Рішення № 139743529, 15.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.09.2026Справа № 910/2576/26

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР ЕКСПОРТ" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12А, оф. 215, ідентифікаційний код 41710898)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА ДНІПРА" (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 11, офіс 1/26, ідентифікаційний код 43595168)

про стягнення збитків у розмірі 867 819,40 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР ЕКСПОРТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА ДНІПРА" про стягнення збитків у розмірі 867 819,40 грн, з яких: 827 689,55 грн реальних збитків та 40 129,85 грн збитків у вигляді упущеної вигоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 відмовлено у відкритті провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР ЕКСПОРТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА ДНІПРА" про стягнення збитків у розмірі 867 819,40 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР ЕКСПОРТ" задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі № 910/2576/26 скасовано, справу № 910/2576/26 передано на розгляд Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/2576/26 здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

29.06.2026 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано заяву про надання інформації про відкритий розрахунковий рахунок.

09.07.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву.

14.07.2026 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано відповідь на відзив.

27.07.2026 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА ДНІПРА", розміщені на його банківських рахунках, в межах суми 867 819,40 грн.

28.07.2026 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подані заперечення на заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР ЕКСПОРТ" про забезпечення позову відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР ЕКСПОРТ" (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА ДНІПРА" (далі - відповідач, виконавець) було укладено договір №02-08/25 про оброблення вантажів, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався здійснювати для замовника комплекс робіт і послуг з оброблення вантажу у морському порту «Південний» та надавати супутні послуги, зокрема транспортно-експедиційне обслуговування, зберігання вантажу, оформлення документів тощо. Конкретний вид, обсяг та вартість послуг визначалися додатками до договору (п.1.1 договору).

Умовами пунктів 2.8-2.11 договору передбачено, що відповідач організовує та погоджує із позивачем умови зберігання вантажу, забезпечує збереження його якості згідно з висновками лабораторії та за звичайних умов зберігання, вживає необхідних заходів для захисту вантажу від псування, контакту з речовинами, які можуть спричинити його пошкодження, а також від розкрадання.

Відповідно до пункту 2.12 договору у разі виявлення втрати, псування або пошкодження вантажу під час його зберігання відповідач зобов`язаний негайно повідомити про це позивача, а сторони мають скласти акт про псування, пошкодження або втрату вантажу. У разі вини відповідача він відшкодовує позивачу збитки у розмірі вартості втраченого, пошкодженого або зіпсованого вантажу, зазначеної у документах на вантаж.

Пунктами 2.13, 2.14 договору сторони погодили, що кінцева кількість вантажу визначається з урахуванням норм природних втрат. При перевезенні зерна автомобільним транспортом та його перевантаженні в порту допустимі природні втрати не можуть перевищувати 0,2 % загальної маси вантажу.

На виконання договору позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання пшеницю у кількості 612,8 т та ріпак у кількості 1 936,3 т. Факт прийняття продукції, її кількість та якість підтверджуються товарно-транспортними накладними, реєстрами прийняття вантажу, лабораторними аналізами та актом № 1 приймання продукції за кількістю та якістю від 30.09.2025.

Позивач зазначає, що в період з 23.10.2025 по 16.11.2025 відповідач відвантажив зі складу 1 911,41 т ріпаку та 609 320 кг пшениці.

Відповідно до акта списання природних/технологічних втрат № 20/11 від 20.11.2025 на склад було прийнято 1 936,3 т ріпаку, списано 22,09 т як втрати, а фізичний залишок становив 2,8 т. Отже, позивачу не повернуто 24,890 т ріпаку.

Супровідним листом та актом списання, направленими позивачу 24.11.2025, відповідач повідомив про проведення зачищення складу.

Позивач листом № 27/11 від 27.11.2025 заперечив проти списання 22,09 т ріпаку, оскільки такий обсяг становить 1,14 % від загальної маси прийнятого вантажу та істотно перевищує погоджену сторонами норму природних втрат у 0,2 %.

Листом № 28/11 від 28.11.2025 відповідач повідомив, що втрати ріпаку у розмірі 1,14% є, на його думку, нормативно обґрунтованими та відповідають ДСТУ, ISO та GAFTA.

01.12.2025 відповідачем було відвантажено ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» 19 720 кг пшениці за товарно-транспортною накладною № 15/12. Покупець не прийняв вантаж, що підтверджується відміткою в товарно-транспортній накладній та актом повернення №559551 від 01.12.2025. У названому акті зафіксовано невідповідність пшениці показникам якості: невластивий запах, зіпсовані зерна - 1,4 %, сміттєва домішка - 3,9 %.

15.12.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою скласти передбачені пунктом 2.12 договору акти та повернути 24,890 т ріпаку і 2 254,400 кг пшениці належної якості або відшкодувати їх вартість.

Відповідач листом від 15.12.2025 у задоволенні вимог фактично відмовив, пославшись на природні та технологічні втрати, а також на властивості самого вантажу.

На обґрунтування заявленого розміру реальних збитків позивач надав розрахунок, за яким:

- вартість 24,890 т втраченого ріпаку становить 592 461,65 грн;

- вартість 2 254,400 кг втраченої пшениці становить 21 305,43 грн;

- вартість 19 720 кг пошкодженої пшениці становить 189 737,95 грн;

- витрати на перевезення та зберігання втраченого ріпаку і пшениці становлять 24 184,52 грн.

Разом розмір реальних збитків визначено позивачем у сумі 827 689,55 грн.

Також позивач просить стягнути 40 129,85 грн упущеної вигоди, визначеної як різниця між ціною придбання продукції та ціною її подальшої реалізації за укладеними договорами поставки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, які є вільними у визначенні його умов у межах, встановлених законом.

Правовідносини сторін за договором № 02-08/25 мають змішаний характер та включають, зокрема, елементи договору зберігання.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання зберігач зобов`язується зберігати річ, передану йому поклажодавцем, і повернути її у схоронності.

Згідно зі статтею 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вживати всіх заходів, установлених договором, законом або особливостями речі, для забезпечення її схоронності. За статтею 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ у тому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням природної зміни її властивостей.

Відповідно до частини другої статті 950 Цивільного кодексу України професійний зберігач відповідає за втрату, нестачу або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, властивостей речі, про які він не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Отже, після встановлення факту прийняття відповідачем вантажу, його неповернення або повернення з погіршеними показниками якості саме відповідач повинен довести існування обставин, які звільняють його від відповідальності.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що для стягнення збитків необхідно встановити наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: протиправної поведінки відповідача, шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою, а також вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з названих елементів виключає відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

Такий висновок наведений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17 та від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.

Положеннями пунктів 2.8- 2.10 договору передбачено, що відповідач узгоджує із замовником у додатках умови зберігання вантажу, зокрема у закритому складському приміщенні або на відкритому складському майданчику, а початок зберігання визначається датою приймання вантажу на склад. Цими ж положеннями на відповідача покладено обов`язок ведення складського обліку, оформлення складських документів, одержання від перевізника та підписання товарно-транспортних накладних.

При цьому у пункті 2.11 договору сторони окремо погодили обов`язки відповідача щодо якості прийнятого вантажу. Так, відповідач «несе відповідальність за збереження якості прийнятого вантажу за показниками якості згідно висновків лабораторії Виконавця, за звичайних умов зберігання», а також зобов`язаний не допускати контакту вантажу з речовинами, які можуть спричинити його псування, вживати розумно необхідних заходів для боротьби зі шкідниками та захисту вантажу від розкрадання.

Цим самим пунктом договору встановлено виключний випадок звільнення відповідача від відповідальності за псування вантажу: якщо він «відповідно до інструкції Замовника прийняв на зберігання некондиційний вантаж» або вантаж, що швидко псується, і псування зумовлено саме його некондиційністю чи властивістю швидкого псування.

Пунктом 2.12 договору визначено спеціальний порядок дій відповідача у разі виявлення втрати, псування чи пошкодження продукції. Зокрема, виконавець «у разі виявлення втрат, псування, пошкодження вантажу під час зберігання на складі Виконавця, негайно повідомляє про це замовника», після чого сторони складають акт про псування, пошкодження або втрату вантажу. Цим же пунктом передбачено, що виконавець відшкодовує замовнику збитки у розмірі вартості втраченого, пошкодженого чи зіпсованого вантажу, зазначеної у документах на вантаж, якщо це сталося з його вини, у тому числі внаслідок умислу чи грубої необережності.

Судом встановлено, що відповідач, прийнявши продукцію без зауважень щодо її кількості та якості, не забезпечив збереження її кількісних і якісних показників, не довів вжиття передбачених пунктом 2.11 договору заходів для збереження якості вантажу та не виконав передбачений пунктом 2.12 договору порядок повідомлення позивача про втрату і псування продукції.

Складення відповідачем актів № 20/11 та № 1-12 одноособово, уже після проведення зачищення складу, не може вважатися належним виконанням пункту 2.12 договору, оскільки пункт 2.12 договору прямо передбачає не одноособове фіксування відповідачем втрат, а негайне повідомлення замовника та складення акта за участю сторін.

Відповідач не надав доказів, що повідомив позивача про виявлення нестачі до її списання або що надав позивачу можливість перевірити кількість та стан продукції.

Отже, у даній справі протиправність поведінки відповідача полягає насамперед у невиконанні ним конкретних обов`язків, погоджених пунктами 2.11 та 2.12 договору.

Суд також бере до уваги, що умовами пункту 2.11 договору передбачено звільнення відповідача від відповідальності за псування лише у випадку прийняття ним некондиційного вантажу за інструкцією позивача.

Однак, відповідач не надав жодного доказу, що ріпак чи пшениця були передані йому як некондиційні, що позивач надав інструкцію про прийняття такого вантажу або що продукція мала властивості, які не могли бути виявлені ним при її прийманні та лабораторному контролі.

За наведених обставин суд вважає доведеною протиправність поведінки відповідача.

Факт завдання позивачу реальних збитків підтверджується актами списання, товарно-транспортними накладними, актом повернення продукції покупцем, розрахунком вартості втраченого та пошкодженого вантажу, а також документами щодо понесених позивачем витрат на перевезення і зберігання продукції.

Причинний зв`язок між неналежним виконанням відповідачем договору та завданими позивачу збитками підтверджується тим, що продукція перебувала у володінні та під контролем відповідача, а нестача ріпаку і погіршення якісних показників пшениці виявлені саме після її зберігання та здійснення операцій відповідачем. Іншої причини виникнення таких наслідків відповідачем не доведено.

Щодо вини відповідача суд зазначає, що правовідносини сторін у частині зберігання регулюються, зокрема, статтями 936, 942, 949, 950 Цивільного кодексу України. За змістом частини другої статті 950 цього Кодексу професійний зберігач відповідає за втрату, нестачу або пошкодження речі, якщо не доведе існування обставин, що звільняють його від відповідальності.

Так, суд вважає, що поведінка відповідача свідчить щонайменше про грубу необережність, оскільки відповідач, володіючи вантажем, не забезпечив його збереження, не зафіксував втрату у передбаченому сторонами порядку, не залучив позивача до її оформлення, після чого одноособово списав продукцію та послався на загальні природні й технологічні втрати без надання належних доказів їх нормативності та причин виникнення.

Отже, судом встановлено наявність усіх елементів складу господарського правопорушення у діях відповідача щодо втрати ріпаку, списання 2 254,400 кг пшениці та пошкодження 19 720 кг пшениці, яку не прийняло ТОВ «АТ КАРГІЛЛ».

Водночас суд враховує, що пунктом 2.14 договору сторони самостійно врегулювали питання природних втрат зернових вантажів, установивши їх максимальний розмір у 0,2 % загальної маси при перевезенні автомобільним транспортом та перевантаженні в порту.

Сам позивач у позовній заяві визнає, що щодо 1 936,3 т ріпаку допустимий обсяг природних втрат становить 3,8726 т.

Тому заявлені до відшкодування збитки не підлягають стягненню у частині, що припадає на погоджений сторонами розмір природних втрат.

Вартість 3,8726 т ріпаку становить 92 180,27 грн. Пропорційні витрати на перевезення та зберігання цього обсягу ріпаку становлять 2 405,87 грн та 984,22 грн відповідно. Загалом із заявлених реальних збитків підлягає виключенню 95 570,36 грн.

Таким чином, розмір реальних збитків, доведений позивачем та такий, що підлягає стягненню з відповідача, становить 732 119,19 грн (827 689,55 грн - 95 570,36 грн).

Стосовно вимоги про стягнення 40 129,85 грн упущеної вигоди суд зазначає, що пунктом 5.1 договору № 02-08/25 сторони погодили відшкодування лише прямих збитків.

Оскільки упущена вигода не є прямими збитками, а умова пункту 5.1 договору не визнана недійсною та є обов`язковою для сторін, підстави для її стягнення відсутні.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.11.2021 у справі № 161/14197/20 зазначив, що для стягнення упущеної вигоди позивач повинен довести реальну можливість одержання доходу, вжиття ним заходів для його одержання та те, що саме поведінка відповідача була єдиною і достатньою причиною неодержання такого доходу. Проте в даному випадку вимога про її стягнення виключається погодженим сторонами у пункті 5.1 договору обмеженням відповідальності.

З огляду на наведене позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача 732 119,19 грн реальних збитків. У задоволенні вимог про стягнення 95 570,36 грн збитків, які припадають на допустимі природні втрати ріпаку, та 40 129,85 грн упущеної вигоди слід відмовити.

Посилання відповідача на те, що списання 22,09 т ріпаку відповідає ДСТУ, ISO та GAFTA, суд відхиляє, оскільки відповідач не зазначив конкретного нормативного документа, його положення, порядок застосування та не довів, що такі положення поширюються саме на спірні правовідносини. ISO та GAFTA не є погодженими сторонами умовами договору та не можуть підміняти положення пункту 2.14 договору, яким сторони самостійно встановили граничний розмір природних втрат.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що продукція могла бути прийнята з неналежними показниками якості, оскільки вони суперечать пункту 2.11 договору та не підтверджені доказами. Відповідач не надав інструкції позивача про прийняття некондиційного вантажу, акта приймання продукції з відповідними зауваженнями, лабораторного висновку щодо її некондиційності на момент прийняття чи інших належних доказів.

Посилання відповідача на неможливість встановлення причин повернення 19 720 кг пшениці лише з товарно-транспортної накладної № 15/12 не приймається судом, оскільки товарно-транспортна накладна оцінюється у взаємозв`язку з актом повернення № 559551 від 01.12.2025, який є додатком до неї та містить конкретні зауваження щодо якості продукції. Саме сукупність указаних доказів підтверджує факт повернення пшениці покупцем у зв`язку з її неналежною якістю.

Також суд критично оцінює доводи відповідача про недоведеність реальних збитків, оскільки їх розмір визначено позивачем на підставі документів на вантаж, договорів поставки, документів щодо вартості перевезення та зберігання продукції. Відповідач не надав контррозрахунку, не спростував вартість вантажу, не довів можливість використання пошкодженої пшениці за первісним призначенням та не надав доказів, які б свідчили про інший розмір збитків.

Водночас, доводи відповідача щодо неможливості стягнення упущеної вигоди суд бере до уваги, оскільки вони відповідають погодженій сторонами умові пункту 5.1 договору про відшкодування лише прямих збитків.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Отже, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 732 119,19 грн реальних збитків.

Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА ДНІПРА" (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 11, офіс 1/26, ідентифікаційний код 43595168) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТАР ЕКСПОРТ" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12А, оф. 215, ідентифікаційний код 41710898) 732 119 (сімсот тридцять дві тисячі сто дев`ятнадцять) грн 19 коп. реальних збитків та 10 981 (десять тисяч дев`ятсот вісімдесят одну) грн 79 коп. судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 15.09.2026

Суддя І.О. Андреїшина