Ухвала суду № 139753708, 10.09.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/17236/26

Провадження №: 1-кп/752/2282/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_4 про повернення обвинувального акта прокурору у кримінальному провадженні № 22026011000000036 від 17.02.2026 як такого, що не відповідає вимогам статті 291 КПК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_3 - в режимі відеоконференцзв`язку,

У С Т А Н О В И В :

На розгляді Голосіївського районного суду міста Києва перебуває обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

Захисником обвинуваченої - адвокатом ОСОБА_3 подано письмове клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, яке він підтримав у підготовчому судовому засіданні в повному обсязі.

Так, на думку захисника, обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки розділ «Формулювання обвинувачення» майже повністю дублює розділ «Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення». Прокурор, на думку захисту, повторив той самий текст без власне процесуального формулювання обвинувачення, унаслідок чого формулювання обвинувачення як самостійний структурний елемент обвинувального акта відсутнє.

По-друге, формулювання обвинувачення є неконкретним. Захисник зазначав, що в обвинувальному акті стверджується про вчинення незаконної депортації цивільної особи, водночас у викладі фактичних обставин зазначено, що потерпілого після затримання перевезли до Краснодарського краю Російської Федерації, через два дні повернули на територію Кримського півострова та доставили до адміністративної межі з Херсонською областю, після чого він пішки повернувся на підконтрольну Україні територію. Крім того, в акті зазначено, що затримання здійснювалося «невстановленими досудовим розслідуванням співробітниками», а точне місце тримання «досудовим розслідуванням не встановлено».

По-третє, обвинувальний акт містить юридичні висновки замість опису фактичних обставин: «усвідомлюючи», «бажаючи», «діючи умисно», «довів злочинний умисел до кінця», «усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій», - при цьому не зазначено, на підставі яких саме фактичних даних зроблено такі висновки.

По-четверте, до обвинувального акта включено відомості, які не є предметом обвинувачення: майже дві сторінки присвячено окупації Автономної Республіки Крим, історії створення окупаційної адміністрації та політичним подіям 2014 року, що, на думку захисту, не є фактичними обставинами кримінального правопорушення, не характеризують дії обвинуваченої та не є елементами складу злочину.

По-п`яте, наведені недоліки порушують право обвинуваченої на захист, оскільки позбавляють її можливості зрозуміти, які саме фактичні обставини прокурор вважає доведеними, які саме елементи складу злочину їй інкримінуються та в чому саме полягає кримінально карана поведінка.

Обґрунтовуючи істотність наведених недоліків, захисник посилався на ст. 42, п. 5 ч. 2 ст. 291, п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини у справах «Пелісьє і Сассі проти Франції», «Маттоція проти Італії», «Брозічек проти Італії», «Даллош проти Угорщини», «Превіті проти Італії», а також на постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15.04.2024 у справі № 753/25892/21.

У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечувала, подавши письмові заперечення від 08.09.2026, в обґрунтування яких зазначила наступне.

Відповідно до ст. 314 КПК України обвинувальний акт може бути повернутий прокурору лише з підстав його невідповідності вимогам цього Кодексу. Вимоги до змісту обвинувального акта та порядку його затвердження визначені ст. 291 КПК України, і при складенні обвинувального акта у цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення їх додержано.

Щодо доводу про відсутність формулювання обвинувачення прокурор зазначила, що в обвинувальному акті наявні всі відповідні розділи - виклад фактичних обставин, правова кваліфікація та формулювання обвинувачення; в останньому абзаці формулювання обвинувачення наведено узагальнене коротке формулювання суті висунутого обвинувачення, яке є чітким, однозначним, зрозумілим і доступним для сприйняття.

Щодо доводу про включення до акта відомостей про окупацію Автономної Республіки Крим прокурор зазначила, що диспозиція ч. 1 ст. 438 КК України є бланкетною, а тому деталізація її положень відбувається за рахунок норм інших галузей права - у цьому випадку міжнародного гуманітарного права. Бланкетна диспозиція містить указівку у формі посилання на міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 03.07.1954 та набрала чинності для України 03.01.1955; відповідно до статей 6, 7 Закону України «Про правонаступництво України» Україна підтвердила свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР, та є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Крім того, наявність міжнародного збройного конфлікту є контекстуальним елементом інкримінованого злочину, у зв`язку з чим в обвинувальному акті відображено, яким чином відбувалася окупація та запроваджувалося окупаційне законодавство.

Прокурор також зазначила, що відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта; при цьому під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення або відмовитися від підтримання обвинувачення. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора, а ступінь деталізації обставин у формулюванні обвинувачення остаточно визначає прокурор, зважаючи на повноваження, передбачені пунктами 13-15 ч. 2 ст. 36, ч. 1 ст. 291 КПК України. На підтвердження прокурор послалася на постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 273/1053/17 та від 29.09.2021 у справі № 409/1465/16-к.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування та доводи сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання захисника з огляду на таке.

За приписами п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Отже, єдиною передбаченою законом підставою для повернення обвинувального акта є його невідповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України, насамперед вимогам ст. 291 цього Кодексу.

Відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.04.2024 у справі № 753/25892/21, повернення обвинувального акта прокурору за п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України можливе виключно у зв`язку з невідповідністю цього акта приписам Кримінального процесуального кодексу України; суд, вирішуючи це питання, не вправі вказувати на неповноту чи неправильність досудового розслідування або на необхідність проведення органом досудового розслідування певних слідчих (розшукових) дій.

З огляду на це суд наголошує, що, розглядаючи це клопотання, він не оцінює доказів, зібраних під час досудового розслідування, не вирішує питання про доведеність чи недоведеність винуватості обвинуваченої, не висловлюється про правильність правової кваліфікації інкримінованого діяння і не оцінює повноти досудового розслідування. Предметом перевірки суду є виключно те, чи містить обвинувальний акт відомості, передбачені ч. 2 ст. 291 КПК України.

Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування; обвинувальний акт має відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2016 у справі № 5-328кс16 дійшов висновку, що закон вимагає обов`язкового відображення в обвинувальному акті трьох складників: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (формули обвинувачення); формулювання обвинувачення. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, тоді як формула та формулювання обвинувачення - правовою моделлю злочину.

Водночас Кримінальний процесуальний кодекс України не встановлює вимог до обсягу, структури, послідовності викладення чи стилістики обвинувального акта. Відповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України перевіряється за критерієм наявності або відсутності в ньому передбачених законом відомостей, а не за критерієм переконливості, вичерпності або оптимальності способу їх викладення.

Дослідивши обвинувальний акт, суд встановив, що він містить усі три складники, передбачені п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України: розділ викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правову кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 438 КК України з посиланням на закон України про кримінальну відповідальність; формулювання обвинувачення, яке завершується узагальненим викладенням суті висунутого обвинувачення.

Довід сторони захисту фактично зводиться не до відсутності формулювання обвинувачення, а до текстуальної подібності цього розділу до розділу викладу фактичних обставин. Однак часткове або навіть значне відтворення у формулюванні обвинувачення тих самих фактичних обставин, які викладені прокурором як установлені, є природним наслідком того, що формулювання обвинувачення є правовою моделлю того самого діяння, фактична модель якого наведена у фабулі. Кримінальний процесуальний закон не забороняє такого відтворення і не встановлює вимоги щодо текстуальної відмінності цих розділів.

За таких обставин суд відхиляє довід сторони захисту про відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення як самостійного структурного елемента.

Щодо доводу про неконкретність формулювання обвинувачення, суд констатує, що доводи сторони захисту в цій частині за своїм змістом стосуються двох різних питань.

Перше - це стверджувана невідповідність між описаними в обвинувальному акті діями (перевезення потерпілого до Краснодарського краю Російської Федерації, подальше повернення його на територію Кримського півострова та доставлення до адміністративної межі з Херсонською областю) і кваліфікацією цих дій як незаконної депортації цивільної особи у розумінні норм міжнародного гуманітарного права. Суд зазначає, що цей довід є доводом про неправильність правової кваліфікації діяння, а не про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України. Питання про те, чи охоплюються описані прокурором дії ознаками інкримінованого складу кримінального правопорушення, є питанням, яке вирішується за наслідками судового розгляду при ухваленні судового рішення по суті, і не може бути вирішене судом у підготовчому судовому засіданні. Протилежний підхід означав би вихід суду за межі повноважень, визначених п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, з урахуванням наведеного вище висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

Друге - це посилання на те, що затримання потерпілого здійснювалося «невстановленими досудовим розслідуванням співробітниками», а точне місце його тримання «досудовим розслідуванням не встановлено». Суд зазначає, що цей довід за своїм змістом є доводом про неповноту досудового розслідування, на яку суд, вирішуючи питання про повернення обвинувального акта, посилатися не вправі. Крім того, обставини, зазначені в обвинувальному акті як невстановлені, стосуються не дій самої обвинуваченої, а дій інших осіб; сама по собі невстановленість таких обставин не свідчить про відсутність в обвинувальному акті передбачених ч. 2 ст. 291 КПК України відомостей.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення входять до предмета доказування. Отже, зазначення в обвинувальному акті відомостей про форму вини, усвідомлення особою характеру своїх дій, її бажання настання наслідків, мотив і мету не лише не суперечить вимогам ст. 291 КПК України, а й прямо випливає з обов`язку прокурора викласти фактичні обставини, які він вважає встановленими, щодо кожної обставини, яка підлягає доказуванню.

Використані прокурором формулювання «усвідомлюючи», «бажаючи», «діючи умисно» є способом викладення суб`єктивної сторони інкримінованого діяння. Питання про те, чи підтверджуються ці твердження прокурора дослідженими доказами, є питанням доведеності обвинувачення, яке вирішується виключно за наслідками судового розгляду і не належить до предмета перевірки в підготовчому судовому засіданні.

Разом з тим суд зазначає, що наявність такого викладу не звільняє прокурора від обов`язку описати конкретні дії обвинуваченої, які, на його думку, становлять об`єктивну сторону складу кримінального правопорушення. Дослідивши обвинувальний акт, суд встановив, що такий опис у ньому наведений, у зв`язку з чим підстав вважати, що виклад фактичних обставин підмінено правовою оцінкою, немає.

Також суд зазначає, що диспозиція ч. 1 ст. 438 КК України, яка передбачає відповідальність за жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є бланкетною. Її зміст розкривається через положення міжнародного гуманітарного права, які згідно зі ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Крім того, наявність міжнародного збройного конфлікту та зв`язок діяння з таким конфліктом є контекстуальним елементом воєнного злочину, який підлягає доказуванню поряд з іншими обставинами, передбаченими ст. 91 КПК України. Тому викладення в обвинувальному акті відомостей про обставини окупації Автономної Республіки Крим та запровадження на її території окупаційного законодавства не є довільним доповненням акта відомостями, що не стосуються предмета доказування, а є частиною викладу фактичних обставин, необхідних для розкриття змісту бланкетної диспозиції ч. 1 ст. 438 КК України.

Суд також зазначає, що Кримінальний процесуальний кодекс України не встановлює обмежень щодо обсягу обвинувального акта. Стверджувана стороною захисту надмірність наведених у ньому відомостей не є невідповідністю обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України і сама по собі не може бути підставою для його повернення прокурору.

Крім іншого, суд погоджується, що відповідно до ч. 3 ст. 42 КПК України обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують.

Згідно з пунктами «a» і «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, а також мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 25.07.2000 у справі «Маттоція проти Італії» сформулював правило, згідно з яким обвинувачений має бути детально проінформований як про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення, так і про характер обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів. При цьому ступінь детальності інформування залежить від обставин конкретної справи, а надані обвинуваченому відомості повинні бути достатніми для розуміння ним суті висунутого обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Водночас співвідносячи наведені правила з обставинами цього провадження, суд зазначає, що обвинувальний акт містить відомості як про причину обвинувачення - конкретні фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими, так і про його характер - правову кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 438 КК України.

Крім того, сам зміст поданого захисником клопотання, у якому детально проаналізовано структуру обвинувального акта, описані в ньому фактичні обставини та наведені прокурором правові конструкції, свідчить про те, що сторона захисту розуміє характер і причини висунутого обвинувачення та має можливість заперечувати проти нього.

За таких обставин суд не вбачає порушення права обвинуваченої на захист, гарантованого ст. 59 Конституції України, ст. 20, ч. 3 ст. 42 КПК України та ст. 6 Конвенції.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22026011000000036 від 17.02.2026 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, містить усі відомості, передбачені ч. 2 ст. 291 КПК України, а тому вимогам Кримінального процесуального кодексу України відповідає.

Доводи сторони захисту в частині невідповідності описаних в акті дій інкримінованій кваліфікації та неповноти встановлення окремих обставин стосуються питань, які вирішуються за наслідками судового розгляду і не можуть бути предметом оцінки суду в підготовчому судовому засіданні. Доводи щодо структури, обсягу та стилістики обвинувального акта не свідчать про його невідповідність вимогам ст. 291 КПК України.

За таких обставин передбачених п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підстав для повернення обвинувального акта прокурору немає, а клопотання захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 20, 42, 91, 110, 291, 314, 337, 369-372, 376, 392 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_4 про повернення обвинувального акта прокурору у кримінальному провадженні № 22026011000000036 від 17.02.2026 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Суддя ОСОБА_1