Ухвала суду № 139815202, 09.09.2026, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/16477/25

Провадження №2-др/523/102/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 року м. Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси

у складі: головуючої судді Кремер І.О.,

з участю секретаря судового засідання: Павлова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса заяву представника позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт-3» - Золотопуп Сергія Васильовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 523/16477/25 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт-3» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Пересипського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа справі № 523/16477/25 за позовом ОСББ «Комфорт-3» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

17.08.2026 року рішенням Пересипського районного суду м. Одеси за результатами розгляду даної справи у задоволені позовної заяви ОСББ «Комфорт-3» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було відмовлено.

19.08.2026 року представник позивача звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення. Обґрунтовуючи вимоги поданої заяви вказує на те, що після відкриття провадження відповідачка здійснила платежі на загальну суму 18662,86 грн, у зв`язку з чим позивач не підтримував відповідну частину заявлених вимог. Заявник також посилається на положення ч.ч. 8,9 ст. 141, ч. 3 ст. 142, ст.ст. 133, 137 та 270 ЦПК України та вважає, що понесені ним судові витрати підлягають стягненню з відповідачки, оскільки, на думку позивача, саме її поведінка зумовила необхідність звернення до суду. При цьому позивач посилається, зокрема, на те, що після пред`явлення позову відповідачкою були здійснені платежі, а також зазначає про аналогічну поведінку відповідачки в іншій судовій справі, вважаючи такі обставини підтвердженням систематичного характеру її поведінки. А тому, просить суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ОСББ «Комфорт-3» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20567,62 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн., витрати на поштове пересилання процесуальних документів у розмірі 93,00 грн.

Суд констатує, що відповідачка ОСОБА_2 подала заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у яких просить відмовити у її задоволенні. Відповідачка зазначає, що заявлені позивачем витрати не можуть бути покладені на неї, оскільки її поведінка не свідчила про зловживання процесуальними правами, а заявлені позивачем витрати не перебувають у необхідному причинно-наслідковому зв`язку саме з її поведінкою. Зокрема, відповідачка звертає увагу, що первісно позивач заявляв до стягнення 35091,78 грн, у складі яких була заборгованість у розмірі 7822,50 грн за період з 01.01.2015 по 31.12.2018, хоча в зазначений період відповідачка не була власником відповідного майна. Також відповідачка посилається на те, що позивачу було відомо про обставини зміни власника, а в попередніх правовідносинах та судових спорах самим позивачем визначався інший період заборгованості. Відповідачка зазначає, що здійснені нею платежі на загальну суму 18662,86 грн були спрямовані на погашення заборгованості та врегулювання спірних правовідносин і не можуть розглядатися як визнання правильності первісного розрахунку позивача чи визнання всіх заявлених ним вимог. Крім того, відповідачка вказує, що частина заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу стосувалася саме коригування та уточнення розрахунків, визначення періоду заборгованості, аналізу питань переходу права власності та інших обставин, які виникли у зв`язку з позицією самого позивача щодо розміру та складу заявленої до стягнення заборгованості.

Представник позивача ОСББ «Комфорт-3» - Золотопуп С.В. в судове засідання не з`явився. Однак, подав до суду заяву, в якій заявлені вимоги підтримує та просить суд проводити розгляд справи за його відсутності.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, сповіщалась судом про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно із ст. 270 ЦПК України - суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» - додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ст. 220 ЦПК (1618-15); воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Суд наголошує, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі ( стаття 263 ЦПК України). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Отже, саме по собі невирішення у судовому рішенні питання про розподіл судових витрат може бути процесуальною підставою для розгляду відповідної заяви про ухвалення додаткового рішення.

Водночас положення статті 270 ЦПК України не означають автоматичного задоволення будь-якої заяви про стягнення судових витрат.

При вирішенні такого питання суд має встановити наявність передбачених законом підстав для покладення конкретних витрат на іншу сторону, їх зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість, пропорційність та, у відповідних випадках, наявність передбачених законом винятків із загального правила розподілу судових витрат.

За змістом статті 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача, якщо законом не передбачено іншого.

Разом із тим ч. 9 ст. 141 ЦПК України передбачає можливість відступу від загального правила у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Таким чином, для застосування зазначеної норми необхідним є встановлення конкретної поведінки сторони, яка має ознаки зловживання процесуальними правами або неправильних дій, а також наявність зв`язку між такою поведінкою та виникненням спору чи понесенням судових витрат.

Частина 9 статті 141 ЦПК України є винятком із загального порядку розподілу судових витрат, а тому для її застосування мають бути встановлені відповідні обставини, а не лише наведені припущення про недобросовісність поведінки сторони.

Суд вважає за необхідне окремо надати оцінку доводам позивача щодо нібито неправомірної поведінки відповідачки.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 у ході розгляду справи зловживала наданими їй процесуальними правами.

Позивачем не наведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка умисно подавала завідомо безпідставні чи суперечливі процесуальні заяви; навмисно приховувала докази; подавала очевидно необґрунтовані клопотання з метою затягування розгляду справи; безпідставно не виконувала процесуальні обов`язки; перешкоджала встановленню обставин справи; умисно затягувала розгляд справи; використовувала процесуальні права з метою, що суперечить завданню цивільного судочинства.

Саме лише невиконання відповідачкою грошового зобов`язання у строк, який вважав належним позивач, не є тотожним зловживанню процесуальними правами.

Так само саме по собі здійснення відповідачкою платежів після звернення позивача до суду не свідчить про зловживання процесуальними правами.

Навпаки, здійснення платежів може свідчити про вчинення відповідачкою дій, спрямованих на врегулювання спірних майнових відносин.

При цьому обставина здійснення платежу після пред`явлення позову та обставина зловживання процесуальними правами є різними за своїм правовим змістом.

Для застосування ч. 9 ст. 141 ЦПК України необхідно встановити не просто факт несплати або несвоєчасної сплати певної суми, а саме неправомірну процесуальну поведінку сторони, яка зумовила виникнення спору або необхідність понесення відповідних витрат.

Таких обставин щодо відповідачки судом не встановлено.

Посилання позивача на поведінку відповідачки в іншій судовій справі також саме по собі не може свідчити про зловживання процесуальними правами у цій справі.

Для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати конкретну процесуальну поведінку сторони у межах конкретної цивільної справи, а не робити висновок про недобросовісність особи виключно на підставі тверджень про її поведінку в інших правовідносинах.

Отже, належних та достатніх доказів зловживання відповідачкою процесуальними правами позивачем не надано, а судом таких обставин не встановлено.

Відтак правові підстави для застосування до відповідачки положень ч. 9 ст. 141 ЦПК України відсутні.

Разом із тим суд окремо оцінює посилання заявника на ч. 3 ст. 142 ЦПК України.

Зазначена норма передбачає спеціальне правило: якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Отже, для застосування цієї норми необхідно встановити причинний зв`язок між:

1.пред`явленням позову;

2.подальшим задоволенням відповідачем саме заявлених позовних вимог;

3.відмовою позивача від підтримання відповідних вимог саме внаслідок такого задоволення;

4.понесенням позивачем відповідних судових витрат.

Водночас у цій справі такий причинно-наслідковий зв`язок у заявленому позивачем обсязі судом не встановлений.

Як вбачається з матеріалів справи та самої заяви про ухвалення додаткового рішення, первісно позивач заявляв вимоги про стягнення 35091,78 грн.

При цьому до первісного розрахунку позивачем було включено 7822,50 грн за період з 01.01.2015 по 31.12.2018, хоча відповідачка, відповідно до її заперечень, у цей період не була власником відповідного майна.

Таким чином, первісний розрахунок заборгованості включав суму, щодо якої існували самостійні правові заперечення відповідачки стосовно періоду виникнення заборгованості та суб`єкта, на якого така заборгованість могла бути покладена.

Крім того, після здійснення відповідачкою платежів позивач змінював та уточнював розрахунок заборгованості, а також здійснював інші процесуальні дії, пов`язані з визначенням розміру та періоду заборгованості.

Зазначені обставини мають істотне значення для оцінки заявлених витрат, оскільки не дають підстав стверджувати, що всі витрати позивача виникли виключно внаслідок невиконання відповідачкою певного безспірного грошового зобов`язання.

Навпаки, матеріали справи свідчать про наявність спору щодо самого складу та розміру заявленої заборгованості, періоду її виникнення та належності відповідних зобов`язань відповідачці.

При цьому здійснені відповідачкою платежі на загальну суму 18662,86 грн не є тотожними первісно заявленій позивачем сумі 35091,78 грн.

Отже, сам факт здійснення таких платежів не може автоматично ототожнюватися із повним задоволенням відповідачкою первісно заявлених позовних вимог.

Більше того, із наведених позивачем обставин вбачається, що після здійснення платежів ним здійснювалося коригування власної позиції щодо розміру та складу заявленої заборгованості.

За таких обставин відсутні достатні підстави вважати, що позивач не підтримував свої позовні вимоги внаслідок повного та безумовного задоволення їх відповідачкою.

Саме по собі зменшення розміру спірної заборгованості внаслідок здійснення платежів не означає автоматичного виникнення у позивача права на стягнення з відповідачки всіх понесених ним судових витрат у розмірі 23083,02 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідачки 2422,40 грн. судового збору та 93,00 грн. поштових витрат.

Відповідно до загального правила розподілу судових витрат, передбаченого статтею 141 ЦПК України, у разі відмови в позові понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

Рішенням Пересипського районного суду міста Одеси від 17 серпня 2026 року у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт-3» було відмовлено.

При цьому підстав для відступу від загального правила розподілу судових витрат, передбачених частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України, судом не встановлено.

Зокрема, не встановлено, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачки або що відповідачка зловживала процесуальними правами.

Відтак правові підстави для покладення на відповідачку судового збору та поштових витрат позивача також відсутні.

На підставі вищевикладеного, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні заяви ОСББ «Комфорт-3» про ухвалення додаткового рішення.

Керуючись ст. 141, 270 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт-3» - Золотопуп Сергія Васильовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 523/16477/25 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт-3» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 17 вересня 2026 року.

Суддя Пересипського

районного суду м. Одеси: І.О. Кремер