Рішення № 139760251, 15.09.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5400/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді - Пилип`юк Г. М.

за участю секретаря судового засідання - Дмитрук Р. -А. Р.

позивача - Прокоповича А. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

встановив:

позивач звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА № 7338428 від 08.06.2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 127 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю події та складу правопорушення.

Позовні вимоги мотивує тим, що 08.06.2026 року старшим сержантом поліції взводу № 1 роти № 4 батальйону № 3 УПП у Львівській області Кокотко І. В. було винесено постанову серії ЕНА № 7338428 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 127 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. Не погодившись із вказаною постановою, 09.06.2026 року він звернувся зі скаргою до керівництва УПП у Львівській області. Рішенням т.в.о. начальника УПП у Львівській області Струка В. Б. № 154 від 17.06.2026 року його скаргу було залишено без задоволення, а оскаржувану постанову інспектора без змін. Вважає постанову інспектора Кокотко I. В. та рішення за скаргою т.в.о. начальника УПП Струка В. Б. незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню з огляду на наступне. 08.06.2026 року о 20:40 він здійснював перехід проїзної частини вул. Коперника безпосередньо в межах регульованого перехрестя вул. Коперника Вітовського Сахарова у м. Львові. Він рухався суворо по лінії тротуару на перехресті (від буд. № 47 до будинку № 62 по вул. Коперника), заздалегідь переконавшись у безпеці руху. На цьому конкретному перетині проїзної частини не облаштована дорожня розмітка «Пішохідний перехід» і не встановлені відповідні дорожні знаки, хоча на інших перетинах цього ж перехрестя марковані пішохідні переходи наявні. Оскільки вказане перехрестя є регульованим, а окремі пішохідні світлофори на даній ділянці відсутні, він, відповідно до вимог абз. 1 п. 4.9 ПДР, керувався сигналами наявного загального світлофора, що регулює рух транспорту. Перехід проїзної частини ним було розпочато суворо після того, як для транспортних засобів, що рухалися в прямому напрямку по вул. Коперника, загорівся заборонний (червоний) сигнал світлофора і автомобілі зупинилися. Також він додатково дочекався, поки закінчать рух автомобілі, які їхали з вул. Сахарова на вул. Коперника по тій смузі, по якій він збирався здійснювати перехід (світлофор для цих зустрічних рухів є суміжним, тобто вони розпочинають і закінчують рух згідно одночасного (синхронного) сигналу світлофора). Увімкнення заборонного сигналу світлофора стало у відповідності до п. 4.9 ПДР дозволеним сигналом для мого переходу, оскільки рух транспорту у цьому напрямку було повністю припинено. Ступивши на проїзну частину по лінії тротуарів від буд. № 47, він почав рух у напрямку конструктивно виділеного острівця безпеки. Наголошує, що сама наявність на даній ділянці перехрестя саме острівців безпеки (а не декоративного елементу чи клумби) у відповідності до державних будівельних норм (ДБН) та стандартів організації дорожнього руху, є інженерно-архітектурним підтвердженням того, що це місце проектно призначене для переходу пішоходів та облаштоване для їхнього захисту. Наявність цього технічного елементу повністю виключає зміст твердження інспектора про те, що перехід здійснювався у «невстановленому» чи «забороненому» місці. На початку свого руху до вказаного острівця безпеки, він встиг зробити лише кілька кроків. В цей момент, ще до його наближення до острівця, на нього раптово на великій швидкості виїхав водій легкого електричного транспортного засобу (електроскутера), який здійснював маневр повороту праворуч з вул. Вітовського на вул. Колерника. Єдиним транспортним засобом, з яким виникла аварійна ситуація, був саме вказаний електроскутер, водій якого проігнорував його пріоритет у русі. Внаслідок раптових та неправомірних дій водія скутера виникла реальна загроза його здоров`ю та життю (наїзду на пішохода). Перебуваючи в стані крайньої необхідності (ст. 18 КУпАП), з метою захисту від миттєвого удару та травмування, оскільки часу для відступу назад чи бігу вперед через мінімальну відстань не було, він змушений був виставити руку вперед і можливо зачепив дзеркало скутера, що насувався на нього. Заподіяна внаслідок цього матеріальна шкода скутеру (розбите дзеркало) є значно меншою, ніж відвернена шкода його життю та здоров`ю, що повністю звільняє його від відповідальності відповідно до ст. 18 КУпАП та ст. 1171 ЦК У країни. У рішенні № 154 т.в.о. начальника УПП стверджує, що в діях водія електроскутера не встановлено порушень ПДР. Дане твердження повністю суперечить діючому законодавству та фактичним обставинам справи. Оскільки він розпочав перехід проїзної частини абсолютно законно (на підставі п. 4.7 та п. 4.9 ПДР) і вже перебував на дорозі, водій електроскутера під час виконання маневру повороту праворуч з вул. Вітовського був зобов`язаний беззастережно виконати вимоги двох взаємопов`язаних пунктів ПДР: п. 16.2, п. 18.2.Таким чином, закон покладає на водія обов`язок забезпечити пішоходу безпечне завершення маневру. Водій електроскутера знехтував вимогами п.16.2 та п. 18.2 ПДР, продовжив рух, чим сам створив аварійну обстановку. Факт того, що він перший викликав поліцію, є виключно спробою уникнути відповідальності за власну недбалість. Відповідач у своєму рішенні зазначає про порушення ним п. 4.14 «г» ПДР, який забороняє переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження. На вказаній ділянці перехрестя у напрямку його руху повністю відсутня будь-яка дорожня розмітка смут (лінії 1.1, 1.3 чи 1.5), а також відсутні дорожні знаки 5.16 «Напрямки руху по смугах». ПДР не містять норм, які б вимагали від пішохода самостійного вирахування кількості смуг на око за повної відсутності розмітки чи знаків для його напрямку руху. Оскільки смуги руху для пішохода, який починає рух від буд. № 47, не були означені жодними технічними засобами регулювання, інкримінування йому порушення п. 4.14 «г» ПДР є протиправним, а висновки інспектора ґрунтуються на припущеннях, що прямо заборонено ст. 62 Конституції України. Перехід ним відбувався у встановленому законом місці на перехресті по лінії тротуарів (п. 4.7 ПДР) та з суворим дотриманням сигналів регулювання (п. 4.9 ПДР), ці дії не можуть кваліфікуватися як перехід «поза пішохідним переходом», відтак склад адміністративного правопорушення в його діях повністю відсутній. Працівники патрульної поліції, які прибули на місце події, проявили явну правову упередженість та однобокість розслідування: повністю проігнорували його заяви про створення аварійної ситуації водієм скутера, відмовилися належним чином зафіксувати ДТП із механічними пошкодженнями (розбите дзеркало скутера), натомість активно сприяли водієві скутера у фіксації його матеріальних претензій. Тільки після тривалого його наполягання, працівники поліції погодилися прийняти і долучити його письмову заяву, в якій було детально описано протиправні дії водія скутера. Проте факт створення аварійної ситуації та порушення п. 16.2 та п. 18.2 ПДР водієм скутера інспектором Коротко І. В. зафіксовано не було. З огляду на наведене просить позов задовольнити.

22.07.2026 року сторона відповідача, через систему «Електронний суд», подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову у зв`язку з безпідставністю такого. Зазначає, що доводи щодо того, що постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, не відповідають дійсності та об`єктивній реальності ситуації, яка мала місце 08.06.2026 року за участі позивача. Доводи позивача про те, що він рухався суворо по лінії тротуару на перехресті заздалегідь переконавшись у безпеці руху не позбавляє пішохода права здійснити рух в межах перехрестя при цьому, коли пішохідний перехід знаходиться в зоні його видимості, яким він повинен був переходити проїзну частину, тим самим нібито не порушуючи ПДР, не відповідають обставинам справи, а є лише власною інтерпретацією норм права, не відповідають дійсності та не підтверджено жодними доказами. Подія зафіксована на нагрудних відеореєстраторах працівників поліції (відео події додається до відзиву) та зафіксовано на камери зовнішнього відеоспостереження камер безпеки м. Львова (відео додається до відзиву), де зафіксовано, що поліцейські під час з`ясування обставин події, яке мало місце 08.06.2026 року близько 20 год. 40 хв., за участі позивача, з`ясували те, що він переходив проїзну частину поза межами пішохідного переходу, коли в зоні його видимості знаходився пішохідний перехід позначений дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 і дорожньою розміткою 1.14.1, по якому він мав право і був зобов`язаний переходити проїзну частину у відповідності до п. 4.14.г, 4.7 та 4.8 ПДР. На відео з камер безпеки м. Львова (файл О_Вітовського-Коперника_20260608203757-20260608203837) чітко зафіксовано, що позивач, наближаючись до перехрестя вул. Коперника-Вітовського у м. Львові, перед початком переходу проїзної частини не здійснює жодних дій, щоб упевниться у відсутності небезпеки, а саме не зупиняється перед проїзною частиною та не повертає голову і різні сторони, щоб упевнитись у відсутності небезпеки та наявності пішохідного переходу, після чого, не зупиняючи свій рух, виходить на проїзну частину за межами пішохідного переходу, який знаходився трохи далі в зоні його видимості, в місці у якому відсутній світлофорний об`єкт для пішоходів, та здійснює перехід проїзної частини з порушенням ПДР. Крім того, самого факту переходу на перехресті, а не на пішохідному переході, позивач не заперечує, а також не заперечує і того факту що пішохідний перехід знаходився у зоні його видимості (clip-0 час події 20 год. 53 хв.). Факт того, що пішохідний перехід позначений дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 і дорожньою розміткою 1.14.1 та знаходиться в зоні видимості також підтверджується доказами, а саме відео з камер безпеки м. Львова (файл О_Вітовського-Коперника_20260608203757-20260608203837) та на нагрудних відеореєстраторах працівників поліції (clip-3 час події 20 год. 54 хв., clip-0 час події 21 год. 01 хв., clip-1 час події 21 год. 06 хв.), де також помітно що в місці де позивач здійснював перехід проїзної частини відсутні дорожні знаки, дорожня розмітка і світлофорний об`єкт для пішоходів, які б давали право позивачу переходити проїзну частину в даному місці. Незгода позивача з його притягненням до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 127 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності. Поліцейський Управління мав всі законні підстави для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, була дотримана процедура та порядок складання адміністративних матеріалів. Постанова у справі про адміністративне правопорушення є обґрунтована, винесена на підставі та у порядку передбаченому законодавством. Поліцейським до позивача застосовано адміністративне стягнення, передбачене ч. 1 ст. 127 КУпАП, санкція якого передбачає штраф. Дане стягнення вважаємо застосоване в чіткій відповідності букві закону.

27.07.2026 року позивач, через систему «Електронний суд», подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що аргументи відповідача є безпідставними, побудованими на вибірковому цитуванні норм ПДР та спотворенні їх суті. Відповідач формулює звинувачення так, ніби будь-який перехід поза «зеброю» є автоматично забороненим, відповідач ігнорує спеціальний порядок переходу перехресть, прямо встановлений законодавцем. Також відповідача протиправно змішує норми п. 4.7, 4.8 ПДР та маніпулює поняттям «зона видимості». У відзиві, описуючи відеозапис, відповідач стверджує, що позивач ніби «не здійснює жодних дій, щоб упевнитися у відсутності небезпеки, а саме не зупиняється перед проїзною частиною та не повертає голову у різні сторони...». Зазначене твердження є суб`єктивною фантазією відповідача та не містить під собою жодного нормативно-правового підґрунтя з огляду на: відсутність такої вимоги в ПДР, оскільки жоден пункт ПДР (зокрема розділ 4 «Обов`язки і права пішоходів») не зобов`язує пішохода обов`язково здійснювати фізичну зупинку перед виходом на проїзну частину або виконувати демонстративні повороти головою; перехід на регульованому перехресті та дія сигналів світлофора: позивач здійснював перехід на регульованому перехресті після того, як основний потік автомобілів по вул. Коперника зупинився на заборонний (червоний) сигнал світлофора. Зупинка транспортного потоку свідчила про відсутність небезпеки для початку переходу; принцип правової довіри (п. 1.4 ПДР). Виходячи на проїзну частину регульованого перехрестя, позивач цілком законно розраховував на те, що учасники руху, у тому числі і водій електроскутера, який здійснював поворот, дотримається вимог ПДР і надасть дорогу пішоходу, який перетинає проїзну частину, на яку він повертає (п. 16.2 ПДР); дасть можливість пішоходу закінчити перехід проїзної частини (п. 18.2 ПДР). Таким чином, спроба відповідача поставлення позивачу у вину відсутності «демонстративних дій» (зупинки чи поворотів головою) є вигадуванням додаткових обов`язків для пішохода, не передбачених чинним законодавством України. Відповідач долучив до матеріалів справи відеозаписи з камер спостереження та бодікамер. Проте жоден із наданих відеофайлів не фіксує порушення з боку позивача. Навпаки, відеозапис підтверджує, що позивач здійснював рух у межах регульованого перехрестя, рух здійснювався суворо по лінії уявного продовження тротуару (від буд. № 47) та перехід розпочато після зупинки основного транспортного потоку на заборонний сигнал світлофора, що повністю відповідає вимогам п. 4.9 ПДР.

03.08.2026 року позивач, через систему «Електронний суд», подав додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що законодавцем прямо встановлено поняття переходу на перехресті за відсутності «зебри» чи знаків: за відсутності розмітки 1.14.1 та знаків безпосередньо на конкретному перетині проїзної частини, самі ПДР визначають межами пішохідного переходу ширину тротуарів чи узбіч; рухаючись на регульованому перехресті суворо в межах уявного продовження лінії тротуару (від буд. № 47 до буд. № 62 по вул. Коперника), позивач фактично здійснював рух всередині меж пішохідного переходу, прямо визначених п. 1.10 ПДР. Отже, твердження патрульної поліції про те, що перехід здійснювався «поза пішохідним переходом», ґрунтується на невірному трактуванні закону та ігноруванні понятійного апарату п. 1.10 ПДР. В діях позивача повністю відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КУпАП.

13.08.2026 року сторона відповідача, через систему «Електронний суд», подала заперечення на відповідь на відзив та додаткові пояснення, в яких зазначила, що позивач у додаткових поясненнях зазначає: «…твердження патрульної поліції про те, що перехід здійснювався «поза пішохідним переходом», ґрунтується на невірному трактуванні закону та ігноруванні понятійного апарату п. 1.10 ПДР. В діях позивача повністю відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КУпАП.» Дані доводи позивача є власною інтерпретацією ПДР, нічим не обґрунтовані та спрямовані на ухилення від адміністративної відповідальності. Для забезпечення безпеки дорожнього руху пішоходи зобов`язані користуватися пішохідними переходами під час перетину проїзної частини, які позначаються спеціальною розміткою та/або спеціальними знаками та/або обладнуються світлофорами, а у разі якщо вищезгадані засоби регулювання відсутні, ширина пішохідного переходу визначається шириною тротуару чи узбіччя. Переходячи проїзну частину, пішоходи зобов`язані рухатися тільки в межах пішохідного переходу, виходити за його межі заборонено. Тобто, тільки за відсутності пішохідних переходів в обидва боки на відстані видимості допускається перехід поза пішохідним переходом проїзної частини, яка має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків. На підтвердження обставин справи, відповідачем до суду надано відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів та камери безпеки м. Львова. З відеозаписів вбачається що позивач-пішохід перейшов проїзну частину у невстановленому місці, а саме: поза пішохідним переходом, який був в зоні його видимості, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.127 КУпАП. Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується відеозаписами наданими до відзиву на позовну заяву та з особистого підтвердження позивачем того, що йому було відомо про пішохідний перехід в зоні його видимості. Інші обставини, зазначені позивачем в позові і додаткових поясненнях, не можуть бути підставою для його задоволення, оскільки не спростовують факту вчинення адміністративного правопорушення. Наданими відеозаписами зафіксовано факт порушення позивачем вимог п. 4.7, 4.8, 4.14.г ПДР, а саме: позивач перейшов проїзну частину у невстановленому місці в зоні видимості пішохідного переходу, будь-яких протиріч щодо наявності в діях позивача адміністративного правопорушення, не має та і самого факту наявності пішохідного переходу в зоні видимості позивач не заперечує, що підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст.127 КУпАП.

У судовому засіданні позивач позовну заяву підтримав, покликаючись на мотиви такої, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином були повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, у скерованому до суду відзиві просить розглядати справу у відсутності сторони відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи та встановивши належність, допустимість та достовірність доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Так, ст. 9, 10 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Судом встановлено, що постановою серії ЕНА № 7338428 від 08.06.2026 року на позивача накладено адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 127 КУпАП у розмірі 255,00 грн. Згідно постанови ОСОБА_1 08.06.2026 року о 20.40 год. на вул. Коперника, 47, у м. Львові здійснив перехід проїзної частини поза пішохідним переходом , чим порушив п. 4.14г Правил дорожнього руху, а саме перехід пішоходом проїзної частини поза пішохідним переходом.

Положеннями ч. 1 ст. 127 КУпАП передбачена відповідальність за непокору пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (далі ПДР).

Як вбачається із положень ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.3 ПДР, зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Пунктом 1.5 ПДР передбачено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Дорожній рух», до учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах, колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Пунктом 1.10 ПДР визначено, що пішохід особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи крісло колісне.

Згідно з вимогами пп. «г» п. 4.14 ПДР пішоходам забороняється переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири та більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про Дорожній рух» встановлено, що пішохід зобов`язаний: рухатися по тротуарах, пішохідних або велосипедних доріжках, узбіччях, а в разі їх відсутності по краю проїзної частини автомобільної дороги чи вулиці; перетинати проїзну частину автомобільної дороги, вулиці по пішохідних переходах, а в разі їх відсутності на перехрестях по лінії тротуарів і узбіч; керуватися сигналами регулювальника та світлофора в місцях, де дорожній рух регулюється; не затримуватися і не зупинятися без необхідності на проїзній частині автомобільної дороги, вулиці і залізничному переїзді; не переходити проїзну частину автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, поза пішохідними переходами при наявності роздільної смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження; стримуватися від переходу проїзної частини при наближенні транспортного засобу з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; не виходити на проїзну частину із-за нерухомого транспортного засобу або іншої перешкоди, що обмежує видимість, не переконавшись у відсутності транспортних засобів, що наближаються.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Як вбачається із ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Таким чином, постанова про накладення адміністративного стягнення складена відповідно до вимог законодавства.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 всупереч вимогам п. 4.14. г ПДР здійснив перехід проїзної частини поза пішохідним переходом, що підтверджується долученими і переглянутими в судовому засіданні відеозаписами.

Досліджений відеозапис суд вважає належними та допустимими доказами на підтвердження порушення вимог п. 4.14. г ПДР, що свідчить про вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КУпАП.

При цьому, суд враховує, що КАС України передбачає не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Позивачем не спростовано належними та допустимими доказами обставини, викладені в оскаржуваній постанові.

Таким чином, підстави позову, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КУпАП, останнім не спростовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Нормами ч. 1-3 ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення винесена у відповідності до вимог чинного законодавства та за наявності обставин, що підтверджують вину особи.

Доказів, які б спростовували факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем не надано, а судом таких обставин не встановлено.

При цьому, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, надав суду належні і допустимі докази, що свідчать про правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

З огляду на зазначені вище докази на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення та відсутність доказів на їх спростування, недоведення позивачем неправомірності інспектора, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оскаржувана постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення та застосувати адміністративне стягнення за вищевказане правопорушення, доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено, а тому позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Окрім цього, згідно з ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Щодо вимоги позивача про постановлення окремої ухвали суд зазначає, що під час розгляду справи порушень закону зі сторони інспектора УПП у Львівській області ДПП судом не було встановлено. Тому суд не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали.

У зв`язку із відмовою в позові судові витрати зі сплати судового збору до відшкодування позивачу не підлягають (ст. 139 КАС України).

На підставі наведеного та керуючись ст. 9, 77, 90, 245, 271, 286 КАС України,

ухвалив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовити.

Постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7338428 від 08.06.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 127 КУпАП залишити без змін.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення в порядку визначеному ч. 4 ст. 286, ст. 297 КАС України.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач Управління патрульної поліції в Львівській області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: м. Львів, вул. Перфецького, 19.

Суддя/підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя: Пилип`юк Г. М.