Рішення № 139731403, 14.09.2026, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/1847/26

Провадження №:2/138/1601/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі головуючого судді Київської Т.Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Таліон Плюс» звернулося до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з вказаним вище позовом.

Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що 11.04.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 449208635, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти в розмірі 16000,00 грн. Кредитний договір укладений у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. Відповідач ініціював укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував суму кредитних коштів на банківський рахунок відповідача. 15.07.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу №МВ-ТП/44, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором № 449208635 у розмірі 49614,00 грн. перейшло до позивача.

Позивач зазначив, що всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого обов`язку та після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив погашення заборгованості, що стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення з відповідача боргу за договором, який становить 49614,00 грн.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 12.06.2026 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27.07.2026 за клопотанням представника позивача витребувано у АТ КБ «Приватбанк» докази.

Головуюча суддя Київська Т.Б. перебувала у відпустці у період з 17.08.2026 по 11.09.2026, включно, на підставі наказу №102 по Могилів-Подільському міськрайонному суду Вінницької області від 30.07.2026.

Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав.

Відповідач подав до суду письмові пояснення в яких заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, зокрема, що позивачем не доведено видачу коштів відповідачу, не надано доказів укладення кредитного договору та переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача. Позивачем не обґрунтовано підстави для стягнення комісії за обслуговування кредиту. Крім того, зазначив, що на нього поширюються норми п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому нарахування відсотків суперечить закону.

Зважаючи на викладене суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини 8 статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 11.04.2025 між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір № 449208635. Відповідно до умов вказаного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».

Загальний розмір кредиту за цим договором становить 16000,00 грн. Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором у розмірі, що дорівнює загальному розміру кредиту 11.04.2025.

З метою укладення цього договору позичальник ознайомився з правилами, заповнив заявку, вказавши всі дані, визначені в заявці, як обов`язкові. При подачі заявки позичальник вказав суму грошових коштів, яку він бажає отримати одразу після укладення договору (перший транш) та строк оплати обов`язкового платежу по процентам за користування кредитом.

Кожен окремий Транш за цим Договором надається Позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця, на рахунок Позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки 5168-74XX-XXXX-7482, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором.

Проценти за користування Кредитом є платою за користування Позичальником наданою йому сумою грошових коштів, належних Кредитодавцю. Процентна ставка за користування Кредитом є Базовою процентною ставкою. Процентна ставка за Договором є фіксованою і не підлягає зміні Кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для Позичальника. Разом з тим, Кредитодавець має право в односторонньому порядку зменшити загальну вартість Кредиту для Позичальника, що не є зміною істотних умов цього Договору. У разі якщо Позичальник не здійснить повного дострокового погашення всієї суми Кредиту протягом Дисконтного періоду кредитування, то зобов`язання Позичальника по оплаті процентів за користування Кредитом визначаються шляхом множення Базової процентної ставки на фактичну кількість днів користування Кредитом (від дати видачі першого Траншу до закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання). Фактичне значення загальних витрат за Договором та загальна вартість Кредиту за Договором залежить від обраної моделі поведінки Позичальника і прораховується в порядку описаному нижче. Базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 (триста п`ятдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних.

Комісія за надання кредиту не є платою за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця. Комісія за надання кредиту позичальнику є іншою складовою плати за послуги, що надаються Кредитодавцем за цим Договором. Комісія за надання кредиту нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі першого Траншу за цим Договором. У випадку видачі наступних крім першого Траншів за цим Договором Комісія за надання додаткових грошових коштів у Кредит нараховується у день видачі кожного Траншу. Розмір Комісії, що нараховується за надання першого Траншу за цим Договором становить 960 грн 00 коп.

До вказаного вище договору позивачем також надано до суду: Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; порядок укладення фінансовою компанією договорів у вигляді електронного документа, що підписується сторонами при наданні споживчих послуг (із зазначенням всіх етапів укладення договору з прінт-скрінами екрану з особистого кабінету); заявку на отримання грошових коштів в кредиту від 11.04.2025 в якій зазначено персональні дані позичальника, адреса проживання, номер телефону та номер банківської картки НОМЕР_1 .

Крім того, позивачем надано паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до договору № 449208635 від 11.04.2025 в якому зазначено, зокрема, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту.

Як доказ перерахування кредитних коштів відповідача, позивачем надано до суду квитанцію довідку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» №449208635/19052026/Э від 19.05.2026 в якій зазначено, що на банківський рахунок 5168-74XX-XXXX-7482 була перерахована сума коштів у розмірі 16000,00 грн., дата платежу 11.04.2025, особа отримувача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), платник ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Крім того, суду надано довідку ТОВ «ПрофітГід» про підтвердження здійснення переказу грошових коштів в якій зазначено аналогічні відомості.

Також, відповідно до відповіді АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-260728/86953-БТ від 29.07.2026 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 . Згідно виписки за картковим рахунком, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_1 за 11.04.2025 на рахунок відповідача 11.04.2025 було зарахування коштів у розмірі 16000,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, підготовленого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором № 449208635 від 11.04.2025, станом на 15.07.2025, заборгованість відповідача становила 35192,00 грн., яка складалась із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16000,00 грн, заборгованості за процентами 10232,00 грн., заборгованості за неустойкою у розмірі 8000,00 грн., заборгованості за комісією 960,00 грн.

З вказаного вище розрахунку слідує, що відповідач здійснював часткове погашення заборгованості у загальному розмірі 1160,00 грн., а саме 10.05.2025, які були враховані в рахунок погашення заборгованості за процентами. Представник відповідача стверджуючи ту обставину, що відповідачем було погашено заборгованість у розмірі 11392,00 грн. не надав суду жодного доказу та такі в матеріалах справи відсутні.

15.07.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № МВ-ТП/44. Відповідно до умов вказаного договору клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. На підтвердження оплатності вказаного договору факторингу позивачем надано квитанцію №1570 від 31.07.2025.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги від 15.07.2025 до вказаного вище договору ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму заборгованості у розмірі 35192,00 грн., яка складалась із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16000,00 грн, заборгованості за процентами 10232,00 грн., заборгованості за неустойкою у розмірі 8000,00 грн., заборгованості за комісією 960,00 грн.

Підтвердження факту укладення даного реєстру та відступлення прав вимоги до відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс», первісним кредитором передані останньому документи, які підтверджують видачу кредиту відповідачу та були долучені позивачем до позовної заяви.

Відповідно до розрахунку заборгованості, підготовленого ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 449208635 від 11.04.2025, станом на 28.10.2025, заборгованість відповідача становить 37957,51 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10699,24 грн., заборгованості за процентами у розмірі 21908,65 грн. та заборгованості за неустойкою у розмірі 5349,62 грн.

Разом з тим, у своєму позові представник позивача зазначив, що ним заявлено до стягнення заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 49614,00 грн., а саме заборгованість за тілом кредиту 10699,24 грн., заборгованість за комісією за видачу кредиту 960,00 грн. та заборгованість за процентами 32654,40 грн. Тобто, заборгованість по неустойці до стягнення позивачем не заявляється, про що він також зазначав у своєму позові.

В матеріалах справи також наявне повідомлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про відступлення прав вимоги, а також повідомлення ТОВ «Таліон плюс» про дострокове розірвання договору кредиту, які були адресовані відповідачу.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Як зазначено в правій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.11.2021 у справі №243/6552/20 (провадження №61-1347св21), з урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Враховуючи викладене, суд вважає доведеним факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем кредитного договору №449208635 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Доказів того, що персональні дані відповідача були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від її імені, матеріали справи не містять та таких відповідачем суду надано не було.

Суд бере до уваги висновки викладені у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19. Так, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі №234/7159/20.

Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або за законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №209/968/16 (провадження №22-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт-фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор -банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник-набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 (провадження №24-308цс18), згідно яких у разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Враховуючи, що відповідач не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується. Отже, долучені до справи договори факторингу є чинними, їх дійсність ніким не оспорено, а тому вони підлягають до виконання.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості здійснено в межах погодженого сторонами строку договору з застосуванням процентної ставки визначеної договором.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідач не надав суду докази, які б спростовували, як факт надання кредиту в розмірі, визначеному кредитним договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника.

Згідно з позицією Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року по справі №464/4985/15-ц визначено, що твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано.

У постанові від 02 липня 2020 року в справі №753/16745/15-ц Верховним Судом підтримано позицію суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору, а тому є належним доказом.

Щодо твердження відповідача про те, що на нього поширюються норми п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то такі судом до уваги не беруться, оскільки жодного доказу на підтвердження зазначеної обставини стороною відповідача не надано.

Так, відповідачем подано до суду лише письмові пояснення до яких жодного документу долучено не було.

Також, необґрунтованими є заперечення сторони відповідача щодо неправомірності нарахування заборгованості за комісією, оскільки як слідує зі змісту договору дана комісія встановлена за видачу кредиту, а не за обслуговування заборгованості, як про це стверджує відповідач. При цьому, в самому ж договорі кредиту чітко зазначено, що комісія за надання кредиту не є платою за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця. Комісія за надання кредиту позичальнику є іншою складовою плати за послуги, що надаються кредитодавцем за цим договором.

При вирішенні спору суд зважає також і на те, що Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Зважаючи на викладені вище норми права та встановлені обставини та враховуючи те, що договір кредиту, встановлює обов`язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за цим договором, а також те, що позичальник не виконує взятті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за вказаним вище договором кредиту у загальному розмірі 49614,00 грн.

Крім того, представник позивача у своєму позові також просив стягнути з відповідача судові витрати у виді судового збору та витрат на правничу допомогу.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, 02.12.2024 між адвокатським об`єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір про надання правової допомоги №5.

У розділі 4 вказаного вище договору передбачено, що правова допомога, яка надається об`єднанням оплачується в розмірі та обсязі погодженому в додатках до цього договору (додаткових угодах та/або реєстрах), в гривнях шляхом переказу коштів на рахунок адвокатського об`єднання та може бути здійснена в будь-який час за наданні послуги та в тому числі авансом. За результатами надання правової допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг. В акті вказується перелік наданих послуг і їх вартість.

До вказаного вище договору позивачем також долучено додаткову угоду №3065 від 14.04.2026 в якій сторони погодили, що вартість послуг адвоката буде становити 5000,00 грн. Також, суду надано акт приймання-передачі наданих послуг від 14.04.2026 в якому наведено обсяг послуг і їх вартість, що становить 5000,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів №119 від 14.04.2026 сума коштів у розмірі 5000,00 грн. була сплачена ТОВ «Таліон плюс» на рахунок Ліги юридичних технологій та інновацій.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у своїй постанові від 28.09.2023 у справі 686/31892/19 (провадження 61-4683св23).

Також, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу при задоволенні позову звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України такі витрати покладаються на відповідача.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.04.2025 у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо).

Щодо заперечень сторони відповідача з приводу того, що договір про надання правничої допомоги укладений з ОСОБА_2 , однак до матеріалів справи долучено ордер про надання допомоги з ОСОБА_3 , а тому доказів надання правничної допомоги немає, то суд звертає увагу на те, що зі змісту договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024 слідує, що ОСОБА_2 є керівником АО «Ліга юридичних технологій та інновацій» з яким позивачем було укладено відповідну угоду. Колінько А.В. є адвокатом АО «Ліга юридичних технологій та інновацій» на яку було видано ордер про надання правничої допомоги від 02.12.2024. Тобто, підстави вважати, що адвокат Колінько А.В. діє без повноваження відсутні.

З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, ціни позову, розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, виходячи з конкретних обставин даної справи та те що дана категорія справ не є складною і з даного питання є установлена судова практика, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. є завищеними та недостатньо обґрунтованими.

З урахуванням предмета спору, ціни позову, складністю справи, обсягу виконаної роботи, необхідності та розумності відповідних витрат, враховуючи, що витрати у визначеному позивачем розмірі не є пропорційними до ціни позову, суд визначає вартість наданих юридичних послуг в розмірі 3000,00 гривень, що відповідає критеріям розумності та співмірності.

Керуючись ст. 204, 207, 526, 530, 536, 625, 628, 629, 639, 1048, 1054, 1077, 1752 ЦК України, ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 175, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором №449208635 в розмірі 49614 гривень 40 копійок та судові витрати у виді судового збору у розмірі 2662 гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» судові витрати у виді витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», Код ЄДРПОУ 39700642, місцезнаходження: вул.Жабинського, 13, м.Чернігів Чернігівської області, 14017.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т.Б.Київська