Рішення № 139822365, 17.09.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2026 р. Справа №911/1894/26

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГАТ-ТРАНС»

про стягнення 116 029,96 гривень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.06.2026 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у формі електронного документа до Господарського суду Київської області подано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» (далі ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП»/позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГАТ-ТРАНС» (далі ТОВ «ВАГАТ-ТРАНС»/відповідач) про стягнення 116 029,96 гривень, у тому числі:

- 54 685,00 грн основного боргу;

- 9 633,54 грн пені;

- 11 847,88 грн 3 % річних;

- 39 863,54 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки №16/18-04П від 19.03.2018 у частині оплати поставленого ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» товару.

Господарський суд Київської області ухвалою від 29.06.2026 у справі №911/1894/26 залишив позовну заяву ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» без руху, постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

08.07.2026 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у формі електронного документа до Господарського суду Київської області від ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд Київської області ухвалою від 10.07.2026 у справі №911/1894/26 позовну заяву ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, а також встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та зобов`язав позивача надати суду письмові пояснення стосовно доказів та, відповідно, і самі докази на підтвердження викладених у позові обставин щодо погодження сторонами такої істотної умови договору поставки, як ціна товару.

Приписами частин 5, 6 ст. 242 ГПК України передбачено, зокрема, що якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом.

Днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

З наявних в автоматизованій системі «Діловодство спеціалізованого суду» (ДСС) відомостей вбачається, що означену вище ухвалу доставлено до електронного кабінету (електронної пошти) ТОВ «ВАГАТ-ТРАНС» в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» 10.07.2026 о 13:34, а підтвердження про таку доставку судом отримано 10.07.2026 о 13:47.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у цій справі є 10.07.2026, а тому останнім днем для вчинення відповідачем процесуальних дій з подання відзиву на позов є 27.07.2026.

24.07.2026 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у формі електронного документа до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

19 березня 2018 року між ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» як постачальником та ТОВ «ВАГАТ-ТРАНС» як покупцем укладено договір №16/18-04П (далі договір №16/18-04П), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов?язується поставити, а замовник прийняти та оплатити комплектуючі і запасні частини до залізничних вагонів (далі іменовані товар).

Пунктами 1.1, 2.1, 3.2, 4.1, 4.2 та 5.3 договору №16/18-04П сторони, зокрема, погодили:

- номенклатура, кількість, вартість товару узгоджуються сторонами, а також зазначаються в видаткових накладних, які підписуються уповноваженими представниками та закріплюються печаткою з обох сторін;

- термін дії договору встановлюється з дати його підписання і діє до 31.12.2019 р.;

- поставка товару здійснюється протягом 3-х банківських днів з дати зарахування передоплати;

- платежі за цим договором здійснюються покупцем банківським переказом на розрахунковий рахунок постачальника у вигляді 100% передоплати на підставі рахунку-фактури;

- загальна сума договору складається із сум всіх специфікацій до цього договору;

- за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми несплаченого платежу.

До позовної заяви додано копію вказаного вище договору, підписаного представниками сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що незважаючи на відсутність передоплати, він виконав свої зобов`язання за договором №16/18-04П та передав відповідачу запасні частини до залізничних вагонів на загальну суму 54 685,00 грн.

На підтвердження зазначених обставин до позовної заяви долучено:

- копію акта приймання-передачі запасних частин від 21.03.2019, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв наступні комплектуючі (запчастини): 1. колісна пара №119-22862-80 у кількості 1; 2. колісна пара №29-36629-87 у кількості 1; 3. колісна пара №29-348700-88 у кількості 1; 4. бічна рама №6-1180-95 у кількості 1; 5. бічна рама №6-1181-95 у кількості 1; 6. бічна рама №14-4394-96 у кількості 1; 7. бічна рама №12-900066-81 у кількості 1; 8. бічна рама №12-76050-81 у кількості 1; 10. бічна рама №12-28401-86 у кількості 1; 11. бічна рама №12-66168-85 у кількості 1; 12. бічна рама №5-89889-89 у кількості 1; 13. бічна рама №12-20296-89 у кількості 1; 14. бічна рама №12-110912-86 у кількості 1; 15. надресорна балка №6-643-95 у кількості 1; 16. надресорна балка №13189-5-85 у кількості 1; 17. надресорна балка №14-25897-92 у кількості 1; 18. надресорна балка №39-3182-84 у кількості 1; 19. клин б/н у кількості 88; 20. пятник б/н у кількості 2; 21. голівка автозчеплення №5-42763-68 у кількості 1; 22. голівка автозчеплення №39-823-80 у кількості 1; 23. голівка автозчеплення №12-122009-75 у кількості 1; 24. поглинаючий апарат №8279 у кількості 1;

- копію листа позивача до Начальника Вагонного депо Куп`янськ Жовтобрюха О.Г. №269 від 21.03.2019 про передачу на адресу відповідача запасних частин до вагонів (далі лист №269 від 21.03.2019).

Позивач зазначив, що за фактом здійснення поставки ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» була складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна №17 від 21.03.2019 року на загальну суму 54 685,00 грн, у тому числі ПДВ 9 114,17 грн, копія якої долучена до позовної заяви.

У розрізі зазначених обставин позивач послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, відповідно до якої податкова накладна може бути допустимим доказом факту прийняття товару за умови оцінки її у сукупності з іншими доказами, а також з урахуванням фактичних дій сторін щодо відображення господарської операції у податковому та бухгалтерському обліку.

Водночас позивач у заяві про усунення недоліків позовної заяви зазначив, що не має процесуальної можливості самостійно отримати інформацію щодо відображення відповідачем податкової накладної №17 від 21.03.2019 у його податковому обліку та подати суду докази щодо відповідних відомостей, оскільки така інформація перебуває у володінні контролюючого органу та є податковою інформацією іншого платника податків.

Однак, за твердженнями позивача, відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 54 685,00 грн.

Позивач також зазначив, що 27.03.2026 він звернувся до відповідача з вимогою №189, відповідно до якої просив ТОВ «ВАГАТ-ТРАНС» сплатити 54 685,00 грн заборгованості в строк до 30.04.2026, проте, за твердженнями позивача, зазначена сума відповідачем сплачена не була.

До позовної заяви позивачем додано копію вимоги №189 від 27.03.2026, а також копію підписаного ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» акта звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2018-25.03.2026 (далі - акт звіряння взаємних розрахунків).

Посилаючись на положення статей 612, 625 Цивільного кодексу України та пункт 5.3 договору №16/18-04П, позивач зазначив, що у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати товару останній зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення, 3 % річних та інфляційні втрати.

Ураховуючи наведене, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача:

- 54 685,00 грн основного боргу;

- 9 633,54 грн пені;

- 11 847,88 грн 3 % річних;

- 39 863,54 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що позивачем не надано належних доказів погодження сторонами номенклатури, кількості та вартості товару, за який заявлено до стягнення заборгованість у розмірі 54 685,00 грн. Зокрема, відповідач звернув увагу на відсутність в матеріалах справи видаткових накладних, в яких згідно з умовами договору №16/18-04П сторони зазначають відповідні відомості.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до умов договору №16/18-04П обов`язку покупця зі сплати вартості товару має передувати обов`язок постачальника скласти та передати покупцеві рахунок-фактуру. Водночас, за твердженнями відповідача, позивачем не надано ані рахунку-фактури на суму 54 685,00 грн, ані доказів його отримання відповідачем. У зв`язку з цим відповідач зазначив, що не мав можливості виконати грошове зобов`язання, оскільки не був повідомлений про суму, яка підлягала сплаті.

Також відповідач зауважив, що п. 1.1 договору №16/18-04П передбачено обов`язок покупця щодо оплати товару, а п. 4.1 договору визначено спосіб її здійснення шляхом безготівкового перерахування коштів на підставі рахунку. При цьому конкретного строку виконання покупцем обов`язку з оплати договором не встановлено. Посилаючись на положення ч. 2 ст. 530 та ст. 613 Цивільного кодексу України, відповідач зазначив, що за відсутності встановленого строку виконання зобов`язання та за умови, що його виконання залежить від вчинення кредитором певних дій, прострочення боржника не може настати до вчинення таких дій кредитором.

У розрізі зазначених обставин відповідач послався на лист позивача №189 від 27.03.2026, яким останній вимагав сплатити заборгованість у сумі 54 685,00 грн у строк до 30.04.2026 року. На думку відповідача, саме зазначена у вимозі дата, а не 21.03.2019 року, могла б розглядатися як дата виконання грошового зобов`язання, оскільки до цього моменту позивачем не було пред`явлено відповідачу належної вимоги про оплату.

Крім того, відповідач заперечив проти самого факту виникнення у нього обов`язку зі сплати вартості спірного товару. Зокрема, відповідач зазначив, що акт приймання-передачі від 21.03.2019 не містить ні ціни запасних частин, ні посилання на договір, на підставі якого вони передавалися.

При цьому відповідач звернув увагу на наявність між сторонами інших договорів у 2018 2019 роках та характер своєї діяльності у відповідний період, яка, зокрема, передбачала ремонт вагонів, фарбування, чищення вагонів та зберігання запасних частин. У зв`язку з цим відповідач вважав, що сам факт підписання акта приймання-передачі не підтверджує передачу саме товару, вартість якого заявлена позивачем до стягнення, оскільки відповідні запасні частини могли бути передані на зберігання або для встановлення на вагони на замовлення позивача.

Водночас відповідач зазначив, що через значний проміжок не має можливості надати належне підтвердження чи спростування обставин отримання відповідного товару. При цьому відповідач послався на наслідки повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, окупацію м. Куп`янська у 2022 році, фактичне припинення діяльності товариства у період з кінця лютого 2022 року до середини 2023 року та зміну його місцезнаходження на м. Бердичів Житомирської області. За твердженням відповідача, товариством було залишено офісні та складські приміщення, у яких зберігалися договори, бухгалтерські, податкові, фінансові, складські та інші документи, а також комп`ютерна техніка і сервери з відповідними програмами обліку. Крім того, відповідач зазначив, що у 2023 році офісна будівля та складське приміщення у м. Куп`янську були пошкоджені або знищені внаслідок обстрілів, у зв`язку з чим значна частина первинних документів та електронних записів про господарські операції була втрачена.

Також відповідач звернув увагу, що позивач не надав суду доказів складання (підписання) та подання податкової накладної №17 від 21.03.2019 року на загальну суму 54 685,00 грн до контролюючого органу, її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також включення відповідної суми до податкових зобов`язань з ПДВ у податковій декларації позивача. У зв`язку з чим, на думку відповідача, зазначена податкова накладна не є належним і допустимим доказом погодження сторонами ціни товару та його поставки відповідачу.

Отже, відповідач зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами погодження сторонами істотних для визначення грошового зобов`язання умов щодо номенклатури, кількості та вартості товару, факт виникнення у відповідача обов`язку зі сплати 54 685,00 грн, а також настання строку виконання такого обов`язку. У зв`язку з цим відповідач вважав, що позивач не має підстав вимагати стягнення зазначеної суми заборгованості, а також нараховувати на неї пеню, інфляційні втрати та проценти річних, передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідач заявив про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені. Посилаючись на ст. 257 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, відповідач зазначив, що до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність тривалістю один рік. На його думку, зазначений строк за вимогою про стягнення пені сплив 24.02.2026, тоді як із позовом позивач звернувся 23.06.2026.

Посилаючись на зазначені обставини, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, суд дійшов таких висновків.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 628, ч.ч. 1, 4 ст. 632, ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, передбачалося, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що підписаний сторонами без будь-яких зауважень щодо вказаних у ньому положень договір поставки визначає загальні умови правовідносин сторін щодо поставки комплектуючих і запасних частин до залізничних вагонів.

Водночас пунктом 1.1 договору сторони погодили спосіб визначення вартості кожної окремої партії товару шляхом її зазначення у підписаній сторонами видатковій накладній.

Отже, з огляду на наведені приписи законодавства, за якими ціна є істотною умовою договору, та встановлений сторонами у пункті 1.1 договору порядок погодження вартості окремої партії товару, вирішення питання про виникнення договірних відносин щодо поставки спірної партії товару безпосередньо залежить від встановлення обставин досягнення сторонами згоди щодо її ціни у передбаченому договором порядку.

Приписами ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ст. 78, ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що передбаченої пунктом 1.1 договору видаткової накладної на спірну партію товару, передану 21.03.2019, із зазначенням її ціни у розмірі 54 685,00 грн матеріали справи не містять.

Надана позивачем копія акта приймання-передачі запасних частин від 21.03.2019 підтверджує обставини передачі позивачем та прийняття відповідачем перелічених у ньому запасних частин.

Водночас зазначений акт не містить відомостей про загальну вартість переданого товару чи ціну за його одиницю, а також будь-яких інших даних, які б дозволяли встановити погодження сторонами ціни відповідного товару.

Отже, надана позивачем копія акта приймання-передачі запасних частин від 21.03.2019 не є належним доказом погодження сторонами ціни спірної партії товару в розмірі 54 685,00 грн.

Так само не підтверджує погодження сторонами ціни товару у розмірі 54 685,00 грн і копія листа №269 від 21.03.2019. Зі змісту цього документа не вбачається відомостей про вартість переданих запасних частин чи погодження відповідачем їх ціни. Крім того, лист не містить посилання на договір №16/18-04П як на правову підставу передачі відповідних запасних частин.

Отже, зазначений документ не є належним доказом щодо обставин погодження сторонами ціни спірного товару.

Щодо наданої позивачем податкової накладної №17 від 21.03.2019 слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Податкова накладна за своїм призначенням і правовою природою не є первинним документом та сама по собі не свідчить про двостороннє волевиявлення сторін господарської операції щодо її умов, зокрема щодо погодження ціни товару.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, відповідно до якої податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання товару на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Суд оцінює критично таку податкову накладну на предмет належності та достовірності зазначених у ній відомостей, оскільки надана позивачем її копія не містить відомостей, які б підтверджували обставини її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН). При цьому інших доказів на підтвердження факту реєстрації податкової накладної №17 від 21.03.2019 в ЄРПН, а також подальшого відображення відповідачем податкового кредиту за відповідною господарською операцією суду не надано.

За таких обставин надана позивачем податкова накладна №17 від 21.03.2019 на суму 54 685,00 грн не є належним та достовірним доказом погодження сторонами ціни спірної партії товару.

Щодо наданого позивачем акта звірки взаємних розрахунків суд дійшов таких висновків.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

З наданої позивачем копії акта звіряння взаємних розрахунків вбачається, що зазначений акт підписаний лише позивачем та не містить відомостей про господарську операцію, за якою проведено звіряння розрахунків, зокрема щодо номенклатури, кількості та вартості кожної одиниці товару. Крім того, позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували відображені в акті відомості щодо вартості спірної партії товару.

За таких обставин акт звіряння взаємних розрахунків, складений та підписаний в односторонньому порядку, не є належним доказом погодження сторонами ціни спірного товару та не підтверджує визнання відповідачем заборгованості.

При цьому ухвалою Господарського суду Київської області від 10.07.2026 про відкриття провадження у справі позивача зобов`язано відповідно до ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України надати суду письмові пояснення щодо доказів та докази на підтвердження викладених у позовній заяві обставин погодження сторонами такої істотної умови договору поставки, як ціна товару. Проте позивачем зазначеного обов`язку не виконано та належних і достовірних доказів на підтвердження досягнення сторонами домовленості щодо ціни спірної партії товару суду не надано.

Підсумовуючи все наведене, з огляду на заперечення відповідачем досягнення сторонами домовленості щодо ціни спірної партії товару, суд висновує, що надані позивачем докази, з огляду на процесуальні приписи та передбачені ними принципи доказування, формують у суду розумний сумнів стосовно відповідних обставин, про які стверджує позивач, та не приймаються судом як належні і достовірні докази на підтвердження обставин погодження сторонами ціни спірного товару.

У розрізі зазначеного суд звертає увагу на те, що принцип оцінки доказів поза розумним сумнівом полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає із справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

За таких обставин суд доходить висновку щодо відсутності досягнення сторонами згоди щодо істотної умови договору ціни спірної партії товару, що відповідно до статті 180 Господарського кодексу України та статті 638 Цивільного кодексу України свідчить про те, що договірні правовідносини щодо поставки цієї партії товару на умовах договору поставки №16/18-04П від 19.03.2018 між сторонами не виникли.

Водночас суду не надано доказів укладення сторонами іншого договору щодо поставки зазначеної партії товару, зокрема доказів погодження її ціни, який міг би бути правовою підставою для виникнення у відповідача обов`язку зі сплати 54 685,00 грн.

У розрізі зроблених вище висновків судом враховано, що:

- приписи ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору, не можуть бути застосовані як спосіб визначення вартості спірної партії товару, оскільки сторони договором безпосередньо погодили порядок визначення вартості кожної партії товару шляхом її зазначення у підписаній сторонами видатковій накладній;

- визначення судом вартості спірної партії товару за іншим способом, ніж той, що був погоджений сторонами, фактично означало б заміну судом неузгодженої сторонами істотної умови договору;

- саме по собі вчинення однією з сторін фактичних дій на виконання правочину, щодо якого не було досягнуто згоди з усіх істотних умов, не свідчить про виникнення між сторонами договірного зобов`язання на умовах, які ними погоджені не були.

Отже, за відсутності укладеного договору щодо спірної партії товару та доказів виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем на іншій договірній підставі правові підстави для стягнення 54 685,00 грн заборгованості відсутні.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 54 685,00 грн основного боргу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Водночас суд не надає оцінки можливим правовим наслідкам фактичного набуття відповідачем спірного товару без належної договірної підстави, оскільки позивач заявив вимогу про стягнення 54 685,00 грн саме як договірної заборгованості та обґрунтовував її виникнення наявністю між сторонами відповідного договірного зобов`язання. Встановлення судом іншої правової підстави для виникнення у відповідача обов`язку зі сплати коштів виходило б за межі предмета та підстав цього позову.

Інші доводи та заперечення сторін, у тому числі заперечення відповідача щодо строку виконання грошового зобов`язання та виставлення рахунку-фактури, не впливають на висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки за встановлених судом обставин позивачем не доведено обставин виникнення у відповідача договірного грошового зобов`язання у заявленому розмірі.

Стосовно ж заявлених ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» до стягнення з ТОВ «ВАГАТ-ТРАНС» 9 633,54 грн пені, 11 847,88 грн 3 % річних, 39 863,54 грн інфляційних втрат, нарахованих на 54 685,00 грн основного боргу, слід зазначити таке.

Приписами частин першої та третьої статті 549 та статті 625 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ураховуючи зміст вказаних вище норм права, суд висновує, що для застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати пені та інфляційних втрат і 3% річних необхідним є встановлення першочергово обставин порушення боржником зобов`язання, у цьому спорі порушення відповідачем грошового зобов`язання по сплаті 54 685,00 грн основного боргу.

З огляду на зроблені вище висновки про відсутність обставин виникнення у відповідача грошового зобов`язання зі сплати 54 685,00 грн за договором поставки, відсутні й правові підстави для нарахування на зазначену суму основної заборгованості пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а тому вимоги про їх стягнення також не підлягають задоволенню.

Стосовно ж посилань відповідача на пропуск строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені, суд вважає за необхідне вказати, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення або оспорювання, а тому, з огляду на встановлену вище необґрунтованість та безпідставність вимог про стягнення 9 633,54 грн пені, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду клопотання відповідача про застосування передбачених статтею 267 ЦК України наслідків спливу строків позовної давності до вимог позивача, у задоволенні яких відмовлено.

Ураховуючи наведене, суд ухвалює відмовити у задоволенні вимог ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» (ідентифікаційний код 38519216) до ТОВ «ВАГАТ-ТРАНС» (ідентифікаційний код 37298527) про стягнення 116 029,96 гривень з яких: 54 685,00 грн основного боргу; 9 633,54 грн пені; 11 847,88 грн 3% річних; 39 863,54 грн інфляційних втрат.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати ТОВ «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» покладаються судом на позивача з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ТРАНС ГРУП» (02094, місто Київ, вул. Черчилля Вінстона, будинок 42, офіс 213, ідентифікаційний код 38519216) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГАТ-ТРАНС» (08132, Київська обл., Бучанський р-н, місто Вишневе, вул. Київська, будинок 8, ідентифікаційний код 37298527) про стягнення 54 685,00 грн основного боргу, 9 633,54 грн пені, 11 847,88 грн 3 % річних та 39 863,54 грн інфляційних втрат відмовити повністю.

2. Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.09.2026.

Суддя В.А. Ярема