Рішення № 139822295, 17.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2026Справа № 910/7391/26Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» (01024, місто Київ, вул.Басейна, будинок 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 31569627) до проМульяра Олега Юрійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) стягнення заборгованості у розмірі 519 202 грн. 49 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Мульяра Олега Юрійовича (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 519 202 грн. 49 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором суборенди №701 від 18.01.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» до Мульяра Олега Юрійовича про стягнення заборгованості у розмірі 519 202 грн. 49 коп. залишено без руху.

26.06.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

29.06.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7391/26, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

31.07.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

31.07.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли пояснення по справі.

06.08.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.

19.08.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення.

15.09.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли пояснення по справі.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.07.2026 року була направлена до електронного кабінету Позивача у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Позивача, та була направлена на адресу Відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду поштового конверту, у зв`язку з відсутністю адресата, надісланого на адресу Відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Мульяра Олега Юрійовича є АДРЕСА_1 .

Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/7391/26 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Мульяра Олега Юрійовича, зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

18.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» (Суборендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Мульяром Олегом Юрійовичем (Суборендар) було укладено Договір суборенди №701, за умовами якого суборендодавець зобов`язується передати у строкове, платне користування суборендарю приміщення, а суборендар зобов`язаний прийняти приміщення в строкове користування, сплачувати суборендодавцеві обумовлені в цьому Договорі суборенди платежі та виконувати інші умови цього Договору суборенди. Суборендодавець має право передавати приміщення в суборенду на підставі Основного договору. (а.с.9-25)

Згідно з п. 2.2 Договору суборенди суборендар зобов`язаний використовувати приміщення виключно за цільовим призначенням. Вичерпний перелік видів діяльності та торгових марок, під якими суборендар має право здійснювати діяльність у приміщенні, а також назва вивіски суборендаря визначені в Додатку № 1 (пункти 2, 3). Використання суборендарем приміщення за цільовим призначенням є істотним обов`язком суборендаря за цим Договором.

Цей Договір суборенди набуває чинності з моменту його підписання сторонами, державної реєстрації (якщо така реєстрація вимагається відповідно до законодавства України) та діє до закінчення строку суборенди. Зобов`язання фінансового характеру (в тому числі ті, що стосуються сплати суборендарем на користь суборендодавця будь-яких платежів, штрафних санкцій, відшкодування шкоди, збитків) припиняються з моменту їх належного виконання, незалежно від припинення дії Договору суборенди (в тому числі, дострокового) (п. 3.1 Договору судоренди).

Відповідно до п. 4.1 Договору суборенди, суборендар набуває право використовувати приміщення за цільовим призначенням в день початку строку суборенди.

Згідно з п. 4.4 Договору суборенди будь-яка передача приміщень між сторонами (в орендне користування та з орендного користування) повинна оформлюватися відповідним Актом приймання-передачі приміщення. Акт приймання-передачі приміщення в орендне користування суборендареві підписується не пізніше наступного дня після закінчення строку виконання робіт суборендаря. В тому випадку, якщо сторони не підпишуть Акт приймання-передачі приміщення з вини суборендодавця на суборендаря не можуть бути покладені штрафні санкції.

Пункт 3.2 Договору суборенди визначає, що строк суборенди вказано в Додатку №1 (пункт 7). Строк суборенди починає обчислюватися з передачі суборендодавцем суборендареві приміщення в орендне користування відповідно до цього Договору суборенди або в день, коли суборендар зобов`язаний прийняти приміщення. Строк суборенди достроково закінчується в тому випадку, якщо Договір суборенди достроково припинить свою дію у відповідності з положеннями цього Договору суборенди або законодавства України.

Відповідно до п. 7 Додатку № 1 до Договору суборенди, строк суборенди становить 12 місяців.

Відповідно до п. 10.1 Договору суборенди з моменту передачі суборендареві приміщення суборендар зобов`язаний сплачувати на користь суборендодавця орендну плату та інші платежі, які передбачені цим Договором.

Пунктом 10.2 Договору суборенди визначено, що орендна плата, яку суборендар зобов`язаний щомісячно сплачувати суборендодавцеві складається з таких частин: основна орендна плата; експлуатаційна орендна плата; маркетингова орендна плата; плата з обороту. Суборендар сплачує окремими платежами кожну із частин орендної плати (окремо основну орендну плату, експлуатаційну орендну плату, маркетингову орендну плату, плату з обороту).

Згідно з п. 13.1 Договору суборенди суборендар зобов`язаний сплачувати суборендодавцю основну орендну плату, експлуатаційну орендну плату, маркетингову орендну плату щомісячно різними платежами в строки, визначені Додатку № 1 (пункт 15). Суборендар зобов`язаний щомісячно сплачувати суборендодавцю плату з обороту в строки визначені Додатку № 1 (пункт 16).

Відповідно до п. 15 та п. 16 Додатку № 1 до Договору суборенди основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати, маркетингової орендної плати визначений до 15 числа відповідного місяця, який передує оплачуваному, а строк сплати плати з обороту - до 20 числа наступного за оплачуваним.

Відповідно до п. 17.1 Договору суборенди, суборендар компенсує суборендодавцеві вартість комунальних послуг, що споживаються в приміщенні, без додаткових нарахувань на свою користь. Суборендар також зобов`язаний компенсувати суборендодавцю витрати, які несе суборендодавець на комунальні послуги, які споживаються в зв`язку з експлуатацією торгового центру та площ загального користування, а також земельної ділянки та які розподіляються між всіма орендарями/ суборендарями торгового центру пропорційно площі приміщення до загальної площі торгового центру на підставі рахунків та даних (показників), наданих власником.

Згідно з п. 17.6 Договору суборенди, плата за комунальні послуги вноситься суборендарем щомісяця протягом строку, вказаного в Додатку № 1 (пункт 17).

У пункті 17 Додатку № 1 до Договору суборенди визначено, що строк компенсації комунальних послуг встановлено до 10 числа наступного місяця за оплачуваний місяць (попередній) на підставі рахунку суборендодавця, який надається суборендареві протягом п`яти робочих днів з початку наступного місяця.

Пунктом 20.6. ст. 20 Договору встановлено, що в тому випадку, якщо Суборендар прострочить сплату Суборендодавцеві будь-яких платежів, Суборендар сплачує на користь Суборендодавця штрафні санкції в розмірі, визначеному в Додатку №1 (пункт 31).

Пунктом 31 Додатку №1 передбачено наступні штрафні санкції: у випадку прострочення більш, ніж на 3 (три) календарних дні - договірні штрафні санкції у розмірі 10% (десять відсотків) від суми прострочення; у випадку прострочення більш, ніж на 5 (п`ять) календарних днів - договірні штрафні санкції у розмірі 25% (двадцять п`ять відсотків) від суми прострочення; у випадку прострочення більш, ніж на 10 (десять) календарних днів - договірні штрафні санкції у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від суми прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року Суборендодавець передав, а Суборендар в свою чергу прийняв у строкове, платне користування суборендарю приміщення на 1 поверсі торгово-розважального комплексу за адресою: м. Київ, вул. Берковецька, 6Д, площа приміщення становить 6,00 кв.м., що підтверджується Актом приймання - передачі приміщення в суборендне користування від 18.01.2021 року. (а.с.26)

Додатковим договором про внесення змін та доповнень від 16.11.2021 року до Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року Сторони внесли зміни до Додатку №1. (а.с.27)

На виконання умов Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року Суборендар повернув, а Суборендодавець в свою чергу прийняв з оренди приміщення на 1 поверсі торгово-розважального комплексу за адресою: м. Київ, вул. Берковецька, 6Д, площа приміщення становить 6,00 кв.м., що підтверджується Актом приймання - повернення приміщення з суборендного користування від 04.02.2023 року. (а.с.28)

Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року він надав за період липень 2022 року - лютий 2023 року, а Орендар в свою чергу прийняв послуги з оренди, що підтверджується Актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-00000002184 від 31.07.2022 року на суму 27 037 грн. 66 коп., № ОУ-00000002492 від 31.08.2022 року на суму 28 780 грн. 49 коп., № ОУ-00000002305 від 31.07.2022 року на суму 923 грн. 68 коп., № ОУ-00000002820 від 30.09.2022 року на суму 39 602 грн. 74 коп., № ОУ-00000002622 від 31.08.2022 року на суму 963 грн. 43 коп., № ОУ-00000003075 від 31.10.2022 року на суму 50 489 грн. 64 коп., № ОУ-00000002926 від 30.09.2022 року на суму 946 грн. 78 коп., № ОУ-00000003353 від 30.11.2022 року на суму 46 859 грн. 76 коп., № ОУ-00000003715 від 31.12.2022 року на суму 54 116 грн.86 коп., № ОУ-00000003582 від 30.11.2022 року на суму 2 616 грн. 54 коп., №ОУ-00000003481 від 30.11.2022 року на суму 35 грн. 97 коп., №ОУ-00000000056 від 31.01.2023 року на суму 63 182 грн. 70 коп., №ОУ-00000003945 від 31.12.2022 року на суму 526 грн. 19 коп., №ОУ-00000003826 від 31.12.2022 року на суму 101 грн. 02 коп., №ОУ-00000000279 від 31.01.2023 року на суму 1 304 грн. 77 коп., №ОУ-00000000185 від 31.01.2023 року на суму 79 грн. 14 коп., №ОУ-00000000314 від 04.02.2023 року на суму 10 841 грн. 12 коп. (а.с.29-37)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач зазначає, що Відповідач не виконав свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати орендних й комунальних платежів. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов`язань у останнього утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 262 446 грн. 92 коп. та з оплати комунальних послуг у розмірі 7 497 грн. 52 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Мульяра Олега Юрійовича 3% річних у розмірі 26 691 грн. 22 коп., штраф у розмірі 134 972 грн. 22 коп. та інфляційні у розмірі 87 594 грн. 61 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Позивачем не доведено дійсний розмір заборгованості, не надано доказів надсилання й отримання актів, рахунків. Також заявлено про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення штрафу, а також просив зменшити розмір штрафу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справ

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року Суборендодавець передав, а Суборендар в свою чергу прийняв у строкове, платне користування суборендарю приміщення на 1 поверсі торгово-розважального комплексу за адресою: м. Київ, вул. Берковецька, 6Д, площа приміщення становить 6,00 кв.м., що підтверджується Актом приймання - передачі приміщення в суборендне користування від 18.01.2021 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.26)

На виконання умов Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року Суборендар повернув, а Суборендодавець в свою чергу прийняв з оренди приміщення на 1 поверсі торгово-розважального комплексу за адресою: м. Київ, вул. Берковецька, 6Д, площа приміщення становить 6,00 кв.м., що підтверджується Актом приймання - повернення приміщення з суборендного користування від 04.02.2023 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.28)

Відповідно до п. 10.1 Договору суборенди, з моменту передачі суборендареві приміщення суборендар зобов`язаний сплачувати на користь суборендодавця орендну плату та інші платежі, які передбачені цим Договором.

Пунктом 10.2 Договору суборенди визначено, що орендна плата, яку суборендар зобов`язаний щомісячно сплачувати суборендодавцеві складається з таких частин: основна орендна плата; експлуатаційна орендна плата; маркетингова орендна плата; плата з обороту. Суборендар сплачує окремими платежами кожну із частин орендної плати (окремо основну орендну плату, експлуатаційну орендну плату, маркетингову орендну плату, плату з обороту).

Згідно п. 13.1 Договору суборенди суборендар зобов`язаний сплачувати суборендодавцю основну орендну плату, експлуатаційну орендну плату, маркетингову орендну плату щомісячно різними платежами в строки, визначені Додатку № 1 (пункт 15). Суборендар зобов`язаний щомісячно сплачувати суборендодавцю плату з обороту в строки визначені Додатку № 1 (пункт 16).

Відповідно до п. 15 та п. 16 Додатку № 1 до Договору суборенди основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати, маркетингової орендної плати визначений до 15 числа відповідного місяця, який передує оплачуваному, а строк сплати плати з обороту - до 20 числа наступного за оплачуваним.

Відповідно до п. 17.1 Договору суборенди, суборендар компенсує суборендодавцеві вартість комунальних послуг, що споживаються в приміщенні, без додаткових нарахувань на свою користь. Суборендар також зобов`язаний компенсувати суборендодавцю витрати, які несе суборендодавець на комунальні послуги, які споживаються в зв`язку з експлуатацією торгового центру та площ загального користування, а також земельної ділянки та які розподіляються між всіма орендарями/ суборендарями торгового центру пропорційно площі приміщення до загальної площі торгового центру на підставі рахунків та даних (показників), наданих власником.

Згідно з п. 17.6 Договору суборенди, плата за комунальні послуги вноситься суборендарем щомісяця протягом строку, вказаного в Додатку № 1 (пункт 17).

У пункті 17 Додатку № 1 до Договору суборенди визначено, що строк компенсації комунальних послуг встановлено до 10 числа наступного місяця за оплачуваний місяць (попередній) на підставі рахунку суборендодавця, який надається суборендареві протягом п`яти робочих днів з початку наступного місяця.

Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року він надав за період липень 2022 року - лютий 2023 року, а Орендар в свою чергу прийняв послуги з оренди, що підтверджується Актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-00000002184 від 31.07.2022 року на суму 27 037 грн. 66 коп., № ОУ-00000002492 від 31.08.2022 року на суму 28 780 грн. 49 коп., № ОУ-00000002305 від 31.07.2022 року на суму 923 грн. 68 коп., № ОУ-00000002820 від 30.09.2022 року на суму 39 602 грн. 74 коп., № ОУ-00000002622 від 31.08.2022 року на суму 963 грн. 43 коп., № ОУ-00000003075 від 31.10.2022 року на суму 50 489 грн. 64 коп., № ОУ-00000002926 від 30.09.2022 року на суму 946 грн. 78 коп., № ОУ-00000003353 від 30.11.2022 року на суму 46 859 грн. 76 коп., № ОУ-00000003715 від 31.12.2022 року на суму 54 116 грн.86 коп., № ОУ-00000003582 від 30.11.2022 року на суму 2 616 грн. 54 коп., №ОУ-00000003481 від 30.11.2022 року на суму 35 грн. 97 коп., №ОУ-00000000056 від 31.01.2023 року на суму 63 182 грн. 70 коп., №ОУ-00000003945 від 31.12.2022 року на суму 526 грн. 19 коп., №ОУ-00000003826 від 31.12.2022 року на суму 101 грн. 02 коп., №ОУ-00000000279 від 31.01.2023 року на суму 1 304 грн. 77 коп., №ОУ-00000000185 від 31.01.2023 року на суму 79 грн. 14 коп., №ОУ-00000000314 від 04.02.2023 року на суму 10 841 грн. 12 коп. (а.с.29-37)

Відповідно до п. 24.1 ст. 24 Договору на вимогу Суборендодавця Суборендар зобов?язаний щомісячно підписувати акти приймання-передачі послуг щодо оренди Приміщення (надалі - Акти). Якщо протягом 5 (п?яти) календарних днів з дати отримання Актів Суборендар не підпише їх та не надасть обґрунтовані заперечення проти підписання Актів, Акти вважаються підписаними, а послуги вважаються прийнятими Суборендарем. Незалежно від підписання таких актів. факт сплати будь-яких платежів Суборендарем в поточному місяці, свідчить про використання Приміщення.

Згідно з п. 25.1 ст. 25 Договору всі повідомлення та кореспонденція відповідно до цього Договору складаються письмово і вважаються належним чином направленими і доставленими одній із Сторін, якщо вони передаються рекомендованим листом з повідомленням про доставку, або надаються особисто за місцезнаходженням Сторони або фактичною адресою Сторони, вказаною в цьому Договорі. Сторони домовилися, цю Суборендодавець має право передавати листи та інші повідомлення для Суборендаря безпосередньо в Приміщенні під підпис будь-якого із працівників. які знаходяться в Приміщенні. З огляду на вказане Сторони домовилися, що всі працівники Суборендаря в магазині (в тому числі, продавці, адміністратор. менеджери, тощо) є уповноваженими особами Суборендаря приймати повідомлення від Суборендодавця під підпис такої особи в отриманні повідомлення. Повідомлення, які не стосуються застосування штрафних санкцій та припинення Договору, можуть направлятися на електронні адреси Сторін, які вказані в цьому Договорі, або про які Сторона письмово повідомила іншу Сторону.

На підтвердження факту направлення на адресу Відповідача актів приймання-передачі послуг, рахунків Позивачем надано реєстри отримання документів за період липень 2022 року - січень 2023 року. (зворотна частина а.с.37-58) З урахуванням пункту 25.1 Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року вказані документи були отримані уповноваженим представником Суборендаря.

Проте, матеріали не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження надання Відповідачем обґрунтованих заперечень проти підписання Актів, а тому відповідно до п.24.1 Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року Акти вважаються підписаними, а послуги вважаються прийнятими Суборендарем.

Таким чином, на виконання умов Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року Позивач надав за період липень 2022 року - лютий 2023 року, а Суборендар в свою чергу прийняв послуги з оренди, що підтверджується Актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-00000002184 від 31.07.2022 року на суму 27 037 грн. 66 коп., № ОУ-00000002492 від 31.08.2022 року на суму 28 780 грн. 49 коп., № ОУ-00000002305 від 31.07.2022 року на суму 923 грн. 68 коп., № ОУ-00000002820 від 30.09.2022 року на суму 39 602 грн. 74 коп., № ОУ-00000002622 від 31.08.2022 року на суму 963 грн. 43 коп., № ОУ-00000003075 від 31.10.2022 року на суму 50 489 грн. 64 коп., № ОУ-00000002926 від 30.09.2022 року на суму 946 грн. 78 коп., № ОУ-00000003353 від 30.11.2022 року на суму 46 859 грн. 76 коп., № ОУ-00000003715 від 31.12.2022 року на суму 54 116 грн.86 коп., № ОУ-00000003582 від 30.11.2022 року на суму 2 616 грн. 54 коп., №ОУ-00000003481 від 30.11.2022 року на суму 35 грн. 97 коп., №ОУ-00000000056 від 31.01.2023 року на суму 63 182 грн. 70 коп., №ОУ-00000003945 від 31.12.2022 року на суму 526 грн. 19 коп., №ОУ-00000003826 від 31.12.2022 року на суму 101 грн. 02 коп., №ОУ-00000000279 від 31.01.2023 року на суму 1 304 грн. 77 коп., №ОУ-00000000185 від 31.01.2023 року на суму 79 грн. 14 коп., №ОУ-00000000314 від 04.02.2023 року на суму 10 841 грн. 12 коп. (а.с.29-37) та здійснив часткову оплату на загальну суму в розмірі 58 464 грн. 05 коп., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, оборотно - сальдовою відомістю. (зворотна частина а.с.78-82)

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені умови Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року Позивач, обов`язок Відповідача по оплаті орендної плати на суму в розмірі 262 446 грн. 92 коп. та по оплаті комунальних витрат на суму в розмірі 7 497 грн. 52 коп. станом на момент розгляду даної справи настав.

Суд також зазначає, що рахунок або рахунок - фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь - яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Ненадання рахунка - фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за Договором (близька за змістом правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19).

Таким чином, заборгованість Мульяра Олега Юрійовича перед Товариством з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» за суборенди №701 від 18.01.2021 року становить 269 944 грн. 44 коп.

Проте, Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» за суборенди №701 від 18.01.2021 року у розмірі 269 944 грн. 44 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату по орендній платі та комунальним платежам в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 269 944 грн. 44 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 28.02.2023 р. по 15.06.2026 р. у розмірі 26 691 грн. 22 коп. та інфляційні у розмірі 87 594 грн. 61 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання за загальний період з 28.02.2023 р. по 15.06.2026 р. у розмірі 26 691 грн. 22 коп.. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2020 у справі №905/21/19, аналізуючи, зокрема, приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, статей 1, 2, 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пунктів 1, 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, суд касаційної інстанції вказав про те, що при розрахунку інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми вже згаданих Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення і Методики розрахунку базового індексу споживчих цін.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також виснувала, що:

"Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається "послідовність, утворена за певною закономірністю".

У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке касаційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, "і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

"Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ",

де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці)".

У постанові від 06.06.2020 у справі №905/21/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також окремо зазначила, що не погоджується з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції), який має заокруглюватися до десяткового числа після коми.

У постанові від 23.09.2021 у справі №924/2/21 Верховний Суд, перевіряючи правильність нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, не погодився з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) та зазначив, що такий індекс має заокруглюватися до десяткового числа після коми. Так, Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період з червня до жовтня 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100%, а не 99,99% (як визначено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції), а за період із травня до жовтня 2020 року при заокруглюванні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2%, а не 101,19%, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.

У постанові від 13.08.2025 у справі №910/11038/24 Верховний Суд зазначив, що: "Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі № 910/9201/23 вже виснував про те, що висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 в контексті застосування частини другої статті 625 ЦК України (який безумовно є висновком Верховного Суду у розумінні статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України) включає в себе й тлумачення процедури визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми.".

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 28.02.2023 р. по 15.06.2026 р. у розмірі 87 594 грн. 61 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині нездійснення заокруглювання індексу споживчих цін до десяткового числа після коми за визначений період прострочення Відповідача, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню інфляційні за загальний період прострочки з 28.02.2023 р. по 15.06.2026 р. у розмірі 86 382 грн. 22 коп.

Крім того, при зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь штраф у розмірі 134 972 грн. 22 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України)

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 20.6. ст. 20 Договору встановлено, що в тому випадку, якщо Суборендар прострочить сплату Суборендодавцеві будь-яких платежів, Суборендар сплачує на користь Суборендодавця штрафні санкції в розмірі, визначеному в Додатку №1 (пункт 31).

Пунктом 31 Додатку №1 передбачено наступні штрафні санкції: у випадку прострочення більш, ніж на 3 (три) календарних дні - договірні штрафні санкції у розмірі 10% (десять відсотків) від суми прострочення; у випадку прострочення більш, ніж на 5 (п`ять) календарних днів - договірні штрафні санкції у розмірі 25% (двадцять п`ять відсотків) від суми прострочення; у випадку прострочення більш, ніж на 10 (десять) календарних днів - договірні штрафні санкції у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від суми прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок 50% штрафу у розмірі 134 972 грн. 22 коп. на підставі 31 Додатку №1 до Договору суборенди №701 від 18.01.2021 року, прийшов до висновку, що вказані позовні вимоги Позивача є обґрунтованими.

У відзиві на позовну заяву Відповідачем заявлено про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04); застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08); механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

У постанові Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №910/618/18, зазначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала, порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення - неустойки (штрафу, пені) (частина 1 та пункт 1 частини 2 стаття 258 ЦК України).

З урахуванням того, що договорі сторони не визначили збільшеного строку позовної давності для штрафних санкцій, який би визначався роками, місяцями, тижнями, днями або годинами або ж календарною датою чи вказівкою на подію, яка має неминуче настати, строком позовної давності для стягнення штрафних санкцій був 1 рік.

Тобто строк позовної давності для вимог про стягнення штрафних санкцій у даній справі міг сплинути 28.02.2024 року.

Водночас, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.

Відповідно до постанови від 09.12.2020 № 1236 в редакції від 25.04.2023 Кабінет Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 до 30.06.2023 встановив на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020, № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20.05.2020 № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020, № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22.07.2020 № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.09.2023 у справі №910/18489/20 та 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Відтак, і спеціальний строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за спірний період було продовжено на підставі вказаного закону до 30.06.2023.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією рф проти України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Указом Президента України від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженим Законом № 3564-IX від 06.02.2024 строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено.

Законом України №2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України №3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану і до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.

Водночас, Законом України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.

Закон №4434-IX було оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до п. 2 останній набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.

Отже, враховуючи вищевикладене та положення ст. ст. 254 та 255 ЦК України, строк звернення до суду (позовна давність) за спірною вимогою спочатку було продовжено (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025 включно.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 01.12.2025 у справі №906/1674/23 виклав висновки щодо порядку обчислення строків позовної давності у випадку продовження/зупинення строків відповідно на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану в Україні: « 136. Таким чином, якщо перебіг позовної давності, обчислений відповідно до статей 257, 258 ЦК, розпочався до 02.04.2020 і не сплив до цієї дати, а спірні правовідносини продовжилися після 24.02.2022 (введення в Україні воєнного стану), то можна дійти висновку, що внаслідок двох продовжень і одного зупинення перебігу позовної давності такий строк не сплив, і перебіг позовної давності продовжиться від дати набрання чинності Законом про законодавче скасування зупинення перебігу позовної давності».

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 16.06.2026 року, що підтверджується даними системи «Електронний суд».

Враховуючи наведене, Позивач звернувся до суду із даним позовом у межах спеціального строку позовної давності, а тому заява Відповідача про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій не підлягає задоволенню.

В той же час, Відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК).

В обґрунтування поданого клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України Відповідач зазначав, що відповідач звертає увагу суду на те, що заявлений штраф є надмірним та неспіввісним з огляду на характер спору, відсутність збитків Позивача.

Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, наслідків порушення зобов`язання, вжиття останнім всіх заходів до виконання зобов`язання, прийшов до висновку про наявність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи сторін, а також беручи до уваги інтереси Позивача, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, перевищення розміру штрафних санкцій у порівнянні з сумою заборгованості за кожним місяцем оренди, зважаючи на військову агресію російської федерації на території України, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, поведінку самого відповідача, яким вживалися заходи щодо здійснення часткової оплати боргу, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, Суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки на підставі ч.3 статті 551 Цивільного кодексу України на 70%, а саме до 40 491 грн. 67 коп. штрафу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач прострочив виконання свого зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» до Мульяра Олега Юрійовича про стягнення заборгованості у розмірі 519 202 грн. 49 коп. є частково обґрунтованими, у зв`язку із зменшенням розміру неустойки на підставі клопотання Відповідача. Таке зменшення розміру неустойки Суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, з Мульяра Олега Юрійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 262 446 грн. 92 коп., 3% річних у розмірі 26 691 грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 86 382 грн. 22 коп. та штраф у розмірі 40 491 грн. 67 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині штрафу - на Відповідача, оскільки у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

При цьому, Суд звертає увагу Позивача, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Вказана норма набрала чинності з 04 жовтня 2021 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі № 916/228/22 зазначено, що особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір», щодо відсутності підстав вимагати сплати судового збору без урахування понижуючого коефіцієнта.

За таких підстав, з урахуванням того, що Позивачем позовна заява була подана з використанням системи «Електронний суд», при зверненні до суду з вказаним позовом підлягає застосуванню норми ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», чого останнім зроблено не було при зверненні до суду з вказаним позовом та сплаті судового збору.

Частиною першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, Позивач має право звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Мульяра Олега Юрійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ» (01024, місто Київ, вул.Басейна, будинок 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 31569627) заборгованість у розмірі 262 446 (двісті шістдесят дві тисячі чотириста сорок шість) грн. 92 коп., 3% річних у розмірі 26 691 (двадцять шість тисяч шістсот дев`яносто одна) грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 86 382 (вісімдесят шість тисяч триста вісімдесят дві) грн. 22 коп., штраф у розмірі 40 491 (сорок тисяч чотириста дев`яносто одна) грн. 67 коп. та судовий збір у розмірі 6 125 (шість тисяч сто двадцять п`ять) грн. 91 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16 вересня 2026 року.

Суддя О.В. Чинчин