Рішення № 139795013, 16.09.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року справа № 580/8664/26 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Янківської В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Вікторії Павліченко про визнання неправомірною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

10 серпня 2026 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Вікторії Павліченко, в якому позивач просить:

1) визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павліченко В. О. неправомірними по поверненню 23 липня 2026 року без прийняття до виконання виконавчого документа, виданого 23.04.2026 року Черкаським окружним адміністративним судом в адміністративній справі № 580/9289/24;

2) зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийняти до виконання виконавчий лист, виданий 23.04.2026 року Черкаським окружним адміністративним судом в адміністративній справі № 580/9289/24 яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, вул. Бульварно Кудрявська № 16 код ЄДРПОУ 00035323) здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, ст. 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у редакції вказаного вище Закону № 230/96-ВР з 01.07.2021 до 21.03.2023 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, а з 21.03.2023 8 мінімальних пенсій за віком, визначених законом України про Державний бюджет на відповідний рік, щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в що головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павліченко В. О. не виконує обов`язків щодо ефективного та своєчасного виконання судового рішення, передбачених чинним законодавством, не зважає на сталу судову практику у таких правовідносинах, а навпаки використовує формальні підстави для повернення виконавчого документу, що є незаконним та протиправним.

Ухвалою суду від 17.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.

Ухвалою від 16.09.2026 продовжено строк розгляду справи на двадцять днів.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Позивач звернулась до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з виконавчим листом № 580/9289/24, який виданий Черкаським окружним адміністративним судом 23.04.2026 згідно якого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, вул. Бульварно Кудрявська № 16 код ЄДРПОУ 00035323) здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції вказаного вище Закону № 230/96-ВР з 01.07.2021 до 21.03.2023 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, а з 21.03.2023 8 мінімальних пенсій за віком, визначених законом України про Державний бюджет на відповідний рік, щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів.

Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павліченко В.О., за наслідками розгляду заяви щодо примусового виконання, направила повідомлення від 23.07.2026 про повернення вищевказаного виконавчого листа без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у виконавчому листі невірно зазначений код ЄДРПОУ боржника.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України № 1404-VIII від 02.06.2016р. «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина 1 статті 5 зазначеного Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За приписами ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

При надходженні виконавчого документа державний виконавець зобов`язаний перевірити наявність в ньому всіх обов`язкових реквізитів, визначених ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Згідно з ч. 4 ст. 4 цього Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону (п. 6).

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ цієї Інструкції у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (УНЗР, рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

Згідно з п. 4 розділу ІІІ зазначеної Інструкції виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Відповідно до п. 5 розділу ІІІ цієї Інструкції у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Як слідує з матеріалів справи, боржником згідно виконавчого листа № 580/9289/24, є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Отже, вказаний документ дає можливість однозначно та чітко ідентифікувати боржника.

Стосовно допущеної у виконавчому документі неточності щодо коду ЄДРПОУ боржника, то суд зазначає, що така, по-перше, не перешкоджає ідентифікації боржника; по-друге, державний виконавець не позбавлений можливості уточними реквізити боржника під час виконавчого провадження.

Також суд звертає увагу, що за змістом ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого листа допускається лише у випадках, коли він не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, що унеможливлює точне і правильне виконання судового рішення.

При цьому суд наголошує на тому, що державний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, обов`язковості виконання рішень та об`єктивності (ч. 1 ст. 4 вказаного Закону).

Закріплені у ст. 4 цього Закону засади діяльності, зокрема, державного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків.

Отримавши заяву позивача про примусове виконання виконавчого документа, державний виконавець не міг не звернути увагу на те, що боржником є державний орган, який можна ідентифікувати без значних зусиль та складнощів.

Процесуальне законодавство застосовує такі терміни як «судочинство» та «судовий процес», які за своїм змістом є ширшими ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов`язків учасників при здійснення правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) та судовий розгляд (судовий процес).

Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до правосуддя, яке захищається ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 8 ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи зазначені положення законодавства суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу (позивачу) прийнято непропорційно, та в цілому призведе до порушення права, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя.

Суд може ухвалити судове рішення про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо відкриття виконавчого провадження є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача прийняти до виконання виконавчий лист №580/9289/24 фактично призвело б до підміни судом компетенції відповідача, перетягування на себе його функцій, а також до фактичного прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження, що не належить до компетенції суду.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

З врахуванням встановлених обставин, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є визнати протиправним та скасувати Повідомлення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 23.07.2026 № 81578099 та зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України розглянути заяву позивача про прийняття до виконання виконавчого документа у справі № 580/9289/24, із прийняттям за результатами її розгляду в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Згідно частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то частина понесених позивачем судових витрат, пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 271, 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Повідомлення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 23.07.2026 № 81578099.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України розглянути заяву позивача про прийняття до виконання виконавчого документа у справі № 580/9289/24, із прийняттям за результатами її розгляду в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 800 (вісімсот) грн 00 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА