Рішення № 139758944, 08.09.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/9183/25 2/335/3819/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Сиротенко В.К. за участю секретаря судового засідання Кумер А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

До Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», в особі представника Романенка М.Е., до відповідача ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №4098571 від 21.07.2021 у сумі 26910,00 грн, а також судові витрати: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 21.07.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») та відповідачем укладено Договір про надання споживчого кредиту № 4098571 , за яким товариство надало відповідачу кредит у розмірі 6 000,00 грн., шляхом переказу на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування.

11.11.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір відступлення прав вимоги № 12Т, відповідно до умов якого відступлено право вимоги за Кредитним договором № 4098571 від 21.07.2021 перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 26 910,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту 6000,00 грн.; заборгованість за відсотками 20250,00 грн.; заборгованість за комісійними винагородами 660 грн.; заборгованість за пенею 0 грн. Стягнути сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 25.06.2026 скасоване заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2025 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначити справу до розгляду в судовому засіданні на 10 годину 00 хвилин 29 липня 2026 року в приміщенні Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя.

02.07.2026 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечує проти позовних вимог. Посилаюсь на те, що Відповідач є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , приймає участь у бойових діях, як військовослужбовець, має право на встановлені законодавством пільги, згідно 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: звільнення від сплати відсотків за користування кредитом; звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту. За викладених обставин відповідач просить поновити та продовжити строк на подання відзиву на позовну заяву та при прийнятті рішення врахувати пояснення відповідача, викладені у відзиві.

06.07.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів. Витребувати у ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" (ЄДРПОУ: 42649746, Адреса: 04112, місто Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8). Детальний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором № 4098571 від 21.07.2021 з вказівкою суми заборгованості за тілом кредиту, комісії, відсотків, інших штрафних санкцій та узагальнений станом на 03.07.2026 рік. Виписки по особовому рахунку щодо руху коштів за Кредитним договором № 4098571 від 21.07.2021 у період з 21.07.2021 року до 03.07.2026 року.

06.07.2026 року від представника позивача надійшов відповідь на відзив на позовну заяву за змістом якого зазначає, що відповідно до довідки №2021 від 10.04.2026 року, наданої Відповідачем до матеріалів справи, встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 з 27.09.2024 року та перебуває на військовій службі станом на теперішній час. Водночас Договір про надання кредиту №4098571 був укладений між сторонами 21.07.2021 року, тобто більш ніж за три роки до набуття Відповідачем статусу військовослужбовця. Таким чином, на момент виникнення кредитних правовідносин Відповідач не проходив військову службу, а тому сам по собі факт подальшого набуття ним статусу військовослужбовця не свідчить про автоматичне поширення на всі правовідносини, що виникли за вказаним договором, передбачених законом пільг та гарантій. Вирішальне значення у цьому випадку має встановлення того, чи здійснювалося нарахування процентів саме у період проходження Відповідачем військової служби. З огляду на викладене, посилання Відповідача на наявність статусу військовослужбовця як на самостійну підставу для звільнення від сплати нарахованих процентів є безпідставним, оскільки саме по собі не свідчить про поширення на спірні правовідносини відповідних законодавчих гарантій без встановлення факту нарахування таких процентів у період проходження ним військової служби.

Представник позивача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, разом з тим в матеріалах справи міститься заява від представника позивача відповідно до якої просив суд розглянути справу за відсутності представника позивача.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з`явилися, про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки у судове засідання не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за їх відсутності суду не надали.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Вирішуючи клопотання представника відповідача про витребування доказів, суд виходить з такого.

Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами.

Відповідно до ч.1,2 ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Оцінивши доводи представника відповідача, суд вважає його клопотання про витребування доказів безпідставним та необґрунтованим.

В даному випадку суд виходить з того, що представник відповідача не обґрунтував неможливості самостійно отримати докази на спростування/доведення позовних вимог чи заперечень відповідача, враховуючи, що останній є стороною кредитного договору, заборгованість за яким є предметом позову в цій справі.

Крім того, витребування судом у позивача доказів на підтвердження його позовних вимог суперечить принципу змагальності, в силу якого сторони самостійно визначають обсяг доказів, які надаються ними суду на підтвердження своїх доводів та заперечень.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів під час ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті. Жоден із доказів не має для суду заздалегідь встановленої сили (ст.89,264 КПК України).

Також суд звертає увагу, що представником позивача до позову додано розрахунок заборгованості, в т.ч. які просив витребувати представник відповідача. Ці докази будуть досліджені судом під час судового розгляду та оцінка їм буде надана відповідно до вимог ЦПК України.

Таким чином, в задоволенні клопотання представника відповідача Літвінова О.В. про витребування доказів слід відмовити.

Дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 21.07.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») та відповідачем укладено Договір про надання споживчого кредиту № 4098571.

Згідно п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 6 000,00 грн. у валюті: Українські гривні. Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 21.07.2021 (строк кредитування). Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 20.08.2021. Згідно п. 1.5. Договору загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 2910.00 грн. в грошовому виразі та 12,184.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору.

Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 8910.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту: 660,00 грн., яка нараховується за ставкою 11,00 відсотків від суми кредиту одноразово

Згідно п. 2.3.1.2. Договору, Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Договір про надання споживчого кредиту (далі - Договір, Кредитний договір), укладання якого підтверджено, відповідач зобов`язалася виконувати його умови.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст.639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі.

Договір про споживчий кредит №4098571 від 21.07.2021 є дійсними, у судовому порядку не оскаржувався. Доказів протилежного суду не надано.

В матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження укладення договору № №4098571 від 21.07.2021, оскільки за нормами Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Згідно з постановою Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Відповідно до положень ч. 1 - 3 ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Із наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 100 ЦПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 76 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підтвердження своїх вимог надало суду електронні докази в паперовому вигляді, завіривши їх належним чином, відповідність їх оригіналу у суду не викликає сумнівів.

Суд також вважає доведеною обставину отримання відповідачем від ТОВ «Мілоан» грошових коштів у розмірі 6000,00 грн у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором.

В порушення умов укладеного договору відповідач ОСОБА_1 не повернув суму кредиту в повному розмірі та відсотки за користування ним.

11.11.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір відступлення прав вимоги № 12Т, відповідно до умов якого відступлено право вимоги за Кредитним договором № 4098571 від 21.07.2021 перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. б ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Враховуючи вищевикладені положення Закону, суд доходить до висновку, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строки та умови надання грошових коштів, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем жодних дій з повернення кредиту не вчинялося, що свідчить про пролонгацію кредитного договору на підставі п. 2.3.1.2. договору. При цьому, вказаним пунктом договору обумовлено максимальний строк пролонгації 60 днів.

Таким чином, абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування з врахуванням пролонгації.

При цьому, ТОВ «Мілоан» нарахування відсотків здійснювалося з 11.11.2021 по 08.02.2022 (з 21.07.2021 по 20.08.2021 відсоткова ставка 1,25%, з 21.08.2021 по 19.10.2021 з врахуванням пролонгації на підставі п. 2.3.1.2 на стандартних (базових) умовах відсоткова ставка 5% відповідно до п. 1.6. Кредитного договору).

Таким чином, нарахування процентів за Договором є обґрунтованим, оскільки здійснений у межах строку кредитування з врахуванням пролонгації.

При цьому судом не приймаються заперечення відповідача щодо розміру процентної ставки, визначеної ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

24.12.2023 набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким було внесено зміни до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та доповнено вказану статтю частиною 5 наступного змісту: «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.».

Тобто, Закон України, яким розмір максимальної денної процентної ставки було обмежено, набрав законної сили після виникнення заборгованості у відповідача, відтак застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Щодо посилань відповідача на те, що він є військовослужбовцем і до нього має бути застосовано положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» суд зазначає наступне.

Так, за положеннями статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, в тому числі в частині права позикодавця на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Між тим, у відповідності до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

З копії Військового квитка серії НОМЕР_2 вбачається, що гр. ОСОБА_1 з 14.06.2024 призваний на підставі Указу Президента України №272/2024 від 06.05.2024 на військову службу.

Згідно довідки №2021 від 10.04.2026 командира військової частини НОМЕР_1 від 10.04.2026 ОСОБА_1 з 27.09.2024 по теперішній час перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1

Як свідчить розрахунок заборгованості по Кредитному договору №4098571 від 21.07.2021, нарахування відсотків здійснювалося з 21.07.2021 по 19.10.2021 (з 21.07.2021 по 20.08.2020 відсоткова ставка 1,25%, з 21.08.2021 по 19.10.2021 з врахуванням пролонгації на підставі п. 2.3.1.2 на стандартних (базових) умовах відсоткова ставка 5% відповідно до п. 1.6. Кредитного договору).

Тобто, заборгованість за Кредитним договором (враховуючи нарахування відсотків) виникла до введення в Україні особливого періоду з 24.02.2022 та до призову ОСОБА_1 на військову службу з 14.06.2024.

Тому, на думку суду, у справі відсутні підстави для застосування вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців».

Щодо стягнення заборгованості за комісією.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Відтак, суд доходить висновку щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісійними винагородами 660,00 грн.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» підлягають частковому задоволенню, та з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №4098571 від 21.07.2021 на загальну суму 26300 грн, що складається: 6 000,00 грн - сума заборгованості за основним боргом, 20 250,00 грн - сума заборгованості за відсотками, в частині стягнення заборгованості за комісією слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував також на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» 02.06.2014 ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, а у справі «Лавентс проти Латвії» 28.11.2002 ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. На підтвердження вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, представник позивача надав суду копію договору № 42649746 про надання правової допомоги від 05.05.2025, додаткова угода від 29.07.2025 № 4098571 до Договору про надання правничої допомоги № 4098571 від 05.05.2025, детальний опис робіт, акт № 42649746 від 29.07.2025 року про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), копію адвокатського свідоцтва Серії КС №11306/10 на ім`я Міньковської А.В.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №810/3806/18 від 17.09.2019, № 320/11366/20 від 13.05.2022.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Також суд бере до уваги, що спір стосується правовідносин споживчого кредитування і виник внаслідок отримання відповідачем кредиту та позики.

Оцінюючи обґрунтованість визначеного позивачем розміру понесених витрат на правничу допомогу в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії суд погоджується з позицією представника відповідача про те, що заявлена позивачем сума в розмірі 5000,00 грн. є необґрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом правничої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультацією та складанням позовної заяви).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, ціну позову, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін, позицію представника відповідача, яка заперечувала проти стягнення з відповідача витрат на правову професійну допомогу у розмірі 5000 грн. через необґрунтоване завищення розміру вказаних витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Тому в силу вимог ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 926,42 грн. (розрахунок: визначений судом розмір витрат на правничу допомогу 3000,00 грн. х суму задоволених позовних вимог 26 250,00 грн. / суму заявлених позовних вимог 26 910,00 грн.).

Крім того, в силу вимог ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2362,98 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений за подання позову до суду 2422,40 грн. х суму задоволених позовних вимог 26 250,00 грн. / суму заявлених позовних вимог 26 910,00 грн.)

Керуючись ст. ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 223 ч.4, 247 ч.2, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 4098571 від 21.07.2021 у загальному розмірі 26 250 (двадцять шість двісті п`ятдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 362 (дві тисячі триста шістдесят дві) грн. 98 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 2926 (дві тисячі дев`ятсот двадцять шість) грн. 42 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 14 вересня 2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ЄДРПОУ 42649746, юридична адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя В.К. Сиротенко