Постанова № 13975724, 10.02.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2011 р. Справа № 2a-4424/10/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Кишинського М.І.

при секретарі Дякун М.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Дунець В.Я.

від відповідача: Крук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства "Ве-Ста"

до відповідача: Державної податкової інспекції в Галицькому районі

про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення №0001432300/0 від 18.12.2006 року та №0001442300/0/10359 від 18.12.2006 року,-

ВСТАНОВИВ:

20.12.2010 року приватне підприємство «ВеСта»(надаліпозивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в Галицькому районі (надалівідповідач) про визнання нечинними податкові повідомленнярішення №0001432300/0 від 18.12.2006 року та №0001442300/0/10359 від 18.12.2006 року.

Вимоги адміністративного позову мотивовані тим, що згідно оскаржуваних повідомленьрішень прийнятих відповідачем на підставі акту перевірки №206/23/31574972 від 18.12.2006 року позивача було повідомлено про зменшення суми бюджетного відшкодування по податковій декларації за березень 2005 року з податку на додану вартість в сумі 59573 грн. При цьому відповідач стверджує, що у відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4 та п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»ПП «ВеСта»не мало права включати вказану в податковій накладній суму ПДВ до складу податкового кредиту в податковій декларації по податку на додану вартість за березень 2005 року, оскільки ТзОВ «Торговий Дім НафтоТрейд»не є виробником відвантаженої продукції ПП «ВеСта», а тому вважає, що позивач не має права на відшкодування податку на додану вартість, так як до бюджету податок на додану вартість підприємством виробником товару не сплачувався.

Заперечуючи проти позиції відповідача, позивач стверджує, що в акті перевірки відсутні будьякі докази того, що саме ту продукцію яку реалізувало позивачу ТзОВ «Торговий Дім НафтоТрейд»придбало у інших господарюючих субєктів. Зазначив, що ТзОВ «Торговий Дім НафтоТрейд»реалізувало позивачу нафтопродукти, які є товаром наділеним родовими ознаками і який міг бути у наявності інших підприємств чи придбаний у інших контрагентів, ще до моменту здійснення реалізації нафтопродуктів. Вважає, що висновки відповідача про відсутність права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість сплаченого в ціні придбаного позивачем товару при реалізації ТзОВ «Торговий Дім НафтоТрейд»для позивача власних нафтопродуктів чи реалізації нафтопродуктів придбаних у інших підприємств є необґрунтованими, оскільки в акті документальної перевірки №206/23/31574972 від 18.12.2006 року відсутні будьякі посилання на фактичні дані чи первинні бухгалтерські документи, на підставі яких відповідачем зроблено висновок про здійснення фінансовогосподарських операцій господарюючими субєктами, а лише описуються податкові накладні без зазначення дати та номеру про передачу продукції. В даному акті також не відображається інформація, який цей товар чи продукція, кому, коли і в якій кількості передавався і чи в загалі передавався. Крім того позивач оскаржує податкові повідомленнярішення №0001432300/0 від 18.12.2006 року та №0001442300/0/10359 від 18.12.2006 року з підстав порушень відповідачем порядку проведення перевірки та способів фіксування в акті перевірки виявлених порушень податкового законодавства. Одночасно позивач просить поновити строк звернення до суду, оскільки дана справа знаходиться в провадженні з 2006 року за наслідками якої 09.09.2010 року винесено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду з підстав передбачених пунктом 4 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому суд вбачав за необхідне поновити позивачу строк звернення до суду. 21.12.2010 року відкрито провадження у даній справі та поновлено позивачу строк звернення до суду з підстав передбачених частиною 3 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги викладені в адміністративному позові підтримав в повному обсязі та пояснив суду, що порушень Закону України «Про податок на додану вартість»з боку позивача не було, оскільки позивач включаючи до податкового кредиту відповідні суми ПДВ керувався виключно п.п. 7.4.1. та п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Вважає, що при отриманні податкової накладної та сплати податку на додану вартість по ціні придбаного товару, позивач правомірно включив ПДВ до складу податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2005 року в сумі 59573 грн., згідно виписаних ТзОВ «Торговий Дім НафтоТрейд»податкових накладних, а тому має право на бюджетне відшкодування ПДВ в сумі 59573 грн. Просить скасувати податкові повідомленнярішення №0001432300/0 від 18.12.2006 року та №0001442300/0/10359 від 18.12.2006 року прийняті відповідачем.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявленого адміністративного позову заперечила, надавши суду письмове заперечення яке мотивоване тим, що позивач у відповідності до частини 5 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України втратив право на звернення до адміністративного суду, оскільки за наслідками розгляду даного спору між тими самими сторонами і про той самий предмет ІваноФранківським окружним адміністративним судом 09.09.2010 року прийнято ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду по справі №2а-2776/10/0970 з підстав передбачених пунктом 4 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, а позов по даній справі підписано 06.12.2010 року. Однак, ухвалою ІваноФранківського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 року по даній справі відкрито провадження у справі та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду. В подальшому судовому засіданні представник позивача подала доповнення до заперечення, яке мотивоване тим, що позивачем неправомірно включено податок на додану вартість в сумі 59573 грн. до податкового кредиту за березень 2005 року від продукції отриманої від ТзОВ «Торговий Дім НафтоТрейд»згідно виписаних податкових накладних та станом на 01.12.2006 року по декларації за березень 2005 року рахується не підтвердженим ПДВ в сумі 8064,36. Позиція відповідача щодо даної неправомірності обґрунтовується тим, що відповідно наданого пояснення головного бухгалтера ТзОВ «Торговий Дім НафтоТрейд»не є виробником відвантаженої ПП «ВеСта»продукції, оскільки відвантажена продукція придбана у ТзОВ «Рейнбоу ЛТД»згідно податкової накладної №30 від 01.03.2005 року на суму ПДВ 580304,97 грн., яке не є виробником вказаної продукції. Вважає, що позивач не мав права включати 59573,00 грн. ПДВ до складу податкового кредиту в податковій декларації за грудень 2005 року, оскільки податок на додану вартість підприємствомвиробником не сплачувався та не був включений до зобовязань з податку на додану вартість за березень 2005 року, тобто не було надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість, а тому позивач не має права на відшкодування з бюджету ПДВ.

Розглянувши позовну заяву та заперечення, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та такий, що підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У відповідності до п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено в судовому засіданні відповідачем 18.12.2006 року проведено додаткову невиїзну перевірку ПП «ВеСта»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2005 року з урахуванням матеріалів зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника, за результатами якої складено акт №206/23/31574972 від 18.12.2006 року. На підставі вищезазначеного акту відповідачем винесені податкове повідомленнярішення № 0001432300/0 від 18.12.2006 року, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 8064,36 грн. та податкове повідомленнярішення №0001442300/0/10359 від 18.12.2006 року про визначення позивачу суми податкового зобовязання з ПДВ в розмірі 45531,64 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 22765,82 грн.

Із змісту вищезазначеного акту складеного відповідачем вбачається, що позивач неправомірно включив 59573 грн. податку на додану вартість до податкового кредиту за березень 2005 року, що були сплачені за продукцію, одержану від ТзОВ «Торговий дім НафтоТрейд», про що позивачем були виписані відповідні податкові накладні. Також станом на 01.12.2006 року по декларації ПП «ВеСта»за березень 2005 року є непідтвердженою сума податку на додану вартість в розмірі 8064,36 грн.

Позиція відповідача обґрунтовується тим, що ТзОВ «Торговий дім НафтоТрейд»не є виробником відвантаженої продукції ПП «ВеСта». Постачальником вказаної продукції є ТзОВ «Рейнбоу ЛТД», яке не є виробником продукції. В свою чергу, постачальником продукції є ПП «Молудор», яке також не є виробником продукції. ПП «Молудор»придбало продукцію у ПП «Янус», для якого постачальником були ТзОВ «Корана»та ТзОВ «АлтонКН».

Ухвалою господарського суду м.Києва від 13.10.2005 року ТзОВ «Корана»визнано банкрутом, свідоцтво платника ПДВ від 12.01.2004 року анульовано згідно вищезазначеної ухвали суду, звітність до ДПІ в Святошинському районі м.Києва подавалася з моменту реєстрації по лютий 2005 року. Отже, податок на додану вартість в сумі 2827719 грн. ТзОВ «Корана»не включено до податкових зобовязань за березень 2005 року та до бюджету не сплачено, а тому податкова накладна виписана в порушення вимог закону.

Рішенням Соломянського районного суду м.Києва від 22.03.2005 року скасовано установчі документи ТзОВ «АлтонКН»з моменту державної реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників ПДВ. Постановою господарського суду Львівської області від 20.06.2006 року визнано угоду від 01.03.2005 року №011003/02 на поставку товару між ПП «Янус»та ТзОВ «АлтонКН»недійсною.

За таких обставин відповідач вважає, що платник податків не мав правових підстав для включення 59573,00 грн. податку на додану вартість до складу податкового кредиту в податковій декларації по податку на додану вартість за березень 2005 року, згідно податкових накладних виписаних ТзОВ «Торговий дім НафтоТрейд»при реалізації продукції, оскільки не було надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету підприємствомвиробником, що в свою чергу випливає з вимог п.1.3. ст.1, п.1.8. ст.1, п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7, п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7, п.п.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Аналізуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що позивач на підставі п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після отриманих накладних ТзОВ «Торговий дім НафтоТрейд», які засвідчують факт придбання платником податку товарів. Представленні позивачем податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідають чинному законодавству. Сама ж по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не випливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Підтвердженням сплати податку на додану вартість позивачем продавцю в ціні товару є платіжні доручення, надані позивачем, а тому його розмір підлягає відшкодуванню з бюджету.

Приймаючи рішення, суд виходив із того, що сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо позивач виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що на момент здійснення господарських операцій, він обґрунтовано відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість, які не визнала ДПІ в Галицькому районі, а продавці були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі та мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальності як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них в Єдиному державному реєстрі за умови необізнаності покупця.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного законодавства підтверджено правомірність включення позивачем ПДВ, який сплатив вартість придбаної продукції в тому числі ПДВ, отримав належно оформленні податкові накладні, а сума податкового кредиту та заявлені суми бюджетного відшкодування визначенні у податковій декларації з ПДВ за березень 2005 року.

Виконуючи вимоги ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.07.2010 року судом на новому розгляді досліджено реальність вчиненої угоди по поставці газу зрідженого ТзОВ «Торговий дім НафтоТрейд»приватному підприємству «ВеСта». Згідно угоди від 02.02.2005 року № 42-НТ/05 укладеної між «Торговий дім НафтоТрейд»(продавець) та ПП «ВеСта»(покупець) позивач придбав у свого контрагента 150 тон газу зрідженого на умовах франкорезервуару ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Оскільки газ зріджений повинен зберігатися в спеціально обладнаних резервуарах, то його вивіз до покупця не міг бути здійснений в момент укладення угоди, як на то акцентує увагу відповідач, як на одну із обставин що доводить реальність господарської операції. Вивіз газу зрідженого, як встановлено в судовому засіданні, здійснювався самовивозом власним спеціальним транспортом позивача по мірі його реалізації на власній заправочній станції. При цьому, вивіз та реалізація продукції позивачем здійснювались як в лютому 2005 року так і після березня 2005 року, в той час як ДПІ в Галицькому районі з цієї ж самої господарської операції зменшено суму бюджетного відшкодування та донараховано податок на прибуток тільки за податковий період березень 2005 року.

Про фіктивність вчиненої господарської операції не можуть бути належними доказами ті факти, що посередники по ланцюгу поставки в послідуючому були виключені з Єдиного державного реєстру внаслідок банкрутства чи з інших підстав, як про те стверджує ДПІ в Галицькому районі. З матеріалів справи вбачається, що на момент вчинення господарськофінансової операції всі контрагенти, задіяні в ланцюгу посередницької поставки, були належним чином зареєстровані в ЄДРПОУ та мали свідоцтва платників податку на додану вартість.

Згідно п.1.3. ст.1 Закону України №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п.10.2. ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість»платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Закон України №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»не встановлює обовязку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вищезазначеного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару і саме продавець товару несе обовязок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування, тобто покупець платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобовязання продавця.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані, а позов такий, що підлягає задоволенню.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомленнярішення державної податкової інспекції в Галицькому районі №0001432300/0 від 18.12.2006 року та №0001442300/0/10359 від 18.12.2006 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Кишинський М.І.

Постанова складена в повному обсязі 14.02.2011 року.