Рішення № 139803618, 15.09.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/779/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

15 вересня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

за участю секретаря судового засідання Катюхи К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 17 січня 2020 року між Акціонерним товариством "ІДЕЯ БАНК" (первісний кредитор) та ОСОБА_1 був укладений Договір кредиту та страхування № Z62.22378.006226611 (далі Договір), згідно з яким відповідач отримала кредит на поточні потреби у сумі 50 382,00 грн строком на 36 місяців (до 17.01.2023 року).

Згідно з умовами договору, змінювана процента ставка за користування кредитом становить 15,00 % річних. Кошти кредиту надавалися у безготівковій формі шляхом їх перерахування: 43 810,43 грн на поточний рахунок позичальника, та 6 571,57 грн як оплата страхового внеску на рахунок ПрАТ "СК ПЗУ Україна страхування життя". Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів та інших платежів належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Внаслідок укладення Договору факторингу № 11-12/25 від 11 грудня 2025 року, АТ "ІДЕЯ БАНК" відступило на користь ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" права грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором № Z62.22378.006226611. Таким чином, ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" наділено правом вимоги до Відповідача за вказаним договором. На підставі викладеного, ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість станом на 24.04.2026 року у загальному розмірі 114 763,37 грн, з яких: 47 981,45 грн тіло кредиту, 23 438,30 грн відсотки, 43 343,62 грн комісія, а також понесені витрати на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн та витрати на сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В тексті позовної заяви представник позивача зазначив, що просить розглядати справу за його відсутності та проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання, причини неявки суду не повідомила. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, відзив на позовну заяву не подано.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не з`явилася в судове засідання без поважних причин, без повідомлення причин, не подала відзив, представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами ЦК України та Законом України "Про споживче кредитування".

Судом встановлено, що 17 січня 2020 року між АТ "ІДЕЯ БАНК" та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту та страхування № Z62.22378.006226611.

Згідно з умовами вказаного договору, сума кредиту складає 50 382,00 грн.

Договір укладено у письмовій формі та скріплено власноручними підписами сторін, що повністю відповідає вимогам ст. 207, 1055 ЦК України.

Разом із підписанням договору відповідач ознайомилася з Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів, що підтверджується її підписом на вказаних документах.

Матеріалами справи підтверджується, що АТ "ІДЕЯ БАНК" виконало свої зобов`язання з перерахування кредитних коштів у повному обсязі.

Згідно з Меморіальними ордерами № 6528800, 6528804, 6528814 від 17.01.2020 року, а також Випискою по рахунку № НОМЕР_1 за період з 11.12.2000 по 11.12.2025, банк перерахував кошти відповідно до умов п. 1.7 Договору: 43 810,43 грн на поточний рахунок відповідача та 6 571,57 грн як страховий платіж.

Відповідно до частин 1, 3 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позики кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно з статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 ЦК України).

Судом також встановлено, що після укладення кредитного договору відбулася заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статей 512, 514, 1077 ЦК України внаслідок укладення Договору факторингу № 11-12/25 від 11.12.2025 року, АТ "ІДЕЯ БАНК" відступило на користь ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" права грошової вимоги за кредитним договором № Z62.22378.006226611.

Таким чином, позивач набув права вимоги до відповідача в обсязі, що існував на момент переходу прав.

Згідно з Розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 24.04.2026 року непогашена заборгованість відповідача складає 114 763,37 грн, яка складається з: тіла кредиту - 47 981,45 грн; відсотків за користування кредитом - 23 438,30 грн; заборгованості за комісією - 43 343,62 грн. Пеня, штрафи, 3% річних та інфляційні втрати позивачем не нараховувалися (0,00 грн).

Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог в частині стягнення тіла кредиту - 47 981,45 грн та відсотків за користування ним - 23 438,30 грн, суд виходить з того, що відповідачем не подано доказів повного чи часткового погашення даної заборгованості, переважна частина платежів згідно з випискою припинилася у 2020 році.

Презумпція правомірності правочину не спростована. Зазначені суми підтверджені первинними документами (меморіальними ордерами) та розрахунком, а тому підлягають стягненню з відповідача.

Разом з тим, щодо позовної вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 43 343,62 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може бути стягнута лише у випадку, якщо кредитодавець доведе надання позичальнику реальних супутніх послуг, які є відмінними від самого процесу кредитування та розрахунково-касового обслуговування.

Положення пунктів 1.5 Договору та умов Паспорту споживчого кредиту, який є Додатком № 1 щодо встановлення плати за щомісячне "обслуговування кредитної заборгованості" в розмірі 2,50% щомісячно від початкової суми кредиту.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, кредитодавцем було встановлено для відповідача щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,50 % від початкової суми кредиту.

Суд зазначає, що встановлення плати за щомісячне "обслуговування кредитної заборгованості" в розмірі 2,50% суперечать принципу справедливості та вимогам Закону України "Про споживче кредитування", оскільки обслуговування кредиту є обов`язком самого банку і не становить самостійної послуги, за яку може встановлюватися додаткова плата.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії у розмірі 43 343,62 грн, як таких, що заявлені безпідставно.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-144цс21) сформулювала правовий висновок про те, що положення договору споживчого кредиту, які встановлюють обов`язок споживача сплачувати плату (комісію) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за ведення кредитної справи, надання інформації щодо стану кредитної заборгованості, облік заборгованості тощо, є несправедливими, оскільки такі дії є обов`язком кредитодавця і не становлять самостійної супутньої послуги в розумінні Закону України «Про споживче кредитування». Встановлення такої плати порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на шкоду споживачу.

Надання кредиту, його обслуговування та ведення обліку заборгованості є прямим обов`язком фінансової установи та не може вважатися окремою послугою, за яку зі споживача стягується додаткова плата, адже відповідні витрати фінансової установи мають покриватися за рахунок процентів за користування кредитом.

Відповідно до частини шостої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі визнання несправедливим положення договору, до якого споживач не приєднувався або приєднався, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. При цьому, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, умови договору про сплату комісії за обслуговування кредиту є нікчемними в силу закону.

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що умови Договору кредиту № Z62.22378.006226611 від 17.01.2020 року в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 43 343,62 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідач в порушення умов укладеного договору, своєчасно не повернула кредитні кошти та не сплатила відсотки за користування кредитом, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Поданий до суду розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, як і не додано доказів на підтвердження погашення заборгованості ні на рахунки первісного чи попередніх кредиторів, ні на рахунки позивача.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню нарахована заборгованість у розмірі 71 419,75 грн, яка складається із 47 981,45 грн - заборгованість за тілом кредиту та 23 438,30 грн - заборгованість за нарахованими відсотками.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне. Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., що пропорційно до розміру задоволених позовних вимог становить 1656,87 грн.

Судом встановлено, що позивачем заявлено про понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн. На підтвердження цих обставин суду надано Договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024, Заявку на надання юридичної допомоги № 1535 від 02.03.2026 та Витяг з Акту № 31 від 31.03.2026 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», відповідно до яких вартість наданих послуг становить: надання усної консультації з вивченням документів - 4 000,00 грн; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 18 000,00 грн, та письмова (вивчення документації Клієнта з посиланням на нормативно-правові акти та підготовкою аналітичної довідки щодо судової практики) - 3 000,00 грн, що загалом складає 25 000,00 грн та кореспондується з Прайс-листом АО "Лігал Ассістанс", затвердженим Рішенням Загальних зборів № 01-12/2025 від 01.12.2025.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, повинен ґрунтуватись на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 30.09.2020 по справі № 201/14495/16-ц.

У постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються.

Суд враховує, що справа є малозначною, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у таких справах є майже типовими та фактично шаблонними, а обсяг наданих доказів є невеликим, участі в судовому засіданні представник позивача не брав, позовні вимоги судом задоволено частково, а тому суд вважає за необхідне зменшити розмір стягуваних витрат на правничу допомогу до 5000 грн. Саме такий розмір витрат суд вважає розумним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 15, 203, 204, 207, 509, 512-514, 516, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1077 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 23, 76-78, 81, 137, 141, 247, 265, 274, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" заборгованість за Договором кредиту та страхування № Z62.22378.006226611 від 17 січня 2020 року у загальному розмірі 71 419,75 грн (сімдесят одна тисяча чотириста дев`ятнадцять гривень 75 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1656,87 грн (одна тисяча шістсот п`ятдесят шість гривень 87 коп.), а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн (п`ять тисяч гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС", місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ: 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду К.М. Отупор