Рішення № 139810192, 15.09.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/3596/2026 Справа № 490/4477/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романової К.Т., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

15.05.2026 року позивач ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС», в особі свого представника, звернувся до Центрального районного суду м.Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за Кредитним договором №72846397 від 06.09.2024 року в сумі 20318,00 грн та понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 06.09.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» був укладений кредитний договір №72846397, згідно з умовами якого відповідач отримав 4000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Згідно з п.1.1 кредитного договору №72846397 від 06.09.2024 року, Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів, сплатити Комісію (за наявності) та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Сума заборгованості відповідача становить 20318,00 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту 4000,00 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків 14318,00 грн; прострочена заборгованість за штрафами 2000,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026 року дану справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді Гуденко О.А. від 20.05.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

22.05.2026 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вважав позовні вимоги необґрунтованими, несправедливими та такими, що підлягають лише частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідач стверджує, що нараховані позивачем штрафні санкції у розмірі 2000,00 грн є незаконними, оскільки будь-які штрафи чи пені, нараховані у період дії воєнного стану, підлягають списанню, вважає, що дана вимога є прямим порушенням закону.

Також, відповідач, посилаючись на ст. 233 та ч. 3 ст. 509 ЦК України, зазначає, що нарахування відсотків у розмірі 14 318,00 грн, що у понад 3,5 рази перевищує тіло кредиту, свідчить про свідомо кабальний характер умов договору. Вважає, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та зазначає, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що проценти та штрафні санкції не можуть бути засобом збагачення кредитора та мають бути співмірними із наслідками порушення зобов`язання.

Крім того, відповідач просить суд врахувати, що на момент укладення договору та протягом усього періоду нарахування відсотків і в момент розгляду справи він є студентом денної форми навчання, що підтверджується е-студентським квитком із застосунку «Дія». Позивач, будучи професійним учасником ринку, не міг не розуміти, що нарахування таких сум особі без стабільного доходу є завідомо несправедливим та веде до фінансової кабали. Хоча текст договору формально був доступний для ознайомлення перед підписанням, сама структура та цифрова архітектура веб-сайту позивача побудовані таким чином, щоб відволікати увагу споживача від критично важливих фінансових умов. Використання яскравих графічних елементів, що акцентують увагу лише на швидкості отримання коштів і короткостроковості зобов`язань у поєднанні з прихованими за складними переходами (гіперпосиланнями) кабальними умовами, створюють умови, за яких звичайний користувач (особливо студент, який не має спеціальних юридичних знань) не має реальної можливості повноцінно оцінити фінансові ризики. Таким чином, формальна наявність тексту договору в електронному вигляді не означає належне інформування споживача, оскільки позивач свідомо використовував методи маніпулятивного дизайну для мінімізації уваги відповідача до захмарних відсоткових ставок.

Також, ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що для позивача звернення до суду не є заходом захисту порушеного права, а є основним елементом бізнес-моделі та зазначає, що аналіз ЄДРСР підтверджує наявність сотень ідентичних справ, де позивач вимагає стягнення сум, що в рази перевищують тіло кредиту. Відповідач стверджує, що позивач фактично перетворив систему правосуддя на автоматизований «конвеєр» для легалізації своїх надприбутків, розраховуючи на пасивність громадян та неможливість вразливих верств населення отримати правничу допомогу. Така діяльність є зловживанням правом та прямо суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості (ст. 3 ЦК України)

За такого, враховуючи вищевказане, відповідач просить суд: відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення штрафних санкцій (2 000 грн) повністю; застосувати ст. 233 ЦК України та суттєво зменшити розмір відсотків до розумної межі; зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 200-500,00 грн; здійснити перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по матеріалах справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Матеріалами справи встановлено, що 06.09.2024 року між ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №72846397, відповідно до п. 1.1 якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника. Типо кредиту є кредит.

У п. 1.2 Договору сторони погодили, що сума (загальний розмір) кредиту становить 4000,00 грн.

Кредит надається загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів з 06.09.2024 (п. 1.3 Договору).

Повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником відповідно до Графіку платежів. Остаточний термін (дата) повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом (за умови дотримання графіку платежів): 01.09.2025 (п. 1.4 Договору).

Згідно з п. 1.5 Договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 15798 гривень в грошовому виразі та 2300 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1 Договору. Тип процентної ставки за цим договором фіксована. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 19798 грн. Денна процентна ставка становить 1.1%.

Пільгова процентна ставка за користування кредитом становить 0,95 відсотків в день. Комісія за надання кредиту становить 0,00 грн. (п.п.1.5.1, 1.5.2.).

Відповідно до п. 2.2 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на банківську платіжну картку/особистий рахунок позичальника.

Відповідно до п.п. 2.4.1 Договору, позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі та у терміни, що встановлені у Графіку платежів, що є невід`ємною частиною Договору.

У розділі 12 договору «Реквізити сторін» у графі «Позичальник» містяться особисті дані ОСОБА_1 , зокрема реквізити платіжної картки позичальника - НОМЕР_1 .

Указаний договір був підписаний відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «qw4njmzd».

Згідно з п.5 Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених Постановою Правління Національного банку України 11 лютого 2021 року N 16, кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.

Як вбачається з матеріалів справ, разом з підписанням Договору про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року ОСОБА_1 підписано графік платежів (додаток № 3 до вказаного договору).

Отже, встановлене свідчить про те, що сторони погодили всі умови кредитування, в тому числі і сплату процентів за користування кредитними коштами.

Факт перерахування кредитних коштів на банківську картку ОСОБА_1 (котру позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті) підтверджується листом ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 16.02.2026 вих.№144242-1469572582-16022026, згідно якого між Товариством та ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС»було укладено Договір про переказ коштів №070524 А1-1909 від 07.05.2024. Відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 06.09.2024 16:38 на суму 4000,00 грн, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції - 1469572582, призначення платежу: «Видача кредитних коштів».

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечувався факт отримання від позивача кредитних коштів на загальну суму 4000,00 грн.

За такого, позивачем підтверджено факт виконання ним своїх зобов`язань щодо надання відповідачу кредитних коштів на умовах, встановлених Договором про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року.

Згідно з розрахунком позивача, заборгованість відповідача за Договором про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року, складає 20318,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту 4000,00 грн, простроченої заборгованості за сумою відсотків 14318,00 грн, простроченої заборгованості за штрафами 2000,00 грн.

Зазначені обставини підтверджуються наявними у справі письмовими доказами та не спростовані відповідачем.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України " Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України " Про електронну комерцію).

Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України " Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з довідкою про ідентифікацію №1544/І від 09 березня 2026 року, виданою ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС», ОСОБА_1 , з яким укладено Договір про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року ідентифікований Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС». Акцепт (Договір) підписаний Позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором: «qw4njmzd», час відправки ідентифікатора позичальнику 06.09.2024 16:38:09, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор - +380500701754.

Таким чином, встановлено, що договір між позивачем (кредитором) та відповідачем (позичальником) укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, відповідач (позичальник) через особистий кабінет на веб-сайті позивача (кредитора) подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позивач (кредитор) надіслав відповідачу (позичальнику) за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор, який він використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Судом встановлено, що без здійснення вказаних дій відповідачем, кредитний договір не був би укладеним сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Договір про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року, укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Щодо стягнення суми заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено судом та не заперечувалося відповідачем, останній не виконав взяті на себе зобов`язання за Договором про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року щодо повернення отриманого тіла кредиту, у зв`язку з чим, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в сумі 4000,00 грн.

Щодо стягнення заборгованості по штрафам.

Згідно з п. 4.6 Договору про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року, у разі прострочення строку повернення кредиту передбаченого п. 1.4 кредитного договору на 1 (один) календарний день, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санації (штраф), у розмірі 10% від суми отриманого кредиту (п. 1.2. Договору). У разі прострочення строку повернення кредиту передбаченого п. 1.4. кредитного договору на 10 (десять) календарних днів, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санації (штраф), у розмірі 40% від суми отриманого кредиту (п. 1.2 Договору).

Згідно розрахунку заборгованості, позивачем нараховано відповідачу штраф за просрочку кредиту у загальному розмірі 2000,00 грн, а саме: 29.09.2024 року нараховано 400,00 грн, 08.10.2024 року 1600,00 грн.

Штрафні санкції за кредитним договором це фінансові стягнення (неустойка, пеня, штраф), які позичальник сплачує кредитору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває по теперішній час.

17.03.2022 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-1X від 15 березня 2022 р. Його положення стосується питань, зокрема кредитування. А саме, цим Законом було внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов`язань.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором.

Суд ураховує, що положеннями цивільного законодавства (ЦК України основний акт цивільного законодавства) передбачено звільнення боржника від сплати неустойки, а у разі її нарахування підлягає списанню. Указана норма є імперативною і підлягає безпосередньому застосуванню.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23 зробив висновок, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, підстави для стягнення штрафу у період воєнного стану відсутні, в зв`язку з із чим, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу у сумі 2000,00 грн слід залишити без задоволення.

Щодо стягнення суми заборгованості за процентами.

Як вбачається з умов Договору про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року, уп. 2.2 Договору сторони погодили, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за день користування. Пільгова процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,95% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується лише протягом пільгового періоду користування Кредитом. Після закінчення строку пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка. Стандартна процента ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,0% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується з першого дня стандартного періоду. Пільговий період: 27 календарних днів з 06.09.2024 по 27.09.2024 (0,95%); стандартний період: 339 календарних днів з 28.09.2024 по 01.09.2025 (1%).

Позивачем надано розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що, у відповідності до п.2.2. Договору позивач нараховував відповідачу відсотки в перід з 06.09.2024 року по 27.09.2024 року (пільговий період) у розмірі 38,00 грн в день (0,95%), в період з 28.09.2024 року по 31.08.2025 року (стандартний період) відсотки нараховувалися у розмірі 40,00 грн в день (1%).

Станом на 01.09.2025 року заборгованість відповідача за відсотками становить 14318,00 грн.

Тобто, виходячи з розрахунку наданого позивачем, вбачається, що відсотки нараховані в межах строку дії та у відповідності до погоджених відповідачем умов кредитного договору.

Оскільки нормативно-правовими актами, в тому числі актами Національного Банку України, не затверджено зразок «Розрахунку заборгованості кредитним договором», тому розробка такого документу такого типу віднесена до компетенції кожної фінансової установи.

За таких обставин, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості є формою, встановленою фінансовою установою, мета якого фіксування кредитної заборгованості позичальника.

Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий позивачем розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.

Крім того, суд враховує, що відповідачем, який не погоджується з розрахунком заборгованості позивача, не надано власного контррозрахунку заборгованості, підтвердженого відповідними доказами.

Відповідач заперечуючи проти суми нарахованих процентів урозмірі 14318,00 грн, крім іншого, посилався на неспівмірність розміру нарахованих процентів із самим зобов`язанням.

Разом з тим, суд критично оцінює вказані твердження відповідача, виходячи з наступного.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №910/1238/17 касаційний суд, формуючи практику, дійшов висновку, що проценти за користування кредитом це проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18)).

За такого, аналізуючи зміст Договору про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року та невиконання відповідачем кредитних зобов`язань суд дійшов висновку, що 14318,00 грн заборгованості по процентам за користування кредитом було нараховано правомірно, згідно з умовами договору, підписаного між позивачем та відповідачем за допомогою електронного підпису, шляхом використання одноразового ідентифікатора, а тому в цій частині позовні вимоги теж підлягають задоволенню.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача на приписи ст. 223 ЦК України, яку він просить суд застосувати та зменшити розмір відсотків, з наступних підстав.

У постановах Верховного Суду від 12 березня 2021 року (справа № 295/17488/15-ц), від 29 березня 2021 року (справа №369/13272/18), від 15 листопада 2021 року (справа № 149/1962/20), від 26 січня 2022 року (справа № 368/622/20), від 20 травня 2022 року (справа № 536/1123/18) викладені такі правові висновки щодо застосування норм ст.233 ЦК України у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є:

1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин;

2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

На переконання суду конструкція правовідносин, передбачених ст.233 ЦК України, не передбачає усвідомлене розуміння особи того, що вона (ця особа) не буде та/або ж фізично (чи з інших підстав) не зможе такий договір виконати.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів про те, що у нього був відсутній вибір щодо укладення саме цього договору, тобто була відсутня можливість укласти інший договір з більш вигідними для неї умовами. Також, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав застосування приписів ст. 233 ЦК України, а саме: наявність тяжкої обставини, в якій перебував відповідач, що змусила його вчинити правочин та те, що правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Крім того, матеріали справи не містять доказів визнання Договору про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року недійсним, а також доказів звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами про визнання вказаного правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 233 ЦК України.

Суд зазначає, що такі обставини, як перебування відповідача у статусі студентапри укладення вказаного вище договору та відволікаюча стрктура та цифрова архітектура веб-сайту кредитора, на які посилається відповідач, ніяким чином не пов`язані з умовами виконання договору. Позивач свої зобов`язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для споживчих потреб.

Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов`язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Кредитним договором обов`язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов`язання за кредитним договором.

Посилання відповідача можливе в якості підстави для визнання договору недійсним або припиненим є загальними, невизначеними та недоведеними.

Договір про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 рокускладений у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних відносин. Дії ж позичальника з оскарження розміру процентів, нарахованих позивачем відповідно до умов кредитного договору, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов`язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність виконувати умови кредитного договору на кредитора, який вчасно та належним чином виконав свої обов`язки за вказаними договорами, та намагання відповідача уникнути виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та процентів за їх користування

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися.

Відповідач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір у передбачений законом спосіб.

Крім того, суд врховує, що х розрахунку заборгованості вбчачається, що кредитором нараховувалися відсотки поза межами пільгового періоду з розрахунку 1% за день користування ( а не 1,1%) - що не суперечить вимогам діючого законодавства в сфері споживчого кредитування.

Договір про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 рокуукладався на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Крім того, суд зазначає, що скрутне матеріальне становище не є підставою для звільнення відповідача від повернення отриманих кредитних коштів та сплати процентів за їх користування, однак, при умові доведеності, може слугувати для відстрочки або розстрочки виконання рішення суду, як це передбачено ст. 435 ЦПК України.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частиною 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги неправомірність нарахування штрафу в період воєнного стану та невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та відсотків за їх користування, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року у розмірі 18318,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити в зв`язку з їх безпідставністю.

Щодо стягнення судових витрат.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1686 від 29.04.2026 року.

За такого, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених вимог у сумі 2400,33 грн (18318 х 2662,4 / 20318).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.

Позивач у позові просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.

На підтвердження витрат представник позивача надав Договір про надання правової (правничої) допомоги №0207 від 02.07.2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та Адвокатським об`єднанням «Апологет», акт №1544 наданих послуг від 09.03.2026 р. на суму 8000,00 грн, детальний опис наданих послуг.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок викладено у постанові ВС від 12.01.2026 року у справі №642/716/22.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Підсумовуючи викладене, суд звертає увагу позивача на те, що понесені ним судові витрати повинні бути не лише фактично сплаченими та неминучими, а і обґрунтованими, тобто не завищеними та співмірними з критерієм складності справи.

В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено без участі сторін у справі.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 8000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2 000,00 грн.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

За такого, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованість за Договором про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року у сумі 18318,00 грн та судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 2400,33 грн і витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» заборгованість за Договором про споживчий кредит №72846397 від 06.09.2024 року у розмірі 18 318,00 грн (вісімнадцять тисяч триста вісімнадцять гривень 00 копійок), з яких: 4000,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту; 14318,00 грн прострочена заборгованість за сумою відсотків.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» витрати на судовий збір у сумі 2 400,33 грн (дві тисячі чотириста гривень 33 копійки) та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ««ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС», ЄДРПОУ 43561909, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя О.А. Гуденко