Рішення № 139792848, 16.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 рокусправа № 380/3756/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3; адреса для листування: 49008, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 106; код ЄДРПОУ 13486010) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2025 №135050019877 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 08.09.1988 по 01.11.1991, з 07.04.2003 по 15.05.2006, відповідно до записів трудової книжки серія НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 04.01.1987 по 26.05.1987 в Дрогобицькій автошколі згідно з довідкою від 03.11.2025 №24/01-21/26;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.12.2025 та призначити пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV з 18.12.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.12.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області №135050019877 від 24.12.2025 відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 08.09.1988 по 01.11.1991 та з 07.04.2003 по 15.05.2006, з огляду на що оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 09.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 16.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження.

31.03.2026 за вх.№26108 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що за результатом розгляду документів доданих до заяви до страхового стажу не враховано згідно трудової книжки від 06.08.1987 НОМЕР_3 : період роботи з 08.09.1988 по 01.11.1991, оскільки в записі про звільнення відсутні підстави (дата та номер наказу), що є порушенням вимог пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162; період роботи в ЗАТ «Прогрестехбуд» з 07.04.2003 по 15.05.2006, оскільки відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; згідно довідки від 03.11.2025 №24/01-21/26 період навчання з 04.01.1987 по 26.05.1987 в Дрогобицькій автошколі, оскільки відсутні відомості про присвоєння кваліфікації. Рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2025 № 135050019877 по зверненню від 18.12.2025, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. З огляду на вищевказане, Головне управління діяло відповідно до норм чинного законодавства, в межах повноважень покладених на органи Пенсійного фонду України. Просить у задоволенні позову відмовити.

06.04.2026 за вх.№27866 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи, відповідальність за організацію ведення трудових книжок несе керівник підприємства, установи, організації, а не працівник. Таким чином, відсутність у записі про звільнення позивача дати та номера наказу в трудовій книжці не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу відповідного періоду та, відповідно, відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії, оскільки свідчить лише про не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки роботодавцем. Позивач ОСОБА_1 з 07.04.2003 був прийнятий на роботу машиністом трамбівки в ЗАТ «Прогрестехбуд», а 15.05.2006 був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_4 . Вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, зокрема єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а отже наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періодів його роботи, підтверджених даними трудової книжки. Крім цього, зазначив, що позивач на підтвердження свого навчання надав відповідачу свідоцтво №661267, видане 11.06.1987 Дрогобицькою автомобільною школою, довідку Філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» від 03.11.2025 №24/01 21/26, відповідно до якої позивач навчався з 04.01.1987 на підставі наказу за номером 24-У від 20.01.1987 та закінчив навчання 26.05.1987 на підставі наказу за номером 109-У від 12.06.1987 у Стрийському філіалі Дрогобицької автошколи, група №322 ВС-87 «підготовка водіїв категорія ВС». Курси закінчив, одержав свідоцтво. Звертає увагу на те, що свідоцтво №661267 та довідка Філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» від 03.11.2025 №24/01-21/26 містить період навчання, підписи посадових осіб та печатку, а також у згаданих документах наявна інформація про присвоєння позивачу кваліфікації водія категорії «ВС». Таким чином, зміст свідоцтва №661267 та уточнююча довідка повністю відповідають вимогам Порядку №637. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 21.05.2026 витребувано у позивача додаткові докази.

Ухвалою суду від 21.05.2026 строк розгляду справи продовжено на тридцять днів з метою отримання витребуваних доказів.

03.06.2026 за вх.№47593 від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 11.06.2026 витребувано додаткові докази.

Ухвалою суду від 08.07.2026 повторно витребувано додаткові докази.

Ухвалою суду від 27.07.2026 строк розгляду справи продовжено на тридцять днів з метою отримання витребуваних доказів.

11.08.2026 за вх.№70879 від Архівного відділу Виконавчого комітету Стрийської міської ради надійшов лист, в якому повідомлено, що документа Виробничого об`єднання по матеріально-технічному забезпеченню м. Стрий та ЗАТ «Прогрестехбуд» на зберігання в архівний відділ не надходили.

11.08.2026 за вх.№70890 від Архівного відділу Стрийської РДА Львівської області надійшов лист, в якому повідомлено, що документа Виробничого об`єднання по матеріально-технічному забезпеченню м. Стрий та ЗАТ «Прогрестехбуд» на державне зберігання в архівний відділ не надходили, у зв`язку з чим довідки про підтвердження періодів роботи ОСОБА_1 надати неможливо.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви, визначено Головне управління ПФУ в Донецькій області.

Рішенням №135050019877 від 24.12.2025, Головне управління ПФУ в Донецькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії.

Відповідно до рішення №135050019877 від 24.12.2025, страховий стаж позивача становить 30 років 10 місяців 01 день.

За результатом розгляду документів доданих до заяви до страхового стажу не враховано згідно трудової книжки від 06.08.1987 НОМЕР_3 :

- період роботи з 08.09.1988 по 01.11.1991, оскільки в записі про звільнення відсутні підстави (дата та номер наказу), що є порушенням вимог пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах від 20.06.1974 №162;

- період роботи в ЗАТ «Прогрестехбуд» з 07.04.2003 по 15.05.2006, оскільки відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

- згідно довідки період навчання від 03.11.2025 №24/01-21/26 з 04.01.1987 по 26.05.1987 в Дрогобицькій автошколі, оскільки відсутні відомості про присвоєння кваліфікації.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним, а також протиправними дії щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів трудової діяльності, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення, у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XІІ (далі - Закон № 1788-XІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004.

Статтею 5 Закону № 1058-ІV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

У частині першій статті 9 Закону № 1058-IV наведено види пенсійних виплат: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV унормовано, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 33 років.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV регламентовано, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, судом встановлено, що рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком від 24.12.2025 №135050019877 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.

За результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу відповідно до наданої трудової книжки від 06.08.1987 серія НОМЕР_3 не зараховано:

- період роботи з 08.09.1988 по 01.11.1991, оскільки в записі про звільнення відсутні підстави (дата та номер наказу), що є порушенням вимог пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах від 20.06.1974 №162;

- період роботи в ЗАТ «Прогрестехбуд» з 07.04.2003 по 15.05.2006, оскільки відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- період навчання з 04.01.1987 по 26.05.1987 в Дрогобицькій автошколі згідно з довідкою від 03.11.2025 №24/01-21/26, оскільки відсутні відомості про присвоєння кваліфікації.

З приводу не зарахування періоду роботи позивача з 08.09.1988 по 01.11.1991.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV ).

За приписами статті 113 Закону №1058-IV держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі ст. 48 Кодексу законів про працю України основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Страховий стаж з 01.07.2000 зараховується відповідно до даних персоніфікованого обліку. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п. 3 Порядку №637).

Відповідно до п. 1.1 розділу І «Загальні положення» Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 (надалі Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Згідно з п. 1.4 вищевказаної Інструкції питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (ЗП УРСР, 1973, № 21, ст. 115) і цією Інструкцією.

Відповідно до п. 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС «Про трудові книжки робітників і службовців» № 656 від 06.09.1973 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Наказом Міністерства праці України за № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі Інструкції № 58).

Відповідно до п. 1.1 розділу 1 «Загальні положення» Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. У пункті 2.4 розділу 2 «Заповнення трудових книжок» Інструкції № 58 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.6 розділу 2 «Заповнення трудових книжок» Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до абз. 2 п. 6.1 розділу 6 «Розрахунки за трудові книжки та їх зберігання» Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Пунктом 1.5 зазначеної Інструкції передбачено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Згідно з п. 4 Інструкції «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи, відповідальність за організацію ведення трудових книжок несе керівник підприємства, установи, організації, а не працівник. Довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, приймаються для підтвердження трудового стажу лише у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Таким чином, відсутність у записі про звільнення позивача дати та номера наказу в трудовій книжці не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу відповідного періоду та, відповідно, відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії, оскільки свідчить лише про не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки роботодавцем.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу працівника, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки останній не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. У постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд висловив думку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Враховуючи вищенаведене, позивач жодним чином не впливав та не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.

Таким чином, дії територіального органу Пенсійного фонду України щодо не зарахування для обчислення стажу при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком періоду роботи з 08.09.1988 по 01.11.1991 згідно з записом у трудовій книжці є протиправними і цей період має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи в ЗАТ «Прогрестехбуд» з 07.04.2003 по 15.05.2006, оскільки відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, повідомляю наступне.

Статтею 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування організаційно технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Постановою Правління Пенсійного фонду України № 10-1 від 18.06.2014 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі Положення) з метою забезпечення ведення єдиного обліку застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації, накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

Згідно з п. 1 розділу III Положення індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб надаються страхувальникам та/або застрахованій особі на паперових носіях за формою згідно з додатком 1 (форма ОК-5) або додатком 2 (форма ОК-7) до цього Положення.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_4 , ОСОБА_1 з 07.04.2003 був прийнятий на роботу машиністом трамбівки в ЗАТ «Прогрестехбуд», а 15.05.2006 був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Необхідно зазначити, що за приписами ч. 6 ст. 20 Закону №1058-IV страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Частиною 1 ст. 20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до ч. 5, ч. 6 ст. 20 Закону №1058-IV страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Відповідно до ч. 10 ст. 20 Закону №1058-IV, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, зокрема єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а отже наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періодів його роботи, підтверджених даними трудової книжки.

Надаючи оцінку аргументам пенсійного органу стосовно незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання в автошколі, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Крім того, до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби (пункт "в" частини 2 ст. 56 цього Закону), а також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (пункт "д" частини 2 статті 56 цього Закону).

Отже, законодавець передбачав можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання у певних навчальних закладах, зокрема в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації.

Пунктом 8 Порядку №637 визначено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

В даному випадку, на підтвердження спірного періоду навчання, позивач надав свідоцтво №661267, видане 11.06.1987 Дрогобицькою автомобільною школою, довідку Філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» від 03.11.2025 №24/01 21/26, відповідно до якої позивач навчався з 04.01.1987 на підставі наказу за номером 24-У від 20.01.1987 та закінчив навчання 26.05.1987 на підставі наказу за номером 109-У від 12.06.1987 у Стрийському філіалі Дрогобицької автошколи, група №322 ВС-87 «ПІДГОТОВКА ВОДІЇВ категорія ВС». Курси закінчив, одержав свідоцтво.

Як вбачається зі свідоцтва № НОМЕР_5 , виданого 11.06.1987 Дрогобицькою автомобільною школою, ОСОБА_1 навчався з 04.01.1987 до 22.05.1987 за програмою підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів категорії ВС, успішно здав іспити і отримав посвідчення серії НОМЕР_6 від 11.06.1987.

Також у вищевказаній довідці вказано, що відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 12.02.1999 №93 «Дрогобицька автошкола» перейменована з 20.10.1999 на «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат».

Відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 21.06.2013 №423 «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» реорганізовано шляхом приєднання до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» та створено на його базі Філію «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс».

Крім того, навчання позивача в Дрогобицькій автошколі підтверджується також екзаменаційною карткою водія від 26.05.1987 на ім`я ОСОБА_1 , з відміткою про успішну здачу іспитів та видачу, зокрема, посвідчення водія категорії ВС серії НОМЕР_6 від 11.06.1987.

Суд зауважує, що свідоцтво № НОМЕР_5 та довідка Філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» від 03.11.2025 №24/01-21/26 містить період навчання, підписи посадових осіб та печатку, а також у згаданих документах наявна інформація про присвоєння позивачу кваліфікації водія категорії «ВС».

Відносно ж доводів відповідача про відсутність відомостей про присвоєння кваліфікації позивачу після завершення його навчання, то в цьому випадку суд погоджується із позивачем про те, що присвоєння кваліфікації по завершенню навчання не є підставою для не зарахування до страхового стажу відповідного періоду, оскільки процитована вище стаття 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" такої умови не передбачає.

Наведені обставини дають суду підстави для висновку про те, що період навчання з 04.01.1987 по 26.05.1987 в Дрогобицькій автошколі має бути зараховано позивачу до його страхового стажу.

Наведені вище обставини свідчать про протиправність прийнятого відповідачем рішення від 24.12.2025 №135050019877 та, як наслідок, про наявність підстав для його скасування.

Щодо способу захисту порушеного права позивача.

Так, позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 08.09.1988 по 01.11.1991, з 07.04.2003 по 15.05.2006, відповідно до записів трудової книжки серія НОМЕР_2 , зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 04.01.1987 по 26.05.1987 в Дрогобицькій автошколі згідно з довідкою від 03.11.2025 №24/01-21/26 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.12.2025 та призначити пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV з 18.12.2025.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відтак, враховуючи, що під час розгляду цієї справи позивачем підтверджено період навчання з 04.01.1987 по 26.05.1987 та періоди роботи позивача у періоди з 08.09.1988 по 01.11.1991, 07.04.2003 по 15.05.2006, суд дійшов висновку, що ці періоди не зараховані до загального стажу суб`єктом владних повноважень безпідставно.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд бере до уваги той факт, що фактично підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу було не врахування спірних періодів до страхового стажу.

З огляду на викладене вище, встановлене порушення рішенням відповідача прав позивача , з урахуванням заявлених вимог, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, буде зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області (як суб`єкта владних повноважень, який здійснював розгляд заяви позивача та відмовив у призначенні пенсії) зарахувати до страхового стажу позивача період навчання в автошколі з 04.01.1987 по 26.05.1987 та періоди роботи позивача у періоди з 08.09.1988 по 01.11.1991, 07.04.2003 по 15.05.2006 та зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.12.2025 №135050019877 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3; адреса для листування: 49008, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 106; код ЄДРПОУ 13486010) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 08.09.1988 по 01.11.1991, з 07.04.2003 по 15.05.2006, відповідно до записів трудової книжки серія НОМЕР_2 та період навчання з 04.01.1987 по 26.05.1987 в Дрогобицькій автошколі згідно з довідкою від 03.11.2025 №24/01-21/26.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки викладеної судом у мотивувальній частині рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна