Рішення № 139776555, 10.09.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 10.09.2026

Справа № 334/850/26

Провадження № 2/334/1517/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.

за участю секретаря Цілінко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

ВСТАНОВИВ:

02 лютого 2026 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернувся до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 жовтня 2021 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено договір № 87992 про надання відновлюваної кредитної лінії строком на 252 дні із процентною ставкою 286% річних. 28 січня 2025 року право вимоги за цим договором відступлено на користь позивача. Заборгованість заявлена в розмірі 7 002,58 грн (з яких: 6 117,35 грн тіло кредиту; 784,23 грн проценти; 101,00 грн комісія).

20 грудня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5248853, за умовами якого позичальнику надано 14 000,00 грн строком на 30 днів зі сплатою стандартної процентної ставки 1,90% на день. За договорами факторингу від 10.02.2023 та від 01.08.2025 право вимоги перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС». Заборгованість заявлена в сумі 31 556,00 грн (з яких: 14 000,00 грн тіло кредиту; 17 556,00 грн нараховані проценти).

Відповідач свої зобов`язання з повернення кредитів та сплати процентів належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася сукупна заборгованість у сумі 38 558,58 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 38 558,58 грн, а також понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 3 328,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 000,00 грн.

Ухвалою судді від 09 лютого 2026 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

26 лютого 2026 року через канцелярію суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона заперечила проти позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зазначила, що додані до позову копії договорів є простими паперовими роздруківками, що не містять підписів сторін і не відповідають вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Позивач не надав доказів реєстрації ОСОБА_1 в системі кредитодавця, створення особистого кабінету, надсилання та введення одноразового СМС-ідентифікатора, а також належності відповідачу номера телефону, на який такий пароль надсилався. Крім того, відповідач наголосила на безгрошовості позик, вказуючи, що до позову не долучено первинних бухгалтерських документів (банківських виписок, меморіальних ордерів) про зарахування коштів, а долучений лист платіжного сервісу не містить реквізитів одержувача та призначення платежу. Також відповідач послалася на односторонній характер реєстрів боржників до договорів факторингу та неправомірність нарахування процентів поза межами 30-денного строку кредитування за договором № 5248853, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду. Витрати на правову допомогу в сумі 13 000,00 грн відповідач вважає завищеними та неспівмірними зі складністю справи.

02 березня 2026 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» надіслав відповідь на відзив (вх. № 7665/26), де вказав, що оспорювані договори є договорами приєднання, укладеними в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора за правилами Закону України «Про електронну комерцію». Позивач підкреслив, що договори не оскаржувалися і недійсними не визнавалися, тому відповідно до статті 204 ЦК України та принципу «favor contractus» презюмуються правомірними. Щодо відсутності банківських виписок позивач зазначив, що фінансові установи не є банками і не мають доступу до карткових рахунків громадян, тоді як відповідач заперечує отримання коштів без надання довідок про ненадходження грошей на свої рахунки. Крім того, позивач зауважив, що відповідач не надала контррозрахунку заборгованості, а втручання суду у визначений договором гонорар адвоката є неприпустимим. Одночасно позивач заявив клопотання про витребування банківських доказів.

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково.

29 травня 2026 року від представника позивача надійшло клопотання про виправлення описки в номерах платіжних карток та витребування доказів (вх. № 19375/26), у якому зазначено, що за первинними даними кошти перераховувалися: за договором № 87992 у сумі 6 000,00 грн на картку № НОМЕР_1 (АТ «Універсал Банк»), а за договором № 5248853 у сумі 14 000,00 грн на картку № НОМЕР_2 (АТ КБ «ПриватБанк»).

Ухвалою суду від 11 червня 2026 року вказане клопотання позивача задоволено, витребувано банківські відомості з АТ «Універсал Банк» та АТ КБ «ПриватБанк».

20 липня 2026 року на виконання ухвали надійшла відповідь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 19 липня 2026 року № БТ/Е-31090 (вх. № 25261/26).

21 липня 2026 року надійшла відповідь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 20 липня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260717/35517-БТ (вх. № 25579/26).

В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, у відзиві просила розгляд справи проводити за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 жовтня 2021 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 оформлено договір про споживчий кредит № 87992 на умовах відновлюваної кредитної лінії із загальним строком користування 252 календарних дні зі сплатою 286,00% річних, у розмірі 6 000,00 гривень.

Договір про споживчий кредит № 87992 від 29.10.2021 року, графік платежів за першим траншем кредитного договору № 87992 від 29.10.2021 року, паспорт споживчого кредиту, заява на видачу кредиту № 100324285 підписані особистим підписом ОСОБА_1

28 січня 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу № 28012025, за яким згідно з витягом із реєстру боржників позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 87992.

Загальний розмір заборгованості за договором № 87992 від 29.10.2021 року на дату формування позову становить 7 002,58 грн, що включає в себе: заборгованість за тілом кредиту 6 117,35 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги 784,23 грн.

Також, 20 грудня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 5248853, за умовами пункту 1.4 якого позичальнику надано кредит у сумі 14 000,00 грн строком на 30 днів зі стандартною процентною ставкою 1,90% на день.

Відповідно до відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 20 липня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260717/35517-БТ, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) відкрито рахунок IBAN НОМЕР_4 та емітовано картку № НОМЕР_5 . Банком підтверджено факт зарахування на дану платіжну картку 20 грудня 2021 року грошових коштів у розмірі 14 000,00 грн за вказаним кредитним договором. Договір укладено дистанційно через особистий кабінет у мобільному застосунку "CreditPlus" шляхом введення одноразового ідентифікатора (коду підтвердження), надісланого кредитором на номер телефону відповідача (С227913).

Відповідно до відповіді АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 19 липня 2026 року № БТ/Е-31090 та долученої виписки про рух коштів, картковий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ). 29 жовтня 2021 року о 14:06:04 на зазначену картку зараховано кошти у розмірі 6 000,00 грн із призначенням платежу: «Від: ФК КРЕДІПЛЮС ТОВ». Надалі вказані кошти були списані відповідачем шляхом переказів та оплат послуг через EasyPay.

Право вимоги за договором № 5248853 передано від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» за договором факторингу від 10 лютого 2023 року № ФК 10-02/23, а надалі відступлено позивачу ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» за договором факторингу від 01 серпня 2025 року № 01-08/25, що підтверджується копіями договорів та витягами з реєстрів боржників.

Загальний розмір заборгованості за договором № 87992 від 29.10.2021 року на дату формування позову становить 35 556,00 грн, що включає в себе: заборгованість за тілом кредиту 14 000,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги 17 556,00 грн.

Заперечення відповідача щодо неукладеності договорів та їх безгрошовості повністю спростовані витребуваними судом письмовими доказами банківських установ. Зарахування кредитних коштів безпосередньо на персональні платіжні картки ОСОБА_1 у загальному розмірі 20 000,00 грн (6 000,00 грн - 29.10.2021 та 14 000,00 грн - 20.12.2021) та їх подальше списання свідчать про реальне виконання правочинів та вчинення конклюдентних дій на прийняття грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 205 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із частини 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається із частини 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1ст. 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1ст. 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що ч. 1 ст. 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте, це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Аналогічні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).

Доводи відповідача про односторонній характер витягів із реєстрів та ненадання доказів здійснення взаєморозрахунків між фінансовими компаніями суд вважає безпідставними. Згідно зі статтею 204 ЦК України договори факторингу презюмуються правомірними, вони підписані сторонами правочинів і недійсними не визнавалися. Витяги з реєстрів боржників містять чітку індивідуалізацію боржника ОСОБА_1 (ПІБ, РНОКПП), номери договорів та суми заборгованості. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (зокрема постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 369/11756/17), боржник не є стороною договору відступлення права вимоги та не наділений правом оспорювати стан виконання взаєморозрахунків між фактором і клієнтом. Фактів належного виконання зобов`язань перед первісними кредиторами відповідачем не надано. Отже, позивач є належним кредитором за обома кредитними договорами.

Щодо вимог за кредитним договором № 87992 від 29.10.2021.

Позивачем заявлено 6 117,35 грн, однак з банківської виписки підтверджено зарахування 6 000,00 грн. Доказів надання решти коштів не надано, тому стягненню підлягає фактично отримана сума - 6 000,00 грн, а у стягненні 117,35 грн слід відмовити.

Нараховані позивачем проценти у розмірі 784,23 грн нараховані за період правомірного користування коштами в межах узгодженого 252-денного строку дії кредитної лінії, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вимога про стягнення комісії за обслуговування кредиту в сумі 101,00 грн є незаконною відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якими встановлення будь-яких комісій за обслуговування споживчого кредиту забороняється, а відповідні положення договорів є нікчемними. У задоволенні 101,00 грн належить відмовити. Разом за цим договором підлягає стягненню: 6 784,23 гривень.

Щодо вимог за кредитним договором № 5248853 від 20.12.2021.

Факт перерахування та отримання відповідачем коштів у сумі 14 000,00 грн підтверджено банківською випискою в повному обсязі, тому дана сума підлягає стягненню.

Позивачем заявлено до стягнення проценти у розмірі 17 556,00 грн, нараховані за щоденною ставкою 1,90% за весь період користування кредитом.

Суд вважає такі нарахування неправомірними, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1.4 договору № 5248853 строк кредитування визначено терміном на 30 днів (до 19 січня 2022 року).

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором щоденні проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Зі спливом строку користування коштами договірні зобов`язання щодо нарахування щоденних процентів трансформуються в охоронні, і кредитор має право вимагати сум, передбачених статтею 625 ЦК України (інфляційні збитки та 3% річних), вимог щодо яких позивачем заявлено не було.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що стягненню підлягають проценти виключно в межах визначеного договором 30-денного строку кредитування. Розрахунок процентів за 30 днів складає 7 980,00 гривень.

Разом за цим договором підлягає стягненню: 21 980,00 грн.

Загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача за обома договорами, становить 28 764,23 гривень (6 784,23 гривень та 21 980 гривень) У задоволенні решти позовних вимог на суму 9 794,35 гривень слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому до стягнення з відповідачки на користь кредитора підлягає визначена сторонами кредитних договорів заборгованість в загальному розмірі 28 764,23 грн.

Щодо вирішення витрат на правничу допомогу

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Правнича допомога позивачу, надана адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» в суді полягала в правовому аналізі обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів позивача, складання позовної заяви (формування додатків до позовної заяви), на що адвокатом було витрачено 4 години.

Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Суд звертає увагу, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.

З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє особливої складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу є обгрунтованим.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Враховуючи, що дана справа є справою незначної складності (малозначна справа), розглядалася за правилами спрощеного провадження, спір є типовим для відповідної категорії справ та не потребував значного обсягу вивчення судової практики, суд вважає розумним і справедливим розмір витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Застосовуючи критерій пропорційності задоволених вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 3 730,00 грн

Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» при зверненні до суду із даним позовом сплатило судовий збір у розмірі 3328,00 грн.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 2 482,69 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141,206,247,258-259,268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 28 764,23 грн (двадцять вісім тисяч сімсот шістдесят чотири гривні 23 копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 482,69 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят дві гривні 69 копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 730,00 грн (три тисячі сімсот тридцять гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", ЄДРПОУ 42640371, адреса місця знаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 6 , офіс 521.

Відповідач ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Баруліна Т. Є.