Ухвала суду № 139808269, 10.09.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/9457/26 2/335/4783/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя Новасардова І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

До Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку, відповідно до якої просить суд: визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на житловий будинок, який складається з коридору літера «а» загальна площа 1,3 кв.м., загальна літера «А, а, а» площа 10,5 кв.м., кухня літера «а» площа 8,8 кв.м, кухня літера «а» площа 3,8 кв.м, житлова літера «А» площа 15,0 кв.м, житлова літера «а» площа 12,1 кв.м, житлова літера «а» площа 16,8 кв.м, ванна літера «а» площа 6,4 кв.м, сан. вузол «а» площа 0,8 кв.м, всього загальна площа 75,5 кв.м, житлова 43,9 кв.м., в т.ч. підсобне приміщення (підвал) загальною площею 39,8 кв.м.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 335/9457/26 та визначено до розгляду судді Новасардовій І.В.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріалами, суд дійшов наступного висновку.

У порушення п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України не зазначено обґрунтовану ціну позову в розмірі дійсної вартості нерухомого майна на момент пред`явлення позову.

Суд звертає увагу на те, що за змістом п. п. 2 та 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна, а у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. Акт оцінки майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України. Підписаний звіт про оцінку майна підлягає зберіганню оцінювачами та суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання в електронній формі протягом трьох років з дати складення такого звіту, якщо більший строк не встановлено законодавством.

Оцінка майна проводитися для обчислення доходу від продажу, обміну, нерухомого майна, прийняття спадщини чи дарунок майна (крім випадків успадкування та/або отримання у дарунок майна, вартість якого обчислюється за нульовою ставкою), доходу, отриманого за іншими правочинами, за якими здійснюється перехід права власності на нерухомість, дохід який підлягає оподаткуванню у випадках, передбачених Податковим кодексом України необхідно визначити оціночну вартість об`єкта нерухомості або ринкову вартість об`єкта нерухомості. Для визначення оціночної вартості об`єкта нерухомості Єдиною базою даних звітів про оцінку формується електронна довідка про його оціночну вартість (е-Довідка), яка є чинною впродовж 30 календарних днів з дня її формування Єдиною базою даних звітів. Якщо особа не погоджується з результатами автоматичного визначення оціночної вартості об`єкта нерухомості, вона має право звернутися до суб`єкта оціночної діяльності (оцінювача) з метою визначення ринкової вартості такого об`єкта. Суб`єктом оціночної діяльності (оцінювачем) складається звіт про оцінку майна, який зареєструється в Єдиній базі. Зареєстрований звіт про оцінку майна чинний протягом 6 місяців з дати оцінки. Звертаємо увагу, що доступ до Єдиною базою даних звітів здійснюється за допомогою особистого електронного підпису або засобів інтегрованої системи електронної ідентифікації (ID.GOV.UA).

У даному ж випадку доказів на підтвердження дійсної вартості майна станом на час звернення до суду із позовом позивачем до позовної заяви не було долучено.

Позивачу необхідно зазначити обґрунтовану ціну позову відповідно до реальної вартості житлового будинку та земельної ділянки, право власності на які просить визнати позивач, на момент звернення з цим позовом. Суд наголошує, що вартість спірного майна не може бути визначена на власний розсуд сторони, а має бути підтверджена доказами, при цьому позовна заява повинна містити посилання на такі докази у відповідно до вимог пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України.

Крім того, відсутність належних доказів оцінки спірного майна унеможливлює перевірити правильність розміру сплаченого судового збору, у відповідності до вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з ч.4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Ч.3 ст. 136 ЦПК України зазначено, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

В позовній заяві заявлено клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується Довідкою переселенця № 3244-5003853716 та отримує дохід у вигляді пенсії за віком, що підтверджується довідкою про Доходи № 8446 211273441437 за період лютий 2026 -липень 2026 р.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Згідно із ч.2 ст.8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Звільнення від сплати судового збору дійсно є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізовує на підставі оцінки доказів, наданих особою. Водночас свобода розсуду суду під час вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору не є необмеженою.

Верховний Суд у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 338/158/19 (провадження № 61-11548св20) зазначав, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичної особи є врахування судом її майнового стану.

Суд зауважує, що обов`язок доведення існування обставин, що свідчать про скрутний матеріальний стан скаржника для цілей відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони покладається саме на заявника. Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наявність рухомого і нерухомого майна, доказів щодо відсутності інших доходів, довідки фіскальних органів про доходи, довідки про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, тощо).

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2023 року у справі № 990/13/23 зазначено, що документ з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відображає лише інформацію про доходи скаржника, який сам по собі не відображає скрутний майновий стан особи, яка подає скаргу.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: «Княт проти Польщі» від 26 липня 2005 року; «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» від 26 липня 2005 року).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію («Шишков проти росії», № 26746/05, п. 111). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов`язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (Креуз проти Польщі, №28249/95, п. 60); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи («ФК «Мретебі» проти Грузії» № 38736/04, п. 47).

З викладеного слідує, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати; обов`язок сплатити судові збори, встановлені відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо).

Безпідставне звільнення від сплати судового збору є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливих судових процедур і рівності учасників судового процесу перед законом.

Суд зауважує, що позивачем не доведено належними доказами того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законом розмірі, оскільки наданим ним довідка пенсійних виплат не відображає у повній мірі майновий стан особи. Разом з тим, позивач не вказує жодних доходів, таких як, допомога внутрішньо-переміщеній особі, що може свідчити про загальний високих дохід її родини.

Визначення майнового стану сторони процесу є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату судових витрат. Якщо через низький рівень майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Для звільнення від сплати судового збору заявник має довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави для звільнення такої особи від сплати судового збору.

Позивачем не підтверджено відсутність у нього інших доходів, заощаджень, права власності на нерухоме майно, оплатного права користування ним, права власності на транспортні засоби тощо. Зокрема, не надано довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за суб`єктом, інформації про наявність у власності чи оренді транспортних засобів, нерухомого майна, наявність заощаджень, а також інші відомості, що характеризують саме майновий стан. Подібну правову позицію підтвердив Верховний Суд в ухвалі від 20 жовтня 2025 року у справі №214/5490/24. Так, суду не надано жодних інших доказів, які б свідчили про майновий стан позивача, який може мати інші джерела доходу, зокрема, виписок з банківських рахунків, відомостей про наявне у власності майно.

Таким чином, наведені у клопотанні доводи не дають достатніх підстав для звільнення від сплати судового збору, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, вона містить невідповідності п. 5 ч.3 ст. 175 ЦПК України, а саме в ній не чітко викладені обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Зі змісту позову слідує, що рішення державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області було відмовлено у проведенні реєстраційних дій на нерухоме майно, проте з позовом позивач звертається до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області.

У позові не зазначено у чому саме полягає невизнання, порушення чи оспорювання права позивача саме відповідачем Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області з врахуванням приписів ст. 392 ЦК України. Докази на підтвердження невизнання саме відповідачем права власності позивача або на підтвердження ухилення саме відповідача від здійснення дій, пов`язаних із реєстрацією права власності позивачем не зазначені.

Отже, не втручаючись у право на визначення позивачем належних відповідача за даним позовом, позивачеві необхідно зазначити докази не визнання відповідачем належності на праві власності майна позивачу та зазначити, яким чином право позивача порушено відповідачем.

Крім того, зі змісту статті 392 ЦК України, на яку посилається представник позивача у позові, випливає, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Посилаючись у позові на ст. 392 ЦК України, представник не зазначає, що є підставою звернення до суду: невизнання права власності іншою особою, чи втрата документа, який засвідчує право власності.

В роз`ясненнях, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Зміст позовних вимог це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний суд України, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.

Враховуючи викладене, позивачу слід уточнити прохальну частину позовної заяви та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, підстава позову, визначивши належного відповідача за заявленими позовними вимогами.

А тому, в даній ситуації встановлення цивільним процесуальним законодавством вимог до позовної заяви і залишення поданого позивачем позову до суду без руху, у зв`язку із його невідповідністю вимогам, передбачених законом, ґрунтується на нормах закону і слугує меті здійснення правосуддя, що в цілому не являється обмеженням доступу позивача до суду.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про необхідність залишити заяву без руху та надати заявнику строк для усунення вищезазначених недоліків заяви.

У разі усунення у вказаний строк недоліків, позовна заява буде вважатись поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві з доданими до неї документами не пізніше 5-ти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 258-260 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків вказаних у цій ухвалі не пізніше п`яти днів з дня вручення позивачу копії цієї ухвали.

Роз`яснити позивачу, що у випадку невиконання вимог, зазначених в ухвалі, у встановлений строк позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута позивачеві, що не позбавляє права повторного звернення до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Повний текст ухвали складено 15.09.2026.

Суддя І.В. Новасардова