Ухвала суду № 139743834, 14.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

14.09.2026Справа № 910/7189/26За позовом Акціонерного товариства «Акціонерний банк «РАДАБАНК»

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС»,

3) ОСОБА_1 ,

4) ОСОБА_2

про стягнення 1 485 008, 34 грн

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Акціонерний банк «РАДАБАНК» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК» (надалі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС» (надалі - відповідач-2), ОСОБА_1 (надалі - відповідач-3), ОСОБА_2 (надалі - відповідач-4), у якому просить суд:

- стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «РАДАБАНК» заборгованість за наданим авансом у розмірі 1 272 761,94 грн;

- стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «РАДАБАНК» 5 295, 37 грн заборгованості із комісії за адміністрування дебіторської заборгованості в додатковий строк та 206 951, 03 грн заборгованості із плати за наданий аванс у додатковий строк.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС» грошових зобов`язань за угодами №4/928 від 07.05.2025, №4/929 від 04.06.2025, №4/930 від 04.06.2025, №4/931 від 03.06.2025, №4/932 від 03.06.2025, №4/933 від 04.08.2025, право вимоги за якими відступлено Акціонерному товариству «Акціонерний банк «РАДАБАНК» за договором про факторингове обслуговування №217/Ф/0 від 19.09.2017, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», у частині повної та своєчасної оплати, у зв`язку з чим позивач набув право вимагати погашення заборгованості, а також невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК» зобов`язань за договором про факторингове обслуговування №217/Ф/0 від 19.09.2017 як солідарного боржника (поручителя) щодо повернення авансованих коштів і здійснення передбачених договором платежів, а також невиконанням фізичними особами - поручителями своїх обов`язків за договорами поруки №217/Ф/0-П1 від 19.09.2017 та №217/Ф/0-П2 від 19.09.2017, що, на думку позивача, у сукупності свідчить про порушення грошових зобов`язань і є підставою для солідарного стягнення заявлених сум.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

25.06.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/7189/26. Справу визнано малозначною та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

11.08.2026 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, долучення до матеріалів справи та затвердження мирової угоди, у якій позивач зазначив, що після відкриття провадження у справі відповідачами в рахунок погашення спірної заборгованості сплачено 150 000,00 грн, а саме 70 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 948 від 18.06.2026 та 80 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 968 від 08.07.2026. Ураховуючи вказані платежі, позивачем визначено залишок заборгованості в розмірі 1 335 008, 34 грн та подано на затвердження суду мирову угоду від 30.07.2026, підписану представником позивача та відповідачами 1-4. Судом також установлено, що у поданій 11.08.2026 заяві позивач, крім затвердження мирової угоди, просить прийняти зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з частковим добровільним погашенням відповідачами заборгованості в загальному розмірі 150 000, 00 грн та здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням заявленої до стягнення суми 1 335 008, 34 грн.

Вказана заява, у зв`язку з перебуванням у відпустці, отримана суддею Карабань Я.А. 17.08.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2026 заяву позивача про зменшення позовних вимог залишено без розгляду, у затвердженні мирової угоди від 30.07.2026, укладеної між Акціонерним товариством «Акціонерний банк «РАДАБАНК», Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі, - відмовлено та продовжено розгляд справи № 910/7189/26, з підстав зазначених в ухвалі.

31.08.2026 від позивача надійшла заява про затвердження мирової угоди, до якої долучено мирову угоду від 31.08.2026, підписану позивачем та всіма відповідачами.

У заяві позивач зазначає про досягнення між сторонами повного та остаточного компромісу щодо врегулювання спору та усунення недоліків попередньої редакції мирової угоди, у зв`язку з чим просить суд затвердити мирову угоду від 31.08.2026, виклавши її умови в резолютивній частині ухвали суду, закрити провадження у справі та повернути позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, в розмірі 11 137,56 грн.

Вказана заява, у зв`язку з перебуванням у відпустці, отримана суддею Карабань Я.А. 14.09.2026.

Дослідивши зміст поданої мирової угоди від 31.08.2026 та перевіривши її на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її затвердження з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 192 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

За змістом ч. 4 ст. 192 Господарського процесуального кодексу України, укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Водночас право сторін на врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди не є абсолютним.

Пунктом 1 частини 5 статті 192 Господарського процесуального кодексу України прямо передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Отже, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд має перевірити не лише наявність узгодженого волевиявлення сторін на її укладення, а й те, чи є її умови чіткими, несуперечливими, однозначними за змістом та такими, що можуть бути реально виконані.

Аналогічний правовий висновок викладено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі № 911/918/15, відповідно до якого при затвердженні мирової угоди суд повинен дослідити її умови, зокрема, на предмет їх відповідності закону, відсутності порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, а також їх виконуваності; недотримання хоча б однієї із зазначених вимог є підставою для відмови у затвердженні мирової угоди.

Таку ж правову позицію викладено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.06.2025 у справі № 917/141/24.

Суд зазначає, що умови мирової угоди від 31.08.2026 не відповідають предмету розгляду справи №910/7189/26.

Як установлено судом, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1 485 008, 34 грн.

Подана 11.08.2026 заява позивача про зменшення розміру позовних вимог до 1 335 008,34 грн у зв`язку з частковою сплатою заборгованості в розмірі 150 000,00 грн ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2026 залишена без розгляду.

Отже, зазначена заява не спричинила передбачених ст. 46 Господарського процесуального кодексу України процесуальних наслідків у вигляді зміни визначеного позивачем розміру позовних вимог у межах цієї справи. При цьому провадження у справі в частині вимог про стягнення 150 000,00 грн, які, за твердженням позивача, були сплачені після звернення до суду, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в зв`язку з відсутністю предмета спору не закривалось, оскільки відповідного клопотання позивачем не заявлялося.

Таким чином, на час вирішення питання про затвердження мирової угоди від 31.08.2026 предметом судового розгляду залишаються первісно заявлені позовні вимоги в загальному розмірі 1 485 008,34 грн.

Натомість у п. 1 мирової угоди від 31.08.2026 сторони зазначили, що розмір заборгованості, «що є предметом розгляду у справі №910/7189/26», складає 1 335 008, 34 грн, та саме щодо цієї суми визначили подальші умови її погашення і примусового виконання.

Однак таке визначення предмета спору не відповідає обсягу заявлених позовних вимог, оскільки судом не приймалося процесуального рішення про зменшення їх розміру з 1 485 008,34 грн до 1 335 008,34 грн, а провадження у справі в частині 150 000,00 грн не закривалося.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в разі відсутності предмета спору суд закриває провадження у справі.

Натомість із заяви про затвердження мирової угоди від 31.08.2026 не вбачається, що позивач просить закрити провадження у справі в частині стягнення 150 000,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, до заяви про затвердження мирової угоди від 31.08.2026 не додано доказів сплати 150 000,00 грн, які б підтверджували фактичне припинення спірного зобов`язання у відповідній частині та, відповідно, наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

При цьому позивач просить затвердити мирову угоду щодо суми 1 335 008,34 грн та закрити провадження у справі в цілому.

За таких обставин затвердження мирової угоди в запропонованій сторонами редакції з одночасним закриттям провадження у справі мало б наслідком закриття провадження щодо всього заявленого предмета спору в сумі 1 485 008,34 грн, тоді як умови мирової угоди врегульовують правовідносини сторін лише щодо 1 335 008,34 грн, а процесуальне питання позовних вимог у частині 150 000,00 грн окремо не визначено.

Отже, умови поданої мирової угоди не узгоджуються з предметом розгляду цієї справи та не дозволяють однозначно визначити правові наслідки її затвердження щодо частини первісно заявлених позовних вимог у розмірі 150 000,00 грн, яка умовами мирової угоди не охоплена, проте провадження щодо якої на час вирішення питання про затвердження мирової угоди не закрито.

Крім наведеного, мирова угода від 31.08.2026 містить внутрішні суперечності щодо осіб, зобов`язаних здійснювати погашення заборгованості, та порядку її примусового виконання.

Так, відповідно до п. 5 мирової угоди відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», відповідач-3 - ОСОБА_1 та відповідач-4 - ОСОБА_2 погодились солідарно добровільно сплатити позивачу заборгованість у розмірі 1 335 008,34 грн відповідно до встановленого цим пунктом графіка платежів.

Зокрема, сторонами визначено щомісячне погашення заборгованості починаючи з 31.08.2026 та із завершенням розрахунків 30.07.2027, при цьому перші одинадцять платежів визначено в розмірі 112 000,00 грн кожний, а останній платіж - у розмірі 103 008,34 грн.

Отже, за змістом п. 5 мирової угоди саме відповідачі-1, 3 та 4 є особами, на яких покладається солідарний обов`язок із погашення погодженої сторонами суми заборгованості.

Разом із тим у п. 6 мирової угоди сторони визначили, що відповідач-1, відповідач-2, відповідач-3 або кожен окремо мають право достроково погасити заборгованість у повному обсязі як за окремим платежем за встановленим графіком, так і в цілому всю суму заборгованості.

Таким чином, у п. 6 серед осіб, які можуть здійснювати виконання зобов`язання, визначено відповідачів-1, 2 та 3, тобто включено Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС», яке відповідно до п. 5 мирової угоди не віднесено до числа солідарних платників, та одночасно не зазначено відповідача-4 - ОСОБА_2 , на яку п. 5 такий обов`язок прямо покладає.

Крім цього, відповідно до п. 7 мирової угоди позивач погоджується не пред`являти вимог про безпосередню сплату коштів до відповідача-4 за умови повного, належного та своєчасного виконання відповідачем-1, відповідачем-2 та відповідачем-3 умов цієї мирової угоди.

Однак п. 5 мирової угоди обов`язок із погашення заборгованості покладено на відповідачів-1, 3 та 4, тоді як відповідач-2 до числа солідарних платників не включений.

Отже, п. 7 фактично ставить непред`явлення вимог до відповідача-4 у залежність, зокрема, від належного виконання мирової угоди відповідачем-2, на якого відповідно до п. 5 обов`язок здійснювати платежі за встановленим графіком не покладений.

Водночас п. 8 мирової угоди знову передбачено, що саме обов`язок відповідачів-1, 3 та 4 із солідарного погашення заборгованості вважається виконаним належним чином після отримання позивачем у повному обсязі погодженої сторонами суми боргу.

Таким чином, п.п. 5, 6, 7 та 8 мирової угоди не узгоджуються між собою щодо того, хто саме з відповідачів є особою, зобов`язаною здійснювати платежі на виконання мирової угоди, та від належного виконання якими саме відповідачами залежить припинення вимог позивача до інших учасників справи.

Крім цього, судом установлено, що у першому реченні п. 9 нової редакції мирової угоди сторони визначили, що наслідки порушення строків оплати пов`язуються з графіком, установленим п. 5 мирової угоди. Разом із тим надалі в цьому самому пункті встановлено, що позивач має право звернутися за примусовим стягненням суми простроченого платежу, розміри та строки сплати яких визначені у п. 4 мирової угоди.

Також п. 9 передбачено, що якщо прострочення платежу за графіком триває понад 20 днів від дати зазначеної у п. 4 цієї мирової угоди, позивач має право звернутися за примусовим стягненням усієї суми заборгованості, визначеної у п. 2 та п. 4 мирової угоди.

Водночас п. 4 мирової угоди не містить ані конкретного графіка платежів, ані дат їх здійснення, ані розміру окремих платежів.

За змістом п. 4 мирової угоди позивач лише зазначає, що бере до уваги внутрішні розрахунки між відповідачами та погоджується на зміну порядку виконання зобов`язання за умови дотримання гарантій, передбачених мировою угодою.

Відповідні умови щодо розміру та строків здійснення платежів фактично передбачені п. 5 мирової угоди.

Таким чином, хоча сторонами зазначено перше посилання в п. 9 мирової угоди на п. 5, інші положення цього самого пункту, які визначають розмір простроченого платежу, момент початку перебігу двадцятиденного строку та суму, що може бути пред`явлена до дострокового примусового стягнення відсилають до п. 4 мирової угоди, який відповідних умов не містить.

У зв`язку з наведеним неможливо однозначно визначити дату, з якої відповідний платіж вважається простроченим, момент початку перебігу погодженого сторонами двадцятиденного строку, а відтак і момент виникнення у позивача права на дострокове примусове стягнення всієї непогашеної суми заборгованості.

Крім цього, п. 9 мирової угоди містить внутрішню суперечність і щодо кола осіб, із яких здійснюється примусове стягнення.

Так, у першій частині п. 9 визначено, що в разі прострочення окремого платежу позивач має право на його примусове стягнення з відповідача-1, відповідача-3 та відповідача-4, разом або з кожного окремо.

Натомість у наступному реченні цього самого пункту передбачено, що в разі прострочення понад двадцять днів позивач має право на примусове стягнення всієї непогашеної суми з відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-3, разом або з кожного окремо.

Отже, за буквальним змістом п. 9 мирової угоди окремий прострочений платіж підлягає стягненню з відповідачів-1, 3 та 4, тоді як у разі тривання такого ж прострочення понад двадцять днів право на дострокове стягнення всього непогашеного боргу передбачено вже щодо іншого складу осіб - відповідачів-1, 2 та 3.

При цьому п. 5 мирової угоди солідарний обов`язок із погашення всієї заборгованості покладає саме на відповідачів-1, 3 та 4.

Відтак зі змісту мирової угоди неможливо однозначно визначити, чи набуває відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС» - обов`язок сплатити всю суму заборгованості в разі прострочення понад двадцять днів, незважаючи на те, що п. 5 такого обов`язку на нього не покладає, а також з яких підстав у такому випадку виключається можливість примусового стягнення всього залишку заборгованості з відповідача-4 - ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського процесуального кодексу України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, у порядку і строки, передбачені цією угодою.

Частиною 2 ст. 193 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі обов`язково зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішення.

При цьому ч. 2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано випадки, коли рішення ухвалено стосовно кількох відповідачів: має бути визначено, в якій саме частині рішення підлягає виконанню кожним боржником, або прямо зазначено про солідарність відповідного обов`язку.

Отже, умови мирової угоди, які після її затвердження підлягають відтворенню в резолютивній частині ухвали суду та можуть у подальшому бути звернені до примусового виконання, повинні дозволяти однозначно встановити обсяг і зміст обов`язків боржників, конкретне коло зобов`язаних осіб, строки виконання зобов`язань та обставини, з настанням яких у стягувача виникає право на примусове стягнення відповідних сум.

Додатково суд звертає увагу на зміст п. 15 мирової угоди.

Так, у вступній частині п. 15 визначено, що в разі невиконання мирової угоди відповідачі-1, 3 та 4 погоджуються на її примусове виконання в межах сум, які є несплаченими за графіком, установленим п. 5 мирової угоди.

Разом із тим у п.п. 15.2.- 15.5. мирової угоди відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК» визначено Боржником-1, відповідача-3 - ОСОБА_1 - Боржником-2, відповідача-4 - ОСОБА_2 - Боржником-3, а відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС» - Боржником-4.

Отже, попри те, що вступна частина п. 15 передбачає примусове виконання мирової угоди лише щодо відповідачів-1, 3 та 4, в цьому самому пункті відповідач-2 окремо визначений як «Боржник-4».

У сукупності з положеннями п.п. 6, 7 та 9 мирової угоди наведене створює додаткову невизначеність стосовно того, чи має Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС» статус боржника за мировою угодою та чи може ухвала про її затвердження бути звернена до примусового виконання щодо вказаної особи.

Суд зауважує, що мирова угода є результатом узгодженого волевиявлення її сторін, а тому визначення її конкретних умов належить саме сторонам спору.

При вирішенні питання про затвердження мирової угоди суд здійснює перевірку запропонованих сторонами умов на відповідність критеріям, установленим ст. 192 Господарського процесуального кодексу України, однак не наділений повноваженнями формулювати за сторони нові умови мирової угоди або змінювати погоджений та підписаний ними текст.

Відтак суд не може за власною ініціативою визначити, що в п.п. 6, 7, 9 та 15 мирової угоди сторони мали на увазі відповідача-4 замість відповідача-2 чи навпаки, так само як і не може самостійно замінити посилання на п. 4 мирової угоди посиланнями на п. 5, оскільки такі дії фактично означали б зміну погодженого сторонами суб`єктного складу зобов`язання та умов його примусового виконання.

Крім цього, суд звертає увагу на неузгодженість положень мирової угоди щодо моменту набрання нею чинності та початку виконання встановленого сторонами графіка платежів.

Так, відповідно до п. 5 мирової угоди перший платіж у розмірі 112 000,00 грн підлягає сплаті до 31.08.2026, тобто в день укладення мирової угоди, а наступні платежі мають здійснюватися відповідно до визначеного сторонами графіка.

Водночас п. 17 мирової угоди передбачено, що вона набирає чинності з моменту її затвердження Господарським судом міста Києва.

Отже, сторони визначили строк виконання першого грошового зобов`язання датою, яка передує моменту набрання мировою угодою чинності та, відповідно, виникненню обов`язку виконувати її умови.

При цьому на час вирішення судом питання про затвердження мирової угоди передбачений п. 5 строк сплати першого платежу (31.08.2026) уже сплив.

За таких обставин зі змісту мирової угоди неможливо однозначно встановити, чи вважається перший платіж таким, строк виконання якого настав до набрання мировою угодою чинності, чи виникає обов`язок щодо його сплати лише з моменту затвердження мирової угоди судом, а також з якого моменту в такому разі має обчислюватися прострочення виконання цього платежу та передбачений п. 9 мирової угоди двадцятиденний строк.

При цьому умовами мирової угоди не визначено іншого строку сплати першого платежу на випадок її затвердження судом після 31.08.2026, не передбачено, що такий платіж має бути здійснений до моменту затвердження мирової угоди, а також не врегульовано правових наслідків спливу встановленого для його сплати строку до набрання мировою угодою чинності.

Вказана обставина додатково свідчить про внутрішню неузгодженість умов мирової угоди в частині строків її виконання та набуває істотного значення з огляду на те, що саме порушення строків здійснення платежів за графіком відповідно до п. 9 мирової угоди є підставою для примусового стягнення простроченого платежу, а в разі прострочення понад двадцять днів - для дострокового стягнення всієї непогашеної суми заборгованості.

Ураховуючи встановлені судом обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що подана сторонами мирова угода від 31.08.2026 у запропонованій редакції не відповідає вимогам ст. 192 Господарського процесуального кодексу України та критерію виконуваності, встановленому п. 1 ч. 5 цієї статті, оскільки її положення не дозволяють однозначно встановити суб`єктний склад боржників, строки виконання зобов`язань та момент виникнення прострочення, зокрема щодо першого платежу, строк сплати якого визначено до моменту набрання мировою угодою чинності, осіб і обсяг зобов`язань, щодо яких допускається примусове виконання, а також не узгоджуються з процесуальним предметом судового розгляду, який на час вирішення питання про затвердження мирової угоди становить 1 485 008,34 грн, тоді як умови мирової угоди визначені щодо суми 1 335 008,34 грн, а провадження щодо 150 000,00 грн судом не закрито.

За таких обставин установлена неузгодженість умов мирової угоди унеможливлює її затвердження в поданій сторонами редакції та закриття провадження у справі, у зв`язку з чим підстави для затвердження мирової угоди від 31.08.2026 відсутні.

Разом із тим, суд зазначає, що відмова в затвердженні поданої мирової угоди від 31.08.2026 не перешкоджає сторонам, з огляду на положення ч.2 ст. 192 Господарського процесуального кодексу України, погодити її в іншій редакції, усунути виявлені судом недоліки та суперечності й повторно звернутися до суду зі спільною заявою про затвердження мирової угоди.

Щодо клопотання позивача про повернення з Державного бюджету України 50 відсотків сплаченого при поданні позову судового збору суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору у зв`язку з укладенням мирової угоди пов`язується із її затвердженням судом.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в затвердженні мирової угоди від 31.08.2026, правові підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків сплаченого судового збору в межах поданої заяви відсутні.

З огляду на відмову в затвердженні мирової угоди передбачені ч. 4 ст. 192 та п. 7 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України підстави для закриття провадження у справі відсутні, а судовий розгляд підлягає продовженню.

Керуючись статтями 46, 118, 119, 130, 192, 193, 231, 232-235, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. У затвердженні мирової угоди від 31.08.2026, укладеної між Акціонерним товариством «Акціонерний банк «РАДАБАНК», Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЛТІК», Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМТЕКССЕРВІС», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі № 910/7189/26, - відмовити.

2. Продовжити розгляд справи № 910/7189/26.

3. Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Я.А.Карабань