Рішення № 139804184, 16.09.2026, Тальнівський районний суд Черкаської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 704/1052/18

16 вересня 2026 р. м. Тальне

Тальнівський районний суд Черкаської області в складі суду:

головуючого судді Дьяченка Д.О.

за участю секретаря судового засідання Зінченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Легедзинська сільська рада Тальнівського району Черкаської області та Державний нотаріус Тальнівської державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання заповіту недійсним. На підставу своїх вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який до дня смерті проживав в с. Легедзино Тальнівського району Черкаської області. Після його смерті відкрилась спадщина на майно, яке покійний мав у приватній власності. До складу спадкової масси увійшла земельна ділянка ( пай) площею 2,20 га, яка знаходиться в адмінмежах Легедзинської сільської ради Тальнівського району Черкаської області і яка належала померлому на підставі Державного акту про право власності на землю серія ЧР №110138. Як спадкоємець першої черги, позивач подав до Державного нотаріуса Тальнівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Однак 02.08.2018 року державним нотаріусом Тальнівської державної нотаріальної контори позивачу було направлено лист в якому повідомлялось, що його батько за життя склав заповіт, яким заповів належну йому земельну ділянку ОСОБА_2 . Даний заповіт був посвідчений у Легедзинській сільській раді Тальнівського району Черкаської області 26.04.2005 року, і зареєстрований в реєстрі за № 121. Таким чином, заповіт порушує права позивача як спадкоємця першої черги на усе спадкове майно. Дана ситуація хвилює позивача ще і тим, яким саме чином померлий склав заповіт, якщо весь його стан здоров?я був нестабільний та сам по собі батько завжди потребував постійного стороннього нагляду. Так, мати позивача перебувала у шлюбі з батьком з листопада 1989 року. Однак у 2003 році мати мала намір припинити з батьком шлюбні стосунки, так як він почав зловживати алкогольними напоями. Були випадки, коли поведінка батька ставала неадекватною, він вчиняв насильницькі дії відносно позивача та його матері, бігав по селу з різного роду предметами (сокирою, лопатою, держаком від коси), та погрожував фізичною розправою усім, хто траплявся у нього на шляху. Після таких випадків батька поміщали до медичних установ, де його стан дещо стабілізовували. У період з 1998 по 1999 року він проходив курс лікування у медичному закладі в м. Черкаси з приводу алкогольної єпілепсії. В 2015 році він виготовив нові документи на земельну ділянку, давши перед цим оголошення про втрату державного акту. Також викликає сумнів у законності заповіту та обставина, що 01.03.2007 року між померлим ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма «Легедзине» був укладений договір оренди земельної ділянки терміном на 49 років. За позовом померлого, 04.04.2016 року Тальнівським районним судом Черкаської області винесено рішення, яким вищевказаний договір було розірвано. Ще за життя , батько позивача дуже вороже відносився до ОСОБА_2 , називаючи його обманщиком. Якби він усвідомлював у той час, що підписує саме заповіт, то він би його в період часу 2010-2017 роки обов?язково скасував. За таки обставин складання батьком позивача заповіту є дуже сумнівним, так як підписаний ним у стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і підписання даного заповіту суперечило його волі, у зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.

До початку підготовчого судового засідання позивач надіслав до суду клопотання про доповнення підстав позову в якому просив суд прийняти до розгляду заву в якій визнати недійним заповіт від імені ОСОБА_3 з підстав того, що він був підписаний іншою особою та скасувати державну реєстрацію заповіту.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 08.06.2026 клопотання позивача про прийняття до розгляду заяви про доповнення підстав позову задоволено частково та прийнято до розгляду заяву про доповнення підстав позову в частині про визнання заповіту недійсним з підстав того, що він не був підписаний ОСОБА_3 .

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала.

Представник третіх осіб, будучи належним чином повідомлені, в судове засідання не з`явилися.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши докази, надані по справі, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю, виходячи з наступного:

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_3 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із заповітом від 26.04.2005 року, посвідченого Ткаченко К.І. - секретарем виконкому Легедзинської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті земельну ділянку призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 2,20 га., що розташована на території Легедзинської сільської ради заповідає ОСОБА_2 .

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що сім?ю ОСОБА_5 він знає з 1990 р. та проживає поруч. У 2005 році ОСОБА_3 постійно випивав, свідку не відомо чи він складав заповіт. Він постійно випивав так, що втрачав свідомість.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що понад 20 років він особисто знав ОСОБА_7 , чи складав ОСОБА_3 заповіт йому не відомо, однак знає, що він постійно випивав. Також свідок бачив як ОСОБА_8 ходив з документами разом з дружиною до сільської ради.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_7 вона знає понад 20 років. Будучи в стані алкогольного сп?яніння він розказував їй, що написав заповіт. Це було приблизно 9-10 років назад. Свідок пригадує, що ОСОБА_8 сказав: «я підписав щось, але не знаю що». Вона не пам?ятає чи він казав, що це саме заповіт.

Ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У ст. 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У ч. 5 ст. 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.

За змістом статей 1217, 1258 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своє смерті.

Статтею 1247 ЦК України визначено загальні вимоги до форми заповіту.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем, має бути особисто підписаний заповідачем.

Відповідно до постанови Пленуму верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вказувалось вище, за життя померлий ОСОБА_3 склав заповіт від 26.04.2005 року, який був посвідчений секретарем виконкому Легедзинської сільської ради Тальнівського району Черкаської області Ткаченко К.І., згідно з яким ОСОБА_3 на випадок своєї смерті земельну ділянку призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 2,20 га., що розташована на території Легедзинської сільської ради заповідає ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 143 ч. 1 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом призначаються судову експертизу.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 03.04.2025 було призначено у справі почеркознавчу експертизу заповіту. На вирішення експертизи були поставлені наступні запитання: - чи виконаний підпис у заповіті, посвідченому у Легедзинській сільській раді Тальнівського району Черкаської області 26.04.2005 р. і зареєстрований в реєстрі за №121 особисто ОСОБА_3 чи іншою особою.

Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Згідно з висновком експерта №3779/25-32 від 05.09.2025 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, експерт Київського науково-дослідного інституту судових експертиз О. Чередниченко прийшла до висновку, що підпис від імені ОСОБА_3 , що міститься у графі «Підпис» у заповіті від 26.04.2005, складеному від імені ОСОБА_3 на ім?я ОСОБА_2 , посвідченому секретарем виконкому Легедзинської сільської ради Тальнівського району Черкаської області Ткаченко К.І. та зареєстрованому у реєстрі за №121, виконаний ймовірно не ОСОБА_3 , а іншою особою.

В судовому засіданні була допитана експерт ОСОБА_10 , яка пояснила, що висновок експерта носить ймовірний характер оскільки не було надано зразків підписів, які датовані саме періодом 2005-2006 років. Зразки підписів надані за довго до вищевказаної дати або після вказаної дати між собою мають велику подібність, а підпис на самому заповіті не узгоджується із наданими зразками.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Судом встановлено, що висновок за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи стосується предмета доказування, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

В той час відповідачем та його представником не доведено, що висновок експертизи є неналежним доказом, а саме, що він не стосується предмета доказування або одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

За таких обставин, суд вважає, що оскільки експертом були виявлені певні ознаки невідповідності або підробки підпису ОСОБА_3 в оспорюваному заповіті від 26.04.2025, а також оскільки в судовому засіданні встановлені і інші обставини, що вказують на недійсність заповіту, а саме: - встановлено, що ОСОБА_3 зловживав алкогольними напоями, страждав на алкогольну єпілепсію; не мав приязних відносин з ОСОБА_2 ; - встановлено, що в провадженні Тальнівського районного суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ТОВ Агрофірма Легедзене" директором якого є відповідач по даній справі ОСОБА_2 ), про розірвання договору оренди землі, предметом позову якого була земельна ділянка, що зазначена в заповіті; що в своїй сукупності дає змогу суду дійти до висновку про те, що позов підлягає задоволенню повністю.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Так, у частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Одним із засобів доказування є висновок експерта.

При цьому, за приписами статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Легедзинська сільська рада Тальнівського району Черкаської області та Державний нотаріус Тальнівської державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від 26.04.2005 року, який був посвідчений секретарем виконкому Легедзинської сільської ради Тальнівського району Черкаської області Ткаченко К.І., згідно з яким ОСОБА_3 на випадок своєї смерті земельну ділянку призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 2,20 га., що розташована на території Легедзинської сільської ради заповідає ОСОБА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.О. Дьяченко