Ухвала суду № 139750634, 15.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 вересня 2026 рокуСправа №160/19260/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліпець Н.Є., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про ухвалення додаткового рішення у справі №160/19260/26 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №160/19260/26 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №160/19260/26 задоволено позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 29.06.2026 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн 00 коп. на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області за невиконання рішення суду у виконавчому провадженні № 80785460 за виконавчим листом № 360/1229/25, виданим Луганським окружним адміністративним судом 27.03.2026.

14.08.2026 представник Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі №160/19260/26, у якій просить стягнути на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань з Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, структурним підрозділом якого є відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що за подання позовної заяви Головне управління платіжною інструкцією № 1070 від 30.06.2026 сплатило судовий збір у сумі 2662,40 грн. представник зазначає, що судом при ухваленні рішення від 12.08.2026 залишилося не вирішеним питання стягнення судових витрат по справі на користь Головного управління.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2026 суд призначив заяву представника Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі №160/19260/26 до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) на 15.09.2026.

Розглянувши заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, суд виходить з наступного.

За приписами частин першої, другої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

Згідно частини третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 4 ст. 143 КАС України).

Частиною п`ятою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

У випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (ч. 6 ст. 143 КАС України).

Разом з цим, за приписами частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами частин третьої п`ятої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Аналізуючи вищевикладене, суд зазначає, що за правилами статей 143 та 252 Кодексу адміністративного судочинства України додаткове рішення щодо судових витрат може бути ухвалене у випадку, якщо таке питання не було вирішено судом (зокрема, за наявності поважних причин несвоєчасного подання доказів до закінчення судових дебатів), однак наприкінці мотивувальної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №160/19260/26 питання щодо судових витрат вже було вирішено шляхом зазначення про те, що судові витрати у справі не стягуються, а тому клопотання суб`єкта владних повноважень про ухвалення додаткового рішення є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

Разом з цим, стосовно питання розподілу судових витрат на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області у цій справі, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

У контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець визначив коло суб`єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.

Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору.

Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Об`єднаної палати КАС ВС від 29.08.2022 у справі № 826/16473/15.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що судові витрати Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області у справі №160/19260/26 не підлягають розподілу.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст.139, 189, 241-243, 248, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В ухваленні додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області у справі №160/19260/26 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Копію ухвали направити сторонам у справі.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець