Ухвала суду № 139741890, 14.09.2026, Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/635/25

номер провадження 1-кп/546/22/26

УХВАЛА

14 вересня 2026 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі прокурора ОСОБА_2 , обвинувачених: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , секретаря судового засідання ОСОБА_10 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданнів залі суду кримінальне провадження № 12025170440000289, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 квітня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_11 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

встановив:

До Решетилівського районного суду Полтавської області 30 червня 2025 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 квітня 2025 року за № 12025170440000289, за обвинуваченням ОСОБА_11 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 червня 2025 року указане кримінальне провадження було розподілене судді ОСОБА_12 та присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 546/635/25.

02 лютого 2026 року від захисників обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 до суду надійшло клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, на обґрунтування якого зазначено наступне. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості, зокрема, анкетні дані кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство). Натомість стороною обвинувачення в обвинувальному акті зазначено відомості щодо національності, освіти, стану здоров`я (наявність інвалідності), сімейного стану, зазначено ідентифікаційний код, місце роботи та посада, зазначено, що не є депутатом, а також наявності судимості обвинуваченого ОСОБА_4 , які належать до конфіденційної інформації та згоди на використання якої надано не було. Аналогічні порушення зазначені стосовно інших обвинувачених, а саме ОСОБА_11 та ОСОБА_5 . Посилаючись на положення статті 32 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року №5-зп щодо визначення переліку інформації віднесеної до конфіденційної, захисники вважають зазначення вищевказаної інформації втручанням у особисте і сімейне життя обвинувачених. Також було зазначено відомості стосовно захисників обвинувачених, що не передбачено статтею 291 КПК України.

Крім того у обвинувальному акті викладена неповна, незрозуміла, неконкретизована та детальна інформація викладених фактичних обставин кримінального правопорушення та пред`явлення формулювання обвинувачення. У врученому обвинувальному акті, а також у розділах «Виклад фактичних обвинувачень кримінального правопорушення», які прокурор вважає встановленими та «Формулювання обвинувачення», викладено слово в слово лише зміст повідомлення про підозру, яке було вручено раніше, а тому за таким «обвинувальним актом» особа має статус не обвинуваченого, а підозрюваного, оскільки відповідно до положення статті 277 КПК України це становить зміст повідомлення про підозру.

У частині 3 «Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення» та частині 3 «Формулювання обвинувачення» в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 приїдуть на автомобілі ВАЗ 2107 червоного кольору кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , з причепом зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 , на територію ферми, але в ньому не зазначено, кому належать вищезазначені транспортні засоби; де вони їх візьмуть, хто буде керувати транспортними засобами, тобто дані фактичні обставини не встановлені, а самі обвинувачення не конкретизовані в цій частині, а є лише припущенням.

Крім того, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 прибули до с. Березняки Решетилівської ТГ Полтавської області, а потім зайшли на територію ферми по вул. Центральна, буд 24, виходячи з викладеного слідує, що територія ферми знаходиться не в самому населеному пункті, а саме в селі Березняки Решетилівської ТГ, до якого обвинувачені нібито прибули, а за межами села, а тому незрозуміло звідки взялася вул. Центральна, буд. 24 Решетилівської ТГ. Також, якщо припустити, що сторона обвинувачення мала на увазі, що «с.» - село, «вул. - вулиця, «буд.» - будинок, «ТГ» - територіальна громада, а не інше визначення скорочених назв, оскільки лише в населених пунктах привласнюються назви вулиць та номери будинків, з вищевикладеного вбачається, що обвинувачені в населеному пункті не перебували. Також не конкретизовано, яким чином обвинувачені туди прибули (пішим, автомобілем, велосипедом і тд), не зазначено хто є власником чи власником даного складського приміщення та ферми.

Також, у обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_11 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 діючи разом, по черзі, винесли речі, що в сукупності становлять брухт чорних металів, тому виникає конкретне питання, вони виносили речі, які самі з визначенням індивідуальних ознак не конкретизовано, чи брухт чорних металів; які речі вони виносили разом (що конкретно) та які по черзі (хто в якій черзі виносив).

Також в обвинувальному акті зазначено, що обвинувачені транспортували викрадене до с. Сухорабівка, де по пров. Луговому у буд. 5 заховали брухт чорних металів загальною масою 640 кг на території вказаного домоволодіння.

Відповідно до п. 4 Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої наказом Державної служби статистики України від 11.04.2016 № 56 домоволодіння - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на одній земельній ділянці.

Однак у обвинувальному акті не конкретизовано, де саме конкретно обвинувачені заховали брухт чорних металів (хоча раніше раніше зазначалося виносили речі) у будинку чи в господарських спорудах та будівлях, які розташовані на земельній ділянці даного дому, його кількість, найменування та інші відмінності індивідуальних ознак. Також не зазначено, кому належить дане домоволодіння, а також житловий будинок, господарі споруди та будівлі, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .

Захисники вважають, що неприпустимим є в обвинувальному акті зазначення незрозумілих та невиправданих скорочень у назвах як «авто», «буд», «с.», «вул.», «ТГ», що можна зрозуміти, припускати та тлумачити, як завгодно.

Використання судами у рішенні спростованої термінології, або такої, що прямо суперечити чи спотворює зміст визначених КПК України, термінів, ставить під сумнів законність ухваленого рішення, до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2018 року, справа № 199/5625/17.

Вищеперелічене порушує права обвинувачених мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «а» п.3 ст.6 Конвенції.

Крім того реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам КПК України. Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен відображати хід і проміжні результати досудового розслідування, використані у розслідуванні джерела доказів, а тому в ньому обов`язково має бути зазначено в хронологічному порядку дати про кожну процесуальну дію, проведену під час досудового розслідування, а саме її номер, найменування та час проведення (дата і часовий відрізок).

У долученому до обвинувального акту реєстру матеріалів досудового розслідування не містяться в хронологічному порядку дані про кожну процесуальну дію проведену під час досудового розслідування, а саме її номер, найменування та час проведення (дата і часовий відрізок), зокрема, внесення відомостей до ЄРДР, повідомлення про початок досудового розслідування із зазначенням часу, клопотання про дозвіл на проведення обшуку (дані процесуальні дії чомусь зазначені в розділі II, як процесуальні рішення), є порушенням і неможливо встановити, які процесуальні дії та процесуальні рішення були прийняті в ході досудового розслідування.

У розділі III «Заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані в досудовому розслідуванні» Реєстру матеріалів досудового розслідування всупереч пункту 3 частини 2 статті 109 КПК України та статті 131 КПК України не зазначені, крім двох ухвал слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 10 квітня 2025 року, інші заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема, передбачений пунктом 2 статті 131 КПК України, виклик слідчим, прокурором, судовий виклик, ніби час досудового розслідування не викликалися підозрювані, свідки, не робилися судові виклики під час розгляду слідчим суддею різного роду клопотань слідчого, прокурора, підозрюваного та захисту.

Наведені в обвинувальному акті та реєстрі порушення не є вичерпними.

Посилаючись на викладені обставини, захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 просили обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025170440000289 від 07 квітня 2025 року, затвердженого 27 червня 2025 року прокурором Карлівського відділу Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_2 за частиною 4 статті 185 КК України, повернути прокурору як такий, що не відповідає вимогам КПК України, у т.ч. ч.6 ст.9 та ст. 7 КПК України (а. п. 102 105).

У зв`язку із наданням судді ОСОБА_12 відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами відповідно до наказу № 03-ОС від 20 квітня 2026 року розпорядженням керівника апарату Решетилівського районного суду Полтавської області ОСОБА_13 від 21 квітня 2026 року було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 546/635/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2026 року указане кримінальне провадження було розподілене судді ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 21 квітня 2026 року прийнято до свого провадження указане кримінальне провадження, підготовче судове засідання призначено на 21 травня 2026 року, яке у зв`язку із перебуванням головуючого судді в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню №546/1151/25 було відкладено на 29 липня 2026 року.

У подальшому за клопотанням прокурора судове засідання було відкладено на 14 вересня 2026 року.

У підготовчому судовому засіданні 14 вересня 2026 року захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та обвинувачені ОСОБА_4 і ОСОБА_5 подане 02 лютого 2026 року клопотання про повернення прокурору обвинувального акту підтримали та просили його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_9 клопотання підтримали.

Прокурор ОСОБА_2 у задоволенні указаного клопотання просила відмовити та зазначила, що підстави для повернення обвинувального акту прокурору, визначені п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, яким передбачено, що суд має право прийняти рішення повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Таким чином, вказаною нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для повернення обвинувального акту прокурору, а саме невідповідність обвинувального акту вимогам закону.

У ст.ст. 109, 291 КПК України викладено вичерпні вимоги до змісту обвинувального акту та його додатків. Повернення обвинувального акту прокурору зі стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції допускається лише у разі порушення прокурором чи слідчим цих вимог. Таким чином, суд може повернути прокурору обвинувальний акт виключно з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, для чого є необхідність встановлення невідповідності такого акту положенням цієї статті. При цьому повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Суд має право, а не обов`язок прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, що узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2018 у справі № 520/8135/15-к.

Отже, предметом перевірки суду на стадії підготовчого судового засідання є саме відповідність форми та змісту обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, а не перевірка доведеності обвинувачення, повноти досудового розслідування чи достатності доказів.

Щодо недоліків на думку сторони захисту щодо розголошення анкетних відомостей обвинувачуваних прокурор зазначила, що сторона захисту посилається на те, що в обвинувальному акті поряд із передбаченими законом анкетними відомостями зазначено додаткову інформацію про обвинувачених. Однак наведена обставина не свідчить про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України.

Ідентичні за змістом анкетні дані, надані стороні обвинувачення самими ж обвинувачуваними, також були зазначені в угоді про визнання винуватості, укладеній за участі ОСОБА_11 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за їх ініціативи та за участі їх захисників, в тому числі захисника ОСОБА_8 який є співавтором клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, про що містяться їх підписи у вказаній угоді та відповідна згода із змістом такої угоди в тому числі в частині зазначення анкетних даних на той час підозрюваних ОСОБА_11 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Отже, наведений довод не стосується істотної невідповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України.

Щодо надання неповного та неконкретизованого на думку сторони захисту формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті прокурор указувала, що кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність чи повноту визначення прокурором обсягу обвинувачення або зобов`язувати його змінювати, оскільки визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора (постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №273/1053/17 та від 10.09.2020 у справі №504/3802/15-к).

З огляду на вищенаведене на підготовчому провадженні суд не вправі перевіряти правильність обраної кваліфікації, наявність усіх елементів складу кримінального правопорушення, яке інкримінується особі (їх повноту), так як законодавець не наділяє суд під час підготовчого судового засідання повноваженнями оцінювати процесуальне рішення прокурора про закінчення досудового розслідування в частині достатності доказів та повноти формулювання офіційної версії обвинувачення.

ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 у своєму клопотанні зазначають, що обвинувальний акт тотожний за своїм змістом з повідомленням про підозру, яке було вручене раніше, а тому за таким обвинувальним актом, на думку сторони захисту, особа має статус підозрюваного.

Згідно усталеної судової практики, повідомлення про підозру та обвинувальний акт не можуть містити принципових відмінностей у викладенні фактичних обставин, які впливають на обсяг обвинувачення чи кваліфікацію дій винного. З огляду на те, що обвинувальний акт уточнює формулювання обвинувачення на підставі зібраних доказів, його зміст і зміст повідомлення про підозру можуть не збігатися. Різний за змістом виклад у письмовому повідомленні про підозру та обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення в частині дати скоєння протиправного діяння не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону. Такий висновок зробила колегія суддів Другої судової палати ККС ВС у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №718/1189/22. Водночас тотожність викладу фактичних обставин в обвинувальному акті та повідомленні про підозру свідчить лише про те, що стороною обвинувачення було зібрано достатньо доказів в ході досудового розслідування вже на етапі повідомлення особам про підозру.

У своєму клопотанні сторона захисту зазначає про відсутність відомостей щодо власника транспортного засобу, причепа, а також окремих обставин їх використання.

Однак п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України не встановлює обов`язку прокурора зазначати в обвинувальному акті правовий статус або власника кожного транспортного засобу, який згадується під час опису кримінального правопорушення.

Питання про те, хто саме керував транспортним засобом, кому він належав, яким чином використовувався, хто є власником складського приміщення, в якому обвинувачені здійснили крадіжку, хто є власником домоволодіння, в якому останні заховали викрадене майно та яке значення це має для доведення вини, є предметом судового розгляду та оцінки доказів.

Більше того, стороні захисту добре відомо хто є власником транспортного засобу, зазначеного в обвинувальному акту, оскільки останні в порядку ст. 290 КПК України ознайомлені з матеріалами кримінального провадження, брали участь в розгляді клопотання ОСОБА_4 , який є батьком одного з обвинувачених, про скасування арешту з вказаного транспортного засобу.

Також зі змісту клопотання про здійснення судового виклику осіб для допиту від 02.02.2026, поданого захисниками ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , вбачається, що їм відомо, хто є власником домоволодіння, на території якого обвинувачені зберігали викрадене майно.

Підсумовуючи, вимоги до обвинувального акта не можуть тлумачитися таким чином, щоб він фактично перетворювався на процесуальний документ, який має містити повний виклад усіх доказів, усіх деталей механізму вчинення кримінального правопорушення та всіх відомостей, які можуть бути встановлені під час судового розгляду. Стаття 291 КПК України встановлює обов`язкові відомості обвинувального акта, а не вимогу викладати в ньому весь зміст матеріалів досудового розслідування.

Посилання сторони захисту на те, що останнім незрозумілим є місце вчинення кримінального правопорушення є також неспроможним, враховуючи що у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення та формулюванні обвинувачення, викладених в обвинувальному акті, чітко вказано с. Березняки Решетилівської ТГ Полтавської області та в цьому ж реченні названо вул. Центральна, 24.

Крім того, доводи вказаного клопотання самі собі суперечать, оскільки вже на сторінці 6 (4 абзац знизу) захисники зазначають «не зазначено хто є власником чи володільцем складського приміщення та ферми в селі Березняки по вул. Центральній, 24».

При цьому сторона захисту не довела існування будь-якої невизначеності щодо обсягу пред`явленого обвинувачення, яка фактично перешкоджає здійсненню захисту. Навпаки, зміст інших клопотань адвокатів свідчить про те, що захисникам відомі обставини, які вони вважають недостатньо конкретизованими в обвинувальному акті, вони дають їм власну оцінку, посилаються на матеріали кримінального провадження та формулюють заперечення щодо кожної з них. Отже, наведені обставини свідчать не про неможливість реалізації права на захист, а про незгоду сторони захисту з обсягом та змістом версії сторони обвинувачення.

Щодо індивідуальних ознак брухту чорних металів прокурор зазначила наступне.

З обвинувального акту вбачається, що предметом посягання визначено брухт чорних металів, при цьому зазначено його вид та загальну вагу.

Таким чином, предмет кримінального правопорушення визначений за родовими та кількісними ознаками: предмет брухт чорних металів; вид чорний метал; кількість конкретна маса у кілограмах.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Відповідно ст. 1 ЗУ «Про металобрухт» металобрухт це непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів і їх сплавів.

Вимога сторони захисту додатково зазначити індивідуальні ознаки кожного окремого шматка металобрухту не ґрунтується на вимогах ст. 291 КПК України.

Металобрухт за своєю природою є майном, яке в господарському обороті характеризується, зокрема, видом металу та масою. Тому зазначення виду металу та його ваги дозволяє достатньо визначити предмет посягання для цілей формулювання обвинувачення.

Саме поняття «індивідуальних ознак» речі не може механічно застосовуватися до сукупності металобрухту таким чином, щоб вимагати опису кожного окремого фрагмента.

Отже, зазначення у обвинувальному акті виду металу та його маси забезпечує належну конкретизацію предмета посягання.

Безпідставним також є твердження сторони захисту про недопустимість скорочень у назвах як «авто», «буд.», «вул.», «с.», «ТГ», у зв`язку з чим «вказані слова можна припустити та тлумачити як завгодно». Правила Українського правопису як стандарту державної мови, затверджені 01 березня 2026 року рішенням № 47 Національної комісії зі стандартів державної мови, передбачають відповідні скорочення та абревіатури, які є зрозумілими кожному.

Щодо реєстру матеріалів досудового розслідування прокурор вказала наступне.

Внесення відомостей до ЄРДР, а також повідомлення про початок досудового розслідування не є процесуальними діями в розумінні кримінального процесуального законодавства. Водночас в ст. 109 КПК України вказана вимога щодо зазначення часу саме щодо проведення процесуальної дії. А тому посилання сторони захисту щодо незазначення таких відомостей у реєстрі матеріалів досудового розслідування є неспроможними.

Крім того, в КПК України немає вимоги, що реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити відомості саме в хронологічному порядку, як зазначає сторона захисту.

Стосовно відсутності в реєстрі матеріалів досудового розслідування відомостей про застосування такого виду заходу забезпечення кримінального провадження, як виклик слідчим, прокурором, прокурор зазначила, що саме по собі невнесення таких відомостей до реєстру не позбавляє сторону захисту права посилатись на здійснення таких викликів слідчим, прокурором, у випадку, якщо на думку сторони захисту це матиме значення для питань судового розгляду, а тому формальна відсутність таких відомостей в реєстрі матеріалів досудового розслідування сама по собі не є перешкодою для призначення кримінального провадження до судового розгляду, а отже не є підставою для прийняття судом рішення про повернення обвинувального акта прокурору з цих підстав.

Аналіз положень ст. 109, 291 КПК України дає підстави стверджувати, що реєстр матеріалів досудового розслідування є додатком до обвинувального акта та не є його частиною чи складовою.

Водночас, з огляду на зміст п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, для ухвалення рішення про повернення обвинувального акта прокурору суд має встановити невідповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України саме обвинувального акта як процесуального документа, яким висувається обвинувачення.

Зважаючи на те, що кримінальне процесуальне законодавство не визначає наявність недоліків реєстру матеріалів досудового розслідування як підставу для прийняття судом рішення про повернення обвинувального акта прокурору, в даному випадку відсутні підстави для задоволення клопотання сторони захисту.

Сторона захисту у своєму клопотанні не навела конкретних обставин, які б свідчили про те, що зазначені нею недоліки реєстру позбавили обвинувачених можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, зрозуміти обсяг пред`явленого обвинувачення, належним чином підготуватися до захисту або іншим чином реалізувати передбачені КПК України процесуальні права.

Отже, навіть наведені стороною захисту зауваження до реєстру не свідчать про існування перешкод для призначення кримінального провадження до судового розгляду, а тому не можуть бути достатньою підставою для повернення обвинувального акта прокурору.

Таким чином, доводи сторони захисту, викладені у клопотанні про повернення обвинувального акта прокурору, зводяться переважно до незгоди з обсягом та способом викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, характеристиками предмета посягання, зазначенням окремих відомостей щодо майна та осіб, а також до зауважень щодо оформлення реєстру матеріалів досудового розслідування.

Водночас сторона захисту не навела таких недоліків обвинувального акта, які б свідчили про відсутність передбачених ст. 291 КПК України обов`язкових відомостей або про неможливість визначити з його змісту сутність пред`явленого кожному з обвинувачених обвинувачення.

Представник потерпілого у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету представниці потерпілого ОСОБА_20 .

Суд, заслухавши учасників розгляду даного кримінального провадження, дослідивши наявні матеріали справи в межах заявленого клопотання, вважає що клопотання захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 про повернення обвинувального акта прокурору до задоволення не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Вимоги до обвинувального акта передбачені статтею 291 КПК України.

Так, відповідно до частин 2 - 4 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт повинен, зокрема, містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; дату та місце його складення та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. До обвинувального акта додається: 1) реєстр матеріалів досудового розслідування; 2) цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування; 3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування; 4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; 5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Суд вважає, що поданий до суду обвинувальний акт відповідає вимогам статті 291 КПК України, оскільки він містить відомості, які передбачені пунктами 1-9 частини 2 статті 291 КПК України, підписаний слідчим та прокурором, який його затвердив і до нього додано передбачені кримінальним процесуальним законом додатки.

Щодо зазначення стороною обвинувачення в обвинувальному акті відомостей щодо національності, освіти, стану здоров`я (наявність інвалідності), сімейного стану, зазначено ідентифікаційний код, місце роботи та посада, зазначено, що не є депутатом, а також наявності судимості обвинуваченого ОСОБА_4 , які належать до конфіденційної інформації та згоди на використання якої надано не було, слід заначити наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 374 КПК України у вступній частині вироку зазначаються прізвище, ім`я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи.

Тобто, дана інформація повинна бути встановлена в рамках кримінального провадження та відображена у вироку суду. А тому посилання сторони захисту на порушення статті 32 Конституції України є безпідставним.

Вказівка ж в обвинувальному акті відомостей про національність обвинувачених жодним чином не порушує їх конституційних прав, а навпаки сприяє забезпеченню їх права виступати в суді рідною мовою.

Зазначення відомостей про захисників обвинувачених суд також не вважає порушенням вимог до обвинувального акта, передбачених статтею 291 КПК України. Судові засідання проводяться за участі учасників судового провадження, які повинні бути повідомлені про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток на їх адресу.

Щодо твердження захисників про те, що у обвинувальному акті викладена неповна, незрозуміла, неконкретизована та детальна інформація викладених фактичних обставин кримінального правопорушення та пред`явлення формулювання обвинувачення.

На думку суду, доводи захисників, викладені у їх клопотанні, не вказують на невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України і у своїй більшості зводяться до оспорювання фактичних обставин справи та незгоди із пред`явленим обвинуваченням.

Суд звертає увагу, що в обвинувальному акті викладаються ті фактичні обставини вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими. Вказане означає, що визначення обсягу та способу викладення фактичних обставин кримінального правопорушення у тексті обвинувального акта належить до повноважень прокурора, а тому ані суд, ані інші учасники судового провадження не можуть вимагати від нього змінити їх виклад.

Крім того, під час підготовчого засідання не досліджуються будь-які докази на підтвердження, або спростування викладених прокурором фактичних обставин, а тому суд позбавлений можливості на даному етапі перевіряти чи встановлювати їх достовірність.

Суд наголошує на тому, що питання, які стосуються змісту та достовірності викладених прокурором фактичних обставин кримінального правопорушення не підлягають розгляду на підготовчому судовому засіданні і суд на цій стадії лише встановлює відповідність процесуальної форми обвинувального акта вимогам, визначеним кримінальним процесуальним законом, не досліджуючи при цьому суті обвинувачення, а тому не вправі зобов`язувати прокурора зазначати в обвинувальному акті інші обставини чи події, або викладати їх в інший спосіб.

Суд не може передчасно, без дослідження будь-яких доказів, надавати оцінку обставинам, викладеним в обвинувальному акті та ставити їх існування під сумнів, як того вимагають захисники.

З приводу того, що у врученому обвинувальному акті, а також у розділах «Виклад фактичних обвинувачень кримінального правопорушення», які прокурор вважає встановленими та «Формулювання обвинувачення», викладено слово в слово лише зміст повідомлення про підозру, яке було вручено раніше, а тому за таким «обвинувальним актом» особа має статус не обвинуваченого, а підозрюваного, оскільки відповідно до положення статті 277 КПК України це становить зміст повідомлення про підозру суд зазначає наступне.

Так, у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 718/1189/22 суд зазначив, що у письмовому повідомленні про підозру має міститися лише стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, відомих на момент такого повідомлення, у той час як в обвинувальному акті має міститися виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими. Саме тому зміст формулювання обвинувачення при складанні обвинувального акта може як збігатися, так і відрізнятися від сформульованої підозри у письмовому повідомленні про неї з огляду на те, що в обвинувальному акті викладаються не лише відомі на момент повідомлення про підозру фактичні обставини кримінального правопорушення, а й обставини, встановлені під час досудового розслідування. Таким чином, до формулювання повідомлення про підозру законодавець встановлює менші вимоги, аніж до формулювання обвинувачення з викладенням його в обвинувальному акті. Колегія суддів слідує позиції, викладеної в попередніх рішеннях ВС про те, що принципових відмінностей у викладенні фактичних обставин, які впливають на обсяг обвинувачення чи кваліфікацію дій винного, у цих двох процесуальних документах не може бути, однак звертає увагу, що їх зміст не завжди може повністю збігатися, оскільки обвинувальний акт уточнює формулювання обвинувачення на підставі зібраних доказів.

Таким чином подібність змісту формулювання обвинувачення при складанні обвинувального акта та сформульованої підозри у письмовому повідомленні про неї жодним чином не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, свій захист підозрюваний здійснює саме від обвинувачення, висунутого в обвинувальному акті.

Що стосується посилань захисників на те, що неприпустимим є в обвинувальному акті зазначення незрозумілих та невиправданих скорочень у назвах як «авто», «буд», «с.», «вул.», «ТГ», що можна зрозуміти, припускати та тлумачити, як завгодно, то Український правопис, яким встановлено загальноприйняті і загальнообов`язкові правила щодо способів передачі мови на письмі, дозволяє вживати скорочені назви. Державним стандартом України скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі (ДСТУ 3582-97) визначені загальні вимоги та правила скорочення

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 199/6058/18.

Так, указаним ДСТУ, зокрема, визначено наступні скорочення: «автомобільний - автомоб.», «будинок б.», «село с.», «вулиця вул.» та ін.

Щодо посилання захисників на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року, справа № 199/5625/17, то у даній постанові, зокрема зазначено: «Застосований апеляційним судом термін «вважати» тлумачиться як - визнавати якимось, прирівнювати до кого-, чого-небудь, мати якусь думку, думати, гадати. Тому, за своїм змістом, не є тотожним юридичному терміну «призначити». Таким чином, суд апеляційної інстанції при ухваленні вироку, грубо порушив вимоги кримінального процесуального закону, адже ухвалене ним рішення за своїм змістом не відповідає законодавчим приписам, які регламентовані ч.4 ст. 374 КПК, про те, що у резолютивній частині вироку має бути прописано покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними та остаточна міра покарання, обрана судом». Унаслідок чого судом було зроблено наступний висновок: «використання судами під час ухвалення рішень, спрощеної термінології, або яка прямо суперечить чи спотворює зміст визначених кримінальним процесуальним законом термінів є неприпустимим. Допущення таких порушень під час складання судового рішення є неприйнятним, адже це ставить під сумнів законність ухваленого рішення».

Тобто, обставини викладені у даній постанові, не стосуються загальноприйнятих скорочень, які були наведені у обвинувальному акті.

Таким чином суд не знайшов підстав вважати, що обвинувальний акт не є конкретним та містить неповні відомості, зміст яких перешкоджає стороні захисту його зрозуміти на стільки, аби це заважало здійснювати ефективний захист.

Суд також не приймає доводи захисників щодо невідповідності реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам КПК України з тих підстав, що в ньому не було зазначено в хронологічному порядку дані про кожну процесуальну дію проведену під час досудового розслідування, а саме її номер, найменування та час проведення (дата і часовий відрізок), зокрема, внесення відомостей до ЄРДР, повідомлення про початок досудового розслідування із зазначенням часу, клопотання про дозвіл на проведення обшуку (дані процесуальні дії чомусь зазначені в розділі II, як процесуальні рішення), не вказані усі заходи забезпечення кримінального провадження з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування. Водночас відсутність окремих процесуальних дій у реєстрі матеріалів досудового розслідування, на думку суду, не є істотним порушенням та не може слугувати підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

Суд уважає, що відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування переліку усіх заходів забезпечення кримінального провадження у справі жодним чином не перешкоджало стороні захисту ознайомитися із цими заходами в порядку ст. 290 КПК.

Щодо інших недоліків, які містяться, на думку захисників, у реєстрі матеріалів досудового розслідування, суд вважає, що КПК України не визначає їх наявність як підставу для повернення обвинувального акта, оскільки відповідно до пункту 3 частини 3 статті 314 КПК України, єдиним процесуальним документом, що підлягає дослідженню судом під час підготовчого судового засідання, є обвинувальний акт. Водночас, додатки до обвинувального акта, визначені частиною 4 статті 291 КПК України, не є предметом судового контролю під час підготовчого судового засідання.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що вказані в клопотанні сторони захисту недоліки не знайшли свого підтвердження, а тому в задоволенні даного клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 291, 314, 315, 376 КПК України, суд

постановив:

У задоволенні клопотання захисників обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 про повернення обвинувального акта прокурору по кримінальному провадженню, за № 12025170440000289, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 квітня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_11 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення щодо неї можуть бути включені в апеляційну скаргу на рішення, яке буде прийнято судом по суті розгляду судового провадження.

Повний текст ухвали оголошено в залі судового засідання Решетилівського районного суду Полтавської області о 08 годині 05 хвилин 15 вересня 2026 року

Суддя ОСОБА_1