Рішення № 139727935, 09.09.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1243/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» Грибанов Д.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики №6795167 від 07 жовтня 2025 року у загальному розмірі 18072,50 грн, з яких: 5000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4322,50 грн - сума заборгованості за відсотками та 8750,00 грн - неустойка, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №6795167, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, а відповідач, як позичальник, зобов`язався повернути суму позики у строк, визначений договором, та сплатити проценти від суми позики.

Позивач зазначає, що договір позики було укладено в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи та із застосуванням електронного підпису і електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, позивач вказує, що 23 квітня 2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №23/04/26, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором позики №6795167 від 07 жовтня 2025 року.

Відповідно до Реєстру боржників №1 від 23 квітня 2026 року до договору факторингу №23/04/26 позивач набув право грошової вимоги до відповідача у загальному розмірі 18072,50 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 4322,50 грн - заборгованість за відсотками; 8750,00 грн - неустойка. Заборгованість за процентами за понадстрокове користування позикою, пенею та комісією за надання позики становить 0,00 грн.

Позивач зазначає, що після відступлення права грошової вимоги відповідач не здійснив жодного платежу на погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки первісного кредитора, при цьому з моменту набуття права вимоги позивачем не здійснювалося нарахування будь-яких штрафних санкцій.

У позовній заяві представник позивача просив проводити розгляд справи без його участі та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики №6795167 у загальному розмірі 18072,50 грн, а також понесені судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги визнав частково - виключно в частині стягнення основного боргу в розмірі 5000,00 грн. У частині стягнення відсотків, комісій, штрафів, пені та інших неустойок заперечив повністю.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що є військовослужбовцем Збройних Сил України та виконує обов`язки із захисту Батьківщини, у зв`язку з чим посилається на пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого визначеним цією нормою військовослужбовцям проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеня не нараховуються. Просив стягнути з нього лише 5000,00 грн основного боргу, в задоволенні решти позовних вимог відмовити та проводити розгляд справи за його відсутності у зв`язку з виконанням службових обов`язків у лавах ЗСУ.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

За положеннями статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до статей 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

За частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною другою статті 639 ЦК України встановлено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до положень статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції іншою стороною, а електронний правочин може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Судом установлено, що 07 жовтня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії (Надійний) №6795167.

За умовами договору відповідачу надано кредит у розмірі 5000,00 грн строком кредитування 360 днів.

Процентна ставка за користування кредитом становить 0,95 % на день.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка визначена у розмірі 3194,73 %, денна процентна ставка - 0,998 %.

Згідно з паспортом споживчого кредиту загальні витрати за кредитом становлять 17962,50 грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 22962,50 грн.

Факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 5000,00 грн підтверджується матеріалами справи.

Крім того, відповідач факту виникнення між сторонами кредитних правовідносин не заперечує та у поданому відзиві прямо визнав позовні вимоги в частині основної суми боргу в розмірі 5000,00 грн.

Оскільки визнання відповідачем позовних вимог у частині основної суми заборгованості узгоджується з матеріалами справи, не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача 5000,00 грн основного боргу.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів.

За статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлених договором.

Стосовно набуття позивачем права вимоги до відповідача судом установлено, що 23 квітня 2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №23/04/26.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

Подані позивачем докази в їх сукупності підтверджують перехід до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до ОСОБА_1 за договором №6795167.

Водночас сам факт включення відповідної суми до Реєстру боржників підтверджує перехід права вимоги, однак не є безумовним доказом правильності та законності кожної складової заявленої заборгованості.

За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять лише ті права, які існували у первісного кредитора, та в тому обсязі, в якому вони йому належали.

Надаючи оцінку доводам відповідача про наявність у нього передбачених законодавством пільг, суд виходить із наступного.

Заперечуючи проти стягнення процентів та інших нарахувань, відповідач зазначає, що є військовослужбовцем Збройних Сил України та виконує обов`язки із захисту Батьківщини.

У відзиві відповідач посилається на те, що проходження ним військової служби підтверджується військовим квитком НОМЕР_1 , та вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим фактично до відзиву відповідачем долучено два файли з копією посвідчення учасника бойових дій, тоді як військовий квиток, на який він посилається у відзиві, до матеріалів відзиву не додано.

З наданого посвідчення встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 14 березня 2025 року.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для визначених цією нормою категорій осіб законодавством передбачені пільги щодо нарахування процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та пені.

Разом з тим наявність у особи статусу учасника бойових дій сама по собі не є тотожною встановленню факту проходження нею військової служби протягом конкретного періоду, за який кредитодавцем здійснено спірні нарахування.

Для застосування вказаної пільги необхідним є встановлення належними доказами факту належності особи до визначеної законом категорії та періоду, протягом якого на неї поширювалася відповідна пільга.

Матеріали справи не містять військового квитка НОМЕР_1 , на який посилається відповідач, довідки військової частини, витягу з наказу про зарахування відповідача до списків особового складу військової частини або іншого документа, з якого можливо було б встановити конкретний період проходження ОСОБА_1 військової служби.

Саме твердження відповідача у відзиві про проходження ним військової служби не може замінити належного доказу відповідної обставини у розумінні статей 76, 81 ЦПК України.

Отже, надане відповідачем посвідчення учасника бойових дій підтверджує наявність у нього відповідного статусу, однак не дає можливості встановити факт та конкретний період проходження ним військової служби, у тому числі протягом періоду, за який кредитодавцем здійснено спірні нарахування.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять достатніх доказів для звільнення відповідача від сплати договірних процентів на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас підтверджений матеріалами справи статус відповідача як учасника бойових дій суд ураховує поряд з іншими встановленими обставинами при оцінці справедливості, добросовісності, розумності та співмірності заявлених кредитором до стягнення платежів.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Отже, суд має надати самостійну оцінку доводам відповідача щодо несправедливості умов кредитного договору з урахуванням положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а не обмежуватися лише посиланням на те, що розмір процентної ставки був погоджений сторонами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитодавцем застосовувалася процентна ставка у розмірі 0,95 % за кожен день користування кредитними коштами, а орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 3194,73 %.

При цьому за отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 5000,00 грн орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 22962,50 грн, тобто більш ніж у чотири рази перевищує фактично отриману суму кредиту.

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховувалися у розмірі 47,50 грн за кожен день.

Загальна сума нарахованих первісним кредитором процентів становить 7172,50 грн, тобто перевищує суму фактично отриманого відповідачем кредиту у розмірі 5000,00 грн.

При цьому відповідач здійснив платежі у загальному розмірі 4962,50 грн, тобто фактично сплатив кредитодавцю суму, яка майже дорівнює розміру отриманого кредиту.

Із зазначених платежів кредитодавцем 2850,00 грн зараховано в рахунок процентів, 1250,00 грн - у рахунок неустойки та 862,50 грн - у рахунок комісії, однак жодної частини платежів не спрямовано на погашення основної суми боргу.

Незважаючи на вже сплачені відповідачем 2850,00 грн процентів, позивач просить додатково стягнути ще 4322,50 грн процентів.

Таким чином, загальна сума нарахованих за договором процентів становить 7172,50 грн, що складає 143,45 % від суми фактично отриманого кредиту, а лише заявлений у цій справі до стягнення залишок процентів у розмірі 4322,50 грн становить 86,45 % від тіла кредиту.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

За таких обставин суд при оцінці заявленої вимоги не може обмежитися лише формальним посиланням на погодження відповідачем процентної ставки, а враховує фактичне співвідношення суми отриманого кредиту із загальним розміром нарахованих процентів, уже здійснені відповідачем платежі та порядок їх зарахування кредитодавцем, надзвичайно високий показник реальної річної процентної ставки, загальну вартість кредиту, а також особливий захист споживача як слабшої сторони договірних правовідносин.

Суд також ураховує підтверджену матеріалами справи обставину наявності у відповідача статусу учасника бойових дій.

З огляду на викладене заявлена позивачем до стягнення заборгованість за процентами у розмірі 4322,50 грн у сукупності з уже сплаченими відповідачем 2850,00 грн процентів є явно неспівмірною із сумою фактично отриманого кредиту у розмірі 5000,00 грн.

Стягнення процентів у повному заявленому розмірі за встановлених обставин не відповідало б передбаченим частиною третьою статті 509, частинами першою, другою статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

З огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим, та з урахуванням положень пункту 5 частини третьої, частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягають проценти за користування кредитом у розмірі 2500,00 грн, що становить 50 % від суми отриманого кредиту та є справедливою сумою з урахуванням установлених у справі обставин.

У задоволенні позовних вимог про стягнення решти процентів у розмірі 1822,50 грн слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що раніше сплачені відповідачем за договором кошти не є предметом самостійних вимог у цій справі, а тому питання про їх повернення чи інший перерозподіл за межами заявлених позовних вимог судом не вирішується.

Надаючи оцінку вимозі позивача про стягнення з відповідача 8750,00 грн неустойки, суд виходить із наступного.

З розрахунку заборгованості встановлено, що первісним кредитором було нараховано неустойку у загальному розмірі 10000,00 грн, із яких 1250,00 грн зараховано з платежів відповідача, у зв`язку з чим залишок неустойки становить 8750,00 грн.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Разом з тим пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання таких договорів, підлягають списанню кредитодавцем.

Спірний договір укладено 07 жовтня 2025 року, а заявлена до стягнення неустойка нарахована за порушення виконання цього договору після 24 лютого 2022 року.

Отже, незалежно від передбаченого договором права кредитодавця на нарахування неустойки, імперативні положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільняють відповідача від обов`язку її сплати.

Включення первісним кредитором суми неустойки у розмірі 8750,00 грн до Реєстру боржників та подальше відступлення цієї вимоги позивачу за договором факторингу не змінюють правової природи відповідного платежу та не створюють у нового кредитора права на його стягнення.

Відповідно до статті 514 ЦК України новий кредитор набуває право вимоги лише у тому обсязі, в якому таке право належало первісному кредитору.

Тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення 8750,00 грн неустойки слід відмовити повністю.

Стосовно 1250,00 грн, які первісним кредитором вже були зараховані із платежів відповідача в рахунок сплати неустойки, суд зазначає, що вимог про повернення чи перерахування зазначеної суми відповідач не заявляв, тому це питання не входить до предмета розгляду цієї справи.

Таким чином, із заявленої позивачем заборгованості у загальному розмірі 18072,50 грн обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню, є 5000,00 грн основного боргу та 2500,00 грн процентів, а всього 7500,00 грн.

У задоволенні вимог про стягнення 1822,50 грн процентів та 8750,00 грн неустойки слід відмовити.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №162749 від 23 червня 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 18072,50 грн, а задоволена судом сума - 7500,00 грн.

Частка задоволених позовних вимог становить 41,4995 %.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі:

2662,40 грн ? 41,4995 % = 1104,88 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 509, 512-516, 525, 526, 530, 536, 546, 549, 610-612, 626-629, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1077, 1078 ЦК України, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 206, 247, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором №6795167 від 07 жовтня 2025 року у загальному розмірі 7500,00 грн (сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок), яка складається з:

- 5000,00 грн - заборгованості за основною сумою боргу;

- 2500,00 грн - заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 1104,88 грн (одна тисяча сто чотири гривні 88 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14.09.2026 року о 16.30 год.

Відомості про учасників справи згідно з п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: 07400, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, код ЄДРПОУ 35625014.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.