Ухвала суду № 139792315, 15.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

15 вересня 2026 року м. Київ 320/36316/26

Київський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Генерального штабу Збройних Сил України

про визнання протиправним та скасування наказу від 03.09.2026 №1037, поновлення на

посаді, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування наказу від 03.09.2026 №1037, поновлення на посаді.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Також позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України № 1037 від 03 вересня 2026 року в частині, що стосується ОСОБА_1 , а саме в частині його звільнення із займаної посади начальника відділення соціальної експертизи 20 регіональної військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України Медичних сил Збройних Сил України та призначення на посаду ординатора евакуаційного відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , ВОС 9010003, до набрання законної сили рішенням суду у цій адміністративній справі.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що оскаржуваний наказ є індивідуальним кадровим актом, реалізація якого змінює службове становище позивача: припиняється його перебування на попередній посаді та здійснюється призначення на іншу посаду у військовій частині НОМЕР_1 . Подальше виконання наказу до вирішення спору по суті може спричинити оформлення кадрових документів, фактичне зарахування позивача на нову посаду, початок виконання ним нових службових обов`язків та інші похідні кадрові дії.

У разі подальшого задоволення позову такі наслідки вимагатимуть додаткового комплексу кадрових дій для фактичного поновлення становища позивача, яке існувало до видання оскаржуваного наказу. Отже, без тимчасового збереження існуючого стану виконання можливого рішення суду та ефективне поновлення порушених прав можуть бути істотно ускладнені.

Особливої ваги це набуває з огляду на те, що спір стосується проходження військової служби та кадрового рішення, реалізація якого може породжувати подальші службові правовідносини. Після фактичного переміщення позивача та оформлення похідних кадрових рішень відновлення первісного службового становища може бути значно складнішим, ніж тимчасове збереження статусу-кво до завершення судового розгляду.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з цією заявою про забезпечення позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.

У відповідності до частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

На переконання суду, можливі негативні наслідки, про які зазначає позивач у своїй заяві, та які можливо настануть у майбутньому не може свідчити про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

З урахуванням зазначеного, у суду відсутні правові підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею (суддями). Відповідно до частини восьмої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Жук Р.В.