Ухвала суду № 139812336, 14.09.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

УХВАЛА

Іменем України

14.09.2026 Справа №607/17710/26 Провадження №2/607/7283/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючої судді Марциновської І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ментух І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває вказана цивільна справа.

17.08.2026 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання у справі та надано сторонам строк для подання заяв по суті справи.

25.08.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача Романенко М.Е. подав до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки відповідач повністю сплатив кредитну заборгованість. Також просив повернути суму сплаченого судового збору.

14.09.2026 у судове засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце цього засідання, не з`явилися.

Указане відповідно до ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши зміст заяви про закриття провадження у справі, а також матеріали цивільної справи, суд дійшов такого висновку.

Частина 1 ст. 2 ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

При цьому у постанові від 20.09.2021, прийнятій у справі № 638/3792/20, Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, слід відступити від попередніх висновків та конкретизувати, що закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Суд встановив, що після відкриття провадження у цій справі відповідач ОСОБА_1 у повному обсязі погасив заборгованість за кредитним договором, стягнення якої є предметом позову.

За таких обставин суд дійшов висновку, що після пред`явлення позову предмет спору припинив існування, а між сторонами не залишилося неврегульованих питань щодо заявленої до стягнення заборгованості.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що заява представника позивача про закриття провадження у справі підлягає задоволенню, а провадження у даній справі слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Вирішуючи клопотання представника позивача про повернення судового збору, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом із тим ч. 3 ст. 142 ЦПК України встановлено спеціальний порядок розподілу судових витрат у разі, якщо після пред`явлення позову відповідач задовольнив вимоги позивача. Так, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в постанові від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25, здійснюючи тлумачення аналогічної за змістом ч. 3 ст. 130 ГПК України, дійшов висновку, що поняття «відмова позивача від позову» та «позивач не підтримує своїх вимог» не є тотожними. Відмова від позову є активною процесуальною дією позивача, тоді як непідтримання вимог може проявлятися як у відмові від позову, так і в іншій процесуальній поведінці, зумовленій припиненням предмета спору.

У зазначеній постанові Верховний Суд виснував, що положення ч. 3 ст. 130 ГПК України застосовуються не лише в разі відмови позивача від позову, а й у разі закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо така відсутність виникла внаслідок задоволення позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову. При цьому не має значення, ким ініційовано питання про закриття провадження - позивачем, відповідачем чи судом.

Верховний Суд також зазначив, що задоволення позовних вимог самим відповідачем після пред`явлення позову може свідчити про те, що відповідач погодився з пред`явленням позову до належного відповідача та фактично визнав заявлені вимоги. Це є підґрунтям для покладення на такого відповідача судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

У постановах від 15.07.2026 у справі № 345/5838/25 та від 05.08.2026 у справі № 953/10140/25 Верховний Суд зазначив, що в разі добровільного задоволення відповідачем позовних вимог після пред`явлення позову понесені позивачем судові витрати, у тому числі судовий збір, відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в повному обсязі. Покладення таких витрат повністю або частково на державний бюджет не відповідає спеціальному порядку їх розподілу, оскільки звернення позивача до суду було зумовлене поведінкою відповідача.

У цій справі припинення предмета спору стало наслідком добровільного виконання відповідачем заявлених до нього вимог після пред`явлення позову. Отже, питання про компенсацію понесених позивачем судових витрат підлягає вирішенню за спеціальним правилом ч. 3 ст. ЦПК України, яке передбачає їх стягнення з відповідача за заявою позивача.

За подання до суду цього позову позивач сплатив судовий збір у сумі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 210157 від 30.06.2026.

Однак представник позивача не заявив клопотання про стягнення понесених судових витрат із відповідача, а просив виключно повернути судовий збір.

Повернення судового збору з державного бюджету та стягнення судових витрат із відповідача є різними за правовою природою і джерелом компенсації процесуальними механізмами. Суд не вправі з власної ініціативи підміняти заявлене позивачем клопотання та вирішувати питання про стягнення з відповідача судового збору, оскільки ч. 3 ст. 142 ЦПК України прямо пов`язує таке стягнення з наявністю відповідної заяви позивача.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей та доказів, які давали б змогу встановити, чи охоплювала сплачена відповідачем сума лише заборгованість за кредитним договором або також компенсацію понесених позивачем судових витрат. За таких обставин стягнення судового збору з відповідача без відповідної заяви позивача та без перевірки факту, що такі витрати не були компенсовані позивачеві в інший спосіб, могло б призвести до подвійного відшкодування одних і тих самих витрат.

З огляду на те, що позовні вимоги були задоволені відповідачем після пред`явлення позову, суд не вбачає підстав для покладення спричинених цим судових витрат на Державний бюджет України. Водночас через відсутність належного клопотання позивача суд не вирішує питання про стягнення судового збору з відповідача.

За таких обставин у задоволенні клопотання представника позивача про повернення судового збору з Державного бюджету України слід відмовити.

При цьому суд роз`яснює, що відмова у поверненні судового збору з Державного бюджету України не вирішує питання про наявність передбачених ч. 3 ст. 142 ЦПК України підстав для стягнення з відповідача фактично понесених і не компенсованих позивачеві судових витрат. Таке питання може бути вирішене судом за відповідною заявою позивача, поданою в порядку та строки, встановлені ЦПК України, з урахуванням доказів щодо складу, розміру та фактичної компенсації цих витрат.

Керуючись ст. 133, 142, 247, 255, 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника позивача Романенка Михайла Едуардовича задовольнити частково.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Роз`яснити, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

У задоволенні заяви представника позивача про повернення сплаченого судового збору відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І. В. Марциновська