Рішення № 139754257, 02.09.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/10443/26-ц

пр. № 2-7434/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ,третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком,

УСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи.

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визначити місце проживання його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання та реєстрації її батька - ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказано, що дитина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , весь час проживала і була зареєстрована разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що умови для життя, розвитку та виховання дитини завжди забезпечували батько та бабуся, ОСОБА_5 . Відповідач ніколи не працювала, систематично вживала алкоголь і психотропні речовини, крала речі з дому, продавала їх, не доглядала за дитиною і зникала на тривалий час.

Після початку повномасштабної війни 2022 року батько став на захист Батьківщини, станом на зараз є військовослужбовцем. Позивач вказує, що поки він був на фронті, дитину доглядала бабуся.

Рішенням суду від 26 червня 2025 року шлюб між батьками розірвано. Скориставшись відсутністю батька, мати самовільно забрала дитину. Станом на дату подачі позову точне місце перебування матері і дитини невідоме, мати знята з реєстрації за останньою відомою адресою: АДРЕСА_2 , і ніде не зареєстрована.

Позивач зазначає, що відповідач, мати дитини, не має власного житла, постійного доходу, проживає у різних чоловіків, виховує дитину в проросійському середовищі, де дитину цькують, залякують, не дають вільно розмовляти українською. Також, на його думку, мати не може фінансово утримувати дитину, має проблеми з алкоголем і наркотиками, не виконує батьківських обов`язків, а дитина росте без належного догляду.

Натомість у батька створені всі необхідні умови: є власна квартира (1/ 2 частки належить йому, 1/ 2 - матері позивача), окрема кімната для дитини з ліжком, робочим столом, ігровою зоною, добрий ремонт, постійний догляд бабусі, яка дуже любить онуку. Батько офіційно отримує достатній дохід для забезпечення себе і дитини. Також він звернувся до Служби у справах дітей Дніпровського району м. Києва з проханням обстежити умови проживання і надати висновок суду.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що вони є такими, що не відповідають найкращим інтересам дитини. Зокрема, відповідач вказує, що 01 березня 2025 року вона разом із дитиною виїхала до Королівства Іспанія, з міркувань безпеки та необхідності забезпечення стабільного і безпечного середовища для дитини. На даний час дитина постійно проживає в Іспанії, інтегрована у соціальне середовище, навчається у навчальному закладі, має місце проживання та отримує необхідну соціальну підтримку. До виїзду відповідач постраждала від домашнього насильства з боку позивача, надавши довідки соціальних служб та центрів допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства. Крім того, вона вказує, що у неї є додаткові докази систематичного психологічного тиску, образ та погроз з боку позивача, а також неправомірного використання її акаунтів у соціальних мережах, включаючи створення фейкових сторінок і листування з третіми особами від її імені. Такі дії, на її думку, свідчать про систематичний характер психологічного переслідування і створюють небезпечне середовище для відповідача та їх дитини. Окрім того, відповідач звертає увагу суду на те, що дитина понад рік фактично проживає на території Іспанії, що свідчить про наявність міжнародного елементу у справі та потребує врахування фактичного місця її проживання й інтеграції.

На підставі вищезазначеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, врахувати обставини домашнього насильства та психологічного переслідування, а також факт постійного проживання та інтеграції дитини в Іспанії.

Представник третьої особи у справі, на виконання приписів статті 19 Сімейного кодексу України, подала до суду висновок про визначення місця проживання дитини, згідно якого вказано, що орган опіки та піклування не може об`єктивно дослідити питання визначення місця проживання дитини, оскільки повернення дитини в Україну під час дії воєнного стану може нести загрозу її життю та здоров`ю.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

18 лютого 2026 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 20 лютого 2026 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

26 лютого 2026 року судом отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача фізичної особи.

02 березня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами загального провадження та призначено підготовче засідання.

06 березня 2026 року від відповідача через Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву.

11 березня 2026 року від третьої особи через Електронний суд надійшов висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини.

14 квітня 2026 року від відповідача через Електронний суд надійшло клопотання про витребування доказів.

26 травня 2026 року ухвалою суду, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, після заслуховування думки присутніх представника позивача та відповідача, задоволено клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи характеристики позивача з місця служби; клопотання відповідача про витребування інформації щодо наявності кримінальних проваджень відносно позивача залишено без задоволення.

26 травня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з наведених підстав.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість, та на підстави, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи у справі не з`явився у судове засідання, про час, дату і місце якого повідомлявся належним чином, заяви по суті та / або з процесуальних питань, окрім вищевказаних, не надходили до суду.

Суд, заслухавши обґрунтування присутніх у судовому засіданні представника позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 26 червня 2025 року було розірвано рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/58450/24-ц /а.с. 34/.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13 серпня 2020 року, виданого Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено відповідний актовий запис № 1918 /а.с. 14/.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22 вересня 2005 року, виданого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, ОСОБА_3 на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності належить 1/ 2 частина квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 26-27/.

ОСОБА_3 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 24 квітня 2023 року начальником відділу персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_6 /а.с. 32/.

15 січня 2026 року ОСОБА_3 звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровського району м. Києва із заявою про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком та заперечення щодо визначення місця проживання дитини разом із матір`ю /а.с. 35-42/.

19 січня 2026 року Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровського району м. Києва сім`ї м. Києва у відповідь на заяву ОСОБА_3 направила лист № 103/41-233, в якому повідомила про відсутність правових підстав для надання висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо визначення місця проживання дітей /а.с. 43/.

На підтвердження своєї позиції, ОСОБА_2 надала до суду довідку Запорізького міського центру соціальних служб № 124/03-08 від 13 січня 2025 року, про те, що станом на 13 січня 2025 року ОСОБА_2 перебувала на тимчасовому цілодобовому проживанні в спеціалізованій службі «Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі Запорізького міського центру соціальних служб, як така, що постраждала від домашнього насильства.

Відповідно до довідки Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству від 03 лютого 2025 року № 051/043/К-9-12, з 21 січня 2025 року по 30 січня 2025 року ОСОБА_2 дійсно отримувала послуги Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству, із забезпеченням тимчасового місця безпечного перебування, як особа, яка постраждала від домашнього насильства.

Висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини (протокол засідання Комісії від 11 березня 2026 року № 5), було зазначено, що після початку повномасштабної війни ОСОБА_3 став на захист Батьківщини, на даний час перебуває на фронті. Через небезпечну ситуацію в Україні, мати, ОСОБА_2 , разом із донькою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже більше року проживають в Іспанії. Дитина ходить до школи, інтегрована у навчальний процес, що підтверджується документами, надісланими матір`ю. Проте, орган опіки та піклування не може об`єктивно дослідити питання визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , оскільки повернення дитини в Україну під час дії воєнного стану може нести загрозу її життю та здоров`ю, а розгляд питання про визначення місця проживання можливий після повернення дитини в Україну або після припинення дії воєнного стану в Україні /а.с.74/.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Як визначено ст.ст. 141, 153 СК України, яка кореспондує зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі ст. 157 СК України, ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

На даний час, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.03.2022 № 64/2022, малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхала разом із матір`ю у Королівство Іспанію.

У розумінні положень ч. 1 ст. 160, ст. 161 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Підчас вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У контексті суті поняття «місце проживання» відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», місцем проживання дитини є місцем проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною і батьками.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України, Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, при розгляді спорів, що виникають із сімейних відносин та стосуються, зокрема, визначення місця проживання дитини, орган опіки та піклування надає письмовий висновок.

Так, відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини (протокол засідання Комісії від 11 березня 2026 року № 5), вбачається, що після початку повномасштабної війни ОСОБА_3 став на захист Батьківщини, на даний час перебуває на фронті. Через небезпечну ситуацію в Україні, мати, ОСОБА_2 , разом із донькою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже більше року проживають в Іспанії. Дитина ходить до школи, інтегрована у навчальний процес, що підтверджується документами, надісланими матір`ю. Проте, орган опіки та піклування не може об`єктивно дослідити питання визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , оскільки повернення дитини в Україну під час дії воєнного стану може нести загрозу її життю та здоров`ю, а розгляд питання про визначення місця проживання можливий після повернення дитини в Україну або після припинення дії воєнного стану в Україні.

Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суд має враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини з батьком, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме те, що дитина більше року проживає в Іспанії з матір`ю у належно створених нею умовах для повноцінного її виховання та розвитку, враховуючи висновок, зроблений органом опіки та піклування про наявність небезпеки при поверненні дитини в Україну під час дії воєнного стану, що може нести загрозу її життю та здоров`ю, а також той факт, що позивач станом на теперішній час є військовослужбовцем та перебуває на фронті, суд відмовляє позивачу у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом із ним.

Суд враховує, що перебування дитини в Україні в умовах воєнного стану створює реальну небезпеку для її безпеки, життя та здоров`я, а відсутність батька через його участь у бойових діях не дозволяє забезпечити дитині стабільний і безпечний догляд. З огляду на ці обставини суд приходить до висновку, що задоволення позову не забезпечило б дотриманню найкращих інтересів дитини.

Разом з тим, суд зазначає, що батько, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про її здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, суд дійшов до висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку.

Отже, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст. ст. 3, 8, 21, 32, 48, 51, 55, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 1-20, 29 Цивільного кодексу України,

ст. ст. 3, 7, 19, 141, 161 Сімейного кодексу України,

ст. ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства»,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 137-141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ,третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова