Рішення № 139819923, 16.09.2026, Таращанський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 379/1464/26

Провадження № 2/379/1060/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум.Тараща

Таращанський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Невгада О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бакал О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

03.08.2025, через підсистему «Електронний суд», ТОВ «Юніт Капітал» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором та судові витрати пов`язані з розглядом справи.

В обґрунтування позову зазначило, що 27.11.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідачем було укладено кредитний договір № 211113 на суму 18 750,00 грн.

Відповідач, з метою отримання кредиту, здійснив реєстрацію на офіційному веб-сайті кредитодавця, пройшов процедури встановлення особи та підтвердження її достовірності, надавши необхідні персональні дані для укладення кредитного договору, приєднався до його публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, підтвердивши згоду з умовами надання кредиту, а також факт належного інформування про всі істотні умови договору. Кредитор здійснив ідентифікацію та верифікацію позичальника на підставі отриманих від нього відомостей та документів, а також за допомогою системи BankID НБУ, що було передбачено та погоджено умовами кредитного договору.

На виконання умов договору, 27.11.2025 ТОВ «ФК «Кредіплюс» ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку відповідача, що свідчить про виконання кредитодавцем своїх зобов`язань.

Проте, відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість за кредитними договором.

03.04.2026 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 03042026 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 211113 від 27.11.2025.

Відповідно до реєстру прав вимог № 2 від 05.05.2026 та акту прийому-передачі реєстру прав вимог № 2 від 05.05.2026 до договору факторингу № 03042026 від 03.04.2026, до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 40 095,10 грн.

Відтак, ТОВ «Юніт Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 211113 від 27.11.2025 в розмірі 36 095,10 грн., з яких: 18 750,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 16 444,10 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 901,00 грн. заборгованість по комісії, а також понесені судові витрати, а саме: 2 662,40 грон. судового збору; 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026 року головуючим суддею визначено Невгада О.В.

05.08.2026 судом з відділу реєстрації місця проживання управління ЦНАП виконкому Таращанської міської ради отримано інформацію щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.

07.08.2026, Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 07.08.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

13.08.2026, в межах встановленого строку, позивачем подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 14.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі, розгляд справи, вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 16.09.2026, а також задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

На виконання ухвали суду від 14.08.2026 року від АТ КБ «ПриватБанк» 04.08.2026 отримано витребувані докази.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві зазначив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. До початку судового розгляду подав заяву в якій просив слухати справу без його участі, позовні вимоги визнав частково, зокрема, в частині тіла кредиту, не визнав правомірність нарахування заборгованості за відсотками, комісією та штрафними санкціями, просить відмовити в частині задоволення цих позовних вимог, оскільки проходить службу в Збройних Силах України, а також просить зменшити суму розміру витрат на правничу допомогу до 2 000,00 грн.

Оскільки сторони по справі в судове засідання не з`явились, то відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі ст.ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно ч. 8 ст.178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Перевіривши та дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 27.11.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 211113 на суму 18 750,00 грн.

Відповідач, виявивши намір отримати кредитні кошти, здійснив реєстрацію на офіційному веб-сайті ТОВ «ФК «Кредіплюс». Під час реєстрації, відповідно до встановленого порядку та інструкцій, розміщених на сайті кредитодавця, відповідач пройшов процедури встановлення особи та підтвердження її достовірності, надавши необхідні персональні дані для укладення кредитного договору. ТОВ «ФК «Кредіплюс» здійснило ідентифікацію та верифікацію позичальника на підставі отриманих від нього відомостей та документів, а також за допомогою системи BankID НБУ, що було передбачено та погоджено умовами кредитного договору.

Кредитний договір № 211113 від 27.11.2025 складається з індивідуальної частини, яка містить персональні умови кредитування позичальника, графіку платежів та публічної частини, спільної для всіх клієнтів кредитодавця розміщеної на сайті за посиланням: https://finx.com.ua/docs. Зокрема, згідно з правилами, до укладення кредитного договору, позичальнику для ознайомлення в особистий кабінет надано паспорт споживчого кредиту у вигляді додатку до оферти/проекту кредитного договору.

Відповідач приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів які разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом arxdu7yq, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

Кредит надавався з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника та інші не заборонені законодавством цілі.

Згідно з п. 2.2.1. договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 18 750,00 грн. та надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 15 000,00 грн. на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3750.00 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п. 2.5 індивідуальної частини.

Згідно з п.2.3 Договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 350,00% річних. Тип процентної ставки фіксована.

Відповідно п. 2.5 договору комісія за надання кредиту складає 3 750,00 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 20,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Пунктом 2.6 договору визначено, що загальний строк кредитування складає 140 днів з 27.11.2025 (дата надання кредиту) по 16.04.2026.

Відповідно п. 2.7 та п. 2.9 договору загальні витрати позичальника за кредитом складають (не перевищують) 20 204,10 грн., а орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом) складає 38 954,10 грн.

ТОВ «ФК «Кредіплюс» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти у обсязі та у строк, визначеними умовами кредитного договору, що підтверджується повідомленням АТ КБ №ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260818/93969-БТ від 24.08.2026, з випискою по рахунку, згідно з якою на платіжну картку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), емітовану на ім`я ОСОБА_1 , 27.11.2025 було зараховано грошові кошти у сумі 15 000,00 грн.

03.04.2026 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 03042026 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 211113 від 27.11.2025.

Відповідно до реєстру прав вимог № 2 від 05.05.2026 та акту прийому-передачі реєстру прав вимог № 2 від 05.05.2026 до договору факторингу № 03042026 від 03.04.2026, до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 40 095,10 грн., а саме: 18 750,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 16 444,10 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 901,00 грн. заборгованість по комісії, 4 000,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

За положеннями ст. 12 згаданого закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Враховуючи вищезазначені норми, основними умовами надання кредиту є безумовне його повернення, строковість, платність, цільова спрямованість і забезпеченість. Водночас, кредитний договір не може змінюватись в односторонньому порядку, і позичальник несе відповідальність за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за його користування.

Отже, всупереч умов кредитного договору відповідач тривалий час своєчасно не вносить платежів на повернення кредиту, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов`язання.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями ст. 611 ЦК Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Згідно зі ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Із змісту ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або дострокова зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Як передбачено ч. 1 ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 514, ст. 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

З врахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 18 750,00 грн. є обґрунтованими, визнаються відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 16 444,10 грн. суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 05.08.2026, відповідач перебуває на службі в лавах Збройних Сил України.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 , 27.02.2022 за мобілізаційним розпорядженням, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», призваний до Збройних Сил України.

Відповідно довідки форми 5 № 212/д, виданої 05.08.2026, молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_5 .

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Підставами для отримання пільг військовослужбовцями під час дії особливого періоду є:

1. Для військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період - довідка за Формами 5 або 6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 № 124 (далі - Інструкція) та витяг із наказу або довідка про призов військовозобов`язаного або резервіста на військову службу за призовом від час мобілізації, на особливий період, видана територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (раніше - військовим комісаріатом), військовою частиною, органом військового управління, військовим навчальним закладом, установою та організацією Збройних сил України.

2. Для військовослужбовців, які проходять військову службу всіх видів, передбачених ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (крім осіб, зазначених в п. 1 цього листа), які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - довідки за Формами 5 або 6 Інструкції та довідка за Формою, яка встановлена додатком 4 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413.

Отже, військовослужбовці, які надали вищезазначені документи мають право на пільги, визначені п. 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зазначена норма є спеціальною нормою матеріального права, спрямованою на забезпечення соціального та правового захисту осіб, які проходять військову службу в умовах особливого періоду та виконують конституційний обов`язок із захисту незалежності та територіальної цілісності України. Така норма має імперативний характер та підлягає обов`язковому застосуванню судами незалежно від умов кредитного договору.

Суд звертає увагу, що дія вказаної норми не ставиться в залежність від волевиявлення кредитора, а також не потребує внесення змін до договору або укладення додаткових угод. Нарахування процентів, комісії та штрафних санкцій у період проходження військової служби суперечить прямій забороні, встановленій законом, і не може вважатися правомірним.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, який у своїй практиці зазначає, що положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є імперативними та підлягають застосуванню незалежно від умов кредитного договору, а тому нарахування процентів та штрафних санкцій у період проходження військової служби є неправомірним.

При цьому суд зазначає, що звільнення від нарахування процентів та штрафних санкцій не означає звільнення від обов`язку повернення основної суми боргу (тіла кредиту). Обов`язок повернути отримані кредитні кошти зберігається за відповідачем як за позичальником, що узгоджується з положеннями ст. ст. 526, 629 та 1054 ЦК України.

З наданих суду документів вбачається, що 27.02.2022 відповідача призвано на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, нараховані відповідачу у період проходження ним військової служби, тобто відсотки за весь час дії кредитного договору, є такими, що нараховані з порушенням вимог п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому не підлягають стягненню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 901,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до п. 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 цього Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, плата за обслуговування кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29.11.202 у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 вказано, що «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин, обов`язок позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.

Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.

Умовами укладеного між сторонами договору фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 встановлено періодичну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені положення пункту 2.4 кредитного договору № 211113 від 27.11.2025 щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту, є нікчемними.

За таких обставин, заборгованість по оплаті комісії за обслуговування кредиту, нарахована без належних на те правових підстав, а відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 901,00 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Ч. 1 ст. 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При розподілі судових витрат суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено на суму 36 095,10 грн., однак задоволенню підлягає 18 750,00 грн., тобто 51,95 % .

За таких обставин з ОСОБА_1 на користь позивача слід пропорційно 1 383,01 грн. судового збору.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000, 00 коп., суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13.01.2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

На підтвердження понесення витрат на оплату правової допомоги позивач надав такі докази: копію договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026; копію додаткової угоди № 25771572912 від 25.05.2026 до договору про надання правничої допомоги; копію акту прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд уважає, що розмір правової допомоги за оплату наданих послуг, визначений стороною позивача є завищеним, позаяк заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн. є неспівмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову. Водночас суд ураховує, що справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, адвокат як представник позивача не приймав участь в судовому розгляді.

Отже, суд дійшов до висновку про часткове задоволення вимог щодо стягнення понесених позивачем витрат за надання правової допомоги та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн. Саме така сума відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268, 280-289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ: 43541163) заборгованість за кредитним договором № 211113 від 27.11.2025 у розмірі 18 750 (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ: 43541163) судовий збір в розмірі 1 383,01 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 000,00 грн., що разом становить 3383 (три тисячі триста вісімдесят три) гривні 01 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», ЄДРПОУ: 43541163, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 34, офіс 333;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 16.09.2026.

Головуючий суддя О.В. НЕВГАД