Ухвала суду № 139806547, 16.09.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/52877/24-ц

пр. № 2-2699/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Київ

Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Гуртової Т. І.,

секретаря судового засідання - Тритиніченк В. В.,

з участю сторін:

представника позивача - адвоката Лайтаренка О. В.,

представника відповідача - адвоката Подворного І. Д.,

представника відповідача - адвоката Бурковської А. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Змитрович Діани Ігорівни про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Громадське телебачення», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та недоторканості ділової репутації,

У С Т А Н О В И В :

У провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 757/52877/24-ц за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Громадської організації «Громадське телебачення» (далі - відповідач-1) та ОСОБА_2 (далі - відповідач-2) про захист честі, гідності та недоторканості ділової репутації.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( ІНФОРМАЦІЯ_3 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщено відеосюжет « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (далі - Відеосюжет), а на інтернет-порталі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( ІНФОРМАЦІЯ_6 - публікацію «ІНФОРМАЦІЯ_7» (далі - Публікація), які, за твердженням позивача, містять недостовірну інформацію, що порушує його особисті немайнові права.

Зміст клопотання

15 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача - адвокат Змитрович Д. І. подала клопотання про витребування доказів, у якому просить:

1) визнати поважними причини неподання клопотання у встановлений строк та поновити позивачу строк на його подання;

2) витребувати від Громадської організації «Громадське телебачення» (код ЄДРПОУ 38780085) інформацію щодо особи, названої у Відеосюжеті як « ОСОБА_3 - одеська блогерка», а саме її повне ім`я (прізвище, ім`я, по батькові) та відомі засоби зв`язку, а також усю наявну інформацію щодо особи, названої у Відеосюжеті як « ОСОБА_4 - колишній співробітник СБУ (колишній колега ОСОБА_1 )», зокрема повне ім`я, дату народження, місце проживання чи перебування, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер і серію паспорта, відомі засоби зв`язку тощо.

Клопотання мотивоване тим, що у відеосюжеті використано відеоматеріали з коментарями особи, названої « ІНФОРМАЦІЯ_8 », та аудіоматеріали з коментарями особи, названої « ОСОБА_4 - колишній співробітник СБУ (колишній колега ОСОБА_1 )», а ці коментарі з посиланням на їх авторів наведено і в Публікації. Частина висловлювань цих осіб є предметом позовних вимог, а саме: вислів особи, названої « ОСОБА_3 », - «навесні 2023 року ОСОБА_1 почав себе там позиціювати правонаступником кримінального авторитета ОСОБА_7 » (абзац 21 Публікації); вислови особи, названої « ОСОБА_4 », - «Було звернення аграріїв із Миколаївської області про те, що він разом із чеченцями притискає їхній бізнес» (4 хв. 22 сек. - 4 хв. 36 сек. відеосюжету) та «Це лягло в основу матеріалів службової перевірки, за якою його тоді позбавили звання, понизили з полковника до підполковника, і, відповідно, ці матеріали стали підставою для його звільнення» (5 хв. 04 сек. - 5 хв. 24 сек. відеосюжету).

Посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, позивач вважає, що зазначені особи як автори частини спірної інформації повинні бути залучені до участі у справі як співвідповідачі в межах оголошених ними тверджень, для чого їх необхідно ідентифікувати. За доводами позивача, витребувані відомості можуть підтвердити, що саме ці особи є авторами частини спірної інформації, що необхідно для реалізації права позивача на звернення до суду з клопотанням про залучення співвідповідачів (статті 50, 51, 175 ЦПК України).

Наявність витребуваних відомостей у відповідача-1 позивач обґрунтовує змістом листа Громадської організації «Громадське телебачення» від 28 серпня 2026 року № 584, наданого у відповідь на адвокатський запит адвоката Адвокатського об`єднання «Лігалвін» Лайтаренка О. В. від 21 серпня 2026 року № 636вих/26. Щодо особи, названої «ОСОБА_3», у листі зазначено, що вона не перебуває і не перебувала з відповідачем-1 у трудових або інших договірних відносинах, надала відеокоментар як стороння особа під власним іменем, а відповідач-1 не збирає, не зберігає та не володіє її персональними даними в обсязі, зазначеному в запиті (дата народження, місце проживання чи перебування, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер і серія паспорта). На думку позивача, оскільки цей перелік не включає повного імені та засобів зв`язку, такі відомості перебувають у розпорядженні відповідача-1. Щодо особи, названої « ОСОБА_4 », у листі зазначено, що вона є верифікованим джерелом інформації журналістів, її анонімність забезпечено свідомо шляхом зміни голосу та використання вигаданого імені як необхідної умови надання інформації, а відповідач-1 не володіє відомостями щодо цієї особи в обсязі, вказаному в запиті. Позивач вважає, що згадка про верифікацію джерела свідчить про проведення перевірки особи, а формулювання «в обсязі, вказаному у запиті» не виключає наявності у відповідача-1 частини запитуваних даних.

Неможливість самостійного отримання доказів позивач підтверджує копіями адвокатського запиту від 21 серпня 2026 року № 636вих/26, доказами його направлення поштою 24 серпня 2026 року та копією листа-відмови від 28 серпня 2026 року № 584. Пропуск строку на подання клопотання позивач пояснює тим, що відмову відповідача-1 отримано вже після звернення з позовом до суду, а отже до цього неможливість самостійного отримання доказів не була підтверджена.

Позиція відповідачів

Відповідачі, в інтересах яких діє адвокат Бурковська А. Л., подала заперечення на клопотання, в яких просять відмовити у поновленні строку та в задоволенні клопотання в повному обсязі.

Заперечення обґрунтовані тим, що спірні матеріали оприлюднено 27 березня 2024 року, а позов подано того ж року, тому на момент звернення до суду позивачу було достеменно відомо як про використання у відеосюжеті коментарів осіб, названих «ОСОБА_3» та « ОСОБА_4 », так і про відсутність у нього ідентифікуючих відомостей щодо них; з адвокатським запитом позивач звернувся лише 21 серпня 2026 року, тобто приблизно через два роки після звернення до суду, а обставин, які перешкоджали зробити це одночасно з поданням позову, клопотання не містить, тому причина пропуску строку залежала виключно від позивача і не може вважатися поважною у розумінні частини першої статті 84 ЦПК України.

Також вказано, що витребувані відомості не відповідають критерію належності: дата народження, місце проживання, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані та засоби зв`язку третіх осіб не підтверджують і не спростовують ні факту поширення спірної інформації, ні її недостовірності, ні того, що вона стосується позивача, а сам позивач визнає, що ці відомості потрібні йому не для доказування обставин справи, а для подання іншого клопотання - про залучення співвідповідачів; витребування доказів у порядку статті 84 ЦПК України не є процесуальним інструментом пошуку відповідачів, а паспортні та реєстраційні дані особи не здатні підтвердити її авторство.

За доводами сторони відповідчів правова позиція, на яку посилається позивач, покладає обов`язок установити осіб автора та власника вебсайту саме на позивача (пункт 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1, постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 454/2743/19) та одночасно визначає наслідок неможливості встановити автора - належним відповідачем є власник вебсайту (постанова Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18); право позивача на судовий захист уже забезпечене складом відповідачів, оскільки власник обох вебресурсів бере участь у справі як відповідач-1, а автор матеріалів - як відповідач-2.

Щодо особи, названої «ОСОБА_4», відповідачі посилаються на гарантію захисту джерела інформації журналіста, встановлену частиною третьою статті 25 Закону України «Про інформацію», Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 7 про право журналістів не розкривати свої джерела інформації від 8 березня 2000 року та практику Європейського суду з прав людини у справах «Гудвін проти Сполученого Королівства» і «Седлецька проти України». Ім`я та персональні дані джерела прямо віднесені Рекомендацією до інформації, що ідентифікує джерело; жодної з умов обмеження права на нерозкриття, передбачених принципом 3 Рекомендації (вичерпання альтернативних заходів, очевидна перевага інтересу щодо розкриття, надзвичайно важливий та серйозний характер обставин, нагальна соціальна потреба), позивачем не доведено; принцип 4 Рекомендації забороняє вимагати розкриття джерела у провадженні проти журналіста про порушення честі або репутації з метою встановлення правдивості твердження; за принципом 2 гарантія поширюється і на відповідача-1 як медіа. Висновок позивача про наявність у відповідача-1 персональних даних джерела через його «верифікацію» відповідачі вважають припущенням (частина шоста статті 81 ЦПК України), оскільки верифікація джерела в журналістській практиці означає перевірку достовірності повідомлених відомостей, а не збирання паспортних і реєстраційних даних; предмет витребування («усю наявну інформацію… тощо») не визначено всупереч пункту 1 частини другої статті 84 ЦПК України, а зобов`язати особу надати те, чим вона не володіє, неможливо.

Щодо особи, названої «ОСОБА_3», відповідачі зазначають, що висновок про наявність у відповідача-1 її повного імені та засобів зв`язку побудований на «змісті мовчання» листа, тоді як перелік у листі дослівно відтворював перелік запиту; ця особа не перебувала з відповідачем-1 у трудових чи договірних відносинах і надала коментар як стороння особа під власним іменем; збирання її паспортних, реєстраційних чи контактних даних не є необхідним для запису та поширення коментаря; крім того, зазначена особа названа власним іменем та ідентифікована за родом занять як блогерка, тобто є публічною особою, а позивач не довів неможливості самостійно отримати відомості, оскільки не звертався до неї безпосередньо і не шукав її контактів у відкритих джерелах.

Адвокат Подворний І. Д. підтримав позицію адвоката Бурковської А. Л.

Дослідивши клопотання, заперечення на нього, додані до них документи та матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Щодо строку подання клопотання та заяви про його поновлення

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частиною другою статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. За частиною четвертою цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк, та докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Із наведених норм у їх сукупності випливає, що для клопотання про витребування доказів, поданого з пропуском строку, законодавець установив спеціальне правило: таке клопотання залишається без задоволення, якщо заявник не обґрунтує неможливість його своєчасного подання з причин, що не залежали від нього. Отже, поважними в цьому випадку можуть бути визнані лише ті причини, які перебували поза контролем заявника і об`єктивно позбавляли його можливості звернутися з клопотанням у встановлений строк.

Позивач пояснює пропуск строку тим, що відповідь відповідача-1 від 28 серпня 2026 року № 584 отримана ним уже після подання позову. Суд не може погодитися з тим, що ця обставина свідчить про неможливість своєчасного подання клопотання.

Використання у відеосюжеті та Публікації коментарів осіб, названих «ІНФОРМАЦІЯ_8» та «ІНФОРМАЦІЯ_9», як і відсутність у позивача відомостей, що дозволяють ідентифікувати цих осіб, є обставинами, які були відомі позивачу з моменту оприлюднення спірних матеріалів 27 березня 2024 року, тобто до звернення до суду, оскільки саме зміст цих матеріалів становить предмет позову. Відтак уже на час підготовки та подання позовної заяви позивач мав можливість вжити заходів для самостійного отримання відповідних відомостей, зокрема шляхом адвокатського запиту, а в разі відмови - подати клопотання про витребування доказів разом із позовною заявою або повідомити суд про неможливість подання доказу в порядку частини четвертої статті 83 ЦПК України.

Натомість адвокатський запит на адресу відповідача-1 направлено лише 24 серпня 2026 року, тобто більш ніж через два роки після оприлюднення спірних матеріалів і після звернення з позовом. Жодних обставин, які перешкоджали б позивачу звернутися із запитом раніше, у клопотанні не наведено і судом не встановлено. Отримання відповіді на адвокатський запит через тривалий час після подання позову є наслідком обраної позивачем поведінки, а не причиною, що не залежала від нього.

За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання причин пропуску строку поважними та його поновлення, а клопотання відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.

Разом з тим, оскільки доводи учасників справи стосуються також суті клопотання, суд вважає за необхідне надати їм оцінку, з огляду на те, що клопотання не може бути задоволене і по суті.

Щодо належності витребуваних відомостей до предмета доказування

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини перша, друга, четверта статті 77 ЦПК України). Згідно з пунктом 2 частини другої статті 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

До предмета доказування у справах про захист честі, гідності та ділової репутації належать факт поширення інформації, її фактичний (а не оціночний) характер, недостовірність такої інформації, а також те, чи стосується вона позивача та чи порушує його особисті немайнові права (пункт 6.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18).

Прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, місце проживання, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер і серія паспорта та засоби зв`язку осіб, які надали коментарі для відеосюжету, не підтверджують і не спростовують жодної з наведених обставин. Сам позивач у клопотанні визначає мету витребування цих відомостей інакше - як необхідну передумову для реалізації права на звернення до суду з клопотанням про залучення відповідних осіб до участі у справі як співвідповідачів. Отже, витребувані відомості спрямовані не на встановлення обставин справи, а на визначення її суб`єктного складу, і доказами у розумінні статті 76 ЦПК України не є.

Довід позивача про те, що витребувані відомості можуть підтвердити, що саме ці особи є авторами частини спірної інформації, суд відхиляє. Належність висловлювань особам, представленим у відеосюжеті як «ОСОБА_3» та «ОСОБА_4», встановлюється змістом самого відеосюжету, в якому ці особи представлені та їхні висловлювання відтворені; паспортні, реєстраційні чи контактні дані особи авторства коментаря не підтверджують і підтвердити не можуть.

Інститут витребування доказів (стаття 84 ЦПК України) є засобом сприяння учасникам справи у збиранні доказів обставин, що входять до предмета доказування, а не засобом встановлення осіб, до яких позивач має намір пред`явити вимоги. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог; визначення відповідача є правом позивача, що визнає і сам позивач у клопотанні. За частиною сьомою статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Тим більше ЦПК України не наділяє суд повноваженням у порядку витребування доказів забезпечувати позивачу пошук потенційних відповідачів.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 не спростовує наведеного. У пункті 6.5 цієї постанови зазначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві; якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації; дані про власника вебсайту можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв. Отже, наведена правова позиція покладає обов`язок установлення осіб відповідачів саме на позивача та одночасно визначає наслідок неможливості встановити автора інформації - відповідальність власника вебсайту, а не примусове розкриття осіб, які надали журналістам коментарі, через механізм витребування доказів у самого медіа.

Як стверджує сам позивач, власником YouTube-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_2» та інтернет-порталу ІНФОРМАЦІЯ_2.ua, на яких поширено спірні матеріали, є відповідач-1, а автором Відеосюжету та Публікації - відповідач-2. Отже, право позивача на судовий захист не залежить від залучення до участі у справі осіб, названих у відеосюжеті, і їх незалученням не обмежується, а незалучення цих осіб не перешкоджає вирішенню спору по суті щодо всіх оспорюваних висловлювань.

Щодо наявності витребуваних відомостей у відповідача-1 та визначеності предмета витребування

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, який доказ витребовується, та підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо особи, названої « ІНФОРМАЦІЯ_8 », позивач виводить наявність у відповідача-1 її повного імені та засобів зв`язку з того, що перелік відомостей, якими відповідач-1 не володіє, у листі від 28 серпня 2026 року № 584 не містить згадки саме про ці дані. Такий висновок є припущенням, побудованим на тлумаченні змісту листа, а не доказом наявності відомостей. У тому самому листі відповідач-1 повідомив, що зазначена особа не перебуває і не перебувала з ним у трудових або інших договірних відносинах та надала відеокоментар як стороння особа під власним іменем; збирання та зберігання персональних чи контактних даних такої особи не є необхідним для запису та поширення її коментаря. Інших підстав, з яких випливало б, що відповідач-1 володіє запитуваними відомостями, клопотання не містить.

Щодо особи, названої «ІНФОРМАЦІЯ_9», позивач виводить наявність у відповідача-1 її персональних даних із вжитого в листі формулювання «верифіковане джерело інформації». Верифікація джерела в журналістській діяльності означає перевірку достовірності повідомлених відомостей та обґрунтованості довіри до джерела і сама по собі не свідчить про збирання чи зберігання паспортних, реєстраційних або контактних даних особи. При цьому відповідач-1 прямо повідомив, що не володіє відомостями щодо зазначеної особи в обсязі, вказаному в запиті, а обсяг запиту, як вбачається з його змісту, збігається з обсягом клопотання. Твердження про те, що відповідач-1 володіє хоча б частиною таких даних, є припущенням, яке не може бути покладене в основу ухвали про витребування доказів.

Крім того, у клопотанні позивач просить витребувати «усю наявну інформацію» щодо особи, названої «ОСОБА_4», з наведенням орієнтовного переліку, який завершується словом «тощо». Такий предмет витребування не відповідає вимозі пункту 1 частини другої статті 84 ЦПК України про зазначення конкретного доказу, який витребовується, а ухвала суду з невизначеним предметом витребування не могла б бути виконана та проконтрольована.

Щодо неможливості самостійного отримання доказів

За частиною першою статті 84 ЦПК України витребування доказів судом допускається у разі неможливості учасника справи самостійно надати докази, а за пунктом 4 частини другої цієї статті у клопотанні зазначаються вжиті особою заходи для отримання доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання доказу.

Особа, названа у відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_8», представлена в ньому під власним іменем та за родом публічної діяльності. Єдиним заходом, вжитим позивачем для отримання відомостей про неї, є адвокатський запит до процесуального опонента - відповідача-1. Доказів звернення до самої цієї особи через відкриті канали її публічної діяльності або інших спроб установити її дані клопотання не містить. Відтак неможливість самостійного отримання відомостей щодо цієї особи позивачем не доведена.

Щодо гарантії захисту джерела інформації журналіста

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною третьою статті 25 Закону України «Про інформацію» встановлено, що журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов`язано до цього рішенням суду на основі закону.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 27 березня 1996 року у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom, заява № 17488/90) зазначив, що захист журналістських джерел є однією з основних умов свободи преси; без такого захисту джерела можуть утримуватися від сприяння пресі в інформуванні громадськості з питань суспільного інтересу, внаслідок чого життєво важлива роль преси як «сторожового пса» може бути підірвана; з огляду на важливість захисту журналістських джерел для свободи преси в демократичному суспільстві вимога про розкриття джерела не може вважатися сумісною зі статтею 10 Конвенції, якщо вона не виправдана переважаючою вимогою суспільного інтересу. Цей підхід підтверджено, зокрема, у рішенні у справі «Седлецька проти України» (Sedletska v. Ukraine, заява № 42634/18).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 7 державам-членам про право журналістів не розкривати свої джерела інформації від 8 березня 2000 року до інформації, що ідентифікує джерело, належать, зокрема, ім`я та дані особистісного характеру, а також голос та зображення джерела (пункт «d» визначень). За принципом 3 право журналістів не розкривати таку інформацію не підлягає жодним обмеженням, крім наведених у пункті 2 статті 10 Конвенції; розкриття вважається необхідним лише якщо переконливо доведено, що зважених заходів, альтернативних розкриттю, не існує або їх вичерпано, і законний інтерес щодо розкриття очевидно переважає інтерес щодо нерозкриття, а обставини мають надзвичайно важливий та серйозний характер; ці вимоги застосовуються на всіх етапах будь-якого процесу, в якому можна посилатися на право на нерозкриття. За принципом 4 у провадженні справи проти журналіста про нібито порушення честі або репутації особи органи влади повинні розглянути, з метою встановлення правди чи, навпаки, голослівності твердження, всі докази, які є доступними для них за національним процесуальним правом, і не можуть вимагати з цією метою розкриття інформації, що ідентифікує журналістське джерело.

Особа, названа у відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_9», є джерелом інформації журналістів у наведеному розумінні: вона передала інформацію журналістам на умовах анонімності, яку забезпечено шляхом зміни голосу та використання вигаданого імені, що відповідач-1 прямо підтвердив у листі від 28 серпня 2026 року № 584 та в запереченнях. Витребувані позивачем відомості - повне ім`я, дата народження, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, засоби зв`язку - є саме інформацією, що ідентифікує джерело. Задоволення клопотання в цій частині означало б покладення на медіа судом обов`язку розкрити джерело інформації, тобто втручання у право, гарантоване частиною третьою статті 25 Закону України «Про інформацію» та статтею 10 Конвенції, яке допускається лише за умови, що воно виправдане переважаючою вимогою суспільного інтересу і є необхідним.

Таких умов у цій справі не встановлено. Інтерес позивача у розкритті джерела є приватним і полягає у залученні до участі у справі додаткового відповідача, тоді як його право на судовий захист уже забезпечене участю у справі власника вебресурсів та автора матеріалів. Достовірність оспорюваних висловлювань, приписаних особі, названій «ОСОБА_4» (звернення аграріїв Миколаївської області, проведення службової перевірки, пониження у військовому званні, звільнення), стосується обставин проходження позивачем служби, які можуть бути перевірені звичайними засобами доказування, передбаченими ЦПК України, зокрема документами Служби безпеки України, без встановлення особи, яка повідомила про них журналістам. Про вичерпання альтернативних розкриттю заходів, надзвичайно важливий характер обставин чи нагальну соціальну потребу в розкритті у клопотанні не йдеться. Ця справа за своїм предметом є провадженням проти медіа та журналістки про захист честі, гідності та ділової репутації, у якому за принципом 4 Рекомендації № R (2000) 7 вимога розкрити інформацію, що ідентифікує джерело, для встановлення правдивості твердження не допускається.

Отже, витребування у відповідача-1 відомостей, що ідентифікують особу, названу у Відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_9», не є необхідним у демократичному суспільстві та становило б непропорційне втручання у права відповідачів, гарантовані статтею 10 Конвенції.

Висновок суду

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що клопотання подано з пропуском установленого законом строку без поважних причин; витребувані відомості не стосуються предмета доказування і доказами у розумінні статті 76 ЦПК України не є; їх наявність у відповідача-1 не доведена, а предмет витребування в частині особи, названої « ОСОБА_4 », не визначений; неможливість самостійного отримання відомостей щодо особи, названої « ОСОБА_3 », не підтверджена; щодо особи, названої « ОСОБА_4 », діє гарантія захисту джерела інформації журналіста, підстав для обмеження якої не встановлено. Кожна з цих обставин є самостійною підставою для відмови в задоволенні клопотання.

Відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає позивачу доводити обставини, на які він посилається, іншими засобами доказування, передбаченими ЦПК України, та не обмежує його право самостійно вживати заходів для встановлення осіб, яких він вважає авторами частини спірної інформації.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 84, 127, 258-261, 353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання поважними причин пропуску строку та поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів - відмовити.

У задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Змитрович Діани Ігорівни про витребування доказів від Громадської організації «Громадське телебачення» (код ЄДРПОУ 38780085) - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала в частині відмови у поновленні пропущеного процесуального строку може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

В іншій частині ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає; заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Тетяна ГУРТОВА