Ухвала суду № 139731826, 10.09.2026, Приморський районний суд м. Одеси

10.09.2026

Справа № 522/13284/24

Провадження по справі № 1-кп/522/1957/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси №106 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12023162510001520 від 15.11.2023 року стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоіванівка, Баштанського району Миколаївської області, громадянина України, з середньою освітою, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на посаді стрільця-санітара 3 відділення 2 взводу 1 роти морської піхоти БМП 2 військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос», офіційно не одружений, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

заявниці ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

Приморським районним судом м. Одеси здійснюється судовий розгляд кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12023162510001520 від 15.11.2023 року, стосовно ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Від прокурора надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 .

В судовому засіданні захисник заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, просила відмовити в його задоволенні, та обрати її підзахисному більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, посилаючись на недоведеність заявлених прокурором ризиків, тривале перебування обвинуваченого під вартою, наявність у нього міцних соціальних зв`язків, стан здоров`я обвинуваченого, який погіршується в умовах перебування в СІЗО, що унеможливлює проведення його належного медичного обстеження, наявність орендованого місця проживання, власник якого не заперечує проти перебування ОСОБА_3 під домашнім арештом в належному йому помешканні. Просила врахувати наданні раніше стороною захисту докази, що підтверджують зазначенні обставини.

Обвинувачений підтримав захисника, просив відмовити у клопотанні прокурора.

Заслухавши думки сторін, дослідивши доводи клопотання прокурора, суд доходить таких висновків.

Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України та принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов`язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України при застосуванні запобіжного заходу суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені ст. 178 КПК України.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.

За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов`язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доцільність тримання обвинуваченого під вартою повинна забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.

Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Враховуючи стадію кримінального провадження, зокрема, що судом ще не завершено дослідження доказів, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_3 кримінального правопорушення, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за кваліфікуючими ознаками: вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Вирішуючи питання про продовження відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу, суд враховує дані щодо особи обвинуваченого, який є громадянином України, з середньою освітою, військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на посаді стрільця-санітара 3 відділення 2 взводу 1 роти морської піхоти БМП 2 військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос», офіційно не одружений, зареєстрований в Миколаївській області, раніше не судимий, що свідчить про наявність у нього певних соціальних зв`язків.

Враховуючи в сукупності дані щодо особи обвинуваченого, а також тяжкість та наслідки злочину у вигляді настання смерті людини, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , за яке передбачено покарання до п`ятнадцяти років позбавлення волі, тому суд вважає доведеним існування ризику того, що обвинувачений, розуміючи наслідки покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим, може вдатися до спроб переховуватися від суду, з метою уникнення відповідальності, що доводить заявлений у клопотанні прокурором ризик, передбачений п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України.

Крім того, суд вважає, що прокурором також доведений ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у можливому впливі обвинуваченого на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні, яких судом ще не допитано, оскільки останні є сусідами ОСОБА_3 та мешканцями будинку, де вчинено злочин.

Разом з тим, суд вважає, що існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто можливого вчинення ОСОБА_3 інших кримінальних правопорушень, прокурором не доведено належним чином, оскільки на момент вчинення інкримінованого обвинуваченому злочину, останній був військовослужбовцем, за що отримував грошове забезпечення, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався за вчиненні аналогічних злочинів або будь-яких інших кримінальних правопорушень.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, та за наявності доведених прокурором ризиків, передбачених ч. 1, 3 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати з моменту застосування йому даного виду запобіжного заходу, суд вважає можливим продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, дотримуючись завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, суд враховує необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та держави та забезпечення охоронюваних прав та свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.

Приймаючи до уваги наведене, з урахуванням тяжкості та наслідків кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , даних щодо особи обвинуваченого, суд доходить висновку про можливість продовження стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який наразі здатен запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, що продовжують існувати, та здатен забезпечити його належну процесуальну поведінку, у зв`язку з чим клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що застосування більш м`якого запобіжного ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти можливим ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризики, які стали підставою для обрання даного виду запобіжного заходу суттєво не зменшились та не перестали існувати.

Будь-які нові обставини, які могли б слугувати підставою для зміни обвинуваченому запобіжного заходу та які не було судом враховано раніше, стороною захисту надано не було.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Так, згідно розділу Х п. 2 Наказу Міністерства юстиції України від 14.06.2019 року №1769/5, яким затверджено правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув`язненим і засудженим, яка включає консультацію медичного працівника, діагностику і лікування захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув`язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.

Згідно розділу Х п. 3 Наказу Міністерства юстиції України від 14.06.2019 року №1769/5, яким затверджено правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, основними завданнями медичної частини є: організація і проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду.

Крім того, згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув`язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 року за № 212/20525 (із змінами), Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2014 року за №990/25767 (із змінами).

Згідно пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров`я ув`язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров`я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров`я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.

В свою чергу, суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Крім того, згідно вимог чинного законодавства доставлення до медичного закладу попередньо ув`язненої особи у разі необхідності здійснюється під конвоюванням співробітників відповідної установи, в якій така особа перебуває під вартою.

В своїх рішеннях ЄСПЧ неодноразово наголошував на необхідності своєчасного надання медичної допомоги ув`язненим. Так, влада повинна забезпечити ведення детального обліку стану здоров`я ув`язненого та лікування, яке він отримав, перебуваючи під вартою.

Крім того, у рішеннях «Гумматов проти Азербайджану» та «Маленко проти України» ЄСПЛ стверджує, що факт огляду ув`язненого лікарем і призначення того чи іншого лікування не може автоматично бути підставою для висновку про те, що медична допомога була адекватною.

Судом встановлено, що згідно довідки військово-лікарської комісії від 07.09.2023 року №1148, обвинуваченим ОСОБА_3 було отримано тяжку травму голови.

Ухвалами Приморського районного суду м. Одеси від 26.02.2026 року та 14.04.2026 року було зобов`язано начальника Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях забезпечити організацію проведення необхідного медичного обстеження та лікування (за необхідності) обвинуваченого ОСОБА_3 , у зв`язку зі скаргами на стан здоров`я.

На виконання вказаної ухвали суду обвинуваченому ОСОБА_3 були проведені необхідні медичні обстеження в Одеській обласній клінічній лікарні, на підтвердження чого захисником було надано копію консультативного висновку від 27.03.2026 року.

Так, згідно п. 2.7, 2.8 Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.02.2012 №239/5/104, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров`я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.

Таким чином, суд зазначає, що рішення про направлення на стаціонарне медичне обстеження, осіб взятих під варту до іншого закладу охорони здоров`я, приймається керівництвом СІЗО на підставі довідки наданої лікарем медичної частини СІЗО, а не за рішенням суду.

У зв`язку із викладеним, суд дійшов висновку, що клопотання захисника підлягає частковому задоволенню, а саме необхідно повторно зобов`язати начальника Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях забезпечити організацію проведення необхідного медичного обстеження та лікування (за необхідності) обвинуваченого ОСОБА_3 , у зв`язку зі скаргами на стан здоров`я та повідомити суд про результати проведення медичного обстеження та/або лікування обвинуваченого ОСОБА_3 в письмовому виді з долученням копій відповідних медичних документів у разі проведення лікувальних процедур.

У разі наявності вимоги Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях, зобов`язати адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» забезпечити вивіз обвинуваченого ОСОБА_3 до вказаної установи (у випадку неможливості конвоювання до головної філії), для проведення обстеження та за необхідності лікування, в узгоджений медичним закладом час, в тому числі для обстеження у лікаря нейрохірурга та невропатолога, а також за необхідності інших спеціалістів в Одеській обласній клінічній лікарні з проведенням необхідних досліджень (МРТ, КТ та інше) (м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26/32).

Крім того, в судовому засіданні заявниця ОСОБА_6 звернулась до суду із клопотанням про скасування арешту майна, вилученого в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: мобільний телефон марки «Samsung» та ноутбук «Lenovo», накладеного ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2023 року, справа №522/22284/23 та повернення належного їй майна.

В обґрунтування клопотання заявниця ОСОБА_6 посилалась на те, що під час обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , було вилучено належне їй майно мобільний телефон марки «Samsung» та ноутбук «Lenovo», а подальше обмеження в користуванні цим майном, обмежує її право власності.

В судовому засіданні заявниця ОСОБА_6 , пояснила суду, що є матір`ю обвинуваченого ОСОБА_3 , з яким проживали в одній кімнаті за адресою: АДРЕСА_2 , де було проведено обшук, та разом з іншим майном вилучено належні їй на праві власності вищевказані мобільний телефон та ноутбук, які не мають жодного доказового значення, та на які в подальшому було накладено арешт. Також пояснила, що її син ОСОБА_3 користувався її ноутбуком, а мобільним телефоном ні. Їй відомо, що вказані речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні. Зазначила, що в усному порядку зверталася до слідчого про повернення вищевказаного майна, проте станом на теперішній час ці речі їй не повернуто.

Сторона захисту підтримала подане клопотання заявниці ОСОБА_6 , просила його задовольнити. Крім того, захисник вказала, що згідно протоколу огляду дані речі не місять жодного доказового значення у даному кримінальному провадженні, тому мають бути повернуті заявниці як власнику.

Прокурор заперечувала проти цього клопотання, просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на його невідповідність вимогам закону, а також звернула увагу суду, що згідно ухвали слідчого судді від 29.11.2023 року, арешт на мобільний телефон марки «Samsung» взагалі не накладався, та посилання на ноутбук марки «Lenovo», - відсутнє, арешт за даною ухвалою накладено на ноутбук марки «HP».

Заслухавши думку учасників провадження, дослідивши клопотання про скасування арешту майна, суд зазначає про таке.

Вимогами статті 170 КПК України, передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно положень абзацу першого частини першої статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час судового провадження розглядається судом.

Абзацом 2 частини 1 статті 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Перевіряючи на предмет обґрунтованості доводи клопотання заявниці ОСОБА_6 , суд виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.

Як вбачається з поданого клопотання, яке заявниця уточнила у судовому засіданні, ОСОБА_6 просить скасувати арешт, накладений у даному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2023 року, на майно, вилучене в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , а саме на: мобільний телефон марки «Samsung» та ноутбук «Lenovo».

При цьому, зі змісту вказаної ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2023 року, яку було долучено прокурором, вбачається, що арешт на мобільний телефон взагалі не накладався, а марка ноутбука, на який було накладено арешт не «Lenovo», а «HP».

Крім того, в матеріалах кримінального провадження, наданих прокурором, міститься інша ухвала слідчого судді про накладення арешту на мобільний телефон марки «Samsung», однак який було вилучено під час обшуку у іншої особи та за іншою адресою.

Також суд зауважує, що до клопотання заявницею ОСОБА_6 не долучено жодних доказів на підтвердження того, що майно, арешт з якого просить скасувати особа, належить саме їй на праві власності.

Таким чином, через вказані недоліки клопотання ОСОБА_6 , суд позбавлений можливості вирішити його по суті, оскільки воно містить суперечності та неточності.

Проте, варто зазначити, що заявниця, під час судового розгляду, не позбавлена права повторно звернутися із клопотанням про скасування арешту, в порядку ст. 174 КПК України.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в задоволенні клопотання заявниці ОСОБА_6 про скасування арешту належного їй майна, вилученого в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: мобільний телефон марки «Samsung» та ноутбук «Lenovo», накладеного ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2023 року, в рамках кримінального провадження № 12023162510001520 від 15.11.2023 року, слід відмовити.

Керуючись ст. 110, 131, 132, 170, 173, 174, 176, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 372, 376, 395 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити.

Продовжити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «ОСІ», без визначення розміру застави, строком на 60 (шістдесят) днів.

Строк дії ухвали суду становить 60 (шістдесят) днів і обчислюється з моменту її постановлення, тобто з 10.09.2026 року, який діє до 08.11.2026 року включно.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню.

Копію ухвали суду вручити обвинуваченому, прокурору та направити ДУ «ОСІ».

Ухвала суду може бути оскаржена в частині запобіжного заходу протягом п`яти днів до Одеського апеляційного суду з моменту її оголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, з моменту вручення її копії.

Повторно зобов`язати начальника Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях забезпечити організацію проведення необхідного медичного обстеження та лікування (за необхідності) обвинуваченого ОСОБА_3 , у зв`язку зі скаргами на стан здоров`я та повідомити суд про результати проведення медичного обстеження та/або лікування обвинуваченого ОСОБА_3 в письмовому виді з долученням копій відповідних медичних документів у разі проведення лікувальних процедур, до 08.11.2026 року.

У разі наявності вимоги Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях, зобов`язати адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» забезпечити вивіз обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вказаної установи (у випадку неможливості конвоювання до головної філії), для проведення обстеження та за необхідності лікування, в узгоджений медичним закладом час, в тому числі для обстеження у лікаря нейрохірурга та невропатолога в Одеській обласній клінічній лікарні з проведенням необхідних досліджень (МРТ, КТ та ін.) (м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26/32).

В задоволенні клопотання заявниці ОСОБА_6 , про скасування арешту належного їй майна, вилученого в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: мобільний телефон марки «Samsung» та ноутбук «Lenovo», накладеного ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 29.11.2023 року, в рамках кримінального провадження № 12023162510001520 від 15.11.2023 року, відмовити, з підстав викладених в мотивувальній частині ухвали.

Суддя Приморського районного суду

м. Одеси ОСОБА_7