Рішення № 139761083, 14.09.2026, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/794/26

№ провадження 2/453/749/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року м. Сколе

Сколівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Курницької В.Я.

за участю секретаря судового засідання Трембач М.М.,

без учасників справи,

розглянувши в залі суду у місті Сколе Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

До Сколівського районного суду Львівської області 30 квітня 2026 року в порядку цивільного судочинства звернувся позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі ТОВ «Діджи Фінанс») в особі належно уповноваженого представника за довіреністю Романенко М.Е., з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ:42649746, місцезнаходження юридичної особи: Україна, 07406, Київська область, м. Бровари, вул. С. Петлюри, 21/1, реквізити IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ПУМБ») суму заборгованості за кредитним договорим № 411495 від 28 липня 2024 року в розмірі 13 821, 34 гривень та понесенні судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 28 липня 2024 року між ТОВ «Сіроко фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 411495, який підписаний останнім за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. ТОВ «Сіроко фінанс» свої зобов`язання перед відповідачем виконало та надало кредит в сумі 5 500, 00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на його банківський рахунок, однак відповідач зобов`язання щодо повернення кредиту та відсотків не виконав. Між ТОВ «Сіроко фінанс» та ТОВ «Діджи фінанс» 29 листопада укладено договір факторингу № 29112024, відповідно до умов якого ТОВ «Сіроко фінанс» відступило ТОВ «Діджи фінанс» за плату належні йому права вимоги до боржників (позичальників), в тому числі до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 411495 від 28 липня 2024 року. Відповідно до реєстру прав вимоги до Договору факторингу від 29 листопада 2024 року № 29112024, ТОВ «Діджи фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 411495 від 28 липня 2024 року в сумі 13 821, 34 грн, з яких: 5 500,00 грн. заборгованість за основною сумою боргу (тіло кредиту), 1 175, 70 грн заборгованість за відсотками та 7 145, 64 грн заборгованість за штрафними санкціями.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 01 червня 2026 року, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з визначенням дати судового засідання 09 вересня 2026 року.

Заперечень щодо розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін на адресу суду не надходило.

Відповідач - ОСОБА_1 - у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву «Діджи Фінанс» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, не подав, як й не подав заяву про визнання ним позовних вимог.

Інших, передбачених ЦПК України, заяв по суті справи від сторін до Сколівського районного суду Львівської області не надходило.

Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).

Вказана вимога ЦПК України роз`яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.

З огляду на те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки текст рішення складено 14 вересня 2026 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 09 вересня 2026 року, датою ухвалення рішення є саме 14 вересня 2026 року.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази у їх сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 липня 2024 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 411495, за умовами якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у розмірі 5 500 гривень, строком користування на 15 днів, зі сплатою стандартної процентної ставки 1,43 % в день.

Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 34RXG3, при цьому відповідач підтвердив своє ознайомлення з повними умовами кредитування.

ТОВ «Сіроко Фінанс» зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, передало позичальнику грошові кошти шляхом перерахування на банківську картку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , що підтверджується платіжною інструкцією 866f51d3-6df5-4c3a-9b30-f631121ff9d2.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Вищезазначений договір, укладений у відповідності до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», є електронним договором, та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Таким чином, факт укладення договору позики № 411495 між сторонами є доведеним.

Між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» 29 листопада 2024 року укладено договір факторингу № 29112024, відповідно до умов якого ТОВ «Сіроко Фінанс» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги до боржників.

З наданого позивачем витягу з додатку до договору факторингу № 29112024 від 29 листопада 2024 року вбачається, що ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 411495 від 28 листопада 2024 року у розмірі 13 821, 34 грн, з яких: 5 500,00 грн заборгованість за основною сумою боргу; 1 175, 70 грн заборгованість за відсотками, 7 145,64 грн заборгованість по штрафним санкціям.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Отже, позивачем доведено перехід права вимоги за договором за договором позики № 411495 від 28 листопада 2024 року.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України,за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на те, що ТОВ «Сіроко Фінанс» договірні зобов`язання за договором позики від 28 липня 2024 року № 411495, виконало, перерахувавши відповідачу грошові кошти у розмірі 5 500 гривень, що документально підтверджено наявними в матеріалах справи доказами,відповідач, в порушення договірних зобов`язань, будь-яких оплат за договором не здійснював, позов у частині стягнення заборгованості за основною сумою кредиту є підставним.

Щодо стягнення з відповідача процентів, в розмірі 1 175, 70, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 2.3 договору № 411495 від 28 липня 2024 року тип процентної ставки фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: процентна ставка становить 1, 43 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.п. 2.2 п. 2 цього договору.

З розрахунку заборгованості вбачається, що за договором № 411495 від 28 липня 2024 року за період з 28 липня 2024 року по 11 серпня 2024 року здійснювалося нарахування процентів за ставкою 1, 43 % в день.

Разом із тим, суд вважає, що наведений розрахунок відсотків не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Згідно зі ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом №3498-ІХ від 22.11.2023.

Закон України від 22.11.2023 №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Відповідно до ч.5 ст.94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Також суд враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (24 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року) - 2,5 %; протягом наступних 120 днів (23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року) - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Разом із тим, дана норма не передбачає, що дія пункту 5 розділу І цього Закону не поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після набрання чинності цим Законом.

Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 17 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Таким чином, виходячи з положень ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, умови кредитного договору в частині, що суперечить приписам Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» підлягають стягненню за договором позики № 411495 проценти за користування кредитними коштами протягом 15 днів у розмірі 825 гривень (5 500 грн. * 1% * 15 днів), в той час як позивач просить стягнути з відповідача 1 175, 70 гривень заборгованості по відсотках. Отже, вимоги про стягнення відсотків в сумі 350, 70 гривень задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення 7 145, 64 грн суми заборгованості по штрафним санкціям, то суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» викладено в такій редакції:

«6. У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Тлумачення цього пункту свідчить, що він поширюється на договори про споживчий кредит, укладені включно до 23 січня 2024 року, у тому числі ті, строк дії яких було продовжено після 23 грудня 2023 року, у разі прострочення споживачем своїх зобов`язань за такими договорами, у період з 01 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит.

Зважаючи на те, що договір позики № 411495 між відповідачем та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено від 28 липня 2024 року, тобто після 23 січня 2024 року, підстави для застосування до позовних вимог в цій частині норм пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» відсутні.

При цьому, розмір нарахованої пені не перевищує гранично допустимого розміру, передбаченого ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено існування заборгованості у відповідача за вищевказаним кредитним договором, тому позовні вимоги, з врахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування», підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики № 411495 від 28 липня 2024 року в загальному розмірі 13 740, 64 грн, яка складається з: 5 500,00 грн суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту); 825 грн суми заборгованості за процентами; 7 145, 64 грн сума заборгованості по штрафним санкціям.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд бере до уваги позицію викладену у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19 лютого 2020 року загалом, та зокрема щодо обов`язку доведення неспівмірності витрат, який покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім цього, щодо принципу змагальності, який знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) від 27 червня 2018 року, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 753/15687/15-ц від 14 листопада 2018 року, № 753/15683/15 від 26 вересня 2018 року, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 910/3929/18 від 18 червня 2019 року.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Позивачем на виконання вказаних вище вимог, а саме підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн., суду надано: копію договору № 42649746 про надання правової допомоги від 02 лютого 2026 року, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та ФОП ОСОБА_2 , копію додаткової угоди № 411495 від 24 квітня 2026 року до договору № 42649746 про надання правової допомоги від 02 лютого 2026 року, копію Акту про надання послуг 411495 на підтвердженняфакту надання правової допомоги від 24 квітня 2026 року на суму 6 000, 00 грн, детальний опис робіт; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст.43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01 жовтня 2020 року).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19 лютого 2020 року.

Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Крім того, відповідно до Додаткової постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі №201/14495/16-ц фактично констатовано право суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу. Зокрема, розподіляючи витрати особи на професійну правничу допомогу, Верховний Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. При цьому, колегія суддів самостійно визначила їх розмір, що підлягає відшкодуванню, виходячи з критерію їх розумної необхідності. Зокрема, ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи (аналіз касаційної скарги, складання та оформлення відзиву на касаційну скаргу, аналіз судової практики), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (підготовка відзиву), критерію необхідності подання відзивів на касаційну скаргу та значимості таких дій у справі, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, а на користь третьої особи - 1500 грн.

Враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 3 000 грн 00 коп., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

Згідно з ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. По даній справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 13 821, 34 грн заборгованості, в той же час суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 411495 від 28 липня 2024 року в розмірі 13 470, 64 грн, а тому суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 594, 85 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 142, 206, 259, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код в ЄДРПОУ 42649746, IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ») заборгованість за Кредитним договором № 411495 від 28 липня 2024 року у розмірі 13 470 ( тринадцять тисяч чотириста сімдесят) гривень 64 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код в ЄДРПОУ 42649746, IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ») судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 594 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто чотири) гривні 85 копійок та 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС»; місцезнаходження: 04112, місто Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Головуючий суддя В.Я.Курницька