Рішення № 139725389, 14.09.2026, Вишгородський районний суд Київської області

14.09.2026 Справа № 363/2119/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14 вересня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судових засідань Михайлик Д.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін позовну заяву ТОВ «МАКС КРЕДИТ», що подана представником позивача Кондрою А.С. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

02.04.2026 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява, в якій позивач просив стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості у загальному розмірі - 10 287,90 грн. за договором кредитної лінії за №00-10742956 від 17.11.2025 року, а також витрати зі сплати судового збору. Так, в обґрунтування позову вказано, що між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії за №00-10742956 від 17.11.2025 року. Відповідно до пункту 1.1. договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Відповідно до пункту 1.2. договору - сума кредитного ліміту складає: 5 500 грн. Тип кредиту кредитна лінія (безвідклична). Відповідно до пункту 1.3. договору - строк дії кредитної лінії (строк кредитування): календарних днів. Позичальник зобов`язаний повернути суму кредиту кредитодавцю в останній день строку кредитування (дата остаточного повернення кредиту) - згідно умов пункту 3.6 цього договору. Відповідно до пункту 1.4. - позичальник зобов`язаний оплатити проценти в періодичні дати платежів, які є останнім днем кожного розрахункового платіжного періоду, тобто: та кожного дня після цієї дати протягом строку дії кредитної лінії (строку кредитування). Відповідно до пункту 1.5.1. договору стандартна процентна ставка складає % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.3. цього договору (за виключенням строку кредитування, коли позичальник має право на використання зниженої процентної ставки). На момент подачі цього позову, заборгованість відповідачки становить - 10 287,90 грн., що складається: з заборгованості з тіла кредиту в сумі 5 500 грн., заборгованість за комісією 879,60 грн., суми заборгованості за процентами 2 533,30 грн. та заборгованості зі штрафів 1 375 грн. Таким чином, в порушення умов договору, а також ст. ст. 509, 525, 526, 530, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, відповідачка зобов`язання за договором не виконала. Не виконуючи належним чином зобов`язання за вказаним договором, відповідачка порушила зазначені вище норми законодавства та умови договору.

Ухвалою суду від 17.04.2026 року провадження у справі відкрито у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання, встановлено строк для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, зокрема, на подачу заяв по суті справи, а також витребувано в АТ «ПРИВАТ БАНК»: повні реквізити картки НОМЕР_1 з зазначенням прізвища, ім`я та по-батькові власника цієї картки; інформацію чи було зараховано за кодом RRN 532112291764 ОСОБА_1 (інн. НОМЕР_2 , ID картка НОМЕР_3 на картку НОМЕР_1 5500.00 гривень.

В судове засідання представник позивача не з`явилась, зі змісту позову вбачається, що представник позивача просила суд розглянути справу за її відсутності.

Відповідачка у судове засідання не з`явилась, при цьому надала до суду заяву щодо розгляду справи за її відсутності та відзив, в якому зазначила, що факт отримання кредитних коштів в сумі 5 500 грн. визнає, разом з тим не погоджується із розміром заборгованості,

що заявлений позивачем, оскільки нараховані відсотки, штрафи та інші платежі є надмірними, економічно необґрунтованими, що значно перевищують суму основного боргу. Відповідачка зазначала, що на даний час перебуває у складному матеріальному становищі, не працює та має на утриманні малолітню дитину, що унеможливлює сплату нарахованих позивачем сум, а відтак просила суд визнати заборгованість лише в межах фактично отриманих нею коштів в сумі 5 500 грн., відмовити в стягненні відсотків, штрафів та пені, або зменшити до мінімального, а в разі задоволення позову - призначити розстрочку/відстрочку платежу.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності учасників провадження суд враховує їх належне повідомлення про день, час та місце судового розгляду, наявність заяв про розгляд справи за відсутності представника позивача та відповідачки, наявність відзиву на позовну заяву, а також положення ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступних висновків:

Так, судом встановлено, що 17.11.2025 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії за №00-10742956 (а.с. 13-18).

Відповідно до п. 1.1 Договору кредитодавець надає Позичальнику Кредит у національній валюті у формі Кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію, а також виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Згідно з п. 1.2 Договору сума ліміту кредитної лінії (Сума кредиту) складає: 5500.00 (п`ять тисяч п`ятсот нуль копійок) гривень. Тип Кредиту кредитна лінія (безвідклична). Цільове призначення Кредиту (мета отримання Кредиту): на споживчі потреби.

Відповідно до п. 1.3 Договору строк дії кредитної лінії (Строк кредитування): 360 календарних днів. Позичальник зобов`язаний повернути Суму кредиту Кредитодавцю в останній день Строку кредитування (дата остаточного повернення кредиту) «12» листопада 2026р. згідно умов пункту 3.7 цього Договору.

У відповідності до п. 1.4 Договору розрахунковий платіжний період за цим Договором становить 15 днів. Позичальник зобов`язаний здійснювати оплату нарахованих процентів в Періодичні дати платежів, які є останнім днем кожного Розрахункового платіжного періоду, тобто: «02» грудня 2025р., та кожного 15 дня після цієї дати протягом Строку дії кредитної лінії (Строку кредитування). Дата повернення кредиту, Періодичні дати платежів та дата сплати Комісії (якщо умовами Договору передбачено сплату Комісії одним платежем) зазначаються в Графіку платежів, який міститься в Додатку 1 до цього Договору та є його невід`ємною частиною. У разі, якщо Позичальник виконав зобов`язання по сплаті процентів та належної до оплати Комісії/частини Комісії (згідно Графіку платежів) не пізніше наступного дня за днем Періодичної дати платежу, то він вважатиметься таким, що виконав свої зобов`язання по сплаті платежу належним чином.

Відповідно до п. 1.5 Договору тип процентної ставки фіксована.

У відповідності до п.п. 1.5.1 Договору стандартна процента ставка складає 0,94% (нуль цілих 94 сотих) від Суми кредиту за кожний день користування Кредитом, застосовується у межах Строку дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.3. цього Договору (за виключенням строку кредитування, коли Позичальник має право на використання Зниженої процентної ставки).

Згідно з п.п. 1.5.2 Договору знижена процентна ставка становить 0,85% (нуль цілих 85 сотих) від Суми кредиту за кожен день користування Кредитом, надається Позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати платежу у встановленому Графіком платежів розмірі не пізніше наступного дня за першою Періодичною датою платежу, визначеною п.1.4. цього Договору.

Знижена процентна ставка застосовується виключно протягом 15 днів користування Кредитом поспіль, починаючи з першого дня користування Кредитом (датою видачі Кредиту).

Згідно з п.п. 1.5.3 Договору у разі здійснення Позичальником платежу не пізніше наступного дня за першою Періодичною датою платежу, визначеною п.1.4. цього Договору, до Позичальника, як учасника Програми лояльності,застосовується індивідуальна знижка (Знижена процентна ставка) на Стандартну процентну ставку, розмір якої зазначено в п.1.5.2. цього Договору. У випадку невиконання Позичальником умов для отримання від Кредитодавця індивідуальної знижки (застосування Зниженої процентної ставки), користування Кредитом для Позичальника здійснюється за Стандартною процентною ставкою, яка зазначена у п. 1.5.1. цього Договору. Позичальник погоджується, повнiстю розумiє та поiнформований, що у разi невикористання ним права на отримання знижки, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Стандартною процентною ставкою, при цьому застосування Стандартної процентної ставки без знижки, не є змiною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бiк погiршення для Позичальника, оскільки надання Кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах Стандартної процентної ставки. Застосування Зниженої процентної ставки є проявом лояльності Кредитодавця до Позичальника та правом Кредитодавця, передбаченим умовами Програми лояльності, затвердженої та оприлюдненої Кредитодавцем на його Сайті за посиланням: https://treba.credit/finansovi-poslugy/#Action.

Згідно з п.п. 1.5.4. у разі невиконання Позичальником умови Програми лояльності щодо отримання знижки, тобто несплати Позичальником платежу у встановленому Графіком платежів розмірі, що був розрахований за Зниженою процентною ставкою, не пізніше наступного дня за першою Періодичною датою платежу, визначеною п.1.4. цього Договору, Позичальник з дати видачі Кредиту сплачує проценти за Стандартною процентною ставкою, встановленою п.1.5.1. цього Договору.

У відповідності до п. 1.6 Договору кредитодавець одноразово в момент видачі Кредиту нараховує Комісію за надання кредиту у розмірі 20,00% від Суми кредиту, що складає: 1100.00 (одна тисяча сто гривень нуль копійок) грн., яку Позичальник зобов`язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.5. цього Договору.

Відповідно до п.п. 1.7.2 Договору денна процентна ставка за цим Договором у разі використання Позичальником права на Знижену процентну ставку з урахуванням Комісії (у разі її наявності) дорівнює 0.99% (нуль цілих 99 сотих) та розраховується в процентах з використанням такої формули: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100% = (19637,75/5500.00)/360 ? 100%, де ДПС денна процентна ставка; ЗВСК загальні витрати за кредитом; ЗРК загальний розмір кредиту; t строк кредитування у днях.

Згідно з п. 1.8 Договору орієнтовна реальна річна процентна ставка за умови користування Кредитом виключно за Стандартною процентною ставкою та з урахуванням Комісії (за наявності) на дату укладання цього Договору становить 3823,38%.

У відповідності до п. 1.8.1 Договору орієнтовна реальна річна процентна ставка з урахуванням періоду користування Кредитом за Зниженою процентною ставкою та з урахуванням Комісії (за наявності) на дату укладення цього Договору становить 3656,91%.

Згідно з п. 1.9 Договору орієнтовна загальна вартість Кредиту за умови користування Кредитом виключно за Стандартною процентною ставкою та з урахуванням Комісії (за наявності) на дату укладання цього Договору становить 25212,00 грн. Загальні витрати за кредитом за умови користування Кредитом виключно за Стандартною процентною ставкою та з урахуванням Комісії (за наявності) на дату укладання цього Договору становлять 19712,00 грн.

У відповідності до п. 1.9.1 Договору орієнтовна загальна вартість Кредиту з урахуванням періоду користування Кредитом за Зниженою процентною ставкою та з урахуванням Комісії (за наявності) на дату укладання цього Договору становить 25137,75 грн. Загальні витрати за кредитом з урахуванням періоду користування Кредитом за Зниженою процентною ставкою та з урахуванням Комісії (за наявності) на дату укладання цього Договору становлять 19637,75 грн.

Згідно з п. 1.10 Договору усі істотні умови цього Договору, порядок їх застосування, погоджені Сторонами під час укладення цього Договору.

Також, 17.11.2025 року відповідачкою підписано Паспорт споживчого кредиту, яким передбачені основні умови кредитування (а.с. 19-22).

Факт надання відповідачці ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5 500 грн. за договором за №00-10742956 від 17.11.2025 року підтверджується листом директора ТОВ «ПРОФІТГІД» (а.с.24) та витребуваною в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацією.

Крім того, суд враховує, що відповідачка не заперечує факт укладення кредитного договору, отримання грошових коштів та користування ними.

З долученого до матеріалів справи розрахунку позивача вбачається, що заборгованість відповідачки за договором за №00-10742956 від 17.11.2025 року становить 10 287,90 грн., з яких: заборгованості з тіла кредиту - 5 500 грн., заборгованість за комісією - 879,60 грн., заборгованість за процентами - 2 533,30 грн. та заборгованість зі штрафів - 1 375 грн. (а.с. 25).

Так, відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 11 ЦК України - цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 1054 ЦК України наголошує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України - позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України - процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 530 ЦК України наголошує, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України - позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України - правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Так, у Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 року у справі за №561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, ст. 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року за №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про електронну комерцію» - електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Згідно вимог ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» - пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Зі змісту ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» слідує, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно Постанови КЦС ВС від 12.01.2021 року у справі за №524/5556/19 - оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Так, згідно вимог ст. 610 ЦК України - порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України зазначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачкою свого зобов`язання з повернення заборгованості за договором. Зважаючи на умови кредитування, визначені в договорі, враховуючи погоджений строк кредитування, тип та розмір процентної ставки і порядок її застосування, суд погоджується з наданим стороною позивача розрахунком заборгованості, в частині нарахування процентів/комісії, вважає його правильним та обґрунтованим.

Разом з цим, вимога щодо стягнення з відповідачки штрафів у розмірі 1 375 грн. не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Відповідно до Указу Президента за №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні запроваджено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Таким чином, відповідачка є такою, що звільнена від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за даним договором під час дії воєнного стану та стягнення з останньої неустойки суперечитиме нормам чинного Законодавства.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (ст. 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі за №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі за №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі за №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі за №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі за №129/1033/13-ц.

Такий підхід також узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" суд наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом». Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором кредитної лінії у загальному розмірі - 8 912,90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України - судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Так, з позовної заяви вбачається, що судові витрата позивача по справі складаються з: витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 662 грн. 40 коп.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки позов задоволено частково, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 306,60 грн., виходячи з розрахунку: розмір задоволених позовних вимог 8 912,90 грн. * 2 662,40 грн. сума сплаченого судового збору / 10 287,90 грн. розмір заявлених позовних вимог = 2 306,60 грн.

Щодо посилань відповідачки на скрутне матеріальне становище як на причину невиконання грошового зобов`язання суд зазначає, що такі обставини не спростовують факту виникнення зобов`язання та не припиняють обов`язку щодо його виконання. Відповідачкою не надано доказів припинення чи зміни зобов`язання або наявності інших передбачених законом підстав для звільнення її від його виконання.

Розглядаючи клопотання відповідачки щодо розстрочення/відстрочення виконання рішення суду, суд приходить до наступного:

Так, згідно ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до вимог ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

За ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом, зокрема, ст. 382 КК України передбачена кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду.

У випадку невиконання рішення суду добровільно, воно підлягає виконанню у примусовому порядку. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

Завершальною стадією судового провадження на підставі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавче провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Виконання судового рішення у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошує, що право на звернення до суду, гарантоване ст. 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Згідно ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду, суд повинен виходити із засад доцільності та необхідності захисту інтересів, насамперед стягувача, права якого підтверджені судовим рішенням.

Таким чином, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду може бути застосована судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строки і порядок, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 року за №14 визначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

В рішенні Конституційного Суду України за №5-пр/2013 від 26.06.2013 року зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Рішенням Суду у справі «Глоба проти України» за №15729/07 від 05.07.2012 року суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки чи розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Також, необхідно звернути увагу на те, що складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Суд зауважує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись до суду з таким клопотанням відповідачка посилалася виключно на скрутний матеріальний стан та наявність на її утриманні малолітньої дитини, в той же час до такого клопотання нею не надано доказів на підтвердження свого матеріального стану, станом на момент звернення до суду з такою заявою, а долучено лише довідку форми «ОК-5» за період з 2020 року по 2024 року, відтак, з огляду на встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як відповідачки так і позивача,

а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідачки.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 року у справі за №757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 року у справі за №438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

Надані відповідачкою докази, на переконання суду, не свідчать про наявність обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання. Таким чином, аналізуючи доводи заяви в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що зазначені заявницею доводи законодавчо не є підставами для задоволення заяви. Відтак, заявницею не обґрунтовано винятковості випадку, у зв`язку з яким слід би було розстрочити виконання вказаного рішення суду, не зазначено достатніх обставин та не надано доказів, які б свідчили про істотне ускладнення виконання рішення, а відтак, і про необхідність розстрочення такого. З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви.

В той же час, суд вважає необхідним роз`яснити відповідачці положення ст. 435 ЦПК України, а саме те, що вона має право на звернення до суду з заявою про відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення на строк, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, за наявності обставин, передбачених ч. 4 цієї статті.

Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст.ст. 11, 526, 610, 612, 626, 1046-1056-1, 1077, 1079 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 133, 141, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ТОВ «МАКС КРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МАКС КРЕДИТ» заборгованість за договором кредитної лінії за №00-10742956 від 17.11.2025 року у загальному розмірі 8 912 (вісім тисяч дев`ятсот дванадцять) гривень 90 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МАКС КРЕДИТ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 306 (дві тисяч триста шість) гривень 60 копійок.

Решту позовних вимог залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ТОВ «МАКС КРЕДИТ», код ЄДРПОУ: 42806643, адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9А.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуюча суддя О.П.Дьоміна