Рішення № 139748442, 15.09.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3232/26

РІШЕННЯ

іменем України

"15" вересня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої - судді Булкат М.С.,

за участю: секретаря судового засідання, Соколенко Д. К.,

представника позивача, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, Дробинської Н.В.,

відповідачки, ОСОБА_1 ,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служби у справах дітей Вознесенської міської ради Миколаївської області, Трофименко О.В.,

представника Вознесенської окружної прокуратури, прокурора Андріїшиної Т. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну за позовною заявою Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вознесенської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

23 червня 2026 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачка ОСОБА_1 є матір`ю малолітньої дитини. Відомості про батька дітей внесені до актового запису про народження дитини на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, тобто за вказівкою матері.

Дитина ОСОБА_2 перебуває на обліку як такий, що опинився в складних життєвих обставинах, через неналежне виконання матір`ю батьківських обов`язків.

ОСОБА_1 тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не забезпечує дитині належних умов проживання, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не забезпечує базові потреби дитини. Незважаючи на соціальний супровід та надані рекомендації фахівців, відповідачка не змінила свого способу життя, продовжувала зловживати алкоголем та не вжила заходів для усунення причин, які стали підставою для відібрання дитини.

Після відібрання дитини ОСОБА_1 не виявляла бажання повернути сина до сім`ї, не співпрацювала із Службою у справах дітей та соціальними службами, не виконувала рішення суду про стягнення аліментів. Під час обстеження умов проживання встановлено неналежний санітарний стан житла. Крім того, відповідачка сама зазначила, що не має можливості забезпечити належні умови для повернення дитини та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

Ухвалою суду від 24 червня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 29 липня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду.

У судове засідання представник позивача, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, Дробинська Н.В., з`явилася.

У судове засідання відповідачка, ОСОБА_1, з`явилася.

У судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служби у справах дітей Вознесенської міської ради Миколаївської області, Трофименко О.В., з`явилася.

Прокурор Вознесенської окружної прокуратури, Андріїшина Т. С., в судове засідання з`явилася, підтримала позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині захист і піклування, необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Отже, батьківські права є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання. Вирішуючи спір, суд передусім має встановити та врахувати найкращі інтереси дитини з огляду на конкретні обставини справи.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача (відповідачів), його (їх) поведінки.

Під час розгляду суд також враховує правові позиції Верховного Суду. Серед них наступні.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, тому з`ясуванню підлягають усі обставини, які характеризують дотримання батьками своїх обов`язків з виховання дитини. Саме лише заперечення одного з батьків проти позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання спілкуватися з дитиною і не є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав (постанова КЦС ВС від 17 липня 2024 року у справі № 755/8647/23).

Позбавлення батьківських прав є обґрунтованим за умови встановлення свідомої та винної поведінки батьків в ухиленні від виконання обов`язків, що призвело до повного розриву сімейних зв`язків з дітьми. Формальне заперечення проти позову без реальних дій щодо налагодження стосунків з дітьми не є підставою для збереження батьківських прав (постанова КЦС ВС від 02 липня 2025 року у справі № 490/3580/21).

Судам під час розгляду спорів про повернення батькам дитини, яка була відібрана від них без позбавлення батьківських прав, необхідно перевіряти всі обставини, які можуть бути перешкодою для повернення дитини батькам, а батькам навпаки необхідно довести, що відпали перешкоди, які стали підставою для відібрання дитини (постанова КЦС ВС від 09.09.2020 у справі № 400/936/18).

Тлумачення статті 4, частини першої статті 170 СК України дає змогу дійти висновку про те, що у разі неможливості (у тому числі, на час пред`явлення позову і вирішення справи) передати дитину родичам, то дитина передається органу опіки та піклування для вжиття заходів щодо захисту особистих та майнових прав дитини й забезпечення тимчасового влаштування дитини (постанова КЦС ВС від 02/05/2022 у справі № 308/12188/18).

Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов`язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов`язку з виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування з нею. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або навчальному закладу, означає, що саме їхній напрям та умови виховання одержали перевагу над тими, які здатні створити батьки, і із цим напрямом батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку (постанова КЦС ВС від 14/04/2020 у справі № 328/2433/18).

З урахуванням принципу забезпечення «якнайкращих інтересів дитини» суд може застосувати до батьків дитини крайній захід впливу у вигляді позбавлення батьківських прав у разі непідтримання ним стосунків з дитиною протягом тривалого часу, відсутність інтересу до її життя, самоусунення від виконання своїх батьківських обов`язків (постанова КЦС ВС від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18).

Відповідно до вимог ст. ст. 150, 155, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею освіти, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Зазначене узгоджується з положеннями Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 якого передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п.2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

При цьому ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» за № 3 від 30.03.2007 року).

Вказані фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Водночас позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідачка ОСОБА_1 тривалий час не виконувала належним чином свої батьківські обов`язки, не забезпечувала дитині належних умов проживання, не піклувалася про її фізичний та духовний розвиток, не забезпечувала необхідним харчуванням, одягом та іншими базовими потребами, а також не вживала належних заходів для усунення причин, які стали підставою для вилучення дитини з сім`ї.

При цьому після відібрання малолітнього ОСОБА_2 від матері відповідачка не виявляла належної зацікавленості у його поверненні, не зверталася до відповідних органів із заявами про сприяння у відновленні сімейних відносин, не виконувала рекомендацій соціальних працівників та не здійснювала дій, спрямованих на створення належних умов для проживання дитини.

Судом також враховано, що відповідачка протягом тривалого часу перебувала під соціальним супроводом, однак позитивних змін у її поведінці та способі життя не відбулося. Незважаючи на надану соціальними службами допомогу та рекомендації щодо подолання складних життєвих обставин, ОСОБА_1 не продемонструвала готовності належним чином виконувати покладені на неї законом батьківські обов`язки.

Крім того, під час обстеження умов проживання відповідачки встановлено неналежний санітарно-гігієнічний стан житла, безлад та відсутність необхідних умов для проживання дитини. Сама ОСОБА_1 повідомила працівникам Служби у справах дітей, що не працює, не має офіційного джерела доходу, не має можливості забезпечити повернення сина до родини та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, про що власноруч написала відповідну заяву.

Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать не про тимчасові труднощі у виконанні відповідачкою батьківських обов`язків, а про її тривале та свідоме ухилення від їх виконання. Відповідачка мала можливість змінити спосіб життя, усунути обставини, які стали підставою для відібрання дитини, та вжити заходів для її повернення, однак протягом тривалого часу таких дій не вчинила.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

При вирішенні питання про позбавлення батьківських прав суд повинен виходити насамперед з інтересів дитини, оцінюючи поведінку батьків, їхнє ставлення до виконання батьківських обов`язків, причини невиконання таких обов`язків, а також можливість зміни поведінки батьків у майбутньому.

У даному випадку судом встановлено, що відповідачка тривалий час не здійснює належного догляду за дитиною, не бере участі у її вихованні та утриманні, не вживає заходів для повернення дитини до сім`ї, не виконує рішення суду щодо сплати аліментів та фактично самоусунулася від виконання батьківських обов`язків.

При цьому дитина на теперішній час перебуває у прийомній сім`ї, де їй забезпечено належні умови проживання, виховання та утримання. Повернення дитини до відповідачки за встановлених обставин не відповідатиме найкращим інтересам малолітнього, оскільки будь-яких об`єктивних даних щодо усунення причин, які зумовили його вилучення з родини, судом не встановлено.

Суд також бере до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, однак у даному випадку застосування такого заходу є необхідним для належного захисту прав та інтересів малолітнього ОСОБА_2 , оскільки відповідачка протягом тривалого часу не змінила свого ставлення до виконання батьківських обов`язків, не скористалася можливістю поновити належні умови для проживання дитини та фактично не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, враховуючи викладене, приймаючи до уваги письмовий висновок Органу опіки та піклування виконкому Вознесенської міської ради від 22 червня 2026 року (а. с. 49-50), постанову від 27 травня 2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП (а. с. 11), акт обстеження житлово-побутових умов від 02 лютого 2023 року (а. с. 13), акт обстеження житлово-побутових умов від 28 лютого 2023 року (а. с. 15), постанову від 16 березня 2023 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП (а. с. 16), акт обстеження житлово-побутових умов від 16 травня 2023 року (а. с. 17), постанову від 08 червня 2023 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 184 КУпАП (а. с. 21), акт обстеження житлово-побутових умов від 31 жовтня 2023 року (а. с. 22), акт обстеження житлово-побутових умов від 11 березня 2024 року (а. с. 23), постанову від 28 березня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 184 КУпАП (а. с. 24), вирок суду від 27 травня 2024 року про визнання винуватою ОСОБА_1 в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України (а. с. 25-27), акт обстеження житлово-побутових умов від 01 серпня 2024 року (а. с. 37), висновок щодо результатів огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість, за результатами встановлено до відповідачка ОСОБА_1 , перебувала в стану алкогольного сп`яніння від 01 вересня 2024 року (а. с. 38), заочне рішення від 22 квітня 2025 року про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав (а. с. 44-46), акт обстеження житлово-побутових умов від 27 травня 2026 року (а. с. 47) та інші докази у справі, суд дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави також підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

Позовні вимоги Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вознесенської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку міста Вознесенська Миколаївської області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , батьківських прав відносно її малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вознесенська Миколаївської області, передати Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради для подальшого влаштування.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Вознесенська Миколаївської області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , судовий збір на користь держави в розмірі 1331,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М. С. Булкат