Ухвала суду № 139720424, 11.09.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6778/26

Провадження № 4-с/466/35/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.09.2026 м.Львів

Шевченківський районний суд м.Львова у складі:

головуючої судді Торської І.В.,

за участю секретаря судового засідання Гавдульського Р.І,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Підбірного М.Я. на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс»,

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 адвокат Підбірний М.Я. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс».

Скаргу мотивує тим, що на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби перебували виконавчі провадження з примусового виконання судових рішень Шевченківського районного суду м. Львова у справах № 1328/1352/2012 та № 1328/2346/12 (№ 2/1328/1254/12) про стягнення з нього заборгованості на користь ПАТ КБ «Надра».

У межах зазначених виконавчих проваджень державним виконавцем у 2012 та 2013 роках було накладено арешт на майно боржника. Виконавчі провадження неодноразово відкривалися у зв`язку з повторним пред`явленням виконавчих документів до виконання, однак у подальшому були завершені, а виконавчі документи повернуті стягувачу. Останні виконавчі провадження за вказаними судовими рішеннями завершені у 2016 році, після чого відповідні виконавчі документи повторно до примусового виконання не пред`являлися, однак попри завершення виконавчих проваджень та відсутність протягом тривалого часу будь-яких виконавчих дій щодо примусового виконання вказаних судових рішень, накладені на його майно арешти залишилися чинними. Зокрема, відповідні записи про обтяження нерухомого майна продовжують міститися у державних реєстрах, що створює перешкоди у здійсненні права власності, зокрема у володінні, користуванні та розпорядженні майном.

Окрім цього, судом у 2021 році було відмовлено у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі № 1328/2346/12, а у справі № 1328/1352/12 було відмовлено у заміні стягувача у виконавчому листі. Вказане свідчить про відсутність на цей час реального виконавчого провадження та фактичної можливості здійснення примусового виконання відповідних судових рішень.

У липні 2026 року представник боржника звернувся до Шевченківського ВДВС із заявою про зняття (припинення) арешту з майна, накладеного у межах зазначених виконавчих проваджень. У відповідь відділ державної виконавчої служби повідомив про знищення матеріалів відповідних виконавчих проваджень у зв`язку із закінченням строку їх зберігання.

Враховуючи вищевикладене, просить задоволити вимоги скарги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 03.08.2026 року скаргу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

Представник ОСОБА_1 адвокат Підбірний М.Я. подав до суду заяву про розгляд скарги без їх участі, скаргу підтримав та просив таку задоволити.

Представник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення такого.

Представники заінтересованих осіб в судове засідання також не з`явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення такого.

Згідно з ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, із огляду на що, із метою дотримання розумних строків розгляду скарги, зважаючи на належне повідомлення учасників процесу, суд вважав за можливе здійснювати розгляд за їх відсутності.

У зв`язку з неявкою до суду всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України,

Дослідивши подану скаргу, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що у Шевченківському відділі ДВС перебували виконавчі провадження з примусового виконання рішень Шевченківського районного суду м. Львова у справі №1328/1352/2012 та справі №1328/2346/12 (№2/1328/1254/12) про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в користь ПАТ КБ «Надра».

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 26.06.2012 року у справі №1328/1352/12 було задоволено позовні вимоги ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 та стягнуто заборгованість за кредитним договором №369/48/07-f від 19.12.2007 року (договором "Автопакет") у розмірі 13 957,24 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 111 515,56 грн., а також 1 115,15 грн. судового збору, а всього 112 630,71 грн.

Виконавче провадження №34103687 відкрито 04.09.2012 року, на підставі виконавчого листа №1328/1352/2012 виданого 17.07.2012 Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованості та завершено (повернуто стягувачу) 30.06.2015 року на підставі п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, чинній на момент вчинення виконавчої дії.

З примусового виконання виконавчого листа №1328/1352/2012 виданого 17.07.2012 Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованості, повторно (вдруге) пред`явлено стягувачем до виконання, та відкрито виконавче провадження №49131065 02.11.2015 року та завершено (повернуто стягувачу) 25.12.2015 року на підставі п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

В подальшому вказаний виконавчий документ з примусового виконання виконавчого листа №1328/1352/2012 виданого 17.07.2012 Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованості, було повторно (втретє) пред`явлено стягувачем до виконання, та відкрито виконавче провадження №50317803 02.03.2016 року та завершено (повернуто стягувачу) 30.09.2016 року на підставі п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 29.11.2012 року у справі №1328/2346/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" заборгованість за кредитним договором в розмірі 429 455 гривень.

Виконавче провадження №36696200, з примусового виконання виконавчого листа №1328/1254/12 виданого 29.11.2012 Шевченківським районним судом м. Львова (у справі №1328/2346/12) про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" заборгованість за кредитним договором, відкрито 27.02.2013 року та завершено (повернуто стягувачу) 30.06.2015 року на підставі п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

У ході примусового виконання рішення в межах виконавчого провадження №36696200 від 27.02.2013 державним виконавцем накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 .

На підставі виконавчого листа №1328/1254/12 виданого 29.11.2012 Шевченківським районним судом м. Львова (у справі №1328/2346/12) про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" заборгованість за кредитним договором, виконавче провадження №49131039 відкрито 02.11.2015 року та завершено (повернуто стягувачу) 30.06.2015 року на підставі п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

З виконавчого листа №1328/2346/12 виданого 12.02.2013 (дублікат виконавчого листа №1328/1254/12 від 29.11.2012) Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" заборгованість за кредитним договором було повторно (втретє) пред`явлено стягувачем до виконання, та виконавче провадження №50317940 відкрито 02.03.2016 року та завершено (повернуто стягувачу) 30.09.2016 року на підставі п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 1 статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій, тобто від 21.04.1999 № 606-XIV зі змінами та доповненнями, далі за текстом Закон № 606-XIV), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видаються судами.

Статтею 30 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі ст. 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі ст. 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно зі ст. 48 цього Закону.

Для забезпечення реального виконання рішення, за правилами ст. 57 Закону № 606-XIV, застосовується арешт майна боржника. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

За приписами ч. 5 ст. 47 Закону № 606-XIV, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону.

Аналогічні підстави повернення виконавчого листа стягувачу визначено і в п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у діючій редакції.

Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Як визначено ч. ч. 1, 2 ст. ст. 50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (окрім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаний з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, окрім випадків, передбачених цим Законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі від 14.05.2025 № 2/1522/11652/11 зазначила, що у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас ВП ВС звертає увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05.10.2016, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII).

Разом з тим, відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника є заходом забезпечення виконання рішення та не може існувати безпідставно після припинення виконавчого провадження, якщо відсутні правові підстави для подальшого обмеження права власності особи.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у рішеннях «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Фрессо і Руар проти Франції» неодноразово підкреслював, що будь-яке втручання у право власності повинно забезпечувати справедливий баланс між інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Необхідність будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) розмежувала правові наслідки закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу як форм завершення виконавчого провадження.

Велика Палата зазначила, що закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому. З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків, передбачених законом.

Водночас повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Законодавство не передбачає обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відсутність на теперішній час у державного виконавця визначеного законодавством обов`язку зняти арешт з майна під час повернення виконавчого документа стягувачу не є визначальним в оцінці законності збереження такого арешту протягом тривалого часу без перебування виконавчого документа на примусовому виконанні.

У постановах від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 2-5422/11, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 07 серпня 2024 року у справі № 14-7238/2009, від 06 серпня 2025 року у справі № 751/9335/24, від 01 липня 2026 року у справі № 2-5376/11 (провадження № 61-4853св26) Верховний Суд послідовно сформував і підтвердив висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Суд бере до уваги, що особа є стороною виконавчого провадження, а тому має право звернутись із скаргою на дії, бездіяльність або рішення виконавця в рамках даного виконавчого провадження. Під час здійснення даного виконавчого провадження на майно особи як боржника було накладено арешт, який не був скасований після завершення виконавчого провадження та повернення виконавчих документів стягувачу без виконання. Факт обтяження власності особи є втручанням у вільне володіння майном, яке захищено Конституцією України та Протоколом № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, і може бути здійснено лише на підставі Закону.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Викладені мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц.

Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення (втрата) матеріалів виконавчого провадження свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника, а тому є підставою для задоволення скарги.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021, справа № 910/10011/19).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ( «Горнсбі проти Греції» (Hornsby V. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці без неналежних затримок (у справі «Фуклев проти України», заява N 71186/01). На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці ( «Чіжов проти України» п. 40).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно із частинами 4-6 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

У даній справі встановлено, що виконавчі документи повернуто стягувачу, повторно до виконання не пред`являлися протягом понад десяти років, строк пред`явлення виконавчих документів до виконання давно сплив, відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 немає, матеріали виконавчих проваджень знищені, стягувач (його правонаступник) жодних майнових претензій не заявляє, а арешт продовжує обтяжувати все майно боржника протягом майже чотирнадцяти років.

За таких обставин подальше збереження арешту є непропорційним і невиправданим втручанням у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 41 Конституції України, статтею 321 Цивільного кодексу України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин 2, 3 статті 451 Цивільного процесуального кодексу України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Пунктом 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

Відтак, суд приходить до висновку, що слід зобов`язати уповноважену особу Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який було накладено державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції у справі №1328/1352/2012 та №1328/2346/12 про стягнення коштів з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «Надра».

Водночас, вимога скаржника виключити відомості про відповідне обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру обтяжень об`єктів нерухомого майна, а також вимога про вжиття інших передбачених законом заходів, пов`язаних із припиненням арешту майна задоволенню не підлягають, оскільки ухвала суду про зобов`язання зняти арешт є самостійною підставою для виключення відповідного запису про накладення арешту на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Керуючись статтями 447, 451, 258-260, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Підбірного М.Я. на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» задовольнити частково.

Зобов`язати уповноважену особу Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який було накладено державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції у справі №1328/1352/2012 та №1328/2346/12 про стягнення коштів з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «Надра».

В задоволенні решти вимог скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Текст ухвали складено та підписано 11 вересня 2026 року.

Суддя Торська І.В.