Рішення № 139822075, 27.11.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.11.2025Справа № 910/6232/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Колосовій О.П., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "АЗС Онлайн" (вул. Лугинська, б. 76, с. Поліське (Коростенський), Коростенський р-н, Житомирська обл., 11555)

до Київської митниці (бульв. Гавела Вацлава, 8А, м. Київ, 03124)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601)

про стягнення збитків в сумі 7 768 163,32 грн.

Представники сторін:

від позивача: Валенко К.П. (в режимі ВКЗ).

від відповідача: Щегель Т.О.

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «АЗС Онлайн» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської митниці про стягнення 7 768 163,32 грн., а саме збитків в сумі 158 159, 40 Євро, що еквівалентно 7 368 425,02 грн. вартості втраченого товару, та 399 738,30 грн. витрат на збут.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що внаслідок неправомірних дій Київської митниці щодо незавершення митного оформлення товару та втрати його частини з підстав неналежного зберігання на митному складі у відповідача виник обов`язок з відшкодування понесених позивачем збитків згідно приписів ст. ст.942, 1166, 1173 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6232/25, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.07.2025 року, за власною ініціативою залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державну казначейську службу України.

Судом повідомлено, що до початку підготовчого засідання від Державної казначейської служби 18.06.2025 року засобами електронного зв`язку надійшли пояснення по справі № 5-10-10/13229 від 18.06.2025 року, з доказами направлення до електронних кабінетів сторін, у яких третя особа зазначає, що позивач має довести наявність всіх елементів правопорушення, в тому числі і вини відповідача, а посилання на норми ст. 1173 Цивільного кодексу України, які не потребують доведення вини, є безпідставними. Також третя особа зазначає про відсутність підстав для відшкодування шкоди з Державного бюджету України, оскільки відповідальність за завдану шкоду має нести саме митний орган, в тому числі і тягар відшкодування судових витрат у разі задоволення позову. Відтак, Державна казначейська служба України просить відмовити у задоволенні позову та розглядати справу без участі її представника.

Також до початку підготовчого засідання через систему "Електронний суд" 07.07.2025 року від Київської митниці надійшов відзив на позов б/н від 04.07.2025 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи, в якому відповідач заперечує проти позову у повному обсязі, посилаючись на те, що факт неправомірності (незаконності) прийнятого рішення, дій чи бездіяльності державного органу, що призвели до завдання шкоди, має бути підтверджений відповідним рішенням суду, в той час як у даному випадку судовими рішеннями, на які посилається позивач, дії посадових осіб Київської митниці незаконними не визнавались, а відтак - відсутні всі елементи цивільного правопорушення за наявності яких настає зобов`язання з відшкодування збитків. Крім того, відповідач стверджує, що звернення про відшкодування вартості майна, яке було примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану, є передчасним, оскільки вирішення питання щодо такої компенсації можливе лише після скасування режиму воєнного стану.

В свою чергу, 09.07.2025 року через систему "Електронний суд" від Приватного підприємства «АЗС Онлайн» надійшла відповідь на відзив б/н від 08.07.2025 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи, за змістом якої позивач наголошує, що неправомірність дій та рішень Київської митниці щодо зміни коду та найменування товару, а також складання протоколів на директора Приватного підприємства «АЗС Онлайн» встановлено рішеннями компетентного суду, які мають преюдиціальний характер при розгляді даної справи ,а також вказує, що через невжиття відповідачем заходів щодо неналежного зберігання майна, відбулась часткова його втрата.

В подальшому 16.07.2025 року через систему "Електронний суд" від Київської митниці надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 15.07.2025 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи, в яких відповідач наполягає, що позивачем не надано суду доказів визнання протиправними дій митного органу щодо передачі товару військовій частині, а також втрати частини вантажу, що виключає можливість задоволення позову. Додатково відповідач наголошує, посилаючись на висновки судів у справі № 910/11334/23, що судами вже було задоволено вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди у зв`язку з неправомірними діями митного органу за період з моменту винесення рішень про визначення коду товару по дати їх скасування з урахуванням строків накладення арештів на товар правоохоронними органами, отже, на переконання відповідача, позивач намагається стягнути повторно витрати в частині простою транспортних засобів, які вже були предметом розгляду по вказаній вище справі.

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 02.07.2025 року від представника позивача надійшла заява б/н від 02.07.2025 року про проведення судового засідання 17.07.2025 року у справі № 910/6232/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 року заяву представника позивача задоволено та постановлено проводити засідання з розгляду справи по суті, призначене на 17.07.2025 у справі № 910/6232/25, в режимі відеоконференції з використанням сервісу "Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом" за посиланням (https://vkz.court.gov.ua).

У підготовчому засіданні 17.07.2025 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 07.08.2025 року.

Поряд із цим судом доведено до відома, що через систему "Електронний суд" 07.08.2025 року від Київської митниці надійшли додаткові пояснення по справі б/н від 07.08.2025 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи, у яких відповідач зазначає, що позивачем було безпідставно сплачено штраф Приватному підприємству «Транс Петроль» за період з 24.11.2020 року до 30.03.2021 року, оскільки факт прийняття товарів та транспортних засобів до митного контролю не може бути початком відліку часу понаднормативного простою, митний контроль лише розпочато і товар в силу приписів закону має перебувати під митним контролем в рамках визначеного ст. 321 Митного кодексу України періоду.

Вказані пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі № 910/6232/25 та справа призначена до судового розгляду по суті на 25.09.2025 року.

Судом встановлено, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» представником позивача 25.09.2025 року подано клопотання б/н від 25.09.2025 року про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 25.09.2025 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 06.11.2025 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" надійшли 05.11.2025 року від представника позивача - клопотання б/н від 05.11.2025 року про долучення доказів понесених витрат на правову допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 року розгляд справи по суті відкладено для ухвалення та проголошення судового рішення до 27.11.2025 року.

Судом встановлено, що через систему "Електронний суд" надійшли: 19.11.2025 року від представника позивача - додаткові пояснення по справі б/н від 19.11.2025 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи, в яких позивач наголошує, що підписант акту про примусове відчуження або вилучення майна (товару позивача) зі сторони Київської митниці не є законним представником Приватного підприємства «АЗС Онлайн», а тому не є уповноваженою особою на підписання такого акту; 24.11.2025 року від представника відповідача - додаткові пояснення по справі б/н від 24.11.2025 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи, за змістом яких відповідач зазначає, що примусове вилучення товару позивача разом з транспортними засобами відбувалось військовими у перші дні війни та без залучення представників митниці, в той час як акт від 30.03.2022 року був складений значно пізніше з метою приведення у відповідність облікової звітності митного органу, який з 01.03.2022 року перебував у простої. При цьому відповідач стверджує, що фактично товари позивача знаходились в зоні митного поста «Столичний» на території ТОВ «Автомобільні інтелектуальні технології», а вилучення майна відбувалось у присутності представників останнього та позивача, відтак - позивач не має перешкод після закінчення режиму воєнного стану отримати компенсацію за вилучене майно.

Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін та третьої особи станом на час проведення судового засідання з розгляду справи по суті 27.11.2025 року до суду не надходило.

У судові засідання з розгляду справи по суті 25.09.2025 року, 06.11.2025 року та 27.11.2025 року з`явився представник відповідача. Представник позивача брав участь у вказаних судових засіданнях з розгляду справи по суті в режимі відеоконференції.

Представник третьої особи в судові засідання з розгляду справи по суті 25.09.2025 року, 06.11.2025 року та 27.11.2025 року не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Так, третя особа про дату, час і місце проведення судових засідань з розгляду справи по суті відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлена належним чином в електронному кабінеті шляхом надсилання копій ухвал суду від 07.08.2025 року, 25.09.2025 року та 06.11.2025 року, факт отримання яких підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронного кабінету учасника справи.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки третя особа не скористалася наданими їй процесуальними правами та не забезпечила участь представника ДКС України в судових засіданнях з розгляду справи по суті, враховуючи подане третьою особою клопотання про розгляд справи за відсутності представника ДКС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи по суті виключно за наявними матеріалами за відсутності представника третьої особи.

Представник позивача у судових засіданнях з розгляду справи по суті 25.09.2025 року та 06.11.2025 року підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові та інших заявах по суті справи.

В свою чергу, представник відповідача у судових засіданнях з розгляду справи по суті 25.09.2025 року та 06.11.2025 року проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов та інших заявах по суті справи.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 27.11.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 22.10.2019 року між Приватним підприємством «АЗС Онлайн» (позивач у справі, покупець за контрактом) та Компанією SIA "D&P" (LV-1048, Латвійська республіка, Рига, вул. Тріядібас, 2А-6) (продавець) укладено контракт № 15819 (далі - Контракт), за умовами п. 1.1. якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити у нафтопродукти (товар).

Відповідно до п. 1.2. Контракту найменування і кількість товару в конкретній партії і вартість кожної погодженої до поставки партії товару визначається додатковими угодами, які є невід`ємною частиною контракту.

Згідно з п. 2.1. Контракту поставка здійснюється на умовах FCA, вул. Маскавас, 461, місто Рига, LV-1063, Латвія, акцизний склад SIA "D&P" (у відповідності до Інкотермс 2010).

Розділами 1-11 Контракту сторони погодили його предмет, ціну та загальну вартість товару, порядок розрахунків, умови поставки, кількість та якість товару, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, строк дії контракту та інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 10.1. Контракту встановлено строк його дії з дати підписання (22.10.2019 року) до 21.10.2020 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов`язання сторонами; дію даного контракту може бути продовжено за взаємною згодою сторін на строк і на умовах, які будуть визначені та оформлені додатковою угодою.

Додатковою угодою № 20 від 21.10.2020 року сторони продовжили дію Контракту до 20.10.2021 р.

У відповідності до Додаткової угоди № 23 від 03.11.2020 року до Контракту сторони визначили, що кількість товару - «Олива антикорозійна ЕСО-4» становить 500 тонн; період відвантаження - листопад 2020 року; вантажовідправник - SIA "D&P"; ціна товару, що відвантажується за даною додатковою угодою - 420, 00 Євро за метричну тонну; умови поставки FCA Рига, Латвія у автотранспортні засоби (автоцистерни).

Вказаний Контракт та додаткові угоди до нього підписані представниками продавця та покупця і скріплені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Судом за матеріалами справи встановлено, що 13.01.2020 року між позивачем та Приватним підприємством «Транс Петроль» (перевізник) укладено договір перевезення вантажів № АЗС-2020/1 (далі - Договір перевезення), за умовами якого перевізник, діючи на підставі замовлень та вказівок позивача, зобов`язується здійснити перевезення автотранспортними засобами (тягач з автоцистерною) вантажів (нафтопродуктів); перевізник приступає до перевезення вантажів за отриманням від позивача письмового замовлення, оформленого у вигляді заявки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За правилами ч. 1 ст. 918 Цивільного кодексу України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до умов Договору перевезення позивачем подані заявки на перевезення вантажу від 12.11.2020 року № 20-11/12, від 15.11.2020 року № 20-11/15, від 16.11.2020 року № 20-11/16, від 19.11.2020 року № 20-11/19, від 20.11.2020 року № 20-11/20, від 22.11.2020 року № 20-11/22 (заявки) - ЕСО-4 за маршрутом: місто Рига, Латвійська республіка - місто Коростень, Житомирська область, Україна; загальна кількість задіяних транспортних засобів (сідловий тягач з напівпричепом цистерною) для перевезення вантажу - 15 одиниць; подача транспортних засобів: 16, 19, 20, 23, 24 та 26 листопада 2020 року; адреса місця навантаження: st. Maskavas 461, Riga, Latvija.

На виконання вищевказаних заявок перевізником до місця навантаження в обумовлені строки та порядку були надані відповідні транспортні засоби (вантажні автомобілі) у кількості 15 одиниць, а саме: DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіп цистерну ALI RIZA USTA, AЗ-ТY, д.н.з. НОМЕР_2 ; RENAULT PREMIUM 450.19T д.н.з. НОМЕР_3 та напівпричіп-цистерна ALI RIZA USTA.A3-TY д.н.з. НОМЕР_4 ; RENAULT PREMIUM 450.19T д.н.з. НОМЕР_5 та напівпричіп-цистерна ALI RIZA USTA.A3-TY д.н.з. НОМЕР_6 ; RENAULT PREMIUM 450.18 д.н.з. НОМЕР_7 та напівпричіп-цистерна ALI RIZA USTA.A3-TY д.н.з. НОМЕР_8 ; DAF д.н.з. НОМЕР_9 та напівпричіп-цистерна ALI RIZA USTA, AЗ-ТY д.н.з. НОМЕР_10 ; DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_11 та напівпричіп-цистерну ALI RIZA USTA, AЗ -ТY д.н.з. НОМЕР_13 ; DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_14 напівпричіп -цистерну ALI RIZA USTA, AЗ-ТY д.н.з. НОМЕР_15 ; DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_16 та напівпричіп -цистерну ALI RIZA USTA, НОМЕР_16 -ТY д.н.з. НОМЕР_17 ; DAF XF 105.460 д.н.з. НОМЕР_18 та напівпричіп -цистерну ALI RIZA USTA, AЗ -ТY д.н.з. НОМЕР_19 ; DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_20 та напівпричіп - цистерну ALI RIZA USTA, AЗ -ТY д.н.з. НОМЕР_21 ; DAF XF 95.460 д.н.з. НОМЕР_22 та напівпричіп -цистерну ALI RIZA USTA, AЗ -ТY д.н.з. НОМЕР_23 ; DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_24 та напівпричіп -цистерну ALI RIZA USTA, AЗ -ТY д.н.з. НОМЕР_25 ; DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_26 та напівпричіп -цистерну ALI RIZA USTA, AЗ-ТY д.н.з. НОМЕР_27 ; DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_28 та напівпричіп цистерну ALI RIZA USTA, AЗ-ТY д.н.з. НОМЕР_29 ; DAF XF 105.410 д.н.з. НОМЕР_30 та напівпричіп цистерну ALI RIZA USTA, AЗ-ТY д.н.з. НОМЕР_31 .

Відповідно до п. 6.1. Контракту право власності на товар та всі пов`язані з цим ризики переходять від продавця до покупця після митного оформлення та відвантаження товару на автотранспорт покупця на складі продавця.

Як встановлено судом, за відвантажений у вказані транспортні засоби товар Компанією SIA "D&P" виставлені інвойси, а саме: № AN91520 від 24.11.2020 року, № AN88920 від 19.11.2020 року, № AN89020 від 19.11.2020 року, № AN89120 від 19.11.2020 року, № AN89620 від 29.11.2020 року, № AN89720 від 20.11.2020 року, № AN90020 від 20.11.2020 року, № AN 90120 від 20.11.2020 року, № AN90720 від 23.11.2020 року, № AN90820 від 23.11.2020 року, № AN88820 від 19.11.2020 року, № AN90620 від 23.11.2020 року, № AN92520 від 26.11.2020 року, № AN92920 від 26.11.2020 року, № AN87820 від 16.11.2020 року.

Як погоджено сторонами в пункті 4 Додаткової угоди № 23 від 03.11.2020 року до Контракту, оплата товару здійснюється протягом 5 банківських днів з дня прибуття на митний пост Київ, Україна.

Також з матеріалів справи вбачається, що Компанією SIA «D&P» на перевезення товару оформлені товарно-транспортні документи (CMR): від 16.11.2020 року № AN 87820, від 19.11.2020 року № AN 88820, від 19.11.2020 року № AN 88920, від 19.11.2020 року № AN 89020, від 19.11.2020 року № AN 89120, від 20.11.2020 року № AN 89620; від 20.11.2020 року № AN 89720, від 20.11.2020 року № AN 90020, від 20.11.2020 року № AN 90120, від 23.11.2020 року № AN 90620, від 23.11.2020 року № AN 90720, від 23.11.2020 року № AN 90820, від 24.11.2020 року № AN 91520, від 26.11.2020 року № AN 92520, від 26.11.2020 року № AN 92920.

Відтак, матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Додаткової угоди № 23 від 03.11.2020 року Компанією SIA «D&P» завантажено позивачем у транспортні засоби (15-ти автоцистерн) товар загальною кількістю 376,57 тонн на загальну вартість 158 159,57 Євро.

Як вбачається з наявних у справі платіжної інструкції № 104 від 13.08.2021 року та банківської виписки Акціонерного товариства «Європейський промисловий банк» від 13.08.2021 року, позивачем було перераховано Компанії SIA «D&P» грошові кошти на загальну суму 323 017,96 Євро у якості «оплати за контрактом № 15819 від 22.10.2019 року та за додатковими угодами № 23 від 03.11.2020 року, № 24 від 22.04.2021 року, № 25 від 11.05.2021 року».

Також в матеріалах справи наявний підписаний позивачем та Компанією SIA «D&P» погоджувальний баланс розрахунків (акт звірки) до Контракту № 15819 від 22.10.2019 року, відповідно до якого заборгованість позивача з оплати товару, відвантаженого у 2020 році, відсутня.

З огляду на викладене, суд вважає підтвердженим належними та достовірними доказами факт оплати позивачем товару, відвантаженого Компанією SIA «D&P» за Додатковою угодою № 23 від 03.11.2020 року.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 16.09.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтез Груп Україна» (виконавець за договором) та позивачем укладено договір про надання послуг № 16/09, за умовами якого виконавець у відповідності до ст. 417 Митного кодексу України та наказу Міністерства фінансів України № 693 від 04.08.2015 року взяв на себе зобов`язання по декларуванню та забезпеченню митного оформлення митними органами України товарів та транспортних засобів позивача, що переміщуються через митний кордон України, а також проведення інших дій, пов`язаних з виконанням митних формальностей.

Після в`їзду транспортних засобів в Україну через пункт пропуску "Виступовичі - Нова Рудня" Київської митниці декларантом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтез Груп Україна», який діяв на підставі укладеного з позивачем договору про надання послуг митного брокера № 16/09 від 16.09.2020 року у період 23.11.2020-30.11.2020 р.р. подані митні декларації на товар: №№ UA100060/2020/398246, UA100060/2020/398245, UA100060/2020/398248, UA100060/2020/398247, UA100060/2020/398244, UA100060/2020/398220, UA100060/2020/397517, UA100060/2020/397831, UA100060/2020/397832, UA100060/2020/397834 UA100060/2020/397833, UA100060/2020/397840, UA100060/2020/397839, UA100060/2020/397809, UA100060/2020/397813 для митного контролю та митного оформлення у режимі імпорту з визначенням коду УКТЗЕД товару: 2710199100 відповідно до експортних митних декларацій Компанії SIA «D&P».

Як зазначав позивач, за процедурою митного контролю на митному посту «Столичний» Київської митниці були відібрані зразки товару та Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень Держмитслужби за наслідками аналізу проб товару надані висновки - відділом кодування та класифікації товару Київської митниці Держмитслужби за отриманими висновками Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень прийняті рішення про визначення коду товару: від 08.12.2020 р. № КТ-UA100000-0239-2020, від 22.12.2020 р. № КТ-UA100000-0246-2020, від 22.12.2020 р. № КТ-UA100000-0247-2020, від 22.12.2020 р. № КТ-UA100000-0248-2020, від 22.12.2020 р. № КТ-UA100000-0249-2020, від 22.12.2020 р. № КТ-UA100000-0250-2020, від 22.12.2020 р. № КТ-UA100000-0251-2020, від 02.12.2020 р. № КТ-UA100000-0225-2020, від 02.12.2020 р. № КТ-UA100000-0226-2020, від 02.12.2020 р. № КТ-UA100000-0227-2020, від 02.12.2020 р. № КТ-UA100000-0228-2020, від 08.12.2020 р. № КТ-UA100000-0229-2020, від 02.12.2020 р. № КТ-UA100000-0230-2020, від 04.12.2020 р. № КТ-UA100000-0236-2020, від 04.12.2020 р. № КТ-UA100000-0237-2020, відповідно до яких заявлений у митних деклараціях код "2710199100" змінено на « 2710199900», а назву товару з "олива антикорозійна" низької в`язкості ЕСО-4, ТУ 19.2-001:2020" змінено на "сумішевий продукт, який складається із важкої нафтової фракції "газойль" з додаванням масляної фракції переробки нафти та триацетину".

Наразі, за результатами досліджень надані проби являють собою сумішевий продукт, який складається із важкої нафтової фракції - «газойль», з додаванням масляної фракції переробки нафти та треацетину. Враховуючи температуру початку кипіння (179,1?), відсоток перегонки при 250? (29 об. %) та відсоток перегонки при 350? (82 об. %), можна зробити висновок, що проба виготовлена на основі «газойлів». Вміст нафтопродуктів більше 70% (94,8 ± 0,2 мас.%), в якості основного складового. Проби не відносяться до оливи антикорозійної оскільки відсутні антиокислювальні і антикорозійні присадки, та проба виготовлена на основі продуктів первинної переробки нафти («газойль»). За визначеним показником «відсотковий вміст нафтопродуктів» проба не відповідає технічній специфікації на товар; у складі проби відсутній біс (2-етилгексил) адипат) зазначений у паспорті безпеки на товар; за хімічним складом проба не відповідає ТУ 19.2-001:2020. В складі проби дисульфіду молібдену не виявлено. Згідно 14,15 , триацетин може використовуватися як компонент (присадка) до дизельного палива, що покращує стійкість до низьких температур, в`язкісні характеристики та температуру спалаху.

Згідно товаросупровідної документації фізико-хімічні показники проби: в`язкість кінематична за температурою 50? - 2.0-4,0 ммІ/с; число омилення - 5,6 мг КОН/г; зольність - небільша 0,005%; колорометрична характеристика - не більше 2,0 одиниць ЦНТ.

За відмінністю коду УКТЗЕД товару заявленого в митних деклараціях і визначеного відділом кодування та класифікації товарів Київською митницею складено протоколи про адміністративне правопорушення стосовно директора Приватного підприємства «АЗС Онлайн» Тиць Ю.В. за порушення митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України: від 02.12.2020 р.: № 1839/10000/20, № 1840/10000/20, № 1841/10000/20, № 1842/10000/20; від 02.12.2020 р.: № № 1849/10000/20, № 1850/10000/20, № 1855/10000/20, № 1856/10000/20; від 10.12.2020 р.: № 1880/10000/20; від 23.12.2020 р.: № 1963/10000/20, № 1964/10000/20, № 1965/10000/20, № 1966/10000/20, № 1967/10000/20, № 1968/10000/20.

Як зазначає позивач, у зв`язку із направленням вищевказаних протоколів до Солом`янського районного суду міста Києва митне оформлення товару було зупинено, товар і супровідні документи вилучені, а транспортні засоби знерухомлені на митному посту «Столичний» Київської митниці по вулиці Новопирогівській 58 у місті Києві.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями митниці ПП «АСЗ ОНЛАЙН» було оскаржено їх до Житомирського окружного адміністративного суду шляхом звернення з позовом до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вичинити дії.

Судом за наявними у справі документами встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року у справі 240/2676/21 позов було задоволено, а постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2022 року скасовано вказане рішення в частині зобов`язання Київську митницю Держмитслужби утриматися від визначення для товару «олива антикорозійна (низької в`язкості) ЕКО-4» , ТУ 19.2-001:2020» коду згідно УКТ ЗЕТ, відмінного від задекларованого Позивачем - 2710 19 91 00, з прийняттям нової постанови в цій частині, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.

Тобто, визнано протиправними та скасовано рішення Київської митниці про визначення коду товару: від 02.12.2020 р. № КТ-UA100000-0225-2020, від 02.12.2020 р. № КТ-UA100000-0226-2020, від 02.12.2020 р. № КТ-UA100000-0227-2020, від 02.12.2020 р. № КТ-UA100000-0228-2020, від 08.12.2020 р. № КТ-UA100000-0229-2020, від 02.12.2020 р. № КТ-UA100000-0230-2020, від 04.12.2020 р. № КТ-UA100000-0236-2020, від 04.12.2020 р. № КТ-UA100000-0237-2020.

При цьому, ухвалюючи рішення суди виходили з того, що позивачем було правильно визначено код імпортованого товару у повній відповідності до вимог УКТ ЗЕД та на підставі класифікаційних ознак, що є документально підтвердженими наданими документами (ТУ, сертифікати якості, паспорт безпеки та інше), в той час як орган доходів і зборів може самостійно визначити код задекларованого товару лише у тому разі, коли виявить порушення правил класифікації з боку декларанта, та визнали вказані рішення відповідача про визначення коду 2710 19 99 00 товару зазначеного в графі 31 митних декларацій необґрунтованими.

Крім того, постановами Солом`янського районного суду міста Києва від 03.08.2021 року у справах № 760/11249/21, № 760/11256/21, № 760/11262/21, № 760/11264/21, № 760/11267/21, № 760/11324/21, № 760/11328/21, № 760/11331/21, № 760/11333/21, № 760/11335/21, № 760/11336/21, а також від 24.09.2021 року у справах № 760/11395/21, № 760/11394/21, № 760/11390/21, № 760/11392/21, які були залишені без змін відповідними постановами Київського апеляційного суду, провадження відносно директора Приватного підприємства «АЗС Онлайн» Тиць Ю.В. за ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України закрито у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення

Як зазначено у вказаних постановах, той факт, що експертний підрозділ СЛЕД Держмитслужби досліджував компонентний склад товару (та масові частки інгредієнтів у готовій суміші) не дає митному органу підстав для зміни найменування товару, всупереч конкретному комерційному найменуванню, адже жодною нормою законодавства України з питань митної справи не передбачено права митних органів змінювати чи коригувати назву (найменування) товару. Тому у митного органу немає законних підстав стверджувати про неправдивість найменування товару, зазначеного його виробником і експортером в CMR та інвойсах.

Поряд з цим, суди дійшли висновку про те, що твердження митного органу щодо неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД, не є конкретизованими у протоколі про порушення митних правил, адже не вказано, які саме відомості у поданих при переміщенні через митний кордон України документах є неправдивими.

Окрім цього, митницею було порушено Порядок роботи відділу митних платежів, підрозділу митного оформлення митного органу та митного поста при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 650 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 липня 2012 року за №1085/21397, а також твердження митного органу спростовуються експертним висновком, тобто за висновками судів відсутні підстави стверджувати про наявність у поданих до митного органу документів будь-якої недостовірності чи неправдивості.

При цьому, вказаними постановами Солом`янського районного суду міста Києва зобов`язано повернути вилучені згідно протоколів про порушення митних правил керівнику Приватного підприємства "АЗС Онлайн» Тиць Юрію Вікторовичу або його законному представнику «сумішевий продукт, який складається із важкої нафтової фракції - «газойль», з додаванням масляної фракції переробки нафти та триацетину. Вміст нафтопродуктів більше 70% (94,0±0,2 мас.%), в якості основного складового».

Також постановами Солом`янського районного суду міста Києва встановлено, що всупереч вимог статті 486 Митного кодексу України провадження у справі про порушення митних правил здійснено Київською митницею не повно, без об`єктивного з`ясування усіх обставин справи, причини та умови вчинення порушення судом не встановлені, а також не встановлено ознак як об`єктивного, так і суб`єктивного складу адміністративного правопорушення, а також вчинення директором Приватного підприємства "АЗС Онлайн» дій, спрямованих на переміщення товару через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто порушення митних правил, передбачених статтею 483 МК України.

Як стверджує позивач, відповідач рішення Житомирського окружного адміністративного суду та Солом`янського районного суду міста Києва не виконав - рішення про зміну коду та назви товару не змінив, митні процедури не поновив та товар не повернув.

Разом з тим судом встановлено, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі № 757/628/21-к на транспортні засоби та товар в рамках кримінального провадження № 62020100000002465 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, було накладено арешт.

Зі змісту долученої до матеріалів справи копії ухвали Печерського районного суду міста Києва від 03.12.2021 року у справі № 757/63595/21-к вбачається, що цією ухвалою слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва скасував арешт, раніше накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.01.2021 року у справі № 757/628/21-к.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.12.2021 року у справі № 757/65661/21-к за клопотанням прокурора, у досудовому розслідуванні за кримінальним провадженням № 62020100000002465, повторно накладено арешт із забороною розпоряджатися, користуватися або іншим чином змінювати майно - транспорті засоби та товар.

Остаточно ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22.06.2022 року у справі № 757/14700/22-к скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.12.2021 року у справі № 757/65661/21-к на транспортні засоби і товар.

В свою чергу позивач звертався до Митниці з заявою б/н від 30.11.2021 року щодо завершення митних процедур з товаром та його повернення ПП «АЗС ОНЛАЙН» на виконання судових рішень, що набрали законної сили, у відповідь на який відповідачем листом № 7.8.-6/21/8.19/17881 від 14.12.2021 року в поверненні позивачу вилученого товару було відмовлено, з посиланням на те, що постановою від 05.01.2021 вказані товари визнано речовими доказами та приєднано до кримінального провадження №62020100000002465 від 02.12.2020 року, а також рекомендовано з метою виконання дій, вказаних у заяві, звернутися до слідчих органів.

Також позивач повторно звернувся до Київської митниці з заявою б/н від 21.12.2021 року щодо завершення митних процедур з товаром та повернення його ПП «АЗС ОНЛАЙН», з посиланням на попередню відповідь Київської митниці та додавши копії ухвал Шевченківського районного суду від 01.12.2021 року про скасування арешту, попередньо накладеного ухвалою відповідного суду від 15.02.2021 та Печерського районного суду міста Києва від 03.12.2021 про скасування арешту товару і Т3, попередньо накладеного ухвалою відповідного суду від 13.01.2021 року.

Відповідач листом № 7.8.-6/21/8.19/248 від 05.01.2022 року повідомив позивача, що Офісом Генерального прокурора надіслано ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10.12.2021 року про накладення арешту на товар та Т3 та вказав про відсутність у митниці законних підстав до видачі товарів вилучених у справах про порушення митних правил їх власнику, у зв?язку з накладенням на них арешту.

Як зазначає позивач, у березні 2022 року військовослужбовцями військової частини НОМЕР_32 на підставі наказу Командувача сил логістики Збройних Сил України № 71 від 29.03.2022 року було примусово відчужено майно, до переліку якого увійшов також і товар, придбаний позивачем у Компанії SIA «D&P» та транспортні засоби, якими він перевозився, що підтверджується Актом про примусове відчуження або вилучення майна від 30.03.2022 року, складеним Київською митницею та Військовою частиною НОМЕР_32 , який підписано зі сторони командиром військової частини НОМЕР_32 ОСОБА_1 та посадовою особою митниці: старшим державним інспектором відділу організації роботи з вилученим майном ОСОБА_2 .

Як вбачається із вказаного акту, Київською митницею передано, а Військовою частиною НОМЕР_32 прийнято сумішевий продукт із важкої нафтової важкої нафтової фракції - «газойль», з доданням триацетину.

Відповідно до змісту вказаного Акту від 30.03.2022 року, сумішевий продукт зберігається у транспортних засобах, підстава розміщення - постанови про порушення митних правил, № 1839/10000/20, № 1840/10000/20, № 1841/10000/20, № 1842/10000/20; № 1849/10000/20, № 1850/10000/20, № 1855/10000/20, № 1856/10000/20; № 1880/10000/20; № 1963/10000/20, № 1964/10000/20, № 1965/10000/20, № 1966/10000/20, № 1967/10000/20, № 1968/10000/20; загальна кількість майна - 335 123 кг, вартість - 6 455 900,74 грн., власник - ОСОБА_3 , підстава передачі - Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», розпорядження Кабінету міністрів України № 186-р від 26.02.2022 року.

Також серед матеріалів справи міститься накладна Київської митниці № КИЇВМ21 ВС 87/10000/22 від 30.03.2022 року, за змістом якої вказано: назву майна - сумішевий продукт, державні номерні знаки транспортних засобів, у яких він зберігався; підстава - розміщення на складі Митниці, загальна кількість - 335123 кг, вартість/ціна - 6455900,74 грн., передано - ВЧ НОМЕР_33 через ОСОБА_1 , особа, що передала майно - ОСОБА_4 , а також наведено підставу передання майна: Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» № 389-VIII, Указ Президента України №64/2022 «Про введенням воєнного стану в Україні», розпорядження КМУ від 26.02.2022 року № 186-р.

Тобто, вказана підписана представниками Київської митниці та Військової частини НОМЕР_32 накладна № КИЇВМ21 ВС 87/10000/22 від 30.03.2022 року підтверджує передачу останній товару, що за характеристиками та описом аналогічний вказаному в акті від 30.03.2022 року.

Позивач листом № 7 від 02.05.2023 року звертався до відповідача з проханням надати інформацію щодо вибуття, наявності/відсутності залишків товару позивача на складі митниці, у відповідь на який Київська митниця листом № 7.8-6/21/8.19/10159 від 29.05.2023 року повідомила, що протягом березня 2022 року військовослужбовцями Військової частини НОМЕР_32 на підставі Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» були примусово відчужені транспортні засоби та напівпричепи-цистерни в кількості 15-ть одиниць, які були заповнені сумішевим продуктом; під час проведення інвентаризації було встановлено факт нестачі пального у кількості 41 447 кг.

Також в матеріалах справи наявний витяг з протоколу інвентаризаційної комісії Київської митниці від 23.08.2022 р., за змістом якого встановлено нестачу товару на суму 796 481,34 грн. (сумішевий продукт, який складається із важкої нафтової фракції - «газойль»), що зберігався в 15-ти автоцистернах.

У відповідності до наявної у справі Звіряльної відомості результатів інвентаризації матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від 23.08.2022 року (додаток № 1 до протоколу інвентаризаційної комісії Київської митниці від 23.08.2022 року загальна нестача сумішевого продукту, який зберігався у транспортних засобах (15 одиниць) та перебував на складі митниці на підставі постанов про порушення митних правил, № 1839/10000/20, № 1840/10000/20, № 1841/10000/20, № 1842/10000/20; № 1849/10000/20, № 1850/10000/20, № 1855/10000/20, № 1856/10000/20; № 1880/10000/20; № 1963/10000/20, № 1964/10000/20, № 1965/10000/20, № 1966/10000/20, № 1967/10000/20, № 1968/10000/20 становить 31 345 кг.

Проте, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, Київська митниця не виконала рішення Солом`янського районного суду міста Києва - належний позивачу товар не повернула та митне оформлення не закінчила.

Отже, з огляду на кількість товару, переданого Військовій частині НОМЕР_32 відповідно до вказаних акту та накладної, позивач стверджує, що при зберіганні товару Київською митницею було втрачено 41 447 кг товару.

Окрім цього позивач зазначає про понесення товариством додатково до збитків у розмірі вартості придбання товару в розмірі 158 159,40 Євро, що становить в гривневому еквіваленті 7 38 425,02 грн., збитки у розмірі вартості пов`язаних з реалізацією товару в розмірі 399 738,30 грн., до складу яких включені сплачений перевізнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Транс Петроль» штраф 240 000,00 грн. ((215 днів простою (23.11.2020 року -30.11.2020 року) -15 днів нормативного простою)*1200,00 грн. за добу) за наднормативний простій 15-ти транспортних засобів, в які був завантажений товар позивача, на Київській митниці, факт якого підтверджується актами №№3-15 від 24.02.2022 року; оплачені позивачем послуги з декларування товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтез Груп Україна» - 52 323,30 грн., а саме платіжними інструкціями № 947 від 17.11.2020 року, № 952 від 19.11.2020 року, № 982 від 02.12.2020 року, № 1015 від 24.12.2020 року; та оплачені позивачем послуги з експертного дослідження товару з метою ідентифікації фізико-хімічних відомостей - 107 415,00 грн., які проводились щодо відібраних проб товару з 15-ти транспортних засобів ДП «ОС «МАСМА-СЕРПО» та сплачені позивачем платіжними інструкціями № 983 від 02.12.2020, № 989 від 07.12.2020 року.

При цьому позивач зазначає, що витрати на послуги з експертного дослідження (випробувань) товару бути понесені з метою ідентифікації/підтвердження заявлених фізико - хімічних відомостей про товар та прямо пов`язані з ним, а також витрати на оплату послуг з декларування пов`язані зі збутом товару та є умовою його реалізації, використання та проходження митних формальностей, як і витрати на сплату штрафних санкцій перевізнику за понаднормовий простій, які позивач ідентифікує як збитки по ПП «АЗС ОНЛАЙН» по доставці товару та які за бухгалтерським обліком діяльності товариства відносяться до витрат на збут.

Отже, в обґрунтування заявлених вимог позивач стверджує, що внаслідок протиправних рішень відповідача, які у подальшому були скасовані рішеннями судів за результатами розгляду адміністративних справи, митне оформлення товару позивача не було завершене у встановлений Митним кодексом України строк, а внаслідок неправомірного вилучення та передачею такого товару військовій частині, а також втратою частини товару позивачу було завдано шкоду у розмірі вартості такого товару, яка має бути відшкодована у порядку ст. 1173 ЦК України.

Таким чином, посилаючись на те, що внаслідок неправомірних дій Київської митниці щодо незавершення митного оформлення товару та втрати його частини з підстав неналежного зберігання на митному складі, позивач зазначає про виникнення у відповідача обов`язку з відшкодування понесених позивачем збитків згідно приписів ст.ст. 942, 1166, 1173 ЦК України в загальному розмірі 7 768 163,32 грн.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Поряд з цим суд зазначає, що обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відтак, вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до норми статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Частинами 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування шкоди за загальними правилами статті 1166 Цивільного кодексу необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди;

г) вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

У спірних (деліктних) правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки Митниці та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Разом із тим, за приписами статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом цієї норми відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Дії (бездіяльність) відповідача, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу (його посадової/службової особи) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відповідно до частини 1 статті 4 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до статті 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів, окрім іншого, відомості про ці товари, а саме: а) найменування; б) звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар; в) торговельна марка та виробник товарів (за наявності у товаросупровідних та комерційних документах); г) код товару згідно з УКТ ЗЕД; ґ) найменування країни походження товарів (за наявності); д) опис упаковки (кількість, вид); е) кількість у кілограмах (вага брутто та вага нетто) та інших одиницях виміру; є) фактурна вартість товарів; ж) митна вартість товарів та метод її визначення; з) відомості про уповноважені банки декларанта; и) статистична вартість товарів.

За правилами статті 69 Митного кодексу України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД. Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД. На вимогу посадової особи митного органу декларант зобов`язаний надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.

Відповідно до частини 7 статті 69 Митного кодексу України рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов`язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням митного органу щодо класифікації товару декларант має право оскаржити це рішення відповідно до глави 4 цього Кодексу.

Відтак, у зв`язку із прийняттям відповідачем рішення про зміну коду УКТЗЕД та коду товару, його митне оформлення позивачем не було завершене за митними деклараціями, поданими останнім.

Однак, як вже зазначалось вище, рішеннями Житомирського окружного адміністративного суду, залишеними без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду визнано протиправними та скасовано вищевказані рішення Київської митниці про визначення коду товару, відмінного від коду, визначеного у товарно-транспортних накладних, а також зобов`язано Київську митницю Держмитслужби утриматися від визначення для товару олива антикорозійна (низької в`язкості) ЕСО-4, ТУ 19.2-001:2020 коду згідно УКТ ЗЕТ, відмінного від задекларованого Приватним підприємством "АЗС Онлайн" - 2710 19 91 00, оскільки позивач правильно визначив код імпортованого товару у повній відповідності до вимог УКТ ЗЕД та на підставі класифікаційних ознак, що є документально підтвердженими наданими документами (ТУ, сертифікати якості, паспорт безпеки та інше), в той час як орган доходів і зборів може самостійно визначити код задекларованого товару лише у тому разі, коли виявить порушення правил класифікації з боку декларанта, а відтак - рішення відповідача про визначення коду 2710 19 99 00 товару зазначеного в графі 31 митних декларацій UA100060/2020/397809 від 23.11.2020, № UA100060/2020/397813 від 23.11.2020, № UA100060/2020/397831 від 23.11.2020, № UA100060/2020/397832; № UA100060/2020/397833 від 23.11.2020, № UA100060/2020/397834 від 23.11.2020, № UA100060/2020/397839 від 24.11.2020, № UA100060/2020/397840 від 24.11.2020 є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

Водночас слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 р. по справі № 520/12022/17 вказує, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Зазначені судові рішення судів адміністративної юрисдикції підтверджують неправомірність дій Київської митниці щодо прийняття рішень про визначення іншого коду та назви товару, у зв`язку з чим виходячи з преюдиційності висновків судів, якими надавалась оцінка правомірності діям відповідача щодо зміни коду та найменування товару позивача, суд дійшов висновку, що неправомірність таких рішень підтверджена у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.

При цьому, оскільки рішення відповідача про зміну коду та назви товару позивача визнані протиправними та скасовані у судовому порядку, наведене свідчить про протиправність таких рішень саме з моменту їх прийняття.

Крім того, постановами Солом`янського районного суду міста Києва (залишеними без змін Київським апеляційним судом) встановлено відсутність в діях керівника позивача складу адміністративного правопорушення та зобов`язано повернути вилучений сумішевий продукт.

Отже, Солом`янським районним судом міста Києва встановлено причинний зв`язок між протиправною поведінкою Київської митниці, що підтверджується відсутністю доказів порушення правил, а відтак і законних підстав для складання протоколів про порушення митних правил.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

У статті 129-1 Конституції України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відтак, з моменту набрання законної сили судовими рішеннями, якими встановлено факт відсутності в діях керівника позивача складу адміністративного правопорушення та зобов`язано повернути позивачу товар, вилучений відповідно до протоколів про порушення митних правил, відповідач зобов`язаний був виконати відповідне рішення та завершити митне оформлення товару.

Відповідно до частин 1-3 статті 318 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 255 Митного кодексу України митне оформлення завершується в найкоротший можливий строк, але не більше ніж чотири робочих години з моменту пред`явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред`явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 255 Митного кодексу України строк, зазначений у частині першій цієї статті, може бути перевищений на час виконання відповідних формальностей виключно у разі: 1) виконання митних формальностей поза місцем розташування митного органу відповідно до статті 247 цього Кодексу; 2) підтвердженого письмово бажання декларанта або уповноваженої ним особи подати відповідно до цього Кодексу додаткові документи чи відомості про зовнішньоекономічну операцію або характеристики товару; 3) проведення досліджень (аналізу, експертизи) проб і зразків товарів, якщо товари не випускаються відповідно до заявленого митного режиму за тимчасовою митною декларацією згідно з цим Кодексом; 4) виявлення порушень митних правил, якщо товари не випускаються відповідно до частини шостої цієї статті; 5) зупинення митного оформлення відповідно до Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції"; 6) подання додаткових документів відповідно до частини третьої статті 53 цього Кодексу в межах передбаченого нею строку, перебіг якого припиняється з моменту отримання митницею (митним постом) таких документів чи письмової відмови декларанта або уповноваженої ним особи у їх наданні; 7) призупинення митного оформлення відповідно до статей 399 і 400 цього Кодексу.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії. При виявленні порушення митних правил митний орган здійснює випуск товарів до завершення розгляду справи про таке порушення за умови, що: 1) такі товари не підлягають конфіскації і не будуть потрібні надалі у процесі провадження у справі як докази; 2) декларант сплачує всі митні платежі або забезпечує їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу (ч.ч. 5, 6 ст. 255 Митного кодексу України).

Виходячи з наведених норм митного законодавства суд дійшов висновку, що зупинення митного оформлення товару було обумовлене складанням митним органом адміністративних протоколів про порушення митних правил та їх подальшим судовим розглядом.

Разом з тим, після набрання законної сили судовими рішеннями за результатами розгляду зазначених адміністративних протоколів відпала підстава для подальшого перевищення строків проведення митних формальностей, передбачена частиною другою статті 255 Митного кодексу України.

За таких обставин суд вважає, що з дати набрання законної сили відповідними судовими рішеннями у відповідача виник обов`язок поновити та завершити митне оформлення товару.

Натомість, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, Київська митниця не виконала рішення Солом`янського районного суду міста Києва, належний позивачу товар не повернула і митне оформлення не закінчила.

Згідно із ст. 483 Митного кодексу України переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 511 Митного кодексу України товари - безпосередні предмети порушення митних правил та відповідні документи, необхідні як докази у справі про порушення митних правил, можуть тимчасово вилучатися. Документи, які перебувають в електронному вигляді, вилучаються разом з відповідними носіями.

Відповідно до ч. 1 ст. 495 Митного кодексу України (в редакції, яка діяла на час вилучення майна) доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються: 1) протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; 2) поясненнями свідків; 3) поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; 4) висновком експерта; 5) іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.

Згідно з ч. 1, п.4 ч. 2 ст. 508 Митного кодексу України у справі про порушення митних правил процесуальні дії проводяться з метою отримання доказів, необхідних для правильного вирішення цієї справи. До процесуальних дій належить, зокрема, тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, та документів на них.

Частина друга статті 511 Митного кодексу України визначає перелік підстав тимчасового вилучення товарів, транспортних засобів, а саме: у разі виявлення порушень митних правил, передбачених частиною шостою статті 470, статтями 471-473, 476, частиною шостою статті 481, статтями 482-484 цього Кодексу, тимчасове вилучення товарів, у тому числі транспортних засобів особистого користування, транспортних засобів комерційного призначення, які підлягають конфіскації відповідно до цих статей, а також відповідних документів є обов`язковим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2012 року № 17 затверджено Порядок зберігання вилучених під час здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення речей і документів (далі - Порядок № 17).

Порядок № 17 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає загальні правила зберігання, у тому числі обліку речей і документів, вилучених посадовими особами органів, визначених у статтях 234-1, 234-2, 244-4, 262 і 264 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - уповноважені органи), під час здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме: речі і документи приєднуються до справи, крім тих, що за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об`ємом) не можуть бути приєднані до справи (пункт 3); речі і документи, які за обсягом чи габаритами не можуть бути розміщені для зберігання в обладнаному приміщенні, можуть передаватися для зберігання на підставі відповідної угоди торговельному підприємству, включеному до єдиного реєстру торговельних підприємств, яке має у володінні чи користуванні відповідні приміщення (пункт 10).

Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 627 "Про затвердження Порядку роботи складу митного органу" затверджено порядок роботи складу митного органу (далі - Порядок № 627), відповідно до п. 4.2. якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на складах митниці можуть зберігатися товари, транспортні засоби комерційного призначення, тимчасово вилучені відповідно до статті 511 Кодексу. На склад митниці товари, транспортні засоби комерційного призначення передаються посадовою особою митниці, яка здійснила їх тимчасове вилучення, разом з описом предметів, оформленим за формою, наведеною в додатку 6 до цього Порядку, та копіями процесуальних документів, на підставі яких проводилося і якими оформлювалося їх вилучення (п.4.2.7.).

Пунктом 4.3. Порядку № 627 передбачено, що товари, які через свої властивості не можуть зберігатися на складі митниці, можуть передаватися підприємствам, на складах яких створено необхідні умови для належного зберігання таких товарів, на підставі укладених з таким підприємством договорів зберігання. Для цілей цього Порядку таке зберігання вважається зберіганням на складі митниці. Службова записка з висновком щодо неможливості зберігання товарів на складі митниці надається керівником господарської служби за результатами їх огляду завідувачем складу та/або вивчення наявних товаросупровідних та інших документів у письмовій формі на ім`я Уповноваженої особи. За результатами розгляду цієї службової записки та пропозицій щодо місця розміщення таких товарів Уповноважена особа приймає рішення щодо місця зберігання товарів.

Зберігання митницею вилученого майна, речей, тощо, відбувається на компенсаційній основі. Так, відповідно до п.9.1 Порядку № 627, товари, що зберігаються на складах митних органів під митним контролем, можуть бути видані їх власникам або уповноваженим ними особам, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після митного оформлення зазначених товарів, відшкодування витрат митних органів на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів.

Положеннями ч. 4 ст. 255 Митного кодексу України встановлено, що не допускається перевищення строку, зазначеного у частині першій цієї статті, у зв`язку з проведенням правоохоронними органами та підрозділами внутрішньої безпеки митних органів спеціальних операцій, перевірок та інших заходів, які не є операціями, що здійснюються в рамках виконання процедур митного контролю.

Зі змісту наявних у справі ухвал слідчого судді встановлено, що кримінальне провадження №62020100000002465 відкрито за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України - зловживання владою або службовим становищем.

Таким чином, неодноразове накладення та зняття слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва арешту на транспортні засоби та товар в рамках кримінального провадження № 62020100000002465 не було пов`язане з розглядом справи з приводу порушення митних правил посадовими особами позивача, а тому не було перешкодою для завершення відповідачем процедури митного оформлення товару та не звільняло Київську митницю від обов`язку здійснити всі передбачені митним законодавством формальності, необхідні для випуску товарів.

Інших обставин, передбачених ч.2 ст.255 Митного кодексу України, для перевищення строку митного оформлення, не установлено.

При цьому судом враховано, що арешт накладено на товар та транспортні засоби у досудовому розслідуванні за кримінальним провадженням № 62020100000002465.

Згідно ч. 1 ст. 170 КК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. 2 вказаної статті).

Тобто, арешт майна в кримінальному провадженні є тимчасовим заходом, що діє до його скасування у встановленому КПК України порядку.

Як зазначалось судом вище, арешт товару та транспортних засобів, накладний ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2021 року, скасовано ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.06.2022 року, відтак, з урахуванням змісту відповіді відповідача № 7.8.-6/21/8.19/248 від 05.01.2022 року на звернення товариства щодо повернення майна, суд зазначає, що відповідач буд обізнаний про наявність арешту товару у кримінальному провадженні та заборону на вчинення розпорядчих дій з товаром.

Окрім цього судом враховано, що станом на час передання вилученого товару частина товару мала статус доказів у справах про адміністративні правопорушення, оскільки дві справи розглядались Київським апеляційним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

За правилами ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до ч. 6 ст. 239 Митного кодексу України митні органи несуть передбачену законом відповідальність за втрату або пошкодження товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що зберігаються ними. У випадку, передбаченому частиною п`ятою цієї статті, таку відповідальність несе адміністрація підприємств, на складах яких розміщуються товари, передані митними органами цим підприємствам на зберігання.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, у зв`язку з вилученням товару позивача при складанні протоколів про адміністративне правопорушення відповідач фактично став його зберігачем, на якого поширюються також обов`язки щодо схоронності вилученого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Згідно з п. 1.5. Порядку № 627 митниця несе передбачену законом відповідальність за втрату або пошкодження товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що зберігаються нею.

Суд також зазначає, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

У даній справі позивачем заявлено до стягнення збитки у розмірі реалізаційної вартості товару, який ним було придбано у Компанії SIA «D&P» та щодо якого відповідачем було зупинено митне оформлення з подальшою втратою частини товару під час зберігання - 14 447,00 кг та вилученням і передачею залишків товару військовій частини в обсязі 335 133,00 кг.

Дослідивши наявні у справі товарно-транспортні документи (CMR), складені Компанією SIA «D&P» при відвантаженні товару для подальшого перевезення, судом встановлено, що загальна вага завантаженого у 15-ть транспортних засобів товару загалом складала 376 570 кг.

При цьому, доказів на підтвердження наявності розбіжностей між вагою товару, вказаною у товарно-транспортних документах (CMR), які супроводжували товар до Київської митниці та фактичною вагою товару безпосередньо при митному оформленні, відповідачем не надано.

Як вбачається з акту від 30.03.2022 року та накладної від 30.03.2022 року переданий Військовій частині НОМЕР_32 товар зберігався у транспортних засобах, в які їх було завантажено продавцем - Компанією SIA «D&P», та в яких він прибув на митний контроль.

Відтак, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вилучений та переданий Військовій частині НОМЕР_32 за актом від 30.03.2022 року та накладною від 30.03.2022 року товар, який зберігався на території Київської митниці є саме товаром позивача, придбаним у Компанії SIA «D&P» за контрактом №15819 від 22.10.2019 року.

Водночас, суд враховує, що назва товару, який позивачем придбано у Компанії SIA «D&P» була змінена відповідачем на «сумішевий продукт, який складається із важкої нафтової фракції - «газойль», з доданням масляної фракції переробки нафти та триацетину».

Суд наголошує, що внаслідок прийняття відповідачем неправомірних рішень про зміну коду та найменування товару позивача, як були в подальшому скасовані судом, його митне оформлення не було завершено відповідно до митних декларацій, поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтез Груп Україна», яке виконувало функції митного брокера на підставі укладеного з позивачем договору.

При цьому, у зв`язку зі складанням протоколів про порушення митних правил директором Приватного підприємства «АЗС Онлайн» митне оформлення товару позивача було зупинено, а сам товар вилучений, та за наслідками ухвалення судових рішень в діях керівника позивача встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення та зобов`язано повернути вилучений сумішевий продукт.

Відповідно до ст. 242 Митного кодексу України товари, що зберігаються на складах митних органів під митним контролем, можуть бути видані їх власникам або уповноваженим ними особам, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після митного оформлення зазначених товарів, відшкодування витрат митних органів на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії (частина 5 статті 255 Митного кодексу України).

Однак, як встановлено судом, вищевказані судові рішення відповідачем не були виконані, митне оформлення товару у визначений ст. 255 Митного кодексу України строк не завершене та майно було передано за актом від 30.03.2022 року військовій частині.

Так, Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому, Законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 02212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-IX, від 16.11.2022 № 2738-IX, від 7.02.2023 № 2915-IX, від 2.05.2023 № 3057-IX, від 27.07.2023 № 3275-IX, від 8.11.2023 № 3429-IX, від 06.02.2024 № 3564-IX «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджено укази Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 року № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, № 740/2024 від 28.10.2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 14.07.2025 № 478/2025, від 20.10.2025 № 793/2025 строк дії воєнного стану в Україні продовжено та триває на даний час.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 8 , ст. 23 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, якщо не було здійснено попереднє повне відшкодування вартості такого майна, тягне за собою наступне повне відшкодування його вартості в порядку, визначеному законом.

Спеціальний закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Відповідно до статей 3 та 4 цього Закону, примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості.

У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

Примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті (щодо місцевостей, на території яких ведуться бойові дії).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім`я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).

Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану ".

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.

Як вбачається зі змісту акту від 30.03.2022 року Київською митницею передано Військовій частині НОМЕР_32 сумішевий продукт загальною кількістю 335 123 кг та вартістю 6 455 900,74 грн. власника Тиць Ю.В., який зберігається у транспортних засобах, підстава розміщення - постанови про порушення митних правил, № 1839/10000/20, № 1840/10000/20, № 1841/10000/20, № 1842/10000/20; № 1849/10000/20, № 1850/10000/20, № 1855/10000/20, № 1856/10000/20; № 1880/10000/20; № 1963/10000/20, № 1964/10000/20, № 1965/10000/20, № 1966/10000/20, № 1967/10000/20, № 1968/10000/20.

Вказаний акт підписаний командиром Військової частини НОМЕР_32 ОСОБА_1 та старшим державним інспектором відділу організації роботи з вилученим майном Київської митниці Сергієм Соколовим.

Жодних доказів, що така передача відбувалась за згоди та за участі власника товару - Приватного підприємства «АЗС Онлайн» матеріали справи не містять, позаяк відповідач (службова особа митниці) не набув статусу власника майна та ПП «АЗС ОНЛАЙН» право власності на спірне майно не втратило.

При цьому, станом на момент передачі товару військовій частини відповідач був достеменно обізнаний про триваючу процедуру оскарження позивачем як рішень про зміну найменування так коду товару, так і протоколів про вчинення адміністративного правопорушення, складених стосовно директора позивача.

Також відповідно ч. 3 п. 20 Порядку від 16.09.2022 № 1043 інформація про наявність майна, яка надсилається до обласної військової адміністрації повинна містити відомості про найменування, первинний документ, статус (підстава переходу у власність держави).

Відтак, пункт 20 вказаного Порядку не передбачає, що будь-яке майно, яке зберігається на складі митниці понад 90 днів, автоматично стає державним і держава автоматично отримує право ним розпоряджатися. Законодавство визначає процедуру, якої має дотриматися держава в особі її уповноважених органів, для вилучення такого майна за наявності для цього достатніх підстав, оформлення його у державну власність та подальшого розпорядження (безоплатної чи оплатної передачі).

Як встановлено судом за матеріалами справи, у відповідності до додаткової угоди № 23 від 03.11.2020 року до Контракту № 15819 від 22.10.2019 року позивачем оплачено товар загальною кількістю 376, 57 тонн на загальну вартість 158 159,40 Євро та саме така кількість товару була пред`явлена позивачем для митного контролю.

Крім того, судом встановлено, що частина товару позивача (41 437 кг пального) була втрачена під час його зберігання відповідачем, що зокрема, підтверджується актом інвентаризаційної комісії та звіряльною відомістю, які складені відповідачем, про що зазначалось вище.

Проте, митниця здійснила фактичне вилучення належного позивачу майна та подальше розпорядження ним без зміни його правового статусу, але вже від імені держави, за наявності забезпечувальних та заборонних заходів на вчинення розпорядчих дій з таким майном.

Щодо посилання представників відповідачів на військовий стан в країні суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

При цьому суд звертає увагу на те, що право на судовий захист не підлягає обмеженню.

Крім того, положеннями п. 2 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року було зобов`язано військове командування та інші органи виконавчої влади запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд зауважує, що на території України внаслідок збройної агресії російської федерації було запроваджено саме правовий режим, за яким не передбачено можливість саме органам державної влади, іншим суб`єктам владних повноважень, діяти на власний розсуд, з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що суди діють під час воєнного стану та саме суди повинні захищати порушені/невизнані інтереси, права чи обов`язки осіб, порушених/невизнаних в тому числі внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів.

Також суд враховує, що згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" (C. G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

В положеннях пункту 53 Рішення по справі "Сичов проти України" (справа за заявою № 4773/02), Європейський суд з прав людини зазначає, що держава несе відповідальність за недотримання своїх обов`язків, передбачених положеннями статті 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, щодо забезпечення збереження, закріплених цією Конвенцією та Протоколом № 1 до неї, прав та свобод на національному рівні для кожного, хто знаходиться під їх юрисдикцією.

Судом під час розгляду справи встановлено, що майно позивача (сумішевий продукт) у встановлений законом спосіб та порядок не було конфісковано та знаходилося на зберіганні Київської митниці.

В подальшому, майно позивача вибуло з його володіння унаслідок порушення встановленої законом процедури, саме через незаконні дії Київської митниці щодо передачі такого майна іншій особі, всупереч судовим рішенням, згідно яких майно позивача набуло статусу речових доказів у кримінальному провадженні/у справах про порушення митних правил, з відповідним обмеженням щодо можливості відповідача розпоряджатись таким майном та законодавчо закріпленого обов`язку митниці із збереження тимчасово вилученого майна, у зв`язку з чим суд доходить висновку про порушення права позивача на мирне володіння майном.

Відтак, неналежне зберігання відповідачем товару позивача та безпідставна його передача Київською митницею військовій частині свідчить про протиправні дії відповідача.

Такі протиправні дії відповідача, як вже встановив суд, мали наслідком фактичне позбавлення позивача права власності на товар, що свідчить про наявність складу цивільного правопорушення та, відповідно є підставою для відповідальності у вигляді відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 ЦК України.

Згідно з положеннями статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є Держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

Отже, враховуючи, що саме на Державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є Держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Таким чином, оскільки позбавлення позивача належного йому товару сталось внаслідок неправомірних дій відповідача, про що судом зазначалось вище, позаяк конфіскація товару мала бути здійснена виключно на належній правовій підставі та з дотриманням всіх визначених чинним законодавством процедур, які не передбачають будь-яких виключень, в тому числі для митних органів, що, як встановлено судом, в даному випадку здійснено не було, відтак, за висновками суду, дії Київської митниці щодо відчуження належного позивачеві товару на користь військової частини носять протиправний характер, у зв`язку з чим суд вважає обґрунтованим вимоги позивача про стягнення вартості товару, виходячи з ціни, що вказана в додатковій угоді № 23 від 03.11.2020 року до контракту № 15819 від 22.10.2019 року та з огляду на кількість товару, який було відвантажено за вказаною угодою і який надійшов для митного оформлення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність усіх трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками), наявність яких є обов`язковою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, оскільки неправомірність дій митниці, що призвели до заподіяння збитків позивачу, було встановлено рішеннями судів, а також підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, які відповідачем не спростовані, завдана Приватному товариству «АЗС ОНЛАЙН» майнова шкода підлягає відшкодуванню відповідачем у розмірі 7 368 425,02 грн.

Щодо до заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат на збут у розмірі 399 738,30 грн., суд констатує, що питання стягнення позивачем з Київської митниці збитків у зв`язку зі сплатою штрафних санкцій на користь Приватного підприємства «Транс Петроль» внаслідок понаднормового простою транспортних засобів перевізник за період 20.11.2020 року - 24.02.2022 року спричиненого неправомірними рішеннями відповідача, було предметом розгляду у справі № 910/11334/23 за позовом ПП «АЗС ОНЛАЙН» до Київської митниці та Державної казначейської служби України, яка переглядалась судами неодноразово.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 18.03.2025 року у справі № 910/11334/23 (п.п. 94-103) судом було встановлено, що за умовами угоди (№ АЗС-2020/1 від 13.01.2020 р.) Приватне підприємство «Транс Петроль» погодилося на зупинення перебігу строків визнання позивачем претензій, сплати штрафних санкцій, встановлених договором, оскільки наднормативні простої транспортних засобів за зупиненням митного оформлення товару відбулися через протиправну поведінку Київської митниці, а вина Приватного підприємства «АЗС Онлайн» відсутня, а відтак - зважаючи, що цивільно-правова відповідальність у вигляді неустойки застосовується за наявності вини особи, яка порушила зобов`язання (стаття 614 ЦК України), тоді як суди встановили, що Приватне підприємство «Транс Петроль» і позивач визнали відсутність вини експедитора у простої, сплата неустойки за обставинами цієї справи відбулася без достатніх правових підстав та складу цивільного правопорушення.

Верховний Суд зазначив, що узгодивши з Приватним підприємством «Транс Петроль» відсутність власної вини, проте сплативши на користь останнього неустойку та намагаючись надалі стягнути цю суму з держави як збитки, позивач діє всупереч своїй попередній поведінці.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що функціональне призначення неустойки, зокрема, полягає у стимулюванні боржника належним чином виконати свої договірні зобов`язання, водночас умова, передбачена пунктом 6.5 договору, змістовно не є такою, що стимулює позивача до виконання конкретного(их) обов`язку(ів); пов`язується з фактом простою транспортного засобу при здійсненні митних процедур у режимі експорту, імпорту (випуску з-під митного контролю), який, однак, може виникнути незалежно від виконання / невиконання своїх обов`язків Позивачем.

У постанові від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

З урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 18.03.2025 року у справі № 910/11334/23, суд зазначає, що платіж на користь Приватного підприємства «Транс Петроль» не може бути кваліфікований як збитки, оскільки ці кошти, визначені сторонами в Договорі як неустойка a priori не підлягали сплаті позивачем, а сплата неустойки, попри відсутність у позивача вказаного обов`язку, спростовує факт завдання йому шкоди, що є самостійною підставою для відмови в позові з огляду на відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доказуванню у спорах про відшкодування державою шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою чи службовою особою.

Додатково судом взято до уваги, що в межах справи № 910/11334/23 судом задоволено позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями митного органу за період з моменту винесення рішень про визначення коду товару до дати їх скасування, з урахуванням строків накладення арешту на товару правоохоронними органами, в той час як ПП «АЗС ОНЛАЙН» у справі № 910/11334/23 були заявлені вимоги про стягнення шкоди на суму 7 944 000,00 грн., що становить розмір сплачених позивачем Приватному підприємству «Транс Петроль» штрафних санкцій внаслідок понаднормового простою транспортних засобів перевізника за загальний період з 20.11.2020 по 24.02.2022, оскільки митниця не поновила митних дій відносно товару та, як зазначено позивачем, з моменту складання митницею протоколів про порушення митних прав директором позивача відповідно в силу приписів частини 1 статті 487 Митного кодексу України провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим.

Тобто, з урахуванням періоду, за який позивач у даному спорі включив до складу заявлених до стягнення з Київської митниці збитків сплачений штраф за понаднормовий простій - 23.11.2020 - 30.11.2020, суд зазначає про намагання позивача повторно стягнути такі витрати, які вже були предметом розгляду в іншій справі.

В частині понесених позивачем витрат на оплату послуг з декларування товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтез Груп Україна» та послуг з експертного дослідження товару з метою ідентифікації фізико-хімічних відомостей суд зазначає, що такі витрати не можуть бути кваліфіковані як збитки, оскільки кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтез Груп Україна» сплачені в межах виконання позивачем договору № 16/09 від 16.09.2020 року за послуги з митного декларування товару, а кошти Державному підприємству «ОС» «Масма-Сепро» сплачені за проведення дослідження товару позивача з метою проходження митних формальностей, відтак, вказані витрати не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з неправомірними діями/бездіяльністю відповідача щодо незбереження та втрати товару товариства, отже посилання позивача на пов`язаність таких витрат з товаром як фізичних об`єктом і віднесення їх до реалізаційної собівартості товару не є достатніми для покладення таких витрат на відповідача як митний орган.

Відтак, зважаючи на вищевикладене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 399 738,30 грн., оскільки позивачем не доведено, що вказані витрати є саме збитками у розумінні норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, завданими відповідачем втратою і неповерненням належного позивачеві товару.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями (діями) відповідача 1, судовий збір за подання такого позову в порядку пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" не справляється, отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат, зокрема, в частині судового збору.

Керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «АЗС Онлайн» (11555, Житомирська область, Коростенський район, село Поліське, вул. Лугинська, будинок 76; код ЄДРПОУ 40724941) збитки у розмірі 7 368 425 (сім мільйонів триста шістдесят вісім тисяч чотириста двадцять п`ять) грн. 02 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 16 вересня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон