Рішення № 139814862, 15.09.2026, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1499/23

провадження № 2/492/345/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Варгаракі С.М.,

секретаря судового засідання Богдан А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як законної представниці неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки: ОСОБА_7 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Арцизького відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, про зняття арешту з нерухомого майна, -

встановив:

Представник позивачки звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів, в якому просив зняти арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника, винесеної 23 квітня 2021 року заступником начальника відділу Арцизького відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косенко Л.В. у виконавчому провадженні № 36931820, запис про який внесено до Державного реєстру речових прав 23 квітня 2021 року (номер запису про обтяження: 41662387), з нерухомого майна, а саме, житлового будинку АДРЕСА_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, що укладається на підставі застереження в іпотечному договорі про можливий спосіб звернення стягнення на предмет продажу будь-якій особі-покупцю від 24 червня 2016 року.

В обґрунтування позову представник позивачки посилається на те, що ОСОБА_1 є власницею вищезазначеного житлового будинку та земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110300000:02:003:0214 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, що укладається на підставі застереження в іпотечному договорі про можливий спосіб звернення стягнення на предмет продажу будь-якій особі-покупцю від 24 червня 2016 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки, що укладається на підставі застереження в іпотечному договорі про можливий спосіб звернення стягнення на предмет продажу будь-якій особі-покупцю від 24 червня 2016 року. Постановою державного виконавця від 23 квітня 2021 року було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_7 , однак на момент накладення арешту на майно право власності на житловий будинок було раніше зареєстровано за позивачкою ОСОБА_1 , тому державний виконавець неправомірно наклав арешт на майно, яке не належить боржнику, у зв`язку з чим позивачка змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Представник позивачки надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивачки.

Відповідачка ОСОБА_2 про дату, час і місце судового засідання двічі повідомлялася належним чином, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, проте вона повернулася до суду без вручення адресату з довідкою АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою», тому відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України відповідачка вважається повідомленою належним чином. Відзив на позов та заяву про розгляд справи за її відсутності до суду не подала. Інших заяв і клопотань від відповідачки на адресу суду не надходило.

Відповідачка ОСОБА_3 про дату, час і місце судового засідання двічі повідомлена належним чином, про що свідчить довідка про доставку документу в електронному вигляді «Судова повістка …», який доставлений відповідачці до електронного кабінету 14 серпня 2026 року, однак у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, відзив, заяву про розгляд справи за її відсутності до суду не подала.

Відповідачка ОСОБА_4 , як законна представниця неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про дату, час і місце судового засідання двічі повідомлялася належним чином, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, проте вона повернулася до суду без вручення адресату з довідкою АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою», тому відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України відповідачка вважається повідомленою належним чином. Відзив на позов та заяву про розгляд справи за її відсутності до суду не подала. Інших заяв і клопотань від відповідачки на адресу суду не надходило.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки ОСОБА_7 у судове засідання не з`явився, але від нього до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник Арцизького відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник Пересипської районної державної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування у судове засідання також не з`явився, але надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням вказаного, у зв`язку з повторною неявкою відповідачів, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин та не повідомлення причин неявки, ненаданням відповідачами відзиву на позов, відсутністю заперечень з боку представника позивача, суд ухвалив розглянути справу у відсутності відповідачів та відповідно до частини 1 статті 280 ЦПК України ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 30 серпня 2007 року був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11206865000, відповідно до якого позивач надав боржнику ОСОБА_7 кредит в розмірі 63000,00 доларів США (в грн. екв. 318150,00) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,4 % річних з кінцевим терміном повернення 30.08.2014р., а ОСОБА_7 зобов`язався повернути кредит та сплатити плату за користування кредиту, згідно графіку погашення кредиту (т. 1 а.с. 16-18). 30 серпня 2007 року, 04 лютого 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 були укладені додаткові угоди № 1, № 2 до договору про надання споживчого кредиту № 11206865000 від 30 серпня 2007 року (т. 1 а.с. 19, 20).

В забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 уклали іпотечний договір від 30 серпня 2007 року, відповідно до якого боржник передав в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 21-23). Згідно з пунктом 1.1. договору сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає 530795,00 грн. Відповідно до пункту 2.1.2 договору у разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за Кредитним договором, а у разі невиконання Іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.

13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 2 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11206865000 від 30 серпня 2007 року та іпотечним договором від 30 серпня 2007 року, укладених між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 25-26, 27, 28-29).

09 липня 2021 року Арцизьким районним судом Одеської області було видано виконавчий лист № 1502/2325/2012 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 суми боргу у розмірі 639440 грн, а також судового збору у розмірі 3219 грн. (т. 1 а.с. 30). 07 березня 2013 року було відкрито виконавче провадження № 36931820 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа (т. а.с. 32).

04 липня 2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Арцизького районного управління юстиції Одеської області Івановим Р.В. була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження (т. 1 а.с. 33). Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 24 травня 2016 року було скасовано арешт, накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Арцизького районного управління юстиції Одеської області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 липня 2013 року, з житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ІПН: НОМЕР_1 ), на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Арцизькою міською радою Одеської області 29 березня 2005 року (т. 1 а.с. 34-35).

23 квітня 2021 року заступником начальника відділу Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косенко Л.В. була винесена постанова про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 39).

02 листопада 2023 року представник боржника адвокат Михайлов О.А. звернувся до Арцизького відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з нерухомого майна (т. 1 а.с. 37), за результатами розгляду якої правових підстав для зняття арешту з майна боржника не вбачається, тому рекомендовано звернутися до суду (т. 1 а.с. 40-42).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження щодо суб`єкта № 254151444 від 23 квітня 2021 року станом на 23 квітня 2021 року наявні відомості щодо права власності ОСОБА_7 на житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 43-46).

24 червня 2016 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 , позивачкою у справі, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що укладається на підставі застереження в іпотечному договорі про можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу будь-якій особі-покупцю (т. 1 а.с. 8-9). Крім того, 24 червня 2016 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 , позивачкою у справі, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, що укладається на підставі застереження в іпотечному договорі про можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу будь-якій особі-покупцю (т. 1 а.с. 13-14)

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 62200623 від 24 червня 2016 року, № 352616496 від 01 листопада 2023 року, № 62200368 від 24 червня 2016 року вбачається, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 5110300000:02:003:0214 зареєстровано за ОСОБА_1 , внесено запис про обтяження нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна від 23 квітня 2021 року (т. 1 а.с. 10, 11-12, 15).

Між сторонами виникли правовідносини щодо зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожному громадянину гарантується право звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у порядку визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

Статтею 15 ЦПК України передбачено право кожної особи - і фізичної і юридичної (згідно з частиною 1 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи), на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами частин 1 і 2 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин 1-3 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частини перша-друга статті 386 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: прийняття постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; прийняття постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що міститься в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до частини 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, що укладається на підставі застереження в іпотечному договорі про можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу будь-якій особі-покупцю від 24 червня 2016 року, укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 , позивачкою у справі, належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано 24 червня 2026 року.

Боржником у виконавчому провадженні № 36931820 є ОСОБА_7 . Постановою від 23 квітня 2021 року накладено арешт на все майно, що належить боржникові ОСОБА_7 .

Разом, з тим позивачка ОСОБА_1 не є боржником у виконавчому провадженні № 36931820 та на момент накладення арешту на житловий будинок, останній належав позивачці ОСОБА_1 та був зареєстрований за нею.

Оскільки під час винесення постанови від 23 квітня 2021 року про арешт майна боржника, власником житлового будинку АДРЕСА_1 була позивачка, то її вимоги про зняття арешту з житлового будинку є обґрунтованими.

Таким чином, позивачка не може безперешкодно реалізувати своє право власності на нерухоме майно, у зв`язку з тим, що на зазначене майно накладено арешт згідно з постановою про арешт майна боржника від 23 квітня 2021 року у виконавчому провадженні № 36931820, існування такого арешту є невиправданим втручанням у право позивачки на мирне володіння майном, оскільки вона не є боржником у вказаному виконавчому провадженні, на момент накладення арешту на майно, право власності на житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про зняття арешту з майна.

На підставі статті 41 Конституції України, статей 11, 14, 321, 391 ЦК України, статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», керуючись статтями 2, 7, 10, 11, 12, 17-19, 48, 76-81, 89, 211, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-282, 284, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов адвоката Михайлова Олега Афанасійовича, поданий в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Зняти арешт з житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, що укладається на підставі застереження в іпотечному договорі про можливий спосіб звернення стягнення на предмет продажу будь-якій особі покупцю від 24 червня 2016 року, накладений на підставі постанови заступника начальника відділу Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косенко Л.В. про арешт майна боржника від 23 квітня 2021 року у виконавчому провадженні № 36931820, номер в Державному реєстрі речових прав 41662387.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Варгаракі С.М.