Рішення № 139747037, 14.09.2026, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/1535/26

Провадження №:2/138/1459/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:

головуючого судді Київської Т.Б.,

за участю секретаря Бугери І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області надійшов вказаний вище позов.

Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що 21.02.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір №313245095. Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку визначеному цим договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №313245095. 03.01.2019 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №20190103, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон плюс» передало позивачу за плату належні йому права вимоги, а позивач прийняв належні ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги. З реєстру прав вимоги№6 від 20.11.2019 слідує, що позивач набув право вимоги до відповідача в сумі 11815,00 грн. Відповідач свого зобов`язання не виконав та після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості, ні на рахунки позивача, ні на рахунки попередніх кредиторів. З моменту отримання права вимоги позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.

За таких підстав позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним вище договором у загальному розмірі 11815,00 грн.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 12.05.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25.05.2026 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін спору, за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23.07.2026 за клопотання представника позивача витребувано у ТОВ «Таліон плюс» докази.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 05.08.2026 постановлено здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та призначено судове засідання у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась. У своєму позові просила розгляд справи проводити без її участі. Надала згоду на ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся завчасно та належним чином за адресою зареєстрованого місця проживання, однак поштове відправлення повернулось до суду з відміткою «адресат відсутні за вказаною адресою», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням.

Враховуючи зазначені обставини суд та наявність згоди сторони позивача на проведення заочного розгляду справи суд, ухвалою від 14.09.2026, вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних в справі доказів, відповідно до положень ст. 280-281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що 21.02.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №313245095. Відповідно до умов договору товариство зобов`язалось надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 5000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.4 цього договору. Строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 30 днів. Кредит надається строком на 30 днів. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 0,01 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного п.1.3 цього договору. Позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 3,65% річних.

До вказаного вище договору позивачем також долучено Графік розрахунків, який є додатком №1 до вказаного договору.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01. Відповідно до умов зазначеного договору, клієнт зобов`язався відступити факторові права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Разом з тим, позивачем не надано до суду акту прийому передачі реєстру боржників, сам реєстр боржників, а також доказів проведення оплати за договором факторингу.

03.01.2019 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №20190103. Відповідно до умов зазначеного договору, клієнт зобов`язався відступити факторові права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. На підтвердження оплатності даного договору факторингу позивачем надано платіжне доручення №15839 від 27.12.2019.

20.11.2019 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено додаткову угоду №7 до договору факторингу №20190103, в якій сторони погодили порядок фінансування згідно реєстру прав вимоги №6 від 20.11.2019.

У витязі з реєстру боржників №6 від 20.11.2019 зазначено, що позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №313245095 від 21.02.2019 у розмірі 11815,00 грн.

Позивачем надано до суду свій власний розрахунок заборгованості за кредитним договором №313245095 за період з 20.11.2019 по 30.04.2026 з якого слідує, що заборгованість відповідача становить 11815,00 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5000,00 грн. і заборгованості за відсотками у розмірі 6815,00 грн. Разом з тим, розрахунок заборгованості за період до 20.11.2019 у матеріалах справи відсутній.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, зокрема, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

Як стверджує позивач, ТОВ «ФК «ЄАПБ» наділена правом вимоги за кредитним договором №313245095укладеним 21.02.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, яке він отримав на підставі договору факторингу укладеного 03.01.2019 між позивачем та ТОВ «Таліон плюс». При цьому, останній, як стверджує позивач, був наділений правом вимоги на підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс».

Разом з тим, суд вважає не доведеною ту обставину, що ТОВ «Таліон плюс» отримало право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №313245095, оскільки матеріали справи містять лише сам договір факторингу, тоді як акт прийому-передачі реєстру боржників та сам реєстр боржників в якому б було зазначено про перехід прав вимоги, а також докази оплати за договором факторингу, матеріали справи не містять та такі суду надані не були.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором №313245095 від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон плюс» та як наслідок не доведено факт переходу прав вимоги від ТОВ «Таліон плюс» до позивача.

Крім того, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Банківський розрахунок не є первинним документом, а тому він сам по собі, без первинних документів, не може достовірно підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також, підтверджувати розмір зазначеної заборгованості, який неможливо перевірити.

Первинних бухгалтерських документів, з яких можна встановити усі здійснені операції за кредитом, в тому числі, й факти надання позичальнику кредитних коштів, нарахування відсотків, погашення боргу, тощо, позивач не надав.

У постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) Верховний Суд дійшов висновків про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до пп. 14 п. 1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 (далі Положення), первинним є документ, що містить відомості про операцію.

Згідно з пунктами 43, 44 Положення первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; найменування банку, від імені якого складений документ; зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (п. 51 Положення).

Відповідно до пункту 52 Положення первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Таким чином, наданий позивачем розрахунок заборгованості не можна вважати допустимим і достатнім доказом наявності заборгованості, оскільки він не є первинним документом.

З наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Разом із тим, позивачем ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надано доказів на підтвердження зарахування відповідачу грошових коштів щодо зазначеного вище договору позики.

При цьому, судом було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, однак згідно наданої відповіді, ТОВ «Таліон плюс», у якого позивач просив витребувати докази, не є володільцем витребуваної інформації, а тому було рекомендовано звернутись до відповідно банку отримувача коштів з метою підтвердження їх перерахування, однак сторона позивача клопотання про витребування таких доказів не заявляла та будь-яких інших заяв чи клопотань до суду не подавала.

При цьому, суд ще у своїй ухвалі від 25.05.2026 про залишення позову без руху звертав увагу позивача на відсутність зазначених вище доказів.

Відсутні також і докази фактичного користування відповідачем отриманими від позики коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника) за вказаним договором.

Суд зауважує, що відсутність в матеріалах справи належних первинних банківських документів не тільки позбавляє суд можливості перевірити факт перерахування чи отримання позичальником грошових коштів за вказаним вище договорами, але і перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстав та порядку нарахування відсотків.

Крім того, суд також звертає увагу на те, що розрахунку заборгованості за період до 20.11.2019, підготовленого первісним кредитором матеріали справи не містять, що позбавляє суд можливості встановити порядок нарахування заборгованості, розмір нарахованих відсотків, а також встановити наявність чи відсутність оплат на рахунок погашення заборгованості.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).

За вказаних вище обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики є недоведеними належними та допустимими доказами, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст. 9 ч. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 525, 526, 527, 1050 ЦК України, ст. 7, 12, 76-81, 89, 178, 259, 263-265, 273, 275, 279, 289 ЦПК України суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», Код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, вул.Симона Петлюри, 30, м.Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т.Б.Київська