Рішення № 139795555, 10.09.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/17291/25

(2/199/2369/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

10.09.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Кріпаченко М.Д.,

за участю представника позивача Макєєва О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області, третя особа Добропільська державна нотаріальна контора Харківської міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра звернулась позивач через свого представника із вищевказаним позовом в обґрунтування якого з урахуванням подальшого уточнення позову послалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_2 , внаслідок чого відкрила спадщина на належне останньому спадкове майно, зокрема на спірне домоволодіння АДРЕСА_1 . Для оформлення своїх спадкових прав позивач звернулась до державного нотаріуса Карлівської державної нотаріальної контори Полтавської області, яка виконує обов`язки державного нотаріуса Добропільської державної нотаріальної контори Донецької області Гусєвої О.В., із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, у відповідь на що нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09 грудня 2025 року, яку відмовлено у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину на спірне нерухоме майно, що мотивовано неподанням документу на підтвердження права власності спадкодавця на спірне нерухоме спадкове майно. Позивач посилається на те, що на момент смерті чоловіка вона була зареєстрована та проживала разом із ним, є спадкоємцем першої черги за законом, інші спадкоємці, які б прийняли спадщину, відсутні. За таких обставин позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просить суду визнати за нею право власності на вказане спірне спадкове нерухоме майно.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення виявлених недоліків її позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем недоліків її позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою судом задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 25 лютого 2026 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судових засідань у справі в режимі відеоконференції.

Ухвалами Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 02 квітня та 02 червня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 19 серпня 2026 року, постановленою без складення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі з викладених у ньому підстав та обставин.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, правом на подання відзиву не скористався. Натомість від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача та про підтримання позовних вимог.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась.

За таких обставин, керуючись нормами ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд цивільної справи по суті за наведеної явки учасників розгляду справи.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що чоловікові позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя належало на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 1990 року, посвідченого державним нотаріусом Другої добропільської державної нотаріальної контори за реєстровим №1023, зареєстрованого у відповідному БТІ 05 липня 1990 року, домоволодіння АДРЕСА_1 . Відомості про таке право власності 26 січня 2026 року внесені до Державного реєстру речових прав. Викладені обставини підтверджуються копією свідоцтва про укладення шлюбу, копією паспорту, копією договору купівлі-продажу, копією технічного паспорту, копією довідки БТІ про наявність нерухомості, копією витягу з Державного реєстру речових прав, копією відповіді з Державного реєстру речових право на нерухоме майно.

Згідно копії довідки Шахівської сільської ради від 18 грудня 2025 року земельна ділянка, на якій розташоване спірне домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно погосподарського обліку не приватизована та іншим способом у власність ОСОБА_2 не передавалась.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, внаслідок чого відкрилась спадщина на належне останньому спадкове майно, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

На момент смерті спадкодавця з ним за однією адресою була зареєстрована та фактично проживала позивач, як спадкоємиця за законом першої черги. Інші спадкоємці першої черги, а саме діти спадкодавця ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 26 лютого 2013 року подали державному нотаріусу Другої добропільської державної нотаріальної контори Донецької області заяви про відмову від спадщини на користь позивача. Заповіти, спадкові договори спадкодавцем за життя не складались/не укладались. Відтак, саме позивач є наразі єдиним спадкоємцем за законом першої черги після померлого спадкодавця, яка прийняла спадщину. Викладене підтверджується копією матеріалів спадкової справи.

09 грудня 2025 року позивача подала до Добропільської державної нотаріальної контори Донецької області заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння, у відповідь на що отримала постанову державного нотаріуса від 09 грудня 2025 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння, що мотивовано неподання оригіналу або дублікату документу, який би посвідчував право власності спадкодавця на зазначене спадкове майно.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 379, 380 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є житловий будинок), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом норм ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).

В свою чергу, у відповідності до норм ст.ст.1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст.ст.1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст.1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно ст.1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

За змістом ст.ст.1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно ст.1268 ч.5 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову, мотиви для чого є наступними.

Так, у відповідності до змісту наведених судом вище норм цивільного законодавства набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, квартири, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у ст.335 (набуття права власності на безхазяйну річ), ст.344 (набувальна давність) та ст.376 (самочинне будівництво) ЦК України, в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема в порядку спадкування (ст.ст.328, 1216 ЦК України). В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України в контексті ст.1216 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред`явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, набуття такого права на законних підставах. Крім того, оскільки цивільні права можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства (ст.11 ч.3 ЦК України), то в такому випадку позивачу необхідно довести перед судом наявність передбачених такими актами законодавства обставин та умов, безпосередньо на підставі яких у нього за законом виникло спірне право власності, за захистом якого він і звертається до суду із позовом про визнання за ним цього права власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Тобто метою подання позову про визнання прав власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо.

Зазначена абзацом вище правова позиція суду, сформульована при розгляді даної цивільної справи, повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 07 вересня 2016 року по справі №6-727цс16, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №127/9250/14-ц, від 03 червня 2020 року по справі №159/4837/15-ц, від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17, від 01 липня 2020 року по справі №216/5834/15-ц, від 15 липня 2020 року по справі №175/1765/16, від 19 серпня 2020 по справі №569/6008/19, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі №760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №520/6819/14-ц.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі №265/6868/16-ц, від 19 травня 2020 року по справі №175/1941/16-ц, від 31 березня 2021 року по справі №463/4616/18, від 06 жовтня 2021 року по справі №234/17030/18, від 10 листопада 2021 року по справі №759/19779/18, від 19 січня 2022 року по справі №280/4/18, від 22 червня 2022 року по справі №755/13736/20, від 07 грудня 2022 року по справі №2-21/2010.

При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічні правові висновки містять у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19, а також у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/4406/16, від 08 грудня 2021 року по справі №372/1712/19.

Стосовно спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду знайшли підтвердження всі заявлені позивачем в обґрунтування її вимог фактичні обставини, зокрема, факт смерті спадкодавця чоловіка позивача, внаслідок чого відкрилась спадщина на належне останньому спадкове майно, до якого входить і право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , а також відсутність заповіту, спадкових договорів та наявність у померлого спадкодавця лише одного спадкоємця першої черги за законом, який у встановлений законом строк прийняв спадщину, і яким є позивач. Відтак, суд приходить до висновку, що саме позивач набула право на належну спадкодавцю (своєму чоловікові) спадщину в повному обсязі, а відтак і право власності на спірне домоволодіння, як її складову. За таких обставин позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, доведеними, а отже такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не може бути перешкодою для задоволення позову відсутність у позивача оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно, а саме оригіналу правовстановлюючого документу на домоволодіння (договору купівлі-продажу від 05 липня 1990 року), оскільки факт існування вказаного оригіналу правовстановлюючого документу на домоволодіння, належності на його підставі спірного домоволодіння спадкодавцю позивача встановлено судом в ході розгляду справи, зокрема зі змісту копії такого правовстановлюючого документу (договору купівлі-продажу від 05 липня 1990 року), який містить відмітку про державну реєстрацію в БТІ, зі змісту копій довідки БТІ про наявність нерухомості та реєстрацію права власності на нього за спадкодавцем, а також зі змісту довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копії витягу з Державного реєстру речових прав, якими підтверджується набуття та державна реєстрація за спадкодавцем позивача права власності на спірне домоволодіння. При цьому за змістом норм п.1 ч.1 ст.2, ч.ч.3, 4 ст.3, п.3 ч.3 ст.10, ч.5 ст.12, п.2 ч.3 ст.13, п.4 ч.3 ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності за певною особою створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року по справі №911/3594/17), а відомості про речові права, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема у випадку, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Таким чином, враховуючи, що як за відомостями БТІ, так і згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявна державна реєстрація права власності за спадкодавцем позивача на спірне домоволодіння, і така державна реєстрація не спростована і не заперечується жодним з учасників справи, відповідач підтримує заявлені позовні вимоги, в суду відсутні підстави вважати недоведеним право власності спадкодавця на спірне домоволодіння та відсутні підстави вважати, що таке спірне домоволодіння не увійшло до складу спадщини.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 379, 380, 392, 1216-1218, 1220, 1223, 1258, 1261, 1268-1270, 1272, 1277, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст.2, 3, 10, 12, 13, 13, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області (ЄДРПОУ 04343197; адреса місцезнаходження: 85050, Донецька область, Покровський район, с. Шахове, вул. Черняхвського М.Ф., 14), третя особа Добропільська державна нотаріальна контора Харківської міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади, 1), про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 15 вересня 2026 року.

Суддя А.М. Авраменко