додаткової угоди №1 від 21.11.2025 до договору підряду №КР-50/25 від 17.09.2025, укладеної між Департаментом житлово комунального господарства Харківської міської ради, (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 43927048) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БМП СХІДБУД" (61071, Харківська обл., місто Харків, провулок Новожанівський, будинок 11, код ЄДРПОУ 33412958) у частині включення до вартості фінансування робіт у 2025 році за рахунок коштів бюджету Харківської міської територіальної громади податку на додану вартість.

3. Визнати недійсним п. 2 додаткової угоди №2 від 11.12.2025 до договору підряду №КР-50/25 від 17.09.2025, укладеної між Департаментом житлово комунального господарства Харківської міської ради, (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 43927048) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БМП СХІДБУД" (61071, Харківська обл., місто Харків, провулок Новожанівський, будинок 11, код ЄДРПОУ 33412958) у частині включення в ціну договору податку на додану вартість.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМП СХІДБУД" (61071, Харківська обл., місто Харків, провулок Новожанівський, будинок 11, код ЄДРПОУ 33412958) на користь Харківської міської ради (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243) для зарахування надходжень до бюджету Харківської міської територіальної громади в дохід місцевого бюджету (реквізити рахунку - отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків, код отримувача: 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку (IBAN): UA318999980314060544000020649, грошові кошти у сумі 262783,80 грн.

Також просить суд судовий збір стягнути з відповідачів. Про дату розгляду справи повідомити учасників справи, Новобаварську окружну прокуратуру міста Харкова та Харківську обласну прокуратуру.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 06.10.2026 о 12:15.

Разом з тим, з позовною заявою подана заява про забезпечення позову, в якій прокурор просить суд прийняти до розгляду та задовольнити заяву про забезпечення позову. Ужити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, що знаходяться на всіх відкритих рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "БМП СХІДБУД" (61071, Харківська обл., місто Харків, провулок Новожанівський, будинок 11, код ЄДРПОУ 33412958) та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитно фінансових установах, у межах ціни позову. Судовий збір стягнути на користь Харківської обласної прокуратури з відповідача за реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800, призначення платежу: повернення судового збору.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурором зазначено, що за результатами процедури закупівлі між Департаментом житлово-комунального господарства Харківської міської ради та ТОВ "БМП СХІДБУД" 17.09.2025 укладено договір №КР-50/25 на закупівлю робіт - аварійно-відновлювальні роботи (капітальний ремонт) багатоквартирного житлового будинку за адресою: проспект Аерокосмічний, 248, м. Харків (ДК 021:2015:45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація). Згідно звіту про виконання договору про закупівлю №UA-2025-08-19 007079-a, договір виконаний на суму 1576702,80 грн., в тому числі ПДВ - 262783,80 грн. за кошти місцевого бюджету, які підлягали звільненню від оподаткування податком на додану вартість згідно з положеннями п. 197.15 ст. 197 ПК України.

Ураховуючи викладене, прокурор доходить висновку про наявність підстав для визнання недійсним пп. 3.1, 3.7 договору №КР-50/25 від 17.09.2025 (в редакції додаткової угоди №2 від 11.12.2025), п. 1 додаткової угоди №1 від 21.11.2025, п. 2 додаткової угоди №2 від 11.12.2025 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, адже таке включення, на думку прокурора, здійснено без дотримання вимог податкового законодавства.

За таких обставин, прокурор вважає, що ТОВ "БМП СХІДБУД", як одна із сторін зобов`язання, набуло 262783,80 грн. за рахунок коштів місцевого бюджету на підставі, яка відпала у зв`язку з недійсністю пп. 3.1, 3.7 договору №КР-50/25 від 17.09.2025 (в редакції додаткової угоди №2 від 11.12.2025), п. 1 додаткової угоди №1 від 21.11.2025, п.2 додаткової угоди №2 від 11.12.2025, та які перераховано на рахунок ТОВ "БМП СХІДБУД" понад вартість робіт, які було виконано.

Отже, предметом позову є визнання договору №КР-50/25 від 17.09.2025, додаткової угоди №1 від 21.11.2025, додаткової угоди №2 від 11.12.2025 до вказаного договору недійсними в частині стягнення безпідставно включеної до ціни договору суми податку на додану вартість.

Прокурор вважає, що набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість підрядних робіт вказує на його недобросовісну поведінку як сторони договору. З огляду на встановлені прокурором обставини набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок позивача, є необхідність у вжитті заходів забезпечення позову.

Зазначено, що предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога щодо стягнення з ТОВ "БМП СХІДБУД" безпідставно включеної до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 262783,80 грн. Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Вказано, що у випадку задоволення позову прокурора, можливість відповідача у будь-який момент розпорядитися коштами, що знаходяться на рахунках, є беззаперечною, що у майбутньому ускладнить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. З урахуванням предмета спору, порушення ТОВ "БМП СХІДБУД" вимог податкового законодавства, а також відсутність належної правової реакції на подібні порушення робить вжиття заходів забезпечення позову необхідною гарантією захисту порушених інтересів.

За даними Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області за ТОВ "БМП СХІДБУД" відкритий рахунок: UA108201720355989107000002540 в Новобаварському управлінні Державної казначейської служби України у Харківській області. Разом з цим, зважаючи на дані вебпорталу "Spending", інформація про отримання грошових коштів за виконання робіт у рамках договорів підряду прямо свідчить про наявність необхідної суми на рахунку ТОВ "БМП СХІДБУД". Відповідно до даних вебпорталу, трансакцій, де отримувачем грошових коштів було ТОВ "БМП СХІДБУД", нараховується більше 100 платежів, серед яких: 15.01.2026 платіж на загальну суму 328095,60 грн.; 14.05.2026 платіж на загальну суму 767254,80 грн.; 14.05.2026 платіж на загальну суму 846460,80 грн.; 17.07.2026 платіж на загальну суму 402033,60 грн.; 20.08.2026 платіж на загальну суму 819028,80 грн.

Відтак, прокурор вважає, що з урахуванням встановлених обставин, а також характеру спору, значної суми заявлених позовних вимог, розумним, адекватним та співмірним заходом забезпечення позову є накладення арешту на грошові кошти ТОВ "БМП СХІДБУД", які знаходяться на всіх його рахунках, та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитно фінансових установах, в межах суми 262783,80 грн. Необхідність застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти зумовлена тим, що у товариства відсутнє належне йому нерухоме майно (згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), що унеможливлює гарантування повного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог на суму 262783,80 грн. За таких обставин, на думку прокурора, невжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом арешту грошових коштів, створює реальну загрозу ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у майбутньому.

Враховуючи вищевказане, вжиття саме такого заходу забезпечення позову є адекватним змісту порушених інтересів держави, з метою відновлення яких подано позов прокурора у справі, та, за умови його задоволення, не створить труднощів при виконанні рішення суду, оскільки стягнення вказаних коштів можливе на даний час за рахунок належних відповідачу грошових коштів.

16.09.2026 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від представника ТОВ "БМП Східбуд" зареєстровано заяву про внесення даних РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи (вх. №22784), в якій зазначено про те, що оскільки адвокат Ковалишин П.І. є представником ТОВ "БМП СХІДБУД, для забезпечення права на доступ до електронної справи та швидкого отримання процесуальних рішень в електронному вигляді, просить внести дані РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи №922/3236/26.

16.09.2026 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від представника ТОВ "БМП Східбуд" зареєстровано заперечення на заяву про забезпечення позову (вх. №22817), в яких просить у задоволенні заяви керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову у справі за позовом в інтересах Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМП СХІДБУД" відмовити повністю. У разі якщо на момент розгляду цих заперечень заходи забезпечення позову вже були застосовані - скасувати заходи забезпечення позову в установленому законом порядку.

В обґрунтування заперечень проти заяви про забезпечення позову вказано, що прокурором не доведено реальної загрози невиконання або істотного ускладнення виконання можливого рішення суду. Сам факт пред`явлення майнової позовної вимоги, її розмір або існування між сторонами спору не є достатньою підставою для автоматичного застосування заходів забезпечення позову.

Необхідною передумовою є наявність обґрунтованого припущення щодо виникнення реальних труднощів із виконанням можливого судового рішення, яке має ґрунтуватися на конкретних фактичних обставинах та підтверджуватися належними доказами. У справі прокурором таких обставин не доведено. Зміст заяви про забезпечення позову фактично зводиться до припущення, що ТОВ "БМП СХІДБУД" маючи грошові кошти на банківських рахунках та здійснюючи господарські операції, у майбутньому може розпорядитися своїми активами, унаслідок чого виконання можливого рішення суду може бути ускладнене. Проте сама по собі можливість юридичної особи користуватися власними грошовими коштами та здійснювати господарські операції не свідчить про намір ухилятися від виконання судового рішення.

Прокурором не наведено жодної конкретної дії ТОВ "БМП СХІДБУД", яка б свідчила про приховування, відчуження чи виведення активів, переведення коштів на рахунки пов`язаних осіб, припинення господарської діяльності, закриття рахунків або вчинення інших дій, спрямованих на унеможливлення виконання можливого рішення суду. Так само не наведено жодної конкретної господарської операції відповідача, яка за своїм характером, часом здійснення або контрагентами свідчила б саме про підготовку до виведення активів.

Отже, прокурор просить суд фактично презюмувати існування ризику лише з огляду на те, що відповідач має можливість розпоряджатися власним майном. Такий підхід не відповідає вимогам статті 136 ГПК України. Як на обґрунтування заяви прокурор посилається на здійснення ТОВ "БМП СХІДБУД" значної кількості господарських операцій та отримання ним грошових коштів у різні періоди. Однак сам факт здійснення господарських платежів не є тотожним виведенню активів.

Прокурором не доведено, що зазначені кошти перераховувалися без економічного змісту, виводилися на користь пов`язаних осіб, використовувалися для приховування активів або іншим чином спрямовувалися на уникнення можливого виконання судового рішення. Більше того, наведені у заяві суми господарських операцій не свідчать про фактичний залишок грошових коштів відповідача на момент звернення до суду. Надходження певних сум у минулі періоди саме по собі не означає, що відповідні кошти продовжують перебувати на рахунках підприємства на момент вирішення питання про забезпечення позову.

Судова практика послідовно виходить із того, що забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущенні про недобросовісну поведінку відповідача або на абстрактній можливості відчуження чи використання ним власних коштів. Застосування арешту грошових коштів потребує доведення саме конкретного та реального ризику невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду, а також наявності безпосереднього зв`язку між таким ризиком і заявленим заходом забезпечення. У поданій заяві таких обставин не наведено та належними доказами не підтверджено, що виключає правові підстави для застосування запитуваного заходу забезпечення позову.

Наведений підхід узгоджується також із практикою Господарського суду Харківської області. Так, у справі №922/4379/25 ухвалою від 20.02.2026 суд відмовив у задоволенні заяви Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову. Суд виходив із того, що сама лише можливість відповідача розпоряджатися належним йому майном не свідчить про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення. Для застосування заходів забезпечення позову заявник повинен довести належними та допустимими доказами конкретні обставини, які свідчать про наявність такої загрози, а не обмежуватися припущеннями щодо можливої поведінки відповідача. При цьому суд має оцінити також необхідність, адекватність та співмірність відповідного заходу забезпечення із заявленими позовними вимогами. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 зазначену ухвалу залишено без змін. Наведені висновки є безпосередньо релевантними до справи, оскільки прокурор також не навів жодних конкретних доказів вчинення ТОВ "БМП СХІДБУД" дій, спрямованих на приховування, відчуження чи виведення активів або інше ухилення від виконання можливого судового рішення. Посилання ж на можливість товариства розпоряджатися власними коштами та на відсутність у нього зареєстрованого нерухомого майна за своєю правовою природою є лише припущеннями та не підтверджують існування реального ризику невиконання рішення суду. Наведені прокурором обставини характеризують лише наявність у підприємства господарської діяльності та певних активів, але не доводять реального ризику їх втрати або зменшення з метою уникнення виконання судового рішення.

Забезпечення позову не має на меті попереднє виконання майбутнього рішення або безумовне "резервування" майна відповідача на випадок задоволення позову. Його метою є запобігання конкретному та доведеному ризику невиконання рішення. За відсутності доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на приховування або виведення активів, накладення арешту на його грошові кошти фактично означатиме необґрунтоване обмеження права підприємства розпоряджатися власним майном та може негативно вплинути на здійснення ним поточної господарської діяльності. Таким чином, у заяві прокурора відсутнє належне обґрунтування як самого ризику, передбаченого статтею 136 ГПК України, так і необхідності застосування саме обраного ним заходу забезпечення. З огляду на викладене, заява прокурора про забезпечення позову є необґрунтованою та не підтвердженою належними доказами, а тому правові підстави для накладення арешту на грошові кошти ТОВ "БМП СХІДБУД" відсутні.

Окрім того, акцентовано увагу, що розпорядженням Харківської обласної військової адміністрації №1248В від 26.12.2025 ТОВ "БМП СХІДБУД" визнано підприємством, що є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Товариство здійснює свою господарську діяльність на постійній та безперервній основі, виконує договірні зобов`язання, здійснює розрахунки з контрагентами, сплачує податки та інші обов`язкові платежі. У зв`язку з цим накладення арешту на грошові кошти товариства, у тому числі на кошти, які надходитимуть на його рахунки в майбутньому, фактично унеможливить здійснення ним належних розрахунків та виконання поточних зобов`язань. Таке обмеження матиме наслідком блокування господарських операцій товариства, ускладнить або унеможливить своєчасне виконання зобов`язань перед контрагентами, виплату заробітної плати, сплату податків та інших обов`язкових платежів, що, у свою чергу, може призвести до зупинення або істотного порушення безперервної діяльності підприємства. З огляду на особливий статус товариства як критично важливого підприємства, застосування такого всеохоплюючого заходу забезпечення позову не лише є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, а й може негативно вплинути на належне виконання товариством завдань, важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення.

У заяві прокурор також посилається на те, що ТОВ "БМП СХІДБУД" нібито набуло грошові кошти у розмірі 262783,80 грн. на підставі, яка, на думку прокурора, "відпала", та розцінює це як свідчення недобросовісності відповідача. Водночас таке твердження є необґрунтованим та не підтверджене належними доказами, оскільки отримання зазначених коштів було пов`язане з виконанням умов спірного договору та підтверджується належним чином оформленими первинними, податковими і платіжними документами. Так, на виконання спірного договору у жовтнілистопаді 2025 року сторонами були складені та підписані акти приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в, якими зафіксовано обсяг, зміст та вартість фактично виконаних підрядником робіт, у тому числі відповідні суми податку на додану вартість, а саме: 1. Акт приймання виконаних будівельних робіт №1/50 до договору №КР-50/25 за жовтень 2025 р. з додатками. 2. Акт приймання виконаних будівельних робіт №2/50 до договору №КР-50/25 за листопад 2025 р. з додатками.

Водночас за кожною господарською операцією, оформленою зазначеними актами форми №КБ-2в, підрядником були складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні, а саме: Податкова накладна №34 від 21.10.2025 року на суму 911116,80 грн., у тому числі ПДВ. Податкова накладна №66 від 28.11.2025 року на суму 665586,00 грн., у тому числі ПДВ. Отже, відповідні господарські операції були не лише документально оформлені сторонами, а й відображені підрядником у системі податкового адміністрування податку на додану вартість шляхом складення та реєстрації відповідних податкових накладних, що, у свою чергу, зумовило виникнення у підрядника відповідних податкових зобов`язань. Зазначені податкові зобов`язання були відображені підрядником у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2025 року, а також у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2025 року. Таким чином, наявність актів приймання виконаних робіт, відповідних податкових накладних, їх реєстрація в ЄРПН та відображення відповідних податкових зобов`язань у податковій звітності свідчать про те, що спірні господарські операції мали документальне та податкове оформлення, а отримання грошових коштів було пов`язане з виконанням договірних зобов`язань, а не з їх безпідставним набуттям. За таких обставин посилання прокурора на нібито "відпалу" підставу набуття коштів та використання цієї обставини як доказу недобросовісності ТОВ "БМП СХІДБУД" є передчасним. Питання щодо правомірності відповідних договірних відносин, фактичного виконання робіт та наявності чи відсутності правових підстав для отримання відповідних коштів належить до предмета розгляду спору по суті та не може вважатися встановленим на стадії вирішення питання про забезпечення позову без належного дослідження та оцінки відповідних доказів. Наведені прокурором обставини самі по собі не свідчать про недобросовісність відповідача та, тим більше, не підтверджують наявності реального ризику відчуження, приховування чи іншого недобросовісного розпорядження майном або коштами з метою унеможливлення виконання можливого рішення суду.

Відповідно до частини 3 статті 13 та статті 74 ГПК України саме заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. При цьому Верховний Суд послідовно виходить із того, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має встановити конкретний зв`язок між заявленою вимогою, обраним заходом та необхідністю його застосування. Зокрема, Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначила, що у справах про стягнення грошових коштів заборона відчуження або арешт майна спрямовані на забезпечення можливості подальшого звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. Таким чином, застосування такого заходу має бути обумовлене необхідністю забезпечити реальне виконання майбутнього рішення, а не лише самим фактом існування майнової вимоги. У цій справі прокурором не доведено, що існує реальна загроза втрати відповідачем активів або вчинення ним дій, які унеможливлять подальше виконання рішення. Тому відсутні фактичні підстави для висновку про необхідність попереднього блокування грошових коштів підприємства. Таке обмеження може безпосередньо впливати на можливість ТОВ "БМП СХІДБУД" здійснювати поточну господарську діяльність, виконувати договірні зобов`язання, здійснювати обов`язкові платежі та використовувати оборотні кошти.

Таким чином, за відсутності доведеного ризику, передбаченого статтею 136 ГПК України, та за відсутності доказів недобросовісної поведінки відповідача застосування арешту грошових коштів є необґрунтованим та неспівмірним із заявленими позовними вимогами. Крім того, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має враховувати не лише формальне звернення прокурора з відповідною заявою, а й характер заявлених позовних вимог, їх правове та фактичне обґрунтування, а також очевидність існування порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. У даному випадку прокурором не лише не доведено наявності реальної загрози невиконання чи істотного ускладнення виконання можливого рішення суду, але й самі позовні вимоги ґрунтуються на спірних та належним чином не обґрунтованих правових підставах. Зокрема, відсутні належні підстави для визнання договору та додаткових угод недійсними, а заявлена до стягнення сума податку на додану вартість за своєю правовою та економічною природою не є доходом підрядника, а підлягає спрямуванню до Державного бюджету України. За таких обставин застосування заходів забезпечення позову до вирішення спору по суті фактично ґрунтувалося б на припущенні про обґрунтованість позовних вимог, які на цій стадії не доведені та підлягають самостійній оцінці судом під час розгляду справи по суті.

Таким чином, наведені прокурором судові рішення не звільняють його від обов`язку довести саме у цій справі наявність конкретних обставин, передбачених статтею 136 ГПК України. Оскільки таких обставин прокурором не доведено, саме по собі посилання на судову практику не може бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. З огляду на викладене, запитаний прокурором захід забезпечення позову не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності, а тому підстави для його застосування відсутні.

Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, дослідивши матеріали позовної заяви, суд виходить з наступного.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Приписами статті 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову, відповідно до якої, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Частиною 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього чи вимоги, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (правова позиція Верховного Суду у постанові від 22.10.2024 у справі №903/511/24).

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду чи вимоги (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Водночас саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без належного обґрунтування та подання доказів на підтвердження таких обставин не свідчить про наявність безумовних підстави для задоволення відповідної заяви та забезпечення позову (правова позиція Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 16.03.2020 у справі №916/3245/19, від 16.10.2019 у справі №904/2285/19).

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду належні, допустимі, достатні та переконливі докази, що вказують про наявності фактичних обставин, з якими пов`язується важливість та доцільність застосування певного заходу забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог, обставинами, на яких вони ґрунтуються та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, звертаючись з позовом.

Водночас суд враховує, що відповідно до частини 4 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 15.05.2024 у справі №922/206/24.

Разом з тим, адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі №915/577/22 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України, під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів.

Суд зазначає, що під предметом позову розуміється матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Так, предметом позову у даній справі є, зокрема, позовна вимога майнового характеру про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БМП СХІДБУД" грошові кошти у сумі 262783,80 грн.

В контексті зазначеного, оцінюючи необхідність забезпечення позову для захисту ймовірно порушених прав та інтересів позивача та співмірність наслідків вжиття/невжиття заходів забезпечення, суд обов`язково має враховувати ступінь доведеності позивачем зв`язку між змістом порушеного права та інтересу зі способом та наслідками забезпечення позову у розумінні вимог статті 73-74 ГПК України, що покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо).

Згідно з частиною 1 статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Положеннями статті 184 ЦК України визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Згідно з частинами 1, 2 статті 181 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Згідно з частиною 1 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Натомість суд констатує, що прокурором у заяві в обґрунтування обраного заходу забезпечення позову висловлено лише суб`єктивні припущення та власні міркування щодо можливості ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову про стягнення 262783,80 грн., що не може бути безумовною підставою для забезпечення позову, а тому суд не може розглядати твердження прокурора як безспірні та такі, що належним чином обґрунтовують та доводять доцільність вжиття визначеного заходу забезпечення позову.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Відтак, обов`язок доведення наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову покладено ГПК України на заявника.

Всупереч наведеному, стверджуючи про необхідність застосування заходу забезпечення позову, прокурором не представлено суду доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє будь-які дії, які ускладнюють або призведуть до неможливості виконання судового рішення і порушення прав позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Не представлено суду жодних доказів, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності або здійснює підготовку до вчинення таких дій, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо. Прокурором не наведено та не доведено жодної конкретної господарської операції відповідача, яка за своїм характером, часом здійснення або контрагентами свідчила б саме про підготовку до виведення активів.

Щодо посилання прокурора на дані веб-порталу "Spending" та твердження про те, що інформація про отримання грошових коштів за виконання робіт у рамках договорів підряду прямо свідчить про наявність необхідної суми на рахунку ТОВ "БМП СХІДБУД" суд зазначає, що наведене твердження прокурора є припущенням та всупереч вимог статті 73-74, 136 ГПК України не підтверджується матеріалами заяви про забезпечення позову. При цьому слід зазначити, що сама по собі можливість юридичної особи користуватися власними грошовими коштами та здійснювати господарські операції не свідчить про намір ухилятися від виконання судового рішення у разі задоволенні позову.

З матеріалів заяви про забезпечення позову убачається, що прокурором в обґрунтування необхідності вжиття обраного заходу забезпечення позову не доведено фактичного розміру коштів, які перебувають у відповідача на теперішній час, не доведено конкретних обставин, які б свідчили про ризик їх зникнення або виведення до моменту виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Жодним чином не підтверджує такого ризику й посилання на відсутність у відповідача зареєстрованого нерухомого майна, як безумовну підставу для вжиття заходу забезпечення позову. Наведене посилання не може безумовно свідчити про відсутності у відповідача інших активів, зокрема рухомого майна, обладнання, транспортних засобів, товарно-матеріальних цінностей тощо в силу специфіки його господарської діяльності з виконання аварійно-відновлювальних робіт (капітальний ремонт) багатоквартирного житлового будинку, про яку прокурором зазначено у позовній заяві.

Таким чином, прокурором не наведено комплексного аналізу майнового стану відповідача та не доведено, що у разі задоволення позову відповідач буде неспроможним виконати судове рішення.

Застосування арешту грошових коштів за відсутності доведеного ризику не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та співмірності. У даному випадку прокурором не доведено, чому саме без накладення арешту на грошові кошти виконання можливого рішення буде істотно ускладнене або неможливе. Фактично прокурор просить суд заздалегідь заблокувати кошти відповідача лише тому, що вони можуть бути використані ним у процесі звичайної господарської діяльності.

Суд приймає до уваги висновки Верховного Суду у постанові від 09.07.2026 по справі №916/1078/26 щодо необхідності вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти про те, що сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення. Натомість самі лише твердження про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без надання відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 по справі №918/73/25 в контексті заяви про забезпечення позову зауважив на необхідності доведення заявником того, які саме дії вчинено відповідачем з метою ухилення від виконання зобов`язання, зокрема після пред`явлення вимоги та подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення.

Відтак, припущення прокурора про безумовну наявність наміру відповідача не виконувати рішення суду у разі задоволення позову, на переконання суду, є необґрунтованим та безпідставним. Такі припущення прокурора не створюють для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (правова позиція Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

Разом з тим, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

Як зазначалось судом вище, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття такого заходу з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу. Також, суд зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд повинен здійснити оцінку не тільки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, а і надати оцінку доводам іншої сторони, відносно якої вживаються заходи забезпечення позову, у випадку їх наявності.

Суд враховує заперечення відповідача про те, що згідно з розпорядженням Харківської обласної військової адміністрації №1248В від 26.12.2025 ТОВ "БМП СХІДБУД" визнано підприємством, що є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Товариство здійснює свою господарську діяльність на постійній та безперервній основі, виконує договірні зобов`язання, здійснює розрахунки з контрагентами, сплачує податки та інші обов`язкові платежі.

Так, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (із змінами), який триває до цього часу.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Харківську міську територіальну громаду із центром у м. Харків, включено до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022.

Загальновідомо, що з початком введення в Україні воєнного стану Харківська область з перших днів знаходилась в зоні активних бойових дій, а саме місто Харків з перших днів прийняло на себе удар збройної агресії, яка триває до цього часу.

Відповідні обставини, в силу приписів частини 3 статті 75 ГПК України, є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Таким чином, вжиття обраного прокурором заходу забезпечення позову враховуючи характер здійснюваної відповідачем господарської діяльності в умовах воєнного стану та її суспільне значення, зокрема, для Харківської області, матиме негативні наслідки у вигляді блокування господарської діяльності відповідача, унеможливить здійснення ним належних розрахунків та виконання поточних зобов`язань. Таке обмеження ускладнить або унеможливить своєчасне виконання зобов`язань перед контрагентами, виплату заробітної плати, сплату податків та інших обов`язкових платежів, що, у свою чергу, може призвести до зупинення або істотного порушення безперервної діяльності підприємства. Водночас прокурором не подано жодного доказу того, що саме така господарська діяльність спрямована на уникнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд звертає увагу, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

В контексті зазначеного, суд також враховує, що під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову такими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність юридичної особи, що узгоджується з позицією Верховного Суду у постановах від 25.01.2021 у справі №902/775/20, від 19.01.2021 у справі №902/774/20.

Крім того, вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець (правова позиція Верховного Суду у постанові від 26.09.2019 у справі №521/10766/18).

Щодо посилань прокурора на судову практику в якості наявності безумовних підстав для вжиття у даній справі заходів забезпечення позову, суд враховує, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).

Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 звертав увагу, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Правочином (договором) є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а тому позивач повинен обґрунтувати підставу звернення до суду окремо по кожній вимозі та вказати конкретні докази на підтвердження викладених обставин - по кожному з договорів, які є самостійними правовідношеннями, що є підставою для виникнення у сторін цих правовідносин цивільних прав і обов`язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідних договорів, так і при їх виконанні, утворюється окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризується наявністю самостійних цивільно-правових наслідків. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується доказами, які не є пов`язаними між собою, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 у справі №910/4040/20.

Оскільки предмети та підстави позовів у справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах, посилання заявника на інші судові справи в обґрунтування наявності безумовних підстав для вжиття заходів забезпечення позову саме у даній справі, судом відхиляється як безпідставне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Отже, не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного господарського спору.

При цьому прокурор не позбавляється можливості доводити перед судом обґрунтованість та правомірність позовних вимог без необхідності звернення до інституту вжиття заходів забезпечення позову враховуючи те, що прокурором не доведено обґрунтованість поданої заяви, а також недобросовісність відповідача, що проявляється у вчиненні останнім дій після звернення з позовом до суду на приховування майна з метою уникнення виконання рішення у разі задоволення позовних вимог.

На противагу безпідставним припущенням прокурора, суд також зазначає, що у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 надаючи правову оцінку доводам та доказам сторін, Верховний Суд роз`яснив стандарт доказування у вказаній категорії справ, проте, не зазначав про звільнення заявників від доказування, від подання доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов`язує вжиття заходів забезпечення позову, а прямо зазначив про застосування частини 3 статті 13 ГПК України, що заявником у даному випадку не було доведено.

Водночас суд приймає до уваги висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 01.03.2024 у справі №917/1610/23 про необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування заходу забезпечення позову. Вказане відповідає змісту статей 136, 137 ГПК України щодо підстав та заходів для забезпечення позову.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами частинами 1, 4 статті 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Таким чином, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном у зв`язку з поданням необґрунтованої та не підтвердженої належними та допустимими доказами заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Також прокурором не доведено зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішенням, а саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість виконання судового рішення у разі не вжиття заходів забезпечення позову не є достатньою та безумовною підставою для задоволення відповідної заяви.

Доводи заявника ґрунтуються виключно на його припущеннях та сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позовних вимог. Також, сам по собі факт наявності між сторонами судового спору жодним чином не свідчить про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, тим більше, що необхідність їх вжиття не доведена заявником за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів.

В контексті зазначеного, суд також вважає за доцільне звернути увагу, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях сторони щодо тих чи інших обставин, які є предметом доказування при зверненні з заявою про забезпечення позову. Необґрунтоване припущення не може бути покладене в основу рішення суду, котре за своєю правовою природою є істотним втручанням у господарську діяльність іншої сторони, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Щодо тверджень прокурора в обґрунтування заяви про забезпечення позову про наявність підстав для стягнення спірних коштів, а тому є підстави для вжиття запропонованих заходів забезпечення позову суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначено вище, з огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову, що узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19, від 20.01.2025 у справі №916/2907/24.

Таким чином, суд констатує, що стверджуючи про необхідність застосування заходу забезпечення позову, прокурором не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у даному конкретному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі задоволення позову.

З урахуванням принципу розумності, обґрунтованості, співмірності вимог заявника, збалансованості інтересів сторін за даних фактичних обставин справи, враховуючи недоведеність у розумінні вимог 13, 74, 80 ГПК України наявності безумовних підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даному конкретному випадку, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до частини 6 статті 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 42, 136-140, 232-236 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. №3236 від 14.09.2026) - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строки, встановленими статтями 256-257 ГПК України.

Ухвала підписана 16.09.2026 р.

СуддяГ.І. Сальнікова