Ухвала суду № 139798696, 14.09.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/11223/26

Провадження № 1-кп/643/875/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі колегії

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.08.2024 за №12024220000000918, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.189 КК України,

встановив:

В провадженні Салтівського районного суду міста Харкова перебуває вищевказане кримінальне провадження.

В підготовчому судовому засіданні від захисника ОСОБА_8 , який представляє інтереси ОСОБА_7 надійшло клопотання про повернення обвинувального акта прокурору.

Клопотання мотивоване тим, що на думку сторони захисту обвинувальний акт не відповідає КПК України.

Зазначає, що обвинувальний акт не містить посилання на відомості, які б підтверджували тісні стосунки між обвинуваченим ОСОБА_7 та невстановленими особами, наявність між ними чіткого розподілу функцій учасників злочинної організації, підпорядкованість її учасників організатору.

Вказує, що прокурор не зазначив, у чому полягав мотив обвинуваченого ОСОБА_7 , яка форма вини, та яка мета скоєного, на думку прокурора, якщо потерпілій не завдано матеріальної шкоди, ОСОБА_7 не надавав потерпілій вказівок, яким чином передати вказані у обвинувальному акті грошові кошти у сумі 1200000 доларів США, не надав жодних банківських реквізитів, та після виявлення предмету під днищем авто потерпілої 28. 09. 2024 р. за адресою АДРЕСА_1 , не тільки ОСОБА_7 , взагалі жодна людина більше не турбувала потерпілу щодо вимагання грошових коштів у сумі 1200000 доларів США.

Крім того зазначає, що ОСОБА_6 мала статус потерпілої у даному кримінальному проваджені, по якому активно проводились НСРД, за участю потерпілої, тому сам факт встановлення предмету під днище авто виглядає провокацією, оскільки некомпетентності оперативних працівників, які допустили наразити на ризик потерпілу, у обвинувальному акті не зазначено. Крім того, після виявлення предмету, потерпіла чомусь дзвонить не слідчому у кримінальному проваджені, а за номером телефону 102. Цей дзвінок потрібен лише у випадку наданню вагомості знахідки. При цьому не доказує дії ОСОБА_7 та його обізнаність про встановлений предмет.

Суб`єктивна сторона вимагання чужого майна (ст. 189 КК України) характеризується прямим умислом і корисливою метою застосуванням погрози заволодіти чужим майном.

Жодних доказів умислу у обвинувальному акті не вказано.

Відповідно до ст. 91 ч.1 п. 3 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає: розмір завданої шкоди.

Разом з цим, в реєстрі обвинувального акту відсутні відомості про проведення обов`язкової в даному випадку експертизи для підтвердження наявності відповідної шкоди, нібито завданої ОСОБА_6 .

Зазначені обставини в сукупності підтверджують невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України, а відтак, на переконання сторони захисту, даний обвинувальний акт має бути повернутий прокурору.

Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав клопотання свого захисника.

Прокурор заперечував проти повернення обвинувального акту, вважаючи обвинувальний акт таким, що повністю відповідає вимогам ст.291 КПК України, підстави на які посилається сторона захисту, не є підставами для повернення обвинувального акту.

Потерпіла ОСОБА_6 підтримала позицію прокурора.

Суд, вивчивши доводи заявленого клопотання, вислухавши учасників судового провадження, дослідивши зміст обвинувального акту дійшов висновку, що клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акту прокурору задоволенню не підлягає, виходячи із такого.

Відповідно до правил ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення, зокрема, повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Для ухвалення рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд має встановити невідповідність відомостей, що фактично наявні у обвинувальному акті, тим відомостям, які він має містити, згідно з вимогами КПК України. При цьому повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких наслідків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд (постанова Верховного Суд від 26.06.2018, справа №520/8135/15-к).

Так, відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити у собі виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України до обставин кримінального правопорушення, зокрема, відносяться: - подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); - винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив та мета вчинення кримінального правопорушення; - вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Як вбачається із змісту обвинувального акту, останній відповідає п.5 ч.2 ст. 291 КПК України та в обвинувальному акті зазначені усі, передбачені ч. 1 ст. 91 КПК України обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

Визначення обсягу фактичних обставин кримінального правопорушення, що викладаються у обвинувальному акті, належить до дискреційних повноважень прокурора, а наведені в обвинувальному акті фактичні дані у своїй сукупності дають уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, а також можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Крім того, при встановленні під час судового розгляду нових фактичних обставин кримінального правопорушення, прокурор має право змінити обвинувачення з метою зміни правової кваліфікації або обсягу обвинувачення, що передбачає положення ст. 338 КПК України.

Відповідно до ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Доводи сторони захисту щодо невідповідності обвинувального акту КПК України зводяться до незгоди з висунутим обвинуваченням.

З урахуванням такої стадії судового провадження, як підготовче судове засідання, будь-яка оцінка пред`явленого обвинувачення щодо його фактичного змісту, в тому числі оцінка наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за тією чи іншою статтею КК України, є втручанням в оцінку доказів, що є процесуально неприпустимим.

До того ж процесуальна оцінка зазначених вище обставин, в тому числі оцінка питань, пов`язаних із кваліфікацією дій обвинуваченого, можлива лише при ухваленні остаточного судового рішення, передбаченого КПК, а саме у вироку, тобто за наслідками лише судового розгляду кримінального провадження з дотриманням вимог, передбачених статтями 318-380 КПК України.

Зі змісту обвинувального акту відносно ОСОБА_7 вбачається, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК, оскільки містить відомості визначені ст. 291, 293 КПК України.

Отже, аналізуючи вищевикладене, суд вважає доводи сторони захисту безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах діючого кримінально-процесуального законодавства для визнання обвинувального акту таким, що складений з порушеннями ст. 291, 293 КПК України, а тому, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

Крім того, в підготовчому судовому засіданні від захисника ОСОБА_8 , який представляє інтереси ОСОБА_9 , надійшло клопотання про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 02.12.2025 у справі № 953/7934/24, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні № 12024000000000918 накладено арешт, зокрема, на тимчасово вилучене майно в ході проведення обшуку за місцем фактичного мешкання ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , а саме: мобільний телефон iPhone 16 Pro MAX, IMEI: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 з сім-карткою НОМЕР_4 .

Клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_9 був допитаний у вказаному кримінальному провадженні в якості свідка.

Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні закінчено, та передано на судовий розгляд до Салтівського районного суду м. Харкова, судова справа 643/11223/26.

Однак мобільний телефон iPhone 16 Pro MAX, який був вилучений у ОСОБА_9 , не є речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки не містить ніякої інформації яка б стосувалася кримінального провадження, що було встановлено слідчим шляхом, тому у подальшому застосуванні арешту вказаного майна відпала потреба, у зв`язку з чим арешт має бути скасований.

Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав клопотання захисника.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання про скасування арешту майна.

Потерпіла ОСОБА_6 підтримала позицію прокурора.

Суд, вивчивши доводи заявленого клопотання, вислухавши учасників судового провадження, дослідивши зміст клопотання дійшов висновку, що клопотання захисника ОСОБА_8 , який представляє інтереси ОСОБА_9 про скасування арешту майна. задоволенню не підлягає, виходячи із такого.

Згідно з абзацом 1 ч. 1 ст. 174 КПК обвинувачений, його захисник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час судового провадження розглядається судом.

Абзац 2 ч. 1 ст. 174 КПК передбачає дві окремі підстави, які дають суду можливість скасувати арешт майна повністю чи частково, якщо: в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або ж; арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

У своєму клопотанні захисник ОСОБА_8 посилається на те, що в арешті майна відпала потреба, оскільки мобільний телефон iPhone 16 Pro MAX, який було вилучено у ОСОБА_9 , не є речовив доказом у кримінальному провадженні, та не містить ніякої інформації яка б стосувалася кримінального провадження, що було встановлено слідчим шляхом. Разом з тим жодних доказів на підтвердження вказаних тверджень, захисником не надано.

За таких обставин, суд вважає, що вказане клопотання задоволенню не підлягає.

Також в підготовчому судовому засіданні прокурором подано письмове клопотання про продовження дії раніше обраного запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 , у якому він посилається на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливість та бажання переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше аналогічне кримінальне правопорушення проти власності третіх осіб.

Вказані ризики обґрунтовуються тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного кримінального правопорушення, суспільна небезпечність якого посягає не лише на право власності особи, а й на її свободу, здоров`я, честь та гідність тощо. Протягом тривалого часу підготовки та вчинення злочину, який склав декілька місяців, ОСОБА_7 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, не відмовився від злочинних намірів та продовжував систематично впливати на потерпілу, розуміючи при цьому, що вона втратила чоловіка, є одинокою, беззахисною жінкою, яка не може чинити супротив. Під час злочинної діяльності, не бажаючи бути викритим, застосовував заходи конспірації, в тому числі і такі як придбання окремих мобільних терміналів та сім-карток для здійснення дзвінків потерпілій, відсутність прямих контактів з потерпілою. Крім того, ОСОБА_7 вчиняє дії, направлені на отримання відстрочки від воєнного обов`язку з наміром вільно перетнути кордон України під час військового стану, про що неодноразово висловлювався, тому може вчинити дії, направлені на переховування від правоохоронних органів поза межами України з метою уникнення кримінальної відповідальності. Відсутність бажання працювати та мати законні джерела доходу, а також неодноразове вчинення злочинів, направлених на заволодіння майном третіх осіб, свідчить про завзятість злочинних намірів ОСОБА_7 .

Наявність ризиків, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що на даний час обвинувачення щодо вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень підтверджується, у тому числі, показами потерпілої, свідків, висновками експертів, тому, враховуючи здатність обвинуваченого чинити вплив на осіб, а також наявність копій процесуальних документів у обвинуваченого з анкетними даними учасників провадження, орган досудового розслідування вважає, що перебуваючи на свободі, обвинувачений матиме можливість здійснити вплив на учасників провадження, вдатись до підкупу, залякування та надання вказівок для дачі вигідних йому свідчень, чим перешкоджатиме встановленню істини у кримінальному провадженні.

Крім того, наявні ризики, передбачені п.. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які полягають у тому, що за результатами розслідування, вбачається причетність інших осіб до злочинної діяльності ОСОБА_7 , матеріали відносно яких виділені в окреме провадження. Знаходячись на свободі останній зможе повідомити зазначених осіб, про хід досудового розслідування та допомогти уникнути передбаченої законом відповідальності, що зашкодить проведенню повного та всебічного досудового розслідування, притягненню до відповідальності всіх причетних осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України слідчим суддею при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначено розмір застави ОСОБА_7 , враховуючи вчинення ним злочину з погрозою застосування насильства.

ОСОБА_7 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із погрозою застосування насильства до жінки, в тому числі, погрозу застосування вибухових пристроїв.

Таким чином, сторона обвинувачення вважає, що запобігти вищезазначеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, можливо лише шляхом продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , у якому він посилається на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Потерпіла ОСОБА_6 погодилася з позицією прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою і зазначив, що ризики необґрунтовані, зобов`язувався з`являтися до суду, виїжджати за кордон наміру не має.

Захисник ОСОБА_8 у судовому засіданні зазначив, що ризики які зазначає прокурор не є підтвердженими, а тому клопотання не підлягає задоволенню.

Вказані у клопотанні прокурора ризики можуть бути мінімізовано, шляхом застосування до обвинуваченого менш обтяжливого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Просив застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту за місцем постійного мешкання: АДРЕСА_3 .

Вирішуючи заявлене клопотання щодо запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого суд керується таким.

За змістом ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу та інше.

Положеннями ст. 178 КПК України визначений перелік обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, в тому числі,

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

При цьому, кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23.11.2017 у справі № 1-28-/2017 зазначено, що коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинуваченого, так і забезпечення його участі в судових засіданнях.

Тобто, фактично, інститут запобіжного заходу введений у кримінальний процес для того, щоб саме запобігати спробам неналежної процесуальної поведінки обвинувачених.

Згідно з ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років, а також до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні суспільно-небезпечного особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна.

ОСОБА_7 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із погрозою застосування насильства до жінки, в тому числі погрозу застосування вибухових пристроїв.

Дослідженням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, не працює, зареєстрований у м. Кропивницький, фактично мешкав у місті Запоріжжя, будь-яких осіб на утриманні не має та в нього відсутні стабільні соціальні зв`язки.

Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012 вбачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

ОСОБА_7 може вчиняти дії, спрямовані на незаконний вплив на свідків та потерпілу у цьому кримінальному провадженні.

Оскільки за результатами розслідування, вбачається причетність інших осіб до злочинної діяльності ОСОБА_7 , матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, знаходячись на свободі обвинувачений зможе повідомити зазначених осіб, про хід судового розгляду та допомогти уникнути передбаченої законом відповідальності, що зашкодить проведенню повного та всебічного досудового розслідування, притягненню до відповідальності всіх причетних осіб.

ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений тривалий час не працевлаштований, не має законних джерел отримання доходу, схильний до вчинення злочинів, останній перебуваючи на свободі може продовжити свою злочинну діяльність, оскільки припинення її не було добровільним волевиявленням, а є наслідком роботи правоохоронних органів.

Враховуючи дані про особу обвинуваченого, тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винним, інші обставини кримінального провадження, суд вважає доведеним наявність ризиків, зазначених прокурором, в тому числі ризику переховування обвинуваченого від суду через усвідомлення імовірності визнання вини обвинуваченого за висунутим йому обвинуваченням та тиску тягаря можливого відбування покарання, ризику незаконного впливу на свідків та потерпілу, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також ризику вчинення інших кримінальних правопорушень, та відхиляє доводи сторони захисту щодо недоведеності ризиків.

У рішенні від 26.01.1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Стороною захисту не надано доказів на підтвердження наявності обставин належного виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від суду, впливу на свідків та потерпілу чи продовження злочинної діяльності, які могли бути враховані судом підчас вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою, і які б зменшували ризики у даному кримінальному провадженні.

Відповідно, суд не може визнати обґрунтованими доводи сторони захисту щодо відсутності підстав для подальшого тримання обвинуваченого під вартою та необхідності зміни запобіжного заходу на більш м`який, оскільки вказані вище обставини в їх сукупності свідчать як про те, що ризики вчинення обвинуваченим вищезазначених дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились, так і про неможливість запобігання ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Враховуючи наведене, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, попередження переховуванню від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілу, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення інших правопорушень, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого, на строк до 12.11.2026 включно.

Одночасно суд роз`яснює обвинуваченому, що він має право оскаржити дану ухвалу в апеляційному порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 197,199, 314-316, 369 КПК України, суд,

ухвалив:

Клопотання захисника ОСОБА_8 про повернення обвинувального акту прокурору у зв`язку з невідповідністю вимогам КПК залишити без задоволення.

Клопотання захисника ОСОБА_8 про скасування арешту майна належного ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Клопотання прокурора відділу Харківської обласної прокуратури про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави обраного відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, обраного відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на шістдесят днів - до 12 листопада 2026 року включно.

Установити строк дії ухвали до 12 листопада 2026 року включно в частині продовження строку тримання під вартою.

Ухвала в частині продовження тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для обвинуваченого строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії даної ухвали. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали в цій частині можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального кодексу України.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Повний текст ухвали буде проголошено учасникам судового провадження 16.09.2026 року о 16-30 год.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3